Історія справи

Постанова ВССУ від 17.04.2026 року у справі №541/845/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2026 року

м. Київ

справа № 541/845/21

провадження № 61-417св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивачка (відповідачка за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Любові Миколаївни, на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року, ухвалене у складі судді Городівського О. А., ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, постановлену в складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В., та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Дряниці Ю. В., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

Уквітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовано тим, що 10 листопада 1996 року між нею та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року.

У шлюбі сторонами було придбано таке майно: житловий будинок, земельну ділянку площею 0,06 га, земельну ділянку площею 0,14 га, автомобіль Chevrolet Cruze та причіп КРАЗ 8138, однак право власності на зазначене майно зареєстровано лише за ОСОБА_2 .

Оскільки майно було придбано під час шлюбу, то відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) та статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) воно є спільною сумісною власністю подружжя.

Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не досягнуто згоди щодо добровільного поділу спільного майна подружжя.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі статті 22 КпШС України, статей 60, 61, 63, 68, 69 СК України просила суд:

1. Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 :

- житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- земельну ділянку площею 0,06 га, що розташована за адресою: смт Ромодан, Миргородський район, Полтавська область, кадастровий номер: 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства;

- земельну ділянку площею 0,14 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка);

- автомобіль Chevrolet Cruze, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації: 18 листопада 2017 року;

- причіп КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації: 20 квітня 2017 року.

2. Визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 частину житлового будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,06 га, кадастровий номер: 5323255700:30:001:0057;

- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,14 га, кадастровий номер: 5323255700:30:001:0056;

- 1/2 частину автомобіля Chevrolet Cruze, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації: 18 листопада 2017 року;

- 1/2 частину причіпу КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації: 20 квітня 2017 року.

У травні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю.

Позов ОСОБА_2 обґрунтовано тим, що 10 листопада 1996 року між ним та ОСОБА_1 було укладено шлюб, який розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року.

До укладення шлюбу ОСОБА_2 , не маючи власного житла, на підставі відповідного договору найму житлового приміщення винаймав житло за адресою: АДРЕСА_1 .

Маючи намір поліпшити свої житлові умови та побудувати власне житло, 20 червня 1991 року ОСОБА_2 придбав для знесення і здійснення будівництва будинок, розташований за колишньою адресою: АДРЕСА_3 , сплативши власні кошти в сумі, обумовленій договором.

Рішенням виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради Миргородського району від 11 липня 1991 року № 56 ОСОБА_2 було виділено земельну ділянку в розмірі 0,12 га під будівництво житлового будинку на АДРЕСА_3 , яке затверджено рішенням сьомої сесії Ромоданівської селищної ради Миргородського району двадцять першого скликання від 12 липня 1992 року.

На підставі цього рішення в серпні 1991 року виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради Миргородського району на ім`я ОСОБА_2 було видано дозвіл і паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті, яким, зокрема, визначалися місце забудови, строки початку та завершення будівництва. Для цієї мети 13 серпня 1991 року він отримав позику в сумі 10 000 рублів, яку за півроку до введення будинку в експлуатацію виплатив у повному обсязі.

Протягом липня 1991 року - червня 1995 року за власні та взяті у позику кошти ОСОБА_2 придбав будівельні матеріали і обладнання, які до кінця 1995 року були повністю використані для будівництва житлового будинку і господарських споруд. Наприкінці квітня 1992 року домогосподарство було забезпечено електроенергією. 31 березня 1993 року було виконано робочий проєкт газопостачання збудованого будинку, а пізніше здійснено відповідні монтажні роботи по його газифікації. На кінець 1995 року розпочатий будівництвом житловий будинок був завершений повним спорудженням, як новостворене нерухоме майно, до укладення шлюбу з ОСОБА_1 .

Виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради Миргородського району було видано свідоцтво про право власності на жилий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, яке датовано 22 квітня 1997 року. Отже, будинок було побудовано за власні кошти до реєстрації шлюбу із ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 на підставі статті 24 КпШС України, статей 57 СК України просив суд визнати житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Ухвалою Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 серпня 2021 року прийнято до спільного розгляду зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 : земельну ділянку, площею 0,06 га, що розташована за адресою: Полтавська область, Миргородський район, смт Ромодан, кадастровий номер: 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 369, виданого 19 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смага Л. М.; земельну ділянку, площею 0,14 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), зареєстровану на ім`я ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 368, виданого 19 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смага Л. М.; автомобіль «Chevrolet Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації: 18 листопада 2017 року; причіп КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації: 20 квітня 2017 року.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,06 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Миргородський район, смт Ромодан, кадастровий номер: 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину земельної ділянки, площею 0,14 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля «Chevrolet Cruze», номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації 18 листопада 2017 року.

Визнано право власності за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на 1/2 частину причіпу КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації 20 квітня 2017 року.

У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку та визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано особистою приватною власністю ОСОБА_2 житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено завершення будівництва спірного житлового будинку до моменту реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 1996 році. Відповідно до статті 24 КпШС України (який діяв на момент виникнення правовідносин) та статті 57 СК України майно, яке набуте до шлюбу, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка. Відтак, житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Міськрайонним судом враховано, що частка проведених поліпшень у житловому будинку в період з 30 січня 1997 року до 29 січня 2021 року, без урахування будівель, що не введені в експлуатацію, складає 43/100, що становить на кожну зі сторін по 21,5%, що не є істотним збільшенням вартості майна. Оскільки спірний житловий будинок не зазнав істотних перетворень за час шлюбу, він не може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності сторін.

Що стосується іншого спірного майна, набутого сторонамиу період шлюбу, місцевий суд дійшов висновку, що воно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно зі статтею 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Оскільки в ході розгляду справи презумпція спільності майна та рівності часток ОСОБА_1 та ОСОБА_2 стосовно цього майна не спростована, кожен із подружжя має право на 1/2 частку у зазначеному майні.

Суд застосував у тому числі правові висновки, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 28 березня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 у суді першої інстанції, міськрайонний суд, керуючись статтями 133 137 141 ЦПК України, вважав обґрунтованим їх розмір у сумі 20 000 грн.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 11 квітня 2025 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Керуючись статтями 133 137 141 ЦПК України, суд вважав заявлені витрати на правничу допомогу ОСОБА_1 у розмірі 87 285 грн завищеними та неспівмірними зі складністю справи. Дотримуючись принципів розумності та справедливості, суд дійшов висновку про зменшення суми до 20 000 грн, що є достатнім та обґрунтованим розміром витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст рішень суду апеляційної інстанції

Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року зміни до апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Л. М., на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року залишено без розгляду на тій підставі, що вони подані з порушенням вимог статей 354 364 ЦПК України.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Процай В. М., залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що спірний житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки будівництво об`єкта було завершено до реєстрації шлюбу і він не зазнав значних перетворень під час шлюбу сторін.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд виходив з того, що такий розподіл здійснено з дотриманням принципів справедливості та пропорційності, закріплених у статті 141 ЦПК України. Позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено щодо чотирьох об`єктів рухомого та нерухомого майна, що становить 4/5 від заявлених позовних вимог. Суд стягнув судові витрати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

11 січня 2026 рокупредставник ОСОБА_1 - адвокат Васильєва Л. М., звернуласядо Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 січня 2026 рокукасаційну скаргу залишено без рухута встановлено строк для усунення недоліків. Вимоги ухвали Верховного Суду від 19 січня 2026 рокувиконано.

Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 541/845/21.

11 березня 2026 року матеріали цивільної справи № 541/845/21 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Васильєва Л. М., просить скасувати рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку та визнання за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, а також у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю. Прийняти нову постанову про задоволення позову ОСОБА_1 у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку та визнання за нею права власності на 1/2 частину житлового будинку, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовити.

Також представник заявниці, у порядку частини другої статті 406 ЦПК України, наводить свої обґрунтування щодо необхідності скасування ухвали Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження оскаржуваних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15; постановах Верховного Суду від: 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц, 20 грудня 2023 року у справі № 495/11680, (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків, встановлених законом, на подання доповнень до апеляційної скарги, передбачених частиною першою статті 364 ЦПК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, заявник указує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, що житловий будинок, який належав ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу, у період з 01 січня 1997 року до 29 січня 2021 року зазнав істотних поліпшень та збільшення вартості, які за висновком експерта становлять 43/100 частин від усього об`єкта, а частка ОСОБА_1 у цих поліпшеннях становить 21,5%, безпідставно дійшли висновку, що спірний житловий будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги акт про закінчення будівництва та введення в експлуатацію житлового будинку від 29 січня 1996 року, що містить технічні характеристики прийнятого в експлуатацію будинку. Суди не порівняли цей акт із технічними характеристиками житлового будинку та господарських споруд, зазначеними в технічному паспорті на об`єкт нерухомого майна, складеному станом на 22 квітня 2021 року, а також із матеріалами інвентарної справи.

Наголошує, що будинок станом на 2021 рік та будинок станом на теперішній час - це два різних за технічними характеристиками й оздобленням об`єкти.

Вказує, що суди не надали належної оцінки як доказам у справі: висновку судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи від 24 жовтня 2023 року, матеріалам інвентарної справи, технічному паспорту, виготовленому станом на 22 квітня 2021 року, а також відеозапису технічного стану спірного будинку станом на 01 січня 1997 року та на 2021 рік. Ці докази підтверджують, що внаслідок спільних трудових і грошових витрат подружжя вартість спірного житлового будинку істотно збільшилася в період їхнього шлюбу (10 листопада 1996 рік - 29 січня 2021 рік), а саме на 199 013 грн, що становить майже половину вартості об`єкта. Відтак, згідно зі статтею 62 СК України, це нерухоме майно повинно бути визнано об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 09 березня 2025 року, ОСОБА_2 заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Л. М., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року - без змін.

Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 у касаційній скарзі висловлено незгоду з наявними у матеріалах справи доказами, які повно та всебічно перевірені, проаналізовані та оцінені судами першої та апеляційної інстанції під час розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 10 листопада 1996 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 29 січня 2021 року (т. 1, а.с. 11-13).

Відповідно до свідоцтва на право приватної власності на жилий будинок, виданого 22 квітня 1997 року виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради, право власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою:АДРЕСА_1 , зареєстроване на ім`я ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 16, 22, 113).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,06 га, яка розташована за адресою: Полтавська область, Миргородський район, смт Ромодан, кадастровий номер: 5323255700:30:001:0057, цільове призначення: для ведення особистого селянського господарства, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 369, виданий 19 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смагою Л. М. (т. 1, а. с. 14, 51, 135-136).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 0,14 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер: 5323255700:30:001:0056, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 368, виданий 19 травня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Миргородського районного нотаріального округу Смагою Л. М.

(т. 1, а. с. 14, 52, 137-138).

Згідно з повідомленням Територіального сервісного центру МВС № 5344 за ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль Chevrolet Cruze, номерний знак НОМЕР_1 , дата реєстрації: 18 листопада 2017 року та причіп КРАЗ 8138, 2001 року, дата реєстрації: 20 квітня 2017 року (т. 1, а. с. 21, 134).

Відповідно до договору купівлі-продажу будинку на знос від 20 червня 1991 року ОСОБА_2 придбав для знесення будинок бувшої аптеки, розташований за колишньою адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 90).

Рішенням виконавчого комітету Ромоданівської селищної ради народних депутатів від 11 липня 1991 року № 56 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку в розмірі

0,12 га під будівництво житлового будинку на АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 91).

06 серпня 1991 року виконавчим комітетом Ромоданівської селищної ради народних депутатів на ім'я ОСОБА_2 видано паспорт на забудову садиби в сільському населеному пункті, де зазначено місце забудови, строки початку та завершення будівництва (т. 1, а. с. 93-94).

29 січня1996 року ОСОБА_2 видано акт про закінчення будівництва і введення в експлуатацію домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 112).

Відповідно до рішення 4 сесії 7 скликання Ромоданівської селищної ради від 21 січня 2016 року здійснено перейменування вулиць на території селищної ради, після чого адресу спірного житлового будинку було змінено з Леніна, 72 на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 114-117).

Зі змісту інвентаризаційної справи, технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою:

АДРЕСА_1 , та довідки ДКП «Миргородтехінвентаризація» № 261-Т від 22 квітня 2021 року до складу домоволодіння станом на 30 січня 1997 року входили: житловий будинок «А2», погріб «Б», вбиральня «В», колодязь питний №1; інші будівлі та споруди, зазначені станом на 2021 рік: «а» прибудова, «Г» літня кухня сарай, «Д» сарай, «Е» сарай, «Ж» сарай, «З» сарай прибудова, «И» альтанка, №1,4-12, І господарські споруди. Наявні самочинно збудовані будівлі та переобладнані приміщення, а саме прибудова «а», сарай «Ж», сарай - прибудова «З» (т. 1, а. с. 115-118).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної та оціночно-будівельної експертизи № 15057 від 24 жовтня 2023 року, ринкова вартість будинку з господарськими будівлями та спорудами (домоволодіння), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 січня 2021 року, з урахуванням змін, згідно з інвентаризаційною справою на будинок (домоволодіння) складає 462 820 грн. Визначити ринкову вартість будинку з господарськими будівлями та спорудами (домоволодіння) станом на 30 січня 1997 року, не являється можливим у зв'язку з відсутністю інформації про технічний стан об'єктів на момент ретроспективної оцінки та відсутністю достатньої інформації ринкової ціни аналогічних об`єктів житлової нерухомості на ринку житлової нерухомості станом на 30 січня 1997 року.

Частка проведених поліпшень в домоволодінні у період 30 січня 1997 року - 29 січня 2021 року, без врахування будівель, що не введені до експлуатації, складає 43/100. Ринкова вартість поліпшень, що були проведені у період 30 січня 1997 року - 29 січня 2021 року у домоволодінні (поліпшення в будинку, зведення господарських будівель та споруд, без врахування будівель, що не введені до експлуатації), станом на 29 січня 2021 року складає 199 013 грн (т. 2, а. с. 2-13).

У висновку експерта № 301 за результатами додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 27 вересня 2024 року судовий експерт зазначив, що відповідно до Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном:

3.2. Головною річчю при проведенні досліджень з визначення технічної можливості поділу (виділу частки) домоволодінь є житловий будинок. Господарські будівлі та споруди (сараї, гаражі, літні кухні тощо), є приналежною річчю до житлового будинку і разом з ним складають одне ціле.

3.6. Самочинне будівництво не включається до нерухомого майна, поділ (виділ частки) якого необхідно виконати, якщо інше не передбачено завданням на проведення судової експертизи (експертного дослідження).

Відповідно до п.3.2 Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном господарські будівлі та споруди є приналежною річчю до житлового будинку і розподіл, зазначених будівель і споруд виконується у разі можливості поділу житлового будинку.

На вирішення експертизи поставлено питаннящодо можливості поділу сараю - прибудови літ. «З», сараю літ. «Ж», які відносяться до господарськbх будівель будинковолодіння по АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 3.2 Методичних рекомендацій господарські будівлі літ. «Ж» та літ. «З» є приналежною річчю до житлового будинку літ. «А-2», тому, відповідно, поділ зазначених будівель, без поділу житлового будинку, неможливий.

Щодо можливості поділу прибудови літ. «а». В прибудові літ. «а» розташоване приміщення коридору «1-1» житлового будинку, вхід у житловий будинок виконується безпосередньо через приміщення коридору «1-1», інших вхідних дверних отворів у житловому будинку літ. «А-2» не передбачено.

Відповідно до Методичних рекомендацій п.3.11 поділ (виділ частки) житлового будинку вважається можливим за результатами поділу в частинах будинку, що виділяються співвласникам, є можливість влаштувати ізольовані та забезпечені окремими виходами на прилеглу земельну ділянку, як мінімум однокімнатні, житлові квартири, які за своїми показниками (об`ємно-планувальним рішенням, складом приміщень, площею, забезпеченість інженерним обладнанням тощо) відповідають чинним вимогам нормативних документів.

Площа досліджуваного приміщення «1-1» складає - 23,2 кв.м., що значно менше передбаченої вимогами ДБН В.2.2-15.-2019 мінімально необхідної площі, для влаштування двох ізольованих однокімнатний квартир. Приміщення «1-1» є складовою частиною приміщень житлового будинку, тому поділ прибудови літ. «а» можливий лише у складі житлового будинку діт. «А-2».

Таким чином, відповідно до вимог п.п.3.2, 3.11 Методичних рекомендацій щодо проведення досліджень з поділу, виділу та визначення порядку користування нерухомим майном, поділ прибудови літ. «а», сараю- прибудови літ. «З», сараю літ. «Ж» не можливий.

Експертом зроблений висновок, що ступінь будівельної готовності незавершеного будівництвом об`єктів, які не введені в експлуатацію, та які позначені, на схемі розташування будівель та споруд інвентаризаційної справи та технічного паспорта будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: прибудови літ. «а», сараю літ. «Ж», сараю-прибудови літ. «З», складає 100%.

Вартість матеріалів, що були використані при виконанні будівельних робіт прибудови літ. «а», які підлягають натурно-інструментальному обстеженню, визначена за середньорегіональними цінами, з урахуванням фізичного зносу, з округленням може складати 89 914 грн, без урахування ПДВ.

Вартість матеріалів, що були використані при виконанні будівельних робіт сараю-прибудови літ. «З», які підлягають натурно-інструментальному обстеженню, визначена за середньорегіональними цінами, з урахуванням фізичного зносу, з округленням може складати 17 741 грн, без урахування ПДВ.

Вартість матеріалів, що були використані при виконанні будівельних робіт сараю літ. «Ж», які підлягають натурно-інструментальному обстеженню, визначена за середньо- регіональними цінами, з урахуванням фізичного зносу з округленням може складати 11 734 грн, без урахування ПДВ.

Розподіл по 1/2 частці об'єктів нерухомого майна, які позначені на схемі розташування будівель та споруд інвентаризаційної справи та технічного паспорта будинковолодіння, а саме: прибудова літ. «а», сарай літ. «Ж», сарай-прибудова літ. «З», технічно неможливий (т. 2, а. с. 109-110).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Враховуючи зміст прохальної частини касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєва Л. М., Верховний Суд відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядає судові рішення лише в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо визнання спільною сумісною власністю подружжя житлового будинку та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину житлового будинку, а також у частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання житлового будинку особистою приватною власністю. В іншій частині оскаржувані судові рішення не переглядаються.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, і доводів касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Л. М.,

не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо визнання житлового будинку особистою приватною власністю

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Оскільки спірний будинок набуто до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, у спірних правовідносинах порядок набуття спільного майна та його правовий режим повинен визначатися відповідно до положень КпШС України.

Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є, відповідно до статті 24 КпШС України, власністю кожного з них.

У статті 25 КпШС України зазначено, якщо майно, яке було власністю одного з подружжя, за час шлюбу істотно збільшилося у своїй цінності внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя або їх обох, воно може бути визнане судом спільною сумісною власністю подружжя.

Вказані норми, що діяли на час набуття спірного житлового будинку, узгоджуються з нормами чинного сімейного законодавства України.

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя; якщо один із подружжя своєю працею і (або) коштами брав участь в утриманні майна, належного другому з подружжя, в управлінні цим майном чи догляді за ним, то дохід (приплід, дивіденди), одержаний від цього майна, у разі спору за рішенням суду може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може полягати у ремонті майна, його добудові чи перебудові, тобто діях, що призвели до істотного збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому в конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно не лише враховувати збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Подібні за змістом правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 травня 2025 року у справі № 673/547/21 та від 28 травня 2025 року у справі № 741/484/22.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається, чи стає несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості (постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року у справі № 201/2503/20).

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.

Другий чинник істотності такого збільшення повинен бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв`язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.

В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об`єктів нерухомості, інфляційних та інших об`єктивних процесів, не пов`язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Такі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20).

У справі, яка розглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, вважав доведеним те, що ОСОБА_2 ще до укладення шлюбу зОСОБА_1 , а саме до 10 листопада 1996 року, закінчив будівництво житлового будинку, і частка здійснених під час шлюбу поліпшень, без врахування будівель, що не введені до експлуатації, склала на кожну зі сторін по 21,5 %, що не є істотним збільшенням вартості майна.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки з матеріалів справи не вбачається наявність передбачених статтею 62 СК України підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало чоловіку на праві особистої приватної власності.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина третя статті 89 ЦПК України).

ОСОБА_1 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту понесення нею грошових чи трудових витрат, які б свідчили про її внесок у істотне збільшення вартості спірного майна.

Щодо доводів про ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки акту про закінчення будівництва від 29 січня 1996 року, технічному паспорту від 22 квітня 2021 року, матеріалам інвентарної справи, відеозапису технічного стану об`єкта та висновку судової експертизи від 24 жовтня 2023 року, які, на думку заявниці, підтверджують факт істотного збільшення вартості будинку на 199 013 грн внаслідок спільних зусиль подружжя, то Верховний Суд вважає їх безпідставними, оскільки наявність різниці в технічних характеристиках та вартості майна в різні періоди часу сама по собі не є достатнім доказом виникнення права спільної сумісної власності на підставі статті 62 СК України без підтвердження джерела походження коштів та особистого трудового внеску другого з подружжя саме у такі поліпшення.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, якими у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, а зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права, незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та до переоцінки доказів, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Щодо оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року

У касаційній скарзі заявниця, у тому числі, просить скасувати ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року. Обґрунтовуючи вимоги, вона зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме стосовно поновлення встановленого законом строку на подання доповнень до апеляційної скарги згідно з частиною першою статті 364 ЦПК України.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України (стаття 126 ЦПК України).

Частиною першою статті 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Відповідно до частини першої статті 364 ЦПК України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.

Право на доповнення чи зміну апеляційної скарги може бути реалізовано лише протягом строку на її апеляційне оскарження.

Оскільки зміна та доповнення апеляційної скарги після спливу строку на апеляційне оскарження не допускаються, заява скаржника, яка містить такі доводи, підлягає залишенню без розгляду. Відповідно, суд апеляційної інстанції у такому випадку перевіряє законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2022 року у справі № 457/174/16-ц (провадження № 61-12155св21).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що заяви про внесення змін чи доповнень до апеляційної скарги, подані після визначеного процесуальним законом строку, не повинні прийматися до розгляду, а повертаються заявникові (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 755/5301/16-ц, провадження № 61-5129св21, постанова Верховного Суду від 23 травня 2023 року у справі № 753/13140/17, провадження № 61-10296св22).

За таких обставин Верховний Суд у своїх постановах уже викладав висновок щодо питання, порушеного у касаційній скарзі, а саме: щодо можливості прийняття доповнень, змін та уточнень до апеляційної скарги поза межами строку, визначеного ЦПК України для здійснення такої процесуальної дії.

Тому доводи заявниці про відсутність такого висновку є безпідставними, і підстав для відступлення від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів не вбачає.

Повний текст рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року складено 10 березня 2025 року, отже, строк на апеляційне оскарження рішення закінчився 09 квітня 2025 року.

Зміни до апеляційної скарги було подано адвокатом Васильєвою Л. М. в інтересах ОСОБА_1 11 грудня 2025 року, тобто після спливу встановленого цивільним процесуальним законодавством України строку на подання змін до апеляційної скарги.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 364 ЦПК України, не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Л. М., в частині оскарження ухвали Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року є необґрунтованою.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції, ухвала та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400 401 406 409 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Васильєвої Любові Миколаївни, залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 03 березня 2025 року, ухвалу Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник