ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 401/1944/22

провадження № 61-10115св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 січня 2023 року, постановлене суддею Іващенком В. М., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Мурашка С. І., Єгорової С. М., Чельник О. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 11 серпня 2022 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області (далі - Служба у справах дітей, орган опіки та піклування),у якому просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 обґрунтовував пред`явлений ним позов тим, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дочкою, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, мотивуючи свою позицію тим, що дитина заважає їй влаштовувати особисте життя. Відповідачка ставить свої особисті інтереси вище інтересів дитини, стверджує, що народжувала дитину не для себе, а тому позивач вважав, що ці обставини є достатніми підставами для позбавлення матері батьківських прав, що відповідно відповідатиме інтересам дитини.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

Відповідачка ОСОБА_2 подала до суду заяву про визнання позову.

Третя особа - Служба у справах дітей заперечувала проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними, достатніми і допустимими доказами. Надала висновок щодо недоцільності позбавлення батьківських прав відповідачки стосовно малолітньої доньки. На переконання третьої особи, позивач спотворює реальну ситуацію у сім`ї; звернення до суду з цим позовом ймовірно пов`язане з бажанням позивача уникнути мобілізації, яка проводиться у зв`язку з воєнним станом та бойовими діями на території України.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 18 січня 2023 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції критично оцінив показання свідків, оскільки вони перебувають у родинних та дружніх стосунках із позивачем і можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи. Також суд критично оцінив заяви ОСОБА_2 про визнання позову про позбавлення її батьківських прав, оскільки відмова від дитини суперечить частині третій статті 155 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та порушує права дитини.

З наведених підстав суд першої інстанції виснував, що позивач не надав доказів ухилення відповідачкою від виконання обов`язків з виховання дитини.

Постановою від 17 травня 2023 року Кропивницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 січня 2023 року - без змін.

Суд поновив дію рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 січня 2023 року.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про не встановленняпідстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітньої доньки.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 04 липня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 січня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), за змістом яких позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), відповідно до яких висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої дитини не є обов`язковим для суду (частини п`ять, шість статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом;

- суд першої інстанції відхилив клопотання про потребу з`ясування органом опіки та піклування умов проживання малолітньої доньки, складу сім`ї, умов виховання дитини та кола осіб, які займаються вихованням та утриманням дитини, ставлення відповідачки до своїх обов`язків щодо участі у вихованні дитини та те, чи виконує вона свої обов`язки;

- суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про долучення доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Служба у справах дітей 29 вересня 2023 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслала до Верховного Суду відзив, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

ОСОБА_2 відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не подала.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 14 вересня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 січня 2023 року та постанови Кропивницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року, відкрив касаційне провадження у справі.

Справа надійшла до Верховного Суду 22 вересня 2023 року.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач має постійне місце роботи та отримує заробітну плату в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Поло-Інвест», на обліку в лікарів не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має у власності житло в селі Нагірне Великоандрусівської об`єднаної територіальної громади та користується квартирою свого батька, яка знаходиться в місті Світловодську.

ОСОБА_3 з 20 липня 2020 року відвідує дошкільний навчальний заклад № 19 міста Світловодськ Кіровоградської області.

26 липня 2022 року ОСОБА_2 склала заяву, що посвідчена нотаріально, про відмову від батьківських прав на дитину, у якій зазначила, що вихованням та утриманням дитини займається її батько, ОСОБА_1 .

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Виконавчого комітету Світловодської міської ради від 27 жовтня 2022 року № 01-32/500/1 позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є недоцільним.

Свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 пояснили, що вихованням дочки займається виключно її батько ОСОБА_1 , мати дитини ОСОБА_2 не приділяє уваги донці, не цікавиться нею.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII

(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Верховний Суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських правяк крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та враховує, що позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків,допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться дочкою, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Суди першої та апеляційної інстанцій критично оцінили довідки з навчального закладу, в якому навчається дитина, та інші письмові докази, подані позивачем, оскільки за їхнім внутрішнім переконанням ці докази не є достатніми доказами для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення ОСОБА_2 від виконання обов`язків з виховання дитини.

Також суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, надав критичну оцінку показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є близькими друзями позивача, а також свідка ОСОБА_6 , яка є його матір`ю, оскільки вважав, що вони можуть бути зацікавленими в результатах розгляду справи.

Суди оцінили висновок органу опіки та піклування про недоцільність позбавлення відповідачки батьківських прав та врахували його, оскільки згаданий висновок узгоджується з іншими доказами, поданими позивачем, та не суперечить їм.

Особливістю справи, що переглядається, є те, що ОСОБА_1 до позовної заяви про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , поданої до суду 11 серпня 2022 року, долучив заяву ОСОБА_2 від 26 липня 2022 року, посвідчену приватним нотаріусом Олександрійського районного нотаріального округу Кіровоградської області Бабенко В. М., зареєстровану в реєстрі за № 1193.

У цій заяві ОСОБА_2 зазначила, що відмовляється від батьківських прав на дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , просила ухвалити будь-які рішення стосовно дитини без її згоди та участі, оскільки планує виїхати за кордон без дитини, та просила постановити рішення про виключення відомостей про неї як матері дитини з актового запису про її народження. Також ОСОБА_2 зазначила, що вихованням та утриманням дитини займається її батько ОСОБА_1 , вона не брала та не бере будь-якої участі у цьому. Просила справу про позбавлення її батьківських прав розглядати без її участі.

Також ОСОБА_2 27 жовтня 2022 року безпосередньо до суду першої інстанції подала заяву, у якій зазначила, що з позовом про позбавлення її батьківських прав згодна, просила розглядати справу за її відсутності та до суду більше не викликати.

У частинах першій, четвертій статті 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, в розумінні приписів статті 206 ЦПК України суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, якщо це суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у прийнятті визнання відповідачкою позову, оскільки у цій категорії справ визнання позову суперечить закону, а саме частині третій статті 155 СК України, та порушує інтереси дитини.

Верховний Суд наголошує, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи, що у матеріалах справи немає беззаперечних та достатніх доказів, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_2 щодо ухилення від участі у вихованні доньки, умисне і свідоме нехтування обов`язками матері, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, зробив обґрунтований висновок про невстановлення правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітньої доньки.

У касаційній скарзі заявник наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року

у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), від 29 вересня 2021 року

у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21).

Так, у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19

(провадження № 61-1344св20) Верховний Суд виснував, що висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав стосовно малолітньої доньки не є обов`язковим для суду (частини п`ята, шоста статті 19 СК України), такий висновок є доказом у справі, який підлягає дослідженню та оцінці судом. За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, а також враховуючи те, що батько дитини проти позбавлення батьківських прав заперечує, Верховний Суд вважав, що суди попередніх інстанцій зробили помилковий висновок про наявність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Верховний Суд у постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 459/3411/18 (провадження № 61-10531св21), врахувавши, що у матеріалах справи наявні беззаперечні та достатні докази, які свідчать, що відповідач у порушення вимог статті 150 СК України свідомо не виконує обов`язки щодо виховання та розвитку дитини, застосовував фізичне насильство, що завдало тілесні ушкодження дитині, погодився з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав. Верховний Суд зауважив, що факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку. Позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

У справі, що переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили достатніх підстав для застосування такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав з огляду на недоведеність позивачем факту ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, тому їх висновки про відмову в позові не суперечать наведеним заявником у касаційній скарзі загальним висновкам Верховного Суду. Інші висновки, викладені в згаданих постановах, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки у всіх справах суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та з урахуванням наданих учасниками справи доказів, оцінюючи їх у сукупності, тобто їх сформульовано у справах, фактичні обставини яких є відмінними від обставин справи, що переглядається. Відтак доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

Також у касаційній скарзі заявник зазначив, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про потребу з`ясування органом опіки та піклування умов проживання малолітньої доньки, складу сім`ї, умов виховання дитини та кола осіб, які займаються вихованням та утриманням дитини, ставлення відповідачки до своїх обов`язків щодо участі у вихованні дитини та те, чи виконує вона свої обов`язки; також суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про долучення до матеріалів справи довідки-характеристики з місця навчання дитини від 11 травня 2023 року № 23.

Щодо відхилення судом першої інстанції зазначеного клопотання позивача, то Верховний Суд врахував таке.

У висновку органу опіки та піклування від 27 жовтня 2022 року № 01-32/500/1 зазначено, що на засідання комісії було запрошено ОСОБА_2 , яка на нього не з`явилася, на телефонні дзвінки не відповідає. Втім, заслухавши ОСОБА_1 та дослідивши подані ним матеріали, члени комісії не з`ясували вагомих причин для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , оскільки заявник не подав докази, які б підтверджували невиконання батьківських обов`язків для застосування виключної міри.

Отже, орган опіки та піклування вживав заходи щодо повідомлення відповідачки про засідання комісії, проте ці заходи виявилися безрезультатними.

Згідно з частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

У висновку органу опіки та піклування не зазначено, що він обстежував умови проживання дитини та батьків, що хоча і є порушенням вимог статті 19 СК України, проте, враховуючи фактичні обставини справи, що переглядається, не може бути підставою для скасування правильних по суті судових рішень. У такому висновку Верховний Суд керувався тим, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку. Водночас саме на позивача покладено обов`язок доведення свідомого ухилення відповідачкою від участі у вихованні дитини. Натомість у справі, що переглядається, позивач не надав належних та достатніх доказів на підтвердження заявлених вимог про позбавлення батьківських прав на підставі пункту 2 частини першої статті 164 СК України.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, для скасування судового рішення з наведеної підстави потрібно, щоб суд необґрунтовано відхилив клопотання учасника справи, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 не обґрунтував, як саме незадоволення судом першої інстанції згаданого клопотання унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, з урахуванням того, що позивач надав докази, які вважав достатніми та необхідними для вирішення справи за його позовом, і ці докази дозволяли суду повно та всебічно з`ясувати характер спірних правовідносин та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

В оцінці доводів скарги про відхилення судом апеляційної інстанції клопотання позивача про долучення доказу Верховний Суд врахував таке.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Позивач подав до апеляційного суду клопотання про долучення до матеріалів справи довідки закладу дошкільної освіти № 19 міста Світловодськ від 11 травня 2023 року № 23.

Ухвалою від 17 травня 2023 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки заявник не обґрунтував неможливість отримання такої довідки під час розгляду справи судом першої інстанції та подати цей доказ з дотриманням вимог процесуального законодавства.

Такий висновок апеляційного суду відповідає приписам закону, оскільки зазначена довідка, в долученні якої відмовив суд апеляційної інстанції, датована після завершення розгляду справи судом першої інстанції, тобто є новим доказом, отриманим позивачем після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18 зроблено висновки про те, що така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів незалежно від причин неподання позивачем таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, передусім судів.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов переконання, що при вирішенні зазначених клопотань суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору по суті. Доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Вирішуючи спір, враховуючи норми матеріального та процесуального права, повністю встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для розв`язання спору, належно оцінивши докази, подані учасниками справи, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок, що позивач не довів існування достатніх підстав для застосування до відповідачки такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав, який допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращий бік неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Доводи заявника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили докази та обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з оскаржуваними судовими рішеннями, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, учасникам справи надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

У справі, що переглядається, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач не надав належних та достатніх доказів, які б об`єктивно та поза розумних сумнівів доводили факт умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків стосовно її малолітньої доньки.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд наголошує на тому, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам стосовно дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З огляду на встановлені судами обставини справи, що переглядається, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про неіснування достатніх і зрозумілих підстав для застосування до відповідачки крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав, оскільки докази, подані позивачем, беззаперечно не підтверджують факт свідомого нехтування відповідачкою її батьківськими обов`язками.

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 18 січня 2023 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 17 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак