Історія справи

Постанова ВССУ від 25.03.2026 року у справі №638/5135/23

Постанова

Іменем України

25 березня 2026 року

м. Київ

Справа № 638/5135/23

Провадження № 61-7622св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду - головуючого судді Крата В. І., судді-доповідача Гудими Д. А., суддів Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І. - розглянув у порядку письмового провадження справу,

учасниками якої є:

позивачка - ОСОБА_1 (далі - позивачка), інтереси якої представляє адвокат Ковтунова Лариса Юріївна (далі - адвокат позивачки),

відповідач - ОСОБА_2 (далі - відповідач, батько), інтереси якого представляє адвокат Моргун Артем Олександрович (далі - адвокат відповідача),

третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - Служба у справах дітей по Київському району Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради(далі - третя особа),

про позбавлення батьківських прав

за касаційною скаргою позивачки на постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року, яку ухвалила колегія суддів у складі Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

(1) Вступ

1. Сторонами спору є мати та батько дитини. Мати звернулася до суду з вимогою позбавити батька батьківських прав щодо їхнього сина, змінити прізвище дитини через внесення змін у запис про її народження та видати нове свідоцтво про народження. Стверджувала, що батько ухиляється від виконання покладених на нього батьківських обов`язків, не займається вихованням дитини та не цікавився її здоров`ям. Суд першої інстанцій позов задовольнив тільки щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Апеляційний суд у частині цієї вимоги рішення скасував й ухвалив нове - про відмову у задоволенні вказаної вимоги. Вважав, що немає підстав для застосування такого крайнього заходу впливу як позбавлення батьківських прав. Попередив відповідача про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо сина і поклав на орган опіки та піклування контроль за виконанням таких обов`язків. Зауважив, що у разі небажання відповідача змінити ставлення до їхнього виконання позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення батьківських прав.

2. Позивачка з таким судовим рішенням не погодилася. У касаційній скарзі стверджувала, зокрема, що за наявності люблячого вітчима та тривалої відсутності спілкування з батьком слід почути насамперед дитину, яка висловилася за задоволення вимоги про позбавлення її батька батьківських прав.

3. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду мав відповісти на питання про те, чи є позбавлення відповідача батьківських прав пропорційним меті захисту якнайкращих інтересів його сина. Вирішив, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин такий захід втручання у право батька на повагу до його сімейного життя є непропорційним означеній меті. Тому залишив постанову апеляційного суду без змін.

(2) Зміст позовної заяви

4. У травні 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом, у якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина - ОСОБА_3 (далі - син, дитина), змінити його прізвище із « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » шляхом внесення змін у запис про народження дитини, а також видати нове свідоцтво про народження.Мотивувала так:

4.1. ІНФОРМАЦІЯ_1 під час спільного проживання позивачки з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу у сторін народився син.

4.2. Із 2013 року сторони фактично припинили ці відносини. З того часу син постійно проживає з позивачкою та є на її утриманні. Відповідач живе окремо, свідомо нехтує батьківськими обов`язками й ухиляється від їх належного виконання, а саме не спілкується із дитиною, не бере участі у її вихованні та розвитку, зовсім не цікавиться життям і розвитком сина, не забезпечує його матеріально, контакту не підтримує та взагалі його не шукає.

4.3. 3 червня 2017 року позивачка уклала шлюб із ОСОБА_6 (далі - вітчим, новий чоловік).

4.4. Згідно з висновком судово-медичного дослідження (обстеження) психолога Комунального закладу охорони здоров`я «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 199-2020 від 27 лютого 2020 року дитина чітко відображає всіх членів сім`ї, ототожнюючи вітчима з батьком, описує їх із явним проявом почуттів любові та піклування; дитина вербально висловлює базову довіру до вітчима як батька. У висновку психолог надав позитивну характеристику психологічного стану сина.

4.5. Згідно з характеристикою Полтавського приватного навчально-виховного комплексу «Паросток» Полтавської області дитина доглянута, завжди чиста, хворіє рідко, має високий рівень розвитку психічних процесів і високий рівень навчальних успіхів; її виховує позивачка, завжди цікавиться успіхами сина, готова до продуктивної співпраці з педагогічних питань; навчальний заклад не володіє інформацією про участь відповідача у житті дитини; він ніколи не відвідував школу, з ним не знайомі ні вчителі, ні адміністрація.

(3) Зміст рішення суду першої інстанції

5. 29 листопада 2024 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, згідно з яким позов задовольнив частково: позбавив відповідача батьківських прав щодо сина; відмовив у задоволенні інших вимог. Мотивував так:

5.1. Відповідач більш як 10 років проживає у Києві, з дитиною не спілкується в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не піклується про неї. Аліменти сплачував, але нерегулярно. Мав заборгованість. Не маючи контакту із сином, не піклується про його фізичний і духовний розвиток, не дбає про нього та не бере участі у його вихованні, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, не цікавиться життям, інтересами, вподобаннями та захопленнями дитини, успіхами в навчанні та розвитку, станом здоров`я, не опікується навчанням, підготовкою до дорослого життя, не спілкується з дитиною, не виявляє інтересу до внутрішнього світу.

5.2. Незважаючи на те, що суд неодноразово зауважував і звертав увагу на важливість предмета спору, який стосується сина, відповідач із 30 травня 2023 року протягом тривалого часу перебування справи у провадженні суду та під час її розгляду не виявив бажання взяти участь у судовому засіданні безпосередньо або в режимі відеоконференції, особисто надати суду пояснення, заперечення проти позовних вимог, стверджуючи, як про це зазначили його батьки (свідки у справі), про постійну зайнятість.

5.3. Син на судовому засіданні пояснив, що має близькі теплі родинні відносини з вітчимом, якого називає батьком і до якого ставиться як до рідного. Відповідача не пам`ятає, не має до нього ніяких почуттів, їхня зустріч була вісім років тому. Бабусю та дідуся також зовсім не пам`ятає. Виховується у повноцінній сім`ї, в якій у нього є все необхідне. Не має потреби в матеріальній допомозі батька. Спілкуватися з ним не бажає, оскільки не вважає його рідним. Має до нього негативне ставлення, яке, на його думку, вже не зміниться. Просив суд позовні вимоги про позбавлення батьківських прав задовольнити.

5.4. Не є належними доказами висновок фахівця з питань судово-медичної експертизи № 199-2020 від 22 лютого 2022 року, зроблений коли дитині було 9 років, і висновок психолога від 30 січня 2020 року, оскільки інформація з них не відповідає дійсному віку дитини, тобто не є актуальною.

5.5. Якщо батько не підтримує стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Ілля Ляпін проти росії» («Ilya Lyapin v. Russia»). У цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року).

5.6. Вимога про позбавлення відповідача батьківських прав є обґрунтованою та доведеною з огляду на найкращі інтереси дитини, враховуючи її думку щодо позову, беручи до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність такого позбавлення, зважаючи на те, що відповідач нехтує батьківськими обов`язками, тривалий час проживає у місті Києві, не бере участі в житті сина, не створює відповідних умов для його належного фізичного та духовного розвитку, не цікавиться та не розділяє його інтереси.

5.7. Вимоги щодо зміни прізвища дитини є безпідставними. Позивачка не позбавлена права звернутися до органів державної реєстрації актів цивільного стану з письмовою заявою про внесення змін до актового запису цивільного стану, до якої необхідно буде додати свідоцтво про народження дитини та рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав. У суду немає доказів звернення позивачки до цих органів із заявою про зміну прізвища дитини та відмови у такій зміні.

(4) Зміст постанови апеляційного суду

6. 21 травня 2025 року Харківський апеляційний суд за апеляційною скаргою відповідача на рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимоги про позбавлення батьківських прав й ухвалив постанову, згідно з якою скасував це рішення суду щодо задоволення позову й ухвалив у цій частині нове - про відмову в його задоволенні. Мотивував так:

6.1. Позивачка за обставин цієї справи не довела необхідність позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природних прав батька щодо дитини на її виховання, захист її інтересів й інших, які виникають із кровної спорідненості;

6.2. Немає належних і допустимих доказів винної поведінки відповідача, його ухилення від виконання батьківських обов`язків, небажання спілкуватися з дитиною, брати участь у її вихованні, остаточного та свідомого самоусунення від виконання обов`язків з виховання дитини. Навпаки відповідач заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо сина, висловлював бажання спілкуватися з ним, зустрічатися та брати участь у його вихованні. Це вказує на зацікавленість відповідача у збереженні зв`язків із дитиною.

6.3. Непорозуміння батьків не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки забезпечення найкращих інтересів дітей повинне мати першочергове значення та переважати над інтересами батьків.

6.4. Докази позивачки не підтверджують свідоме ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, а також необхідність застосування до нього крайнього заходу саме в інтересах дитини. Відсутні докази того, що відповідач притягався до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв`язку із неналежним поводженням із сином, вчиненням щодо нього насильства. Немає негативних характеристик відповідача, вживання ним алкогольних напоїв, наявності психічних розладів, доказів винної поведінки й умисного ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

6.5. Проживання сина тривалий час із позивачкою й озвучена у суді першої інстанції думка дитини не є єдиними підставами, які враховуються під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав.Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних факторів, які вона в силу малолітнього віку неспроможна правильно оцінити.

6.6. Висновок Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 82 від 16 лютого 2024 року про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав щодо сина не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, має рекомендаційний характер і не містить відомостей про підтверджені належними та допустимими доказами виключні обставини свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками. Орган опіки та піклування не оцінив причини ухилення відповідача від їхнього виконання.

6.7. Необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання відповідача до належного виконання батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання в інших осіб, які незаконно її утримують тощо), які мають батьки до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на кровній спорідненості з нею, не можна вважати таким, що відповідає інтересам дитини.

6.8. Оскільки відповідач як батько не бере достатньої участі у вихованні дитини, доцільно попередити його про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків щодо сина, поклавши на третю особу як орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків. У разі небажання відповідача змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

(5) Провадження у суді касаційної інстанції

7. 20 червня 2025 року адвокат позивачки подала до Верховного Суду касаційну скаргу. Просила скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. 1 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивачки.

9. 18 березня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

10. Позивачка мотивувала касаційну скаргу так:

10.1. Апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків, викладених у постановах:

Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 30 січня 2023 року у справі № 710/1678/18, від 2 серпня 2021 року у справі № 331/8310/15, від 7 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 7 листопада 2023 року справі № 601/928/22, від 22 листопада 2023 року № 320/4384/18, від 1 серпня 2024 року у справі № 366/52/21, від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 26 квітня 2022 року у справі № 520/8264/19,

Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21, від 3 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 4 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, від 7 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23, від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23, від 14 квітня 2021 року у справі № 716/591/19,

Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 2 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21, від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 7 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23, від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18.

(2) Позиції інших учасників справи

11. 9 вересня 2025 року адвокат відповідача подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу позивачки. Просив постанову апеляційного суду залишити без змін. Мотивував так:

11.1. Позивачка перешкоджає нормальним взаємовідносинам і контактам відповідача з дитиною (зустрічам, телефонним розмовам, іншим варіантам спілкування). На численні прохання відповідача та його батьків зустрітись із сином позивачка відмовляє й ухиляється від контактів під різними приводами.

11.2. Неможливість активної участі батька в житті дитини зумовлена об`єктивними причинами. Він проживає та працює в іншому місті та має неприязні стосунки з позивачкою.

11.3. Відповідач любить сина, піклується про нього, має намір підтримувати з ним зв`язок, надає матеріальну допомогу шляхом переказу коштів на банківську картку та вчасно сплачує аліменти (аліменти за 2025 рік сплатив завчасно).

11.4. Позивачка не надала доказів свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків і його винної поведінки. Неналежними та недостатніми для висновку про таке ухилення є докази позивачки: характеристика сина від Полтавського приватного навчально-виховного комплексу «Паросток» від 22 червня 2021 року, висновки психолога від 30 січня 2020 року та фахівця з питань судово-медичної експертизи № 199-2020 від 27 лютого 2020 року.

11.5. Саме по собі зафіксоване у висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 82 від 16 лютого 2024 року прохання дитини позбавити відповідача батьківських прав не може бути підставою для задоволення позову.

11.6. Безпідставними є висновки позивачки про те, що відсутність особистої участі відповідача у судових засіданнях вказує на втрату ним інтересу до справи та підтверджує підстави для позбавлення батьківських прав. Таке позбавлення буде непропорційним меті забезпечення захисту інтересів дитини.

11.7. Некоректними є посилання позивачки на окремі положення постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

11.8. Саме лише висловлене бажання малолітньої дитини, не може бути безумовною підставою для позбавлення права батька на участь у її вихованні та піклуванні та не свідчить про те, що вказане відповідатиме якнайкращим інтересам малолітнього. Слід враховувати, що дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а тому важливо оцінити всі обставини, що могли спричинити формування саме такого бажання в дитини.

11.9. Рішення суду не може ґрунтуватися на посиланнях на єдине рішення ЄСПЛ у справі «Ілля Ляпін проти росії» («Ilya Lyapin v. Russia»).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Межі розгляду справи у суді касаційної інстанції

12. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 1 вересня 2025 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою позивачки на підставі, передбаченій у пункті 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

13. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

14. З огляду на вказаний припис Верховний Суд за загальним правилом переглядає оскаржені судові рішення у межах тих доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження.

15. Відповідач оскаржив рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позову про позбавлення батьківських прав. Позивачка це рішення в іншій частині - відмови у задоволенні її вимог - не оскаржила, тобто погодилася з такою відмовою. Тобто апеляційний суд не переглядав рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

16. Позивачка подала касаційну скаргу на постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав. Тому Верховний Суд переглядає це судове рішення лише в частині такої відмови.

(2) Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій

(2.1) Чи є позбавлення відповідача батьківських прав пропорційним меті захисту якнайкращих інтересів його сина?

17. Позивачка просила позбавити відповідача батьківських прав щодо їхньої дитини, оскільки він ухиляється від участі в її вихованні. Суд першої інстанції цю вимогу задовольнив. Апеляційний суд виснував, що підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на відповідача для захисту прав його сина немає.

18. У касаційній скарзі позивачка стверджувала, зокрема, що найкращим інтересам дитини відповідає проживання у новій сім`ї, у якій батьком є вітчим, а суд безпідставно не врахував думку дитини для вирішення спору. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду з аргументами позивачки не погоджується.

(2.1.1) Законодавство та судова практика

19. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (частини перша та друга статті 3 Конституції України).

20. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (частина третя статті 51 Конституції України).

21. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII).

22. За змістом частини першої статті 7 цієї Конвенції дитина має, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.

23. Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що це розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (частина перша статті 9 Конвенції про права дитини).

24. Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (частина перша статті 18 Конвенції про права дитини).

25. За змістом наведених приписів права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток і належне виховання. Насамперед мають бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 2 червня 2021 року у справі № 199/6950/19).

26. Батьківська відповідальність є сукупністю обов`язків та прав, спрямованих на забезпечення морального і матеріального благополуччя дитини, зокрема на піклування про неї, підтримання з нею особистих відносин та забезпечення її освіти, утримання, правове представництво та управління її власністю (принцип 1 Додатку до Рекомендації № R (84) 4 Комітету Міністрів державам-членам «Про батьківську відповідальність» від 28 лютого 1984 року).

27. У будь-якому рішенні уповноваженого органу про надання батьківської відповідальності чи визначення способу, в який ця відповідальність здійснюється, необхідно керуватись, головним чином, інтересами дитини (речення перше принципу 2 вказаного Додатку).

28. В усіх випадках обоє батьків зобов`язані підтримувати дитину. Той із батьків, з яким дитина не живе, повинен мати можливість підтримувати з нею особисті стосунки, якщо вони серйозно не шкодитимуть інтересам дитини (принцип 8 зазначеного Додатку).

29. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1 і 2 статті 8 Конвенції 1950 року).

30. Право батьків і дітей бути поряд один із одним становить основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, що можуть перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції 1950 року. Таке втручання буде порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не згідно із законом, не відповідає правомірним цілям, переліченим у пункті 2 цієї статті, та не вважається необхідним у демократичному суспільстві, зокрема, пропорційним обраним цілям (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 13 квітня 2021 року у справі № 2-4237/12 (пункт 51)).

31. Між інтересами дитини й інтересами батьків має існувати справедлива рівновага, і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Стаття 8 Конвенції 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Хант проти України» (Hunt v. Ukraine) від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04 (пункт 54)).

32. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років (стаття 165 Сімейного кодексу України; далі - СК України).

33. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків (див. постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21).

34. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

35. Обов`язок доведення фактів такого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, яке може бути підставою для позбавлення батьківських прав, покладений на позивачку (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22, від 4 червня 2025 року у справі № 705/251/23 (пункт 28), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23).

36. Хоча період, протягом якого батько не підтримував контакту з дитиною, тривав достатньо довго, лише це не може виключати можливість відновлення їхніх зв`язків. Фактична повага до їхнього сімейного життя вимагає оцінювання спірних відносин не тільки з урахуванням часу, що сплинув від народження дитини (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 лютого 2026 року у справі № 357/1627/24 (пункт 39)).

37. Наявність заборгованості за аліментами на дитину сама по собі не є підставою для позбавлення батьківських прав (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц).

38. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо і лише за наявності вини у їхніх діях (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 127/10585/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року у справі № 522/20260/21, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18).

39. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частини перша - третя статті 171 СК України).

40. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так і найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому він має позбавляти батьків такого шансу тільки тоді, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини. Простої бездіяльності з боку батька (матері) недостатньо для того, щоб виснувати про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його (її) батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька (матері) призвела до розриву зв`язків між ним (нею) і дитиною, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції з дитиною з боку іншого з її батьків, то цього недостатньо для позбавлення батька (матері) батьківських прав.

Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоби бути заслуханими з питань, які стосуються їхніх інтересів. Зокрема через те, що з часом вони стають зрілішими та здатними сформулювати власну думку, суд повинен належно враховувати їхні погляди і почуття, а також їхнє право на повагу до особистого життя. Водночас погляди дітей необов`язково залишаються незмінними, і їхні твердження необов`язково будуть достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо стосовно того, що стосується регулярного спілкування останніх із їхніми дітьми. Вочевидь право дитини на висловлення думки не потрібно тлумачити як фактичне надання їй безумовного права вирішити спір («накласти вето») без аналізу будь-яких інших факторів або без визначення й оцінювання найкращих інтересів дитини (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 квітня 2024 року в справі № 553/449/20).

41. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України).

42. Висновок органу опіки та піклування не зумовлює прямих юридичних наслідків для сторін і безпосередньо не впливає на їхні права й обов`язки, тобто фактично є джерелом доказів у цивільному спорі та на відміну від рішень органу опіки і піклування має рекомендаційний характер. Отже, такий висновок є лише одним із доказів у справі, який суд оцінює лише сукупно з іншими доказами (див. mutatis mutandis постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (пункт 59)).

43. Можливість позбавлення відповідача батьківських прав передбачена законом та може переслідувати мету захисту найкращих інтересів дитини. Однак, допускаючи таке втручання у право відповідача на повагу до його сімейного життя, слід перевірити, чи забезпечили суди, які відмовили у задоволенні позову, баланс інтересів сторін. Позбавлення відповідача батьківських прав не зумовить невідворотних наслідків, бо не позбавить його можливості спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав тощо. Проте для ухвалення рішення суду про позбавлення таких прав мають бути вагомі підстави (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2025 року у справі № 705/251/23(пункт 30), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18).

(2.1.2) Факти справи

44. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили такі обставини:

- згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 позивачка є матір`ю, а відповідач - батьком дитини,. яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 30);

- із 3 червня 2017 року позивачка (дівоче прізвище - ОСОБА_7 ) перебуває у зареєстрованому шлюбі з новим чоловіком, із яким вона проживає з 2016 року. Вони мають спільну дочку - ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 31);

- 1 лютого 2020 року позивачка уклала договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 18-19);

- згідно з висновком фахівця з питань судово-медичної експертизи Комунального закладу охорони здоров`я «Харківське обласне бюро судово-медичної експертизи» № 199-2020 від 27 лютого 2020 року дитина (9 років) відображає чітко всіх членів сім`ї (мати, батька (вітчима), сестру та бабу), висловлює (вербально) базову довіру до батька (вітчима) (т. 1, а. с.25-26);

- у листі № С/35 від 22 липня 2019 року Департамент освіти і науки Полтавської обласної державної адміністрації повідомив, що син дійсно є учнем Полтавського приватного навчально-виховного комплексу «Паросток» Полтавської області з 2017 року, переведений до 3 класу; за умовами договору про надання освітніх послуг, який із цим закладом уклала позивачка, адміністрація закладу взаємодіє з приводу усіх питань освітнього процесу саме з позивачкою; вона не вказала інших осіб, з якими можна вирішувати будь-які питання стосовно дитини (т. 1, а. с. 110);

- Полтавський приватний навчально-виховний комплекс «Паросток» Полтавської області у характеристиці дитини № 72 від 22 червня 2021 року зазначив, що вона там навчається, переведена до 5 класу, має високий рівень розвитку психічних процесів і навчальних успіхів із усіх предметів; виховує хлопчика мама, завжди цікавиться його успіхами, готова до продуктивної співпраці з педагогічних чи організаційних питань; дитина доглянута, завжди чиста, хворіє рідко; заклад не має інформації про участь батька у житті його сина; батько ніколи не відвідував школу, з ним не знайомі ні вчителі, ні адміністрація (т. 1, а. с. 20);

- на прийом до спеціаліста Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради для надання пояснень з`являлись бабуся та дідусь дитини - ОСОБА_9 (далі - мати відповідача, бабуся дитини) і ОСОБА_10 (далі - батько відповідача, дідусь дитини). Вони пояснили, що дуже люблять свого онука, який із 2012 до 2016 року включно проживав з ними, після чого позивачка його забрала та не надає їм можливості спілкуватись із ним і відповідачем;

- у повідомленні № С-01-46/91, адресованому бабусі та дідусю дитини, Служба у справах дітей Полтавської обласної державної адміністрації зазначила, що 28 січня 2020 року її начальник на особистому прийомі провів бесіду з позивачкою; роз`яснив їй, що згідно з чинним законодавством баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми онуками, правнуками, брати участь у їхньому вихованні; позивачка категорично заперечувала можливість спілкування сина з бабою та дідом, тому їм рекомендували звернутися до суду для визначення способів участі у вихованні онука (т. 1, а. с. 112);

- згідно з довідками ПрАТ «Київ-Атлантик Україна» відповідач працює на підприємстві на посаді начальника юридичного відділу; за період з листопада 2022 року до серпня 2023 року йому нарахували 234 898,19 грн доходу (т. 1, а. с. 119-120);

- у матеріалах справи є копії квитанцій про сплату відповідачем аліментів на сина (т. 1, а. с. 125-141);

- за інформацією Харківської обласної державної (військової) адміністрації з листа № 01-35/5529 від 27 листопада 2023 року дитина навчається у Харківському приватному навчально-виховному комплексі «Авторська школа Бойка» Харківської області та у 7-А класі; форма навчання - дистанційна (т. 1, а. с. 167);

- згідно з висновком Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради від 16 лютого 2024 року № 82 батьки дитини у зареєстрованому шлюбі не перебували; вона проживає разом із позивачкою в належних умовах за адресою: АДРЕСА_2 ; доцільно позбавити відповідача батьківських прав щодо сина (т. 1, а. с. 205-206);

- Харківський приватний навчально-виховний комплекс «Авторська школа Бойка» повідомив, що дитина там навчається з 2 грудня 2022 року; позивачка багато уваги приділяє здоров`ю, освіті та вихованню сина, постійно цікавиться його успіхами, підтримує тісний зв`язок із учителями й адміністрацією школи; всі витрати на утримання дитини у школі забезпечує позивачка; адміністрація школи та педагоги мають можливість спілкуватись тільки з нею; з батьком не знайомі;

- за інформацією Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 14» Харківської міської ради син є під наглядом фахівців поліклініки з листопада 2023 року; на прийом до педіатра приходив у супроводі позивачки; інформація про здійснення батьківських обов`язків щодо догляду та лікування дитини батьком є поза межами компетенції закладу;

- дитина надала письмові пояснення, у яких зазначила, що підтримує позивачку та просить позбавити відповідача батьківських прав, оскільки його не пам`ятає, бо не спілкувалася з ним тривалий час. Також зазначила, що у неї все добре, живе у повній родині разом із мамою, вітчимом і сестрою, батьком називає вітчима;

- мати відповідача (бабуся дитини) як свідок пояснила таке: позивачка до 2016 року була зайнята кар`єрою, батьки відповідача допомагали доглядати його сина, намагалися допомагати; дитина залишалась із ними у с. Циркунах Харківської області; відповідач виконував батьківські обов`язки, приїжджав у село майже щотижня, цікавився життям сина; згодом дитина пішла у приватну школу «Паросток» на Полтавщині, яку оплачувала позивачка; у серпні 2016 року вона приїхала та забрала дитину, сказала, що буде займатися сином; це відбулося за згодою обох батьків дитини; потім позивачка створила нову сім`ю; з 2017 року повністю обірвався зв`язок відповідача із сином з невідомих свідку причин; батьки відповідача зверталися до превентивної поліції, Служби у справах дітей і голови сільради з приводу місцезнаходження дитини; відповідач любить сина та хвилюється, спиртними напоями та наркотичними засобами не зловживає, до кримінальної відповідальності не притягався; аліменти сплачував, однак були затримки, у зв`язку із чим виникла заборгованість; він має намір і бажання спілкуватися із сином, але позивачка не дозволяє;

- батько відповідача (дідусь дитини) як свідок пояснив таке: відповідач спиртні напої не вживає, не курить; коли жили разом із позивачкою, він забезпечував сім`ю, носив подарунки; за півроку утворилась заборгованість за аліментами, але відповідач не знав, що є рішення суду про їхнє стягнення; він біля десяти років працює та постійно проживає у Києві; до війни були активні спроби знайти та побачити дитину; телефони дитини та позивачки заблоковані; у відповідача є сім`я, після того як одружилася позивачка, він теж одружився, має сина ОСОБА_11 , якому 4 роки; з позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною до суду не звертались.

(2.1.3) Застосування норм до фактів справи

45. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу саме на недобросовісних батьків.Повноваження суду як позбавити відповідача батьківських прав, так і відмовити у такому позбавленні передбачені законом і можуть переслідувати мету захисту найкращих інтересів доньки. Однак, допускаючи можливість такого втручання відповідно у право відповідача (у разі задоволення позову) чи позивачки (у разі відмови в його задоволенні) на повагу до сімейного життя, слід перевіряти, чи забезпечили суди баланс інтересів сторін, керуючись принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини.

46. З одного боку, позбавлення відповідача батьківських прав не зумовить для нього невідворотних наслідків, бо не позбавить його можливості спілкуватися з дитиною, бачитися з нею, звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав тощо. З іншого боку, для ухвалення рішення суду про позбавлення таких прав мають бути вагомі підстави. Так, суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що вихованням сина займається позивачка, дитина з 2016 року проживає з нею та вітчимом, а з відповідачем з того часу не бачилася. Останній сплачує аліменти на сина, має бажання спілкуватися з ним, зустрічатися та брати участь у його вихованні.

47. Орган опіки та піклування виснував про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, однак цей висновок на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Суд його оцінює разом із іншими обставинами та керується насамперед інтересами дитини. Апеляційний суд пояснив, чому не вважає той висновок достатньо об`єктивним та обґрунтованим.

48. Крім того, апеляційний суд мотивував, чому не взяв до уваги думку дитини, заслухану в суді першої інстанції. Правильно вказав на те, що ця думка не може бути визначальною, бо не завжди може відповідати інтересам дитини, може бути висловлена під впливом певних чинників, чого вона в силу віку не розумітиме. Верховний Суд з огляду на вік сина, напружені стосунки його батьків, постійне проживання дитини з позивачкою, проживання відповідача далеко від них тощо, враховуючи пріоритет забезпечення якнайкращих інтересів сина, із відповідною аргументацією апеляційного суду погоджується (див. mutatis mutandis постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21 і від 2 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

49. Хоча суд першої інстанції задовольнив вимогу про позбавлення батьківських прав, однак не встановив жодних обставин, які би вказували на те, що відповідач не бажає спілкуватися із сином, брати участь у його вихованні й утриманні, що він остаточно та свідомо самоусунувся від виконання цих обов`язків. Апеляційний суд навпаки зазначив, що відповідач не втратив інтерес до участі у вихованні дитини, прагне відновити відносини з нею.

50. Тривалий конфлікт сторін, проживання сина з позивачкою та вітчимом далеко від місця перебування відповідача, відсутність в останнього даних про засоби зв`язку із дитиною могли впливати на можливість його участі у вихованні сина. Суди та Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради зафіксували, зокрема, інформацію від батьків відповідача про те, що позивачка обмежила доступ до дитини навіть для бабусі та дідуся, з якими та проживала до 2016 року. Незважаючи на таке ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків, яке не можна вважати сумлінним (і на це правильно звернули увагу суди попередніх інстанцій), він проти позбавлення його батьківських прав заперечував, стверджував, що хоче відновити відносини із сином.

51. Розірвання сімейних відносин батьків, зокрема, з ініціативи одного з них, може погано впливати на ставлення дитини до батьків або до того з них, хто ініціював припинення цих відносин. Те, що тривалий час відповідач, проживаючи в іншому місті та, ймовірно, не маючи засобів для зв`язку із сином, не бачився із ним, не є безумовною ознакою умисного нехтування батьківськими обов`язками. Лише наявність боргу за аліментами на дитину не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав. Сукупності обставин, які б дозволяли виснувати саме про умисне ухилення від виконання обов`язків щодо виховання сина, суди не встановили. Факти, які вимагають такого позбавлення, а також пропорційність цього заходу втручання у право відповідача на повагу до сімейного життя меті забезпечення якнайкращих інтересів дитини, позивачка, як вказав апеляційний суд, не довела.

52. Інакше кажучи, суд апеляційної інстанції правильно виснував про відсутність доведених підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідача батьківських прав. Установлені судами попередніх інстанцій обставини у сукупності не вказують на безумовне ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків стосовно сина, зокрема, на винну поведінку, остаточне та свідоме самоусунення від виконання цих обов`язків, втрату інтересу до участі у вихованні й утриманні дитини, відсутність наміру відновити з нею стосунки. Тому задоволення позову про позбавлення батьківських прав відповідача, який виявляє бажання брати участь у вихованні сина та у спілкуванні з ним, не відповідало б найкращим інтересам дитини, тобто було б непропорційним меті забезпечення таких інтересів.

53. Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які навела позивачка. За змістом оскарженої постанови висновки судів попередніх інстанцій узгоджуються із висновками Верховного Суду щодо застосування норм СК України у справах, на які звернула увагу позивачка.

54. З огляду на викладене правильним є висновки апеляційного суду про відсутність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо дитини та необхідність його попередження про зміну ставлення до виховання дитини з покладенням на третю особу як орган опіки та піклування контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

(3) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(3.1) Щодо суті касаційної скарги

55. Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанціїта апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини першої статті 409 ЦПК України).

56. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 410 ЦПК України).

57. З огляду на висновки цієї постанови касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

(3.2) Щодо судових витрат

58. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

59. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги та позову судові витрати позивачки у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції слід покласти на неї.

Керуючись статтями 2 400 409 410 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

у х в а л и в:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного суду від 21 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. І. КратСуддіД. А. ГудимаІ. О. ДундарЄ. В. КраснощоковП. І. Пархоменко