Історія справи

Постанова ВССУ від 26.01.2026 року у справі №757/6293/20-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 січня 2026 року

м. Київ

справа № 757/6293/20-ц

провадження № 61-12923 св 25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач -ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Верланова С. М., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 ,

в якому просив суд усунути відповідачку від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер його батько - ОСОБА_3 .

Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини квартири

АДРЕСА_1 . За життя ОСОБА_3 заповіт не складав.

Вказував, що зазначена квартира з 02 червня 1995 року належить йому та його померлому батьку в рівних частинах. Після смерті його матері ОСОБА_4 (1994 рік), батько у 1995 році одружився з ОСОБА_2 , проте відповідач у даній квартирі жодного дня не проживала. Зазначав, що батько на початку подружнього життя з ОСОБА_2 проживав у неї та забезпечував її матеріально, а останні 15 років вони проживали окремо, кожен у своїй квартирі. У 2011 році відносини між

ОСОБА_3 та відповідачем різко погіршилися, інтерес ОСОБА_2 полягав лише у матеріальній вигоді, згодом відповідач припинила спілкування з

ОСОБА_3 .

Зазначав, що він постійно проживав зі спадкодавцем, піклувався про нього, надавав йому допомогу, забезпечував всім необхідним для нормального життя, так як померлий ОСОБА_3 був непрацездатною особою, похилого віку, інвалідом III групи, ліквідатором ЧАЕС 1 категорії, часто хворів, тому потребував постійної сторонньої допомоги. ОСОБА_2 з 2012 року про фізичний стан померлого ОСОБА_3 не цікавилася, не відповідала на телефонні дзвінки, тим самим ігноруючи будь-які звістки про стан здоров'я і життя ОСОБА_3 .

Позивач вказував, що до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, крім нього, звернулася дружина спадкодавця - ОСОБА_2 , 1952 року народження,

а саме на 1/4 частину квартири померлого за адресою

АДРЕСА_2 . Вважав, що ОСОБА_2 повинна бути усунена від права на спадкування, оскільки вона ухилялася від надання допомоги ОСОБА_3 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд його позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року,

у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що матеріали справи не містять даних про те, що спадкодавець перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги,

а відповідач умисно ухилялася від її надання. Сам по собі факт наявності у спадкодавця статусу особи з інвалідністю без установлення наявності передбачених законом фактів ухилення відповідача від надання допомоги та потреби спадкодавця саме в її допомозі не дає підстав для усунення останньої від права на спадкування.

Суд вказав, що посилання позивача на непроживання відповідача за місцем реєстрації спадкодавця є безпідставними, оскільки подружжя може мати різні адреси зареєстрованого місця проживання і це не вливає на їх правовідносини як подружжя.

Апеляційний суд зазначив, що районний суд повно і всебічно дослідив подані сторонами докази, а апеляційна скарга не містить доводів незаконності судового рішення.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. Зазначено строк виконання ухвали та попереджено про наслідки її невиконання.

У наданий судом строк ОСОБА_1 усунув недоліки касаційної скарги на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 24 жовтня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 листопада 2025 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано цивільну справу № 757/6293/20-ц із Оболонського районного суду м. Києва та надано учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

18 листопада 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, оскаржувані судові рішення є незаконними.

Вказує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки показам свідків, які безпосередньо проживали зі спадкодавцем і підтвердили, що відповідачка протягом багатьох років не спілкувалася зі спадкодавцем, не відвідувала його, не брала участі у його житті та не надавала жодної допомоги. Суд у рішенні не проаналізував їхні показання, не мотивував, чому не взяв їх до уваги, тому порушив вимоги статей 89 263 ЦПК України. При цьому апеляційний суд не виправив ці порушення, не надав оцінки таким доказам, хоча в апеляційній скарзі зверталася увага на цю обставину. Таким чином, суди порушили принцип повного та всебічного з`ясування обставин справи.

Зазначає, що суди неправильно застосували норми частини п`ятої статті 1224 ЦК України та дійшли помилкового висновку, що відсутність прямих вимог спадкодавця про допомогу виключає «ухилення». Таке тлумачення є обмежувальним і суперечить правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах:

від 19 грудня 2018 року у справі № 310/10824/15-ц; від 14 квітня 2021 року у справі № 750/6021/17; від 26 жовтня 2022 року у справі № 357/7380/18.

Також зазначає, що під час апеляційного розгляду він брав участь у засіданні дистанційно через підсистему «Електронний суд». При цьому суд не надав йому можливості виступити з доповіддю та викласти в повному обсязі його доводи, які є ключовими для правильного вирішення справи, суд обмежився лише постановкою запитань. Вважає, що суд обмежив його право на участь у судовому процесі і це суперечить статті 12 ЦПК України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник, у змісті касаційної скарги, зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, а саме: 1) застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду; 2) судом належним чином не досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скаргаОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданим відділом записів актів громадянського стану 18 травня 1977 року (т. 1, а. с. 79).

25 жовтня 1995 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Печерського районного управління юстиції

м. Києва 14 грудня 2019 року (т. 1, а. с. 138).

ОСОБА_3 , 1948 року народження, був особою з інвалідністю 3 групи

(т. 1, а. с. 91).

Матеріали справи містять медичну документацію ОСОБА_3 за 1997-1998 роки та 2010-2011 роки (т. 1, а. с. 92-110).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Бориспільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київський області 13 серпня 2019 року. Згідно з довідкою від 13 серпня 2019 року причиною смерті ОСОБА_3 було отруєння оксидом вуглецю, обставини не визначені.

В експертному висновку від 17 грудня 2019 року основний діагноз визначений, як термічний опік ІІ ст. різних частин та поверхонь тіла, а також ймовірно дихальних шляхів з розвитком шоку (т. 1, а. с. 78, 144-146).

Після смерті ОСОБА_3 із заявами про прийняття спадщини звернулися

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про що свідчить довідка видана приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком О. А. (а. с. 80).

У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , його дружина ОСОБА_5 , його донька ОСОБА_6 . У вказаній квартирі був зареєстрований померлий ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 87-89).

Згідно з актом від 08 лютого 2020 року, складеним чотирма співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_3 та їх поясненнями, викладеними в письмовому вигляді, у квартирі № 74 за вказаною адресою, починаючи з 02 червня 1995 року по теперішній час, фактично не проживала ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 81-86).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , пенсіонер, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 , за медичною документацією потребує постійної гіпотензивної терапії (т. 1, а. с. 150-154).

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтями 1216 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46цього Кодексу).

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними

(частина перша статті 1267 ЦК України).

Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені),

а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Правило абзацу 2 частини третьої статті 1224 ЦК України стосується особи, яка зобов`язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України. Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади).

Правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця.

Висновки Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України свідчать, що усунення від права на спадкування за законом можливе за наявності таких умов: ухилення спадкоємця від надання допомоги спадкодавцеві при наявності у нього можливості її надання; перебування спадкодавця у безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи (див.: постанови Верховного Суду від 11 лютого 2019 року у справі № 756/11676/16-ц (провадження № 61-34600св18), від 25 березня 2019 року у справі № 766/810/17 (провадження № 61-37615св18)).

У постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі№ 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18), від 19 червня 2019 року у справі № 491/1111/15-ц (провадження № 61-14655св18), від 02 березня 2020 року у справі № 133/1625/18 (провадження № 61-1419св20) суд касаційної інстанції зазначив, що при вирішенні таких спорів підлягають з`ясуванню судом питання, чи потребував спадкодавець допомоги від спадкоємця за умови отримання її від інших осіб, чи мав спадкоємець матеріальну та фізичну змогу надавати таку допомогу.

У постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15-ц (провадження № 61-1302св 18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16-ц (провадження № 61-15926св18) сформульовано висновок, що ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її нагальну необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Верховний Суд у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 200/21452/15-ц (провадження № 61-18578св18) зазначив, що безпорадним станом спадкодавця є такий стан, під час перебування у якому особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування; він викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Безпорадний стан необхідно доводити відповідними записами у медичних документах.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Судові рішення у цій справі повній мірі відповідають наведеним вище висновкам Верховного Суду, а доводи касаційної скарги цього не спростовають.

Таким чином, суд при вирішенні спору про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суди вірно вказали, що посилання на непроживання відповідача за місцем реєстрації спадкодавця, є безпідставним, оскільки подружжя може мати різні адреси зареєстрованого місця проживання і це не вливає на їх правовідносини як подружжя. А доводи касаційної скарги у цій частині, а саме що суди не надали належної оцінки доводам позивача та показам свідків, є безпідставними,

так як суди зазначене врахували й спростували ці посилання.

При вирішенні спору судами було досліджено надані позивачем докази, зокрема, медичні документи стосовно стану здоров`я спадкодавця, які безспірно не доводять безпорадний стан спадкодавця. Оцінені судами всі подані докази у їх сукупності і вони не доводять умисного ухилення від надання допомоги спадкодавцю. Під час вирішення спору позивач не довів належними доказами факт ухилення відповідача від надання допомоги чоловікові як особі, яка через похилий вік і хвороби перебувала у безпорадному стані.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження

№ 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необґрунтованими. У кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи" (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" ("Pronina v. Ukraine") від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Суди попередніх інстанцій належним чином вмотивували судові рішення, спростували доводи позивача, вказавши, що позивач не довів обставин позову. Цим самим спростовуються доводи касаційної скарги на невмотивування судових рішень.

Посилання касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції обмежив його право на участь у судовому процесі, не надав йому можливості виступити з доповіддю та викласти в повному обсязі його доводи, а обмежився лише постановкою запитань в судовому засіданні, є безпідставним, так як ОСОБА_1 безпосередньо брав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (т. 2,

а. с. 55-56), надавав відповідні пояснення по справі. Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги про те, що судом апеляційної інстанції було порушено норми процесуального права щодо обмеження ОСОБА_1 братиучасть у судовому процесі не знайшли свого підтвердження й спростовується матеріалами справи.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, розподіл судових витрат за подання відповідної касаційної скарги Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк