Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 337/474/14-ц

провадження № 61-15813сво18

Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого (судді-доповідача) - Синельникова Є. В.,

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д.,

Сімоненко В. М.,Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3,

особа, яка подавала апеляційну скаргу, - ОСОБА_4,

представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області, у складі колегії суддів: Крилової О. В., Дзярука М. П., Трофимової Д. А.,

від 13 грудня 2016 року.

Короткий зміст позовних вимог та їх обгрунтування

У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_3, про поділ майна подружжя.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що вона з 27 грудня 1969 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За період шлюбу подружжям було придбано рухоме та нерухоме майно. Посилаючись на те, що шлюб між сторонами розірвано, а відповідач не бажає добровільно поділити набуте ними майно, просила суд визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_1, а також на 2/3 частини квартири АДРЕСА_2 та автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, а з неї на користь відповідача стягнути грошову компенсацію у розмірі 238 577 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя, у складі судді

Громова І. Б., від 13 березня 2014 року позов задоволено. Визнано за

ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_1 право власності

на 2/3 частини квартири

АДРЕСА_2,1/3 частини зазначеної квартири залишено у власності ОСОБА_3.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні квартири та автомобіль придбані сторонами під час шлюбу за спільні кошти, отже це майно є спільною сумісною власністю подружжя. Ураховуючи те, що на момент розгляду справи позивач сплатила відповідачу грошову компенсацію за його частку у спільному майні у розмірі 238 577 грн, що підтвердив у судовому засіданні відповідач, вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на зазначене майно обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення суду першої скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на час ухвалення судового рішення спору між сторонами щодо розподілу спільного майна не існувало. Судом було встановлено та зазначено у судовому рішенні, що на час розгляду справи один із подружжя отримав грошову компенсацію за спільне майно. Суд першої інстанції не з'ясував наявність перешкод для вирішення питання про поділ спільного майна в позасудовому порядку. За положеннями статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливо лише у разі неподільності речі. Також судом першої інстанції не враховано, що відповідно до частини 5 статті 71 СК України присудження грошової компенсації одному із подружжя можливе лише за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, що позивачем не зроблено. Позивачем не надано належних та допустимих доказів визначення вартості майна, а також отримання відповідачем компенсації. Рішення суду першої інстанції порушує права кредитора ОСОБА_4, оскільки на час розгляду справи на майно було накладено арешт з метою звернення стягнення на нього. Суд апеляційної інстанції вказав, що позбавлений можливості вирішити питання про поділ майна між подружжям в інший спосіб у зв'язку з відчуженням цього майна на час розгляду справи апеляційним судом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції правильно вирішив спір на підставі положень СК України, у той час як суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що накладення стягнення на майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, передбачено положеннями статті 73 СК України та не врахував, що кредитор, який звернувся до суду з апеляційною скаргою, не звертався до органів виконавчої служби чи до суду для виділу в натурі частки майна боржника. Суд апеляційної інстанції не перевірив наявності порушення рішенням суду першої інстанції прав особи, яка подала апеляційну скаргу, не дослідив інформацію про виконавче провадження, на яке посилався кредитор, не звернув увагу, що рішення суду у справі № 2/337/776/2013 було виконано, а грошові кошти у розмірі 1 199 820 грн стягнуто з відповідача, виконавче провадження закінчено. Суд апеляційної інстанції не розглянув заяву про поновлення ОСОБА_4 строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.

Короткий зміст заперечення (відзиву) на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_4 -

ОСОБА_5 просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

03 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

26 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року справу № 337/474/14-ц прийнято до розгляду Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду та призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 27 грудня 1969 року по 17 грудня 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

За період шлюбу сторонами було придбано наступне майно:

- квартира АДРЕСА_1, за договором купівлі-продажу від 22 квітня 1994 року № 1-876, право власності на яку було оформлено за відповідачем. Відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об'єкта нерухомості від 29 січня 2014 року, виконану ТОВ "ІГ Шеду", ринкова вартість зазначеної квартири становить 194 215 грн;

- квартира АДРЕСА_2, яка перебуває у спільній сумісній власності відповідача, позивача та їх спільного сина - ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 07 травня 2007 року № 19970. Ринкова вартість частки відповідача (1/3) становить 97 524 грн, відповідно до звіту про незалежну оцінку ринкової вартості об'єкта нерухомості від 29 січня 2014 року, виконану ТОВ "ІГ Шеду";

- автомобіль Mitsubishi Lancer, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, право власності на який оформлено за відповідачем відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 19 червня 2008 року. Ринкова вартість автомобіля становить 87 891 грн відповідно до звіту про оцінку колісного транспортного засобу від 28 січня 2014 року, виконану ТОВ "ІГ Шеду".

Ухвалою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 11 серпня 2011 року у справі № 2-1327/2011 накладено арешт на рухоме та нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 у тому числі на спірні квартири.

Арешт на все майно ОСОБА_2 також був накладений постановою державного виконавця від 08 березня 2014 року у виконавчому провадженні ВП № 41747575 у зв'язку із знаходженням на виконанні виконавчого листа Хортицького районного суду м.

Запоріжжя від 30 жовтня 2013 року № 2/337/776/2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 1 199 820 грн.

На час розгляду справи судами попередніх інстанцій виконавчий лист Хортицького районного суду м. Запоріжжя № 2/337/776/2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошової суми знаходився на виконанні у Хортицькому відділі державної виконавчої служби м. Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (ВП № 50317426 від 01 березня 2016 року). Правонаступником ОСОБА_6 є ОСОБА_4.

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Мотиви, з яких виходила колегія суддів Верховного Суду, передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Передаючи справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати виходила з того, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу з одного із подружжя, а отже і наявність інтересу кредитора щодо вирішення питання про поділ майна подружжя, не може бути підставою для відмови у задоволенні заявленого одним із подружжя позову про поділ майна подружжя. У той же час питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, може бути вирішено судом за поданням державного чи приватного виконавця на підставі

статті 443 ЦПК України.

У постановахвід 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18) Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у подібних правовідносинах висловлював протилежні за змістом правові висновки.

У наведених постановах колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про неможливість поділу майна подружжя, з посиланням на те, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вирішення правового питання щодо можливості поділу майна подружжя при наявності судового рішення про стягнення боргу з одного з подружжя та арешту, накладеного на майно, з урахуванням наведеної правової позиції Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викликає необхідність формування єдиної правозастосовної практики, що підлягає вирішенню Об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині 2 статті 403 ЦПК України передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати.

Згідно з частиною 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 , 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

Згідно частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Встановивши, що на момент звернення позивача до суду з позовом про поділ майна подружжя, на виконанні у Хортицькому відділі державної виконавчої служби м.

Запоріжжя Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області перебував виконавчий лист від 30 жовтня

2013 року № 2/337/776/2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 1 199 820 грн, постановою державного виконавця на все майно ОСОБА_2, у тому числі на спірні квартири, було накладено арешт, врахувавиши, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження сплати відповідачем компенсації за частку у спільному майна, взявши до уваги подальші дії учасників справи, направлені на відчуження спірного майна, суд апеляційної інстанції дійшов обгрунтованого висновку про скасування рішення суду першої інстанції та відмову в позові про поділ майна подружжя в обраний позивачем спосіб, у зв'язку з тим, що у випадку поділу майна будуть порушені права та інтереси ОСОБА_9, який є правонаступником ОСОБА_6, оскільки припинення права власності відповідача на спірне майно ускладнює виконання судового рішення про стягнення суми боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_9.

Доводи касаційної скарги про те, що судове рішення у справі № 2/337/776/2013 виконано, у зв'язку з чим виконавче провадження

ВП № 41747575 закінчено, є безпідставними, оскільки згідно інформації з автоматизованої системи виконавчих проваджень постанова про закінчення виконавчого провадження у ВП № 41747575 була скасована, постановою державного виконавця від 18 січня 2016 року. Постановою державного виконавця від 01 березня 2016 року відкрито виконавче провадження ВП № 50317426 на виконання виконавчого листа Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 30 жовтня 2013 року № 2/337/776/2013 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 грошових коштів у сумі 1 199 820 грн, інформація про закінчення виконавчого провадження відсутня.

Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що судове рішення у справі № 2/337/776/2013 виконано боржником.

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 22 червня

2018 року, залишним без змін постановою Апеляційного суду Запорізької області від 30 серпня 2018 року, у справі № 337/3069/17 визнано недійсним договір міни, укладений 01 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13.

Під час розгляду справи №337/3069/17 судами встановлено, що незважаючи на арешт, накладений ухвалою суду і державним виконавцем на все майно боржника ОСОБА_2, в порядку поділу майна подружжя рішенням Хортицького районного суду від 13 квітня 2014 року за ОСОБА_1 визнано право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_2, а 1/3 частка залишилася у власності ОСОБА_2 21 травня 2014 року ОСОБА_1 подарувала присуджені їй 2/3 частки спірної квартири своєму синові ОСОБА_3.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

У зв'язку з викладеним Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відходу від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 654/1528/17 (провадження № 61-30545св18), від 09 лютого

2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17),

від 03 квітня 2019 року у справі № 726/831/15-ц (провадження № 61-45301св18).

Висновки про правильне застосування норм права

Відповідно до частини 2 статті 416 ЦПК України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати.

На підставі викладеного, частини 2 статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду висловлює такий висновок про застосування норми права.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини 3 статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Недобросовісність поведінки подружжя при поділі спільного майна, зловживання правами й наявність негативних наслідків для кредитора підлягають доказуванню на загальних підставах.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 13 грудня 2016 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: В. С. Висоцька

Б. І. Гулько

В. І. Крат

Д. Д. Луспеник

В. М. Сімоненко

М. Є. Червинська