Історія справи

Постанова ВССУ від 25.02.2026 року у справі №607/18034/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року

м. Київ

справа № 607/18034/24

провадження № 61-9216св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «Універсал Банк»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Оприск Лілія Євгенівна, на постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2025 рокуу складі колегії суддів: Хоми М. В., Костіва О. З., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2024 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 , про визнання прав іпотекодержателя та звернення стягнення на предмет іпотеки.

В обґрунтування позову посилалось на те, що 06 лютого 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Банк Універсальний» (далі - ВАТ «Банк Універсальний»), правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №11/037-К, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 35 000 доларів США строком до 05 лютого 2022 року.

У подальшому, 10 грудня 2011 року та 14 грудня 2011 року, між банком та ОСОБА_2 були укладені додаткові угоди, якими змінено процентні ставки.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір від 07 лютого 2007 року, предметом якого стала квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

29 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_3 укладено додатковий договір до договору іпотеки, а 14 грудня 2011 року - договір про внесення змін до іпотеки, при цьому предмет іпотеки не змінено.

Крім цього, 14 грудня 2011 року між банком та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 було укладено договори поруки.

Через неналежне виконання ОСОБА_5 зобов`язань за кредитним договором № 11/037-К станом на 18 грудня 2014 року утворилась заборгованість у розмірі 23 816,93 доларів США.

З метою захисту свої прав, у січні 2015 року банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором (справа № 464/361/15-ц).

У свою чергу, ОСОБА_4 в межах вказаної справи подала до суду зустрічний позов до АТ «Універсал Банк» про припинення поруки.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року у справі № 464/361/15-ц позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США, що станом на 09 липня 2021 року еквівалентно 649 964,02 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договорами поруки від 06 лютого 2007 року № 11/037 та від 14 грудня 2011 року № б/н, укладеними між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року усправі №464/361/15-ц рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 , як солідарного боржника ОСОБА_2 , на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом доПАТ«Універсал Банк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я., реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання недійснимдоговору іпотеки(справа № 607/17808/15).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областівід 19 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року, у справі № 607/17808/15 визнано недійснимдоговір іпотеки від 07 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 , додатковий договір до договору іпотеки від 29 лютого 2008 року та договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 14 грудня 2011 року.

Проте, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 05 квітня 2017 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Новим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, у справі № 607/17808/15 у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору іпотекивідмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №607/17808/15скасовано постанову апеляційного суду та направлено справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року залишено без змін.

Позивач вказує, що 01 липня 2016 року на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської областівід 19 квітня 2016 року у справі №607/17808/15 (ще до його скасування) до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено записи про припинення іпотечного обтяження та договору іпотеки від 07 лютого 2007 року.

У подальшому, 05 липня 2016 року, ОСОБА_3 продала квартиру ОСОБА_6 , яка 08 липня 2019 року відчужила її ОСОБА_1 .

Позивач вважає такі дії недобросовісними, з огляду на тривале судове оскарження дійсності договору іпотеки.

Наголошує, що у цьому випадку припинення відповідного запису в реєстрі не є припиненням іпотеки.

Також банк зазначає, що ОСОБА_1 знала або повинна була знати про ризики придбання спірної квартири, а тому презумпція її добросовісності спростовується.

Станом на день подання позову сума несплаченої заборгованості за судовим рішенням становить 21 160,48 доларів США.

Посилаючись на викладені обставини, АТ «Універсал Банк»просило суд:

визнати АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3159361101) на підставі договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за №519, додаткового договору від 29 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 639, договору про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за №3559;

в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 11/037-К від 06 лютого 2007 року та додатковими угодами до нього від 10 грудня 2011 року і від 14 грудня 2011 року у сумі 21 160,48 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону, за ціною, визначеною при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на момент придбання відповідачкою ОСОБА_1 квартири (08 липня 2019 року) відомості щодо іпотеки чи обтяження спірної квартири у відповідних державних реєстрах були відсутні, а тому вона, діючи добросовісно, покладалася на ці відомості та не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, а відтак набула право власності на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень, що виключає можливість звернення стягнення на це майно.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, АТ «Універсал Банк» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» задоволено, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24 січня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено.

Визнано АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 3159361101) на підставі договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 519, додаткового договору від 29 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 639, договору про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрованого в реєстрі за № 3559.

В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № 11/037-К від 06 лютого 2007 року та додатковими угодами до нього від 10 грудня 2011 року та від 14 грудня 2011 року у сумі 21 160,48 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону, за ціною, визначеною при примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 придбала спірну квартиру 08 липня 2019 року, тобто після ухвалення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області рішення від 23 січня 2019 року у справі № 607/17808/15-ц, яким відмовлено у визнанні недійсним договору іпотеки, під час апеляційного провадження щодо перегляду вказаного рішення.

Інформація щодо спору про чинність договору іпотеки у вказаній цивільній справі станом на час придбання ОСОБА_1 спірної квартири була наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а судові рішення у цивільній справі № 607/17808/15-ц були наявні у Державному реєстрі судових рішень.

Апеляційний суд вказав, що особа, яка набуває нерухомість, має як фактичну можливість, так і юридичний обов`язок перевірити правовий статус об`єкта майна, в тому числі історію його обтяжень і судових спорів. Особливо це стосується житлової нерухомості, яка неодноразово була предметом правочинів за відсутності стабільного правового статусу.

Отже, у покупця, який діє розумно та обачно, за наявності подібної інформації мали виникнути обґрунтовані сумніви щодо належності та правомірності набуття права власності продавцем.

На думку апеляційного суду, такі обставини, як обсяг, хронологія та тривалість судових спорів, характер майна, що було обтяжене, а також обсяг ризику щодо можливого звернення стягнення, виключають добросовісність набувача ОСОБА_1 .

Таким чином, апеляційний суд вважав, що презумпція добросовісності набуття ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1 спростована.

Наявність чинного договору іпотеки, збереження зобов`язань за кредитним договором, зміст статті 23 Закону України «Про іпотеку», а також відсутність правових підстав для визнання припиненою іпотеки (оскільки підстави для внесення запису про її припинення були скасовані), вказують на правомірність вимог позивача про визнання його іпотекодержателем та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Апеляційний суд також дійшов висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки (спірнуквартиру) шляхом її реалізації на електронних торгах у порядку виконавчого провадження, урахувавши наявність чинного невиконаного боргового зобов`язання та дійсного іпотечного договору.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

18 липня 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат

Оприск Л. Є., подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2025 року.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати вказану постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржуване судове рішення ухвалено судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зокрема, заявник стверджує, що ОСОБА_1 не знала і не могла знати про іпотеку на спірну квартиру.

Також посилається на недослідження апеляційним судом питання щодо необхідності застосування строку позовної давності, про що стороною відповідача було заявлено в суді першої інстанції.

Доводи інших учасників справи

22 серпня 2025 року від АТ «Універсал Банк» до Верховного Суду надійшов відзив, у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2025 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

08 вересня 2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 17 лютого 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 06 лютого 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 11/037-К, за умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у сумі 35 000 доларів США на строк до 05 лютого 2022 року зі сплатою процентів у розмірі 10,5 % річних.

10 грудня 2011 року та 14 грудня 2011 року ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_2 укладали додаткові угоди до кредитного договору, якими змінювались розміри процентних ставок за користування кредитними коштами.

З метою забезпечення виконання умов зазначеного кредитного договору 07 лютого 2007 року між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано майнові права на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстровано в реєстрі за № 519.

29 лютого 2008 року ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 уклали додатковий договір до договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, відповідно до якого сторони погодили, що предметом іпотеки є квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та яка належить іпотекодавцю на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 , виданого виконкомом Тернопільської міської ради 05 лютого 2008 року.

14 грудня 2011 року ПАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 уклали договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки від 07 лютого 2007 року (далі- Договір про внесення змін та доповнень).

Пунктом 4.1 Договору про внесення змін та доповнень передбачено можливість звернення стягнення Іпотекодержателем на предмет іпотеки у випадках та на підставах, передбачених законодавством України, зокрема, у разі порушення будь-якого основного зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим Договором.

Згідно з пунктом 4.2 указаного Договору про внесення змін та доповнень звернення стягнення здійснюється на підставах:

- рішення суду;

- виконавчого напису нотаріуса;

- застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя;

- за договором між Іпотекодавцем та Іпотекодержателем про задоволення вимог Іпотекодержателя.

-

Відповідно до пункту 4.5 Договору про внесення змін та доповнень звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Крім цього, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором від 06 лютого 2007 року, 14 грудня 2011 року між ПАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договори поруки.

У січні 2015 року ПАТ «Універсал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 23 816,93 доларів США, з яких: 2 537,40 доларів США прострочена заборгованість по кредиту; 18 395,62 доларів США - сума дострокового стягнення кредиту; 2 629,81 доларів США - відсотки; 254,10 доларів США -пеня.

У свою чергу, ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позов до АТ «Універсал Банк» про припинення поруки.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року у справі № 464/361/15 позов АТ «Універсал Банк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США, що станом на 09 липня 2021 року еквівалентно 649 964,02 грн. У задоволенні решти вимог позову відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано припиненою поруку ОСОБА_4 за договорами поруки від 06 лютого 2007 року № 11/037 та від 14 грудня 2011 року № б/н, укладеними між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_4 .

Постановою Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року у справі № 464/361/15 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 скасовано, ухвалено у цій частині нове судове рішення. Стягнуто з ОСОБА_4 , як солідарного боржника ОСОБА_2 , на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 06 лютого 2007 року № 11/037-К у розмірі 23 816,93 доларів США. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 лютого 2023 рокуу справі № 464/361/15 рішення Сихівського районного суду м. Львова від 09 липня 2021 року, в незміненій після апеляційного перегляду частині, та постанову Львівського апеляційного суду від 12 липня 2022 року залишено без змін.

У листопаді 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом доПАТ«Універсал Банк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я., реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання недійснимдоговору іпотеки(справа №607/17808/15).

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15 позов задоволено частково та визнано недійсним договір іпотеки від 07 лютого 2007 року, укладений між ВАТ «Банк Універсальний» та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 519, додатковий договір від 29лютого 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 639, договір про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом тернопільського міського нотаріального округу Салій Г.Я. та зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за № 3559. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року залишено без змін.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (інформаціцна довідка № 386228661, дата та час формування 10 липня 2024 року 11:17:19) 01 липня 2016 року у відповідні державні реєстри внесено записи про припинення іпотечного обтяження та договору іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Підставою зазначені рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі №607/17808/15.

На підставі договору купівлі-продажу від 05 липня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Жовніром І. Т., ОСОБА_3 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_6 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року, у справі №607/17808/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ПАТ «Універсал Банк», приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Салій Г. Я., Реєстраційної служби Тернопільського міського управління юстиції про визнання договору іпотеки від 07 лютого 2007 року, додаткового договору від 29 лютого 2008 року та договору про внесення змін та доповнень від 14 грудня 2011 року недійсними та зобов`язання вчинити дії.

08 липня 2019 року ОСОБА_6 відчужила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною О. П.

Постановою Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №607/17808/15 постанову Тернопільського апеляційного суду від 30 липня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2021 року у справі № 607/17808/15 рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року залишено без змін.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції представником відповідачки ОСОБА_1 - адвокатом Ориск Л. Є. заявлено про необхідність застосування судом строку позовної давності, з посиланням на те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з січня 2015 року, коли позивач, пред`явивши позов у справі № 464/361/15 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає не у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частин першої, другої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною. Відповідно скасування такого судового рішення не спричиняє відновлення дії іпотеки. Якщо предмет іпотеки не був реалізований та відсутні інші підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотекає чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру Іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню. Запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 9.6 вказаної постанови дійшла висновку, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру Іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У такому випадку скасування судового рішення, яке стало підставою для внесення до Державного реєстру Іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі Іпотек.

У пункті 9.8 цієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

Встановлено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року були скасовані рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 квітня 2016 року та ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 23 червня 2016 року у справі №607/17808/15, на підставі яких 01 липня 2016 року у відповідні державні реєстри внесено записи про припинення іпотечного обтяження та договору іпотеки щодо квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 26 січня 2021 року, у справі №607/17808/15 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору іпотеки недійсним.

Разом із тим, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 05 липня 2016 року ОСОБА_3 відчужила спірну квартиру на користь ОСОБА_6 , яка 08 липня 2019 року продала її ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Ліщиною О. П.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (провадження № 12-44гс20) вказала, що якщо іпотека припинена у зв`язку з реалізацією предмета іпотеки, то подальше скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру Іпотек виключено запис про обтяження, не впливає ані на чинність договору купівлі-продажу, ані на чинність іпотеки. Відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що при вирішенні спорів щодо прав на нерухоме майно потрібно враховувати наявність чи відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного з порушенням закону, оскільки від цього може залежати, зокрема, чинність чи припинення іпотеки. Тому у справі за належною вимогою (зокрема про визнання права іпотекодержателя) суд має врахувати наявність/ відсутність обставин, які можуть свідчити про недобросовісність набувача майна, придбаного на аукціоні за відсутності в Державному реєстрі Іпотек відомостей про обтяження. Відсутність у Державному реєстрі Іпотек означених відомостей не може беззастережно свідчити про добросовісність особи, яка придбаває таке майно.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість (пункт 220 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 917/1212/21 (провадження № 12-24гс23)).

У випадку виникнення судового спору учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 466/3398/21 (провадження № 61-2058сво23)).

У справі, яка переглядається, встановлено, що у відкритих джерелах, зокрема, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному Реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 386228661 (квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ) наявні записи про те, що квартира була предметом іпотеки та про те, що іпотека була припинена на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15-ц.

Відповідачка ОСОБА_1 придбала квартиру 08 липня 2019 року, тобто після скасування зазначеного вище рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 квітня 2016 року у справі № 607/17808/15-ц ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року та після ухвалення Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області 23 січня 2019 року рішення у цій справі про відмову у задоволенні позову про визнання недійсним договору іпотеки (під час апеляційного провадження щодо перегляду вказаного рішення).

Таким чином, інформація щодо спору про чинність договору іпотеки від 07 лютого 2007 року у цивільній справі № 607/17808/15-ц станом на час придбання ОСОБА_1 спірної квартири була наявною у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному державному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, а судові рішення у цивільній справі № 607/17808/15-ц були наявні у Державному реєстрі судових рішень.

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції, установивши фактичну можливість та юридичний обов`язок відповідачки перевіряти правовий статус об`єкта майна, в тому числі історію його обтяжень і судових спорів, дійшов обгрунтованого висновку, що ОСОБА_1 при укладенні договору купівлі-продажу квартири від 08 липня 2019 року не діяла добросовісно.

При цьому апеляційний суд правильно вказав на те, що у ОСОБА_1 як у покупця, який маєдіятирозумно та обачно, за наявності подібної інформації мали виникнути обґрунтовані сумніви щодо належності та правомірності набуття права власності на спірне нерухоме майно.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги судові рішення, ухвалені у справі № 607/17808/15, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині вимог про визнання АТ «Універсал Банк» іпотекодержателем спірної квартири на підставі договору іпотеки від 07 лютого 2007 року.

Водночас, звертаючись до суду з цим позовом, банк також просив в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 06 лютого 2007 року у сумі 21 160,48 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з частиною першою статті 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених у статті 12 Закону України «Про іпотеку».

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону України «Про іпотеку»).

Частинами першою та другою статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення електронного аукціону ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про іпотеку» реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на електронних аукціонах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Установивши наявність заборгованості за кредитним договором № 11/037-К від 06 лютого 2007 рокута її розмір, що підтверджений судовими рішеннями у цивільній справі № 464/361/15, а також наявність чинного іпотечного договору, суд апеляційної інстанції, з огляду на положення статті 23 Закону України «Про іпотеку», дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом її реалізації на електронних торгах у порядку виконавчого провадження.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідачки ОСОБА_1 - адвокатом Ориск Л. Є. заявлено про необхідність застосування судом строку позовної давності, з посиланням на те, що початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах необхідно обчислювати з січня 2015 року, коли позивач, пред`явивши позов у справі № 464/361/15 про дострокове повернення кредиту, змінив строк виконання зобов`язання за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

При таких обставинах, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначено, що аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21) дійшов висновку про те, що цивільне право кредитора є порушеним з моменту невиконання зобов`язання.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У постанові від 18 серпня 2021 року у справі №201/15310/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки «піддається впливу» позовної давності. На неї поширюється загальна позовна давність і всі правила щодо початку її перебігу, зупинення, переривання, наслідків спливу тощо.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог, жодної оцінки заяві сторони відповідача про сплив позовної давності не надав, питання щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 267 ЦК України не вирішив.

Зокрема, апеляційним судом належним чином не перевірені доводи сторін щодо початку перебігу позовної давності, не з`ясовано, з якого саме часу позивач міг дізнатися про порушення його прав, не встановив, чи мало місце переривання перебігупозовної давності.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України, тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Враховуючи, що недоліки, допущені судом апеляційної інстанції під час перегляду справи не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи апеляційному суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог і заперечень, як у цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, та з`ясувати, зокрема, з якого саме часу позивач міг дізнатися про порушення його прав, коли почався перебіг позовної давності та чи сплинула вона до моменту пред`явлення позову.

Керуючись статтями 402 409 411 415 416 418 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник - адвокат Оприск Лілія Євгенівна, задовольнити частково.

Постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 червня 2025 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов