Історія справи

Постанова ВССУ від 16.03.2026 року у справі №331/4154/24

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року

м. Київ

справа № 331/4154/24

провадження № 61-12015св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - Центральний відділ державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса),

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трачук Наталії Іванівни на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2025 року, ухвалене в складі судді Жукової О. Є. та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2025 року,ухвалену в складі колегії суддів:Подліянової Г. С., Кухар С. В., Полякова О. З.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який у січні 2025 року уточнила, до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2019 року у справі № 331/4725/18 задоволено її позов до ОСОБА_2 та стягнуто з ОСОБА_2 на її користь безпідставно набуті кошти у розмірі 262 068,00 грн та судовий збір у розмірі 2 973,40 грн, а всього 265 041,40 грн.

Вказане судове рішення набрало законної сили 06 серпня 2019 року і з цього часу ОСОБА_2 , маючи вищу юридичну освіту, достовірно знаючи про це судове рішення, добровільно його не виконав, навпаки, протягом п`яти років ухилявся від добровільного виконання рішення суду, хоча знав про його існування, брав участь у розгляді справи у всіх трьох судових інстанціях, не визнаючи позов.

Вказувала на те, що вона отримала виконавчі листи у справі № 331/4725/18 06 серпня 2019 року та одразу передала їх на примусове виконання.

16 серпня 2019 року державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3, але станом на теперішній час рішення суду не виконано у повному обсязі, що змусило її звернутися до суду з позовом про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

У червні 2023 року, після подання нею скарги на бездіяльність виконавця, державний виконавець направив до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя подання про виділ частки у майні подружжя (спірний автомобіль, що був придбаний подружжям), так як боржник тривалий час не мав джерел доходу та іншого майна у власності. Однак, через відсутність у виконавчої служби коштів на оплату судового збору, подання залишено без розгляду, а потім повернуто (справа № 336/4823/23).

Зазначала, що ОСОБА_2 , за сприяння колишньої дружини, дізнався про це і вчинив правочин з продажу належного подружжю автомобіля, з метою уникнення виконання зобов`язань перед нею.

Позивачка зазначала, що оспорюваний правочин вчинений дружиною ОСОБА_2 лише з метою уникнення виконання наявних у нього зобов`язань, а тому наявні правові підстави для визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила судвизнати недійсним договір купівлі-продажу від 20 квітня 2024 року № 2341/2024/4332745 автомобіля марки JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2025 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2025 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела ознак фраудаторності оспорюваного договору купівлі-продажу від 20 квітня 2024 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У липні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвоката Трачук Н. І. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля від 20 квітня 2024 року вчинено ОСОБА_3 у період, коли було відкрите виконавче провадження, існувало судове рішення, яке ОСОБА_2 міг виконати добровільно, тобто договір купівлі-продажу укладений з метою уникнути виконання рішення суду про стягнення коштів.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 334/2486/21 (провадження № 61-6426св23).

Доводи інших учасників справи

У січні 2026 року представник ОСОБА_4 - адвокат Левицька Ю. В. подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Також просила поновити строк на подання відзиву на касаційну скаргу з тих підстав, що про наявність ухвали Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року дізналась з Єдиного державного реєстру судових рішень, копію ухвали не отримувала.

Зважаючи на положення частини другої статті 127 ЦПК України, Верховний Суд вважає за можливе продовжити представнику ОСОБА_4 - адвокату Левицькій Ю. В. строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 24 вересня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - Коломієць Г. В. та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_6 Луспеник Д. Д .

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року, в зв`язку з відставкою судді ОСОБА_6 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

20 вересня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2019 року у справі № 331/4725/18 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 безпідставно набуті кошти у розмірі 262 068,00 грн та судовий збір в розмірі 2 973,40 грн, а всього - 265 041,40 грн.

На виконанні в Олександрівському відділі державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № НОМЕР_3 з виконання виконавчого листа № 331/4725/18, виданого 13 серпня 2019 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 262 068,00 грн та судового збору у сумі 2 973,40 грн.

10 вересня 2019 року ОСОБА_3 придбала автомобіль JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що підтверджено копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 .

13 липня 2021 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 липня 2021 року у справі № 331/2707/21. Рішення набуло законної сили 13 серпня 2021 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 липня 2023 року у справі № 331/2462/23 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 квітня 2023 року до досягнення дитиною повноліття.

Згідно з листом Управління забезпечення примусового виконання рішень у Запорізькій області Південного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 15 березня 2023 року, залишок боргу за виконавчим провадженням № НОМЕР_3 станом на 27 березня 2023 року становить 263 604,11 грн. Державним виконавцем вживалися заходи щодо примусового виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 331/4725/18, зокрема, державний виконавець 20 березня 2023 року направив запит до Територіального сервісного центру № 2342 МВС в Запорізькій області про надання інформації щодо транспортного засобу, номерний знак НОМЕР_1 .

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 вересня 2023 року у справі № 331/4725/18 ОСОБА_2 тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон до повного виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 331/4725/18, виданого 13 серпня 2019 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя, без вилучення паспортного документу.

Вказаним судовим рішенням встановлено, що державний виконавець направляв запити до відповідних установ з метою виявлення майна, належного боржнику, рахунків в установах банків та місця реєстрації боржника. Згідно з відповідями на запити боржник пенсію не отримує, джерела отримання доходів невідомі, рахунки не відкривав.

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 03 липня 2024 року, сформованого адвокатом Трачук Н. І., власником транспортного засобу JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, дата останньої реєстрації 20 лютого 2024 року, є ОСОБА_4 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 лютого 2024 року № 2341/2024/433/2745, ОСОБА_3 продала ОСОБА_4 транспортний засіб JEEP CHEROKEE, 2014 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу передбачено, що продавець гарантує, що майно, яке є предметом продажу за даним Договором, належить йому на праві власності, не обтяжене арештом, у розшуку, заставі не перебуває, не являється предметом спору у суді.

Пунктом 3.1 вказаного договору визначено, що ціна транспортного засобу становить 504 123,00 грн

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скаргапредставника ОСОБА_1 - адвоката Трачук Н. І. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див. постанову Верховного Суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що: «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 405/1820/17 (провадження № 61-2761св19) вказано, що: «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї матері після пред`явлення до нього позову банку про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)».

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (див. постанову Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір.

До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), постанову Верховного Суду від 26 квітня 2023 року у справі № 644/5819/20 (провадження № 61-1787св23)).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав;

натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу транспортного засобу від 20 лютого 2024 року укладений ОСОБА_3 з метою уникнення її чоловіком ОСОБА_2 відповідальності щодо виконання зобов`язання за рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2019 року у справі № 331/4725/18, відповідно до якого з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто безпідставно набуті кошти у розмірі 262 068,00 грн, судовий збір у розмірі 2 973,40 грн, а всього у розмірі 265 041,40 грн.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_1 не направляла на адресу дружини боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 вимог щодо повернення суми боргу.

В матеріалах справи відсутні докази про те, що ОСОБА_3 була обізнана про хід виконавчого провадження щодо стягнення коштів з її чоловіка ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 за рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2019 рокуу справі № 331/4725/18.

Крім того, оспорюваний договір купівлі-продажу автомобіля від 20 лютого 2024 року укладений після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який було розірвано 13 липня 2021 року.

Спірний транспортний засіб відчужено за оплатним договором за ціною 507 123,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів про явно занижену (неринкову) ціну автомобіля, який був предметом оспорюваного договору купівлі-продажу, а також про відсутність оплати ціни за оспорюваним договором.

Також матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_4 перебуває у родинних відносинах, інших цивільних відносинах з ОСОБА_3 , чи ОСОБА_2 .

Крім того, відсутні докази того, що ОСОБА_4 була обізнана про наявність невиконаних зобов`язань у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 03 квітня 2019 рокуу справі № 331/4725/18.

На час укладення оспорюваного договору ОСОБА_3 була власником зазначеного майна, мала право розпоряджатися ним на власний розсуд, спірне рухоме майно не мало жодних обтяжень права власності, не перебувало ні під арештом, ні під заставою.

Під час проведення виконавчих дій частку у майні подружжя (спірний автомобіль, що придбаний під час шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) виділено не було.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивачка не довела ознак фраудаторності оспорюваного договору купівлі-продажу від 20 квітня 2024 року.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційних скарг по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Судувід 06 березня 2024 року у справі № 334/2486/21 (провадження № 61-6426св23), є необґрунтованими, оскільки висновки у цій справі і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).

У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трачук Наталії Іванівни залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 21 березня 2025 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 10 червня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк