Історія справи

Постанова ВССУ від 11.02.2026 року у справі №766/15509/16-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2026 року

м. Київ

Справа № 766/15509/16-ц

Провадження № 61-7684св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

доповідача - Ситнік О. М.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Фаловської І. М.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Херсонського апеляційного суду від 22 травня 2025 року в складі колегії суддів Склярської І. В., Базіль Л. В., Кутурланової О. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу Черкашина Надія Ігорівна, про визнання договору дарування недійсним та

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому зазначив, що він зареєстрований в квартирі АДРЕСА_1 . Зазначена квартира придбана його батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в період шлюбу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини вказаної квартири. Крім позивача спадкоємцями першої черги були батько позивача - ОСОБА_3 та брат - ОСОБА_2 .

Позивач звернувся до Першої Херсонської державної нотаріальної контори з метою отримання свідоцтва про прийняття спадщини за законом після смерті матері, але нотаріус повідомив йому про те, що відсутній правовстановлюючий документ, який підтверджує, що майно належить спадкодавиці, а тому йому необхідно звернутися до суду.

Тривалий час відповідач чинив перешкоди позивачу в користуванні квартирою, змінив замки на вхідних дверях, не впускав до помешкання для спілкування з батьком. Тому позивач був змушений мешкати в іншому місці разом зі своєю сім`єю.

У січні 2016 року позивачу стало відомо, що його батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 подарував квартиру братові - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер. Після його смерті відкрилася спадщина у вигляді 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Позивач не відмовлявся від прийняття належної йому частини спадщини і за законом є спадкоємцем ОСОБА_3 .

Вважає, що підпис, вчинений від імені його батька ОСОБА_3 у договорі дарування, йому не належить, волевиявлення, спрямоване на підписання вищезазначеного правочину, не підтверджено, а, отже, договір дарування слід визнати недійсним та скасувати рішення приватного нотаріуса Херсонського міського нотаріального округу Черкашиної Н. І. про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

23 листопада 2021 року рішенням Херсонського міського суду Херсонської області в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

22 травня 2025 року постановою Херсонського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судової експертизи в сумі 19 310,64 грн.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У судових експертизах не зроблено однозначного беззаперечного висновку щодо неналежності підпису дарувальнику. Показами свідків підтверджено волевиявлення дарувальника ОСОБА_3 подарувати квартиру ОСОБА_2 та підписання ним договору дарування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргуна постанову Херсонського апеляційного суду від 22 травня 2025 року, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд розглянув справу без належного повідомлення позивача про день, час та місце розгляду справи, тому він був позбавлений можливості висловити свою позицію щодо клопотань представника відповідача, був позбавлений права заявити про виклик до суду та допит експертів, які проводили почеркознавчі експертизи.

Вважає, що, оскільки жодним висновком експертів не підтверджено підписання договору дарування саме ОСОБА_3 , одним із висновків експертів підтверджено, що підпис дарувальнику не належить, апеляційний суд мав задовольнити апеляційну скаргу позивача та визнати договір дарування недійсним.

Доводи інших учасників справи

Відзивів на касаційну скаргу не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

16 вересня 1968 рокуОСОБА_3 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб, що підтверджено актовим записом про шлюб № 531, складеним 16 вересня 1968 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану Новобузького району Миколаївської області. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_6 ».

ІНФОРМАЦІЯ_4 у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народився син - ОСОБА_1 .

11 березня 2014 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 11 березня 2014 року № 18810202 (т. 1, а. с. 9, 32).

Матеріалами реєстраційної справи № 310280265101 підтверджено, що спірна квартира є кооперативною, належала Житлово-будівельному кооперативу № 68, членом якого був ОСОБА_3 , та платежі за кооперативну квартиру сплачені повністю під час шлюбу з ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 (т. 1, а. с. 27).

03 вересня 2015 року ОСОБА_3 подарував сину ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1804 (т. 1, а. с. 24).

Відповідно до довідок, виданих 03 та 11 вересня 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Україна», за адресою: квартира АДРЕСА_1 зареєстровані три особи: ОСОБА_1 (позивач), ОСОБА_8 , 1997 року народження (донька позивача), та ОСОБА_3 (батько позивача).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 помер.

04 березня 2016 року державним нотаріусом Першої Херсонської державної нотаріальної контори Гудимою О. Б. листом № 175/02-14 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , з підстав відсутності правовстановлюючого документа, який підтверджує право власності спадкодавця на зареєстроване за його життя майно та роз`яснено про необхідність звернення до суду із позовною заявою до суду для вирішення питань (т. 1, а. с. 12).

Згідно з висновком експерта № 21-273 судово-почеркознавчої експертизи, складеного 09 серпня 2021 року судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, вирішити питання, чи виконаний підпис у графі «Дарувальник» в оригіналі договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 03 вересня 2015 року, який посвідчено приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І., за реєстровим номером 1804, ОСОБА_3 чи іншою особою - не надається за можливе, оскільки під час проведення порівняльного дослідження підпису від імені ОСОБА_3 у графі «Дарувальник» в оригіналі договору дарування квартири виявлені окремі збіги та розбіжності ознак у кількості, недостатній для якогось категоричного висновку (позивного чи негативного) про автентичність цього підпису, оскільки підпис за своєю конструкцією простий та малоінформативний (т. 1, а. с. 316-318).

01 листопада 2023 року ухвалою Херсонського апеляційного суду в справі була призначена повторна судова почеркознавча експертиза, за висновком від 11 квітня 2024 року № 23-5857 якої підпис від імені ОСОБА_3 у наданому на експертизу оригіналі примірнику договору дарування кватири від 03 вересня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. Г. та зареєстрований в реєстрі за №1804, розміщений у графі «Дарувальник», виконаний не самим ОСОБА_3 , а іншою особою (т. 2, а. с. 209-217).

18 вересня 2024 року ухвалою Херсонського апеляційного суду в справі призначена повторна комісійна судова почеркознавча експертиза, за висновком від 01 квітня 2025 року № 5254-Е якої встановити ким, ОСОБА_3 , чи іншою особою, виконаний підпис від імені ОСОБА_3 , розташований у графі: «Дарувальник» на зворотній стороні договору дарування квартири від 03 вересня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Черкашиною Н. І. та зареєстрованому в реєстрі за номером 1804, не виявилось можливим, оскільки оцінюючи результати порівняльного дослідження, експерти встановилт, що як виявлені збіги, так і розбіжності не можуть бути покладені в основу будь-якого (позитивного чи негативного) висновку щодо виконавця. Це зумовлено тим, що існуючі збіги не утворюють індивідуальної сукупності ознак, достатньої для ідентифікації особи виконавця, оскільки можуть бути як проявами варіативності підпису самого ОСОБА_3 , так і з`явитись внаслідок виконання цього підпису іншою особою із наслідуванням справжніх підписів ОСОБА_3 . Стосовно розбіжностей експертами не встановлено, чи вони є ознаками почерку іншої особи, чи їх поява в досліджуваному підписі зумовлена зміною самим ОСОБА_3 ознак свого підпису, або ж незвичними чинниками (тобто, виконанням підпису під впливом певних збиваючих факторів (похилий вік, хворобливий стан) або в незвичних умовах (підпис документу в напівлежачому стані)) (т. 3, а. с. 126-129).

У судовому засіданні суду першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_2 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .

Із пояснень свідків зі сторони позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_8 вбачається, що між сторонами були недружні стосунки, сім`я позивача (дружина, донька) не були присутні у батьків позивача з 2009 року, щоб уникнути конфліктів з відповідачем, інколи телефонували їм, а з 2009-2011 року позивач часто був у відрядженні за межами України, він телефонував до батьків, але на телефонні дзвінки ніхто не відповідав. За життя батьки позивача зазначали, що мають намір саме позивачу залишити спірну квартиру.

Із пояснень свідків зі сторони відповідача ОСОБА_9 , ОСОБА_10 вбачається, що з 2009 року догляд за батьками щоденно здійснювала тільки сім`я відповідачів. Позивач потреби щодо догляду за батьками ігнорував.

Свідок ОСОБА_11 , яка працювала на момент посвідчення оспорюваного договору помічником нотаріуса Черкашиної Н. І., пояснила, що до приватного нотаріуса Черкашиної Н. І. звернувся чоловік і зазначив, що його батько просить викликати нотаріуса йому за місцем проживання. Приватний нотаріус Черкашина Н. І. виїхала за адресою, а потім повернулася та дала їй в роботу документи. Наступного дня приватний нотаріус Черкашина Н. І. виїхала за місцем проживання клієнта, оскільки він був лежачий, надала йому примірник договору, він ознайомився з ним, нотаріус поспілкувалася, роз`яснила наслідки укладення договору дарування, запропоновувала інші угоди укласти (спадковий договір), але чоловік відмовився, наполягав на укладенні саме договору дарування. Зазначив, що він може сам підписати договір, що не потрібно запрошувати свідків, його посадили та він з певним зусиллям, але самостійно підписав договір, зазначив своє прізвище, ініціали. Крім того, він розписався у журналі нотаріальних дій (поставив підпис та зазначив прізвище).

Позиція Верховного Суду

Касаційне провадження в справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України.

Згідно з пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо порушення апеляційним судом норм цивільного процесуального права

У касаційній скарзі позивач посилається, зокрема, на те, що апеляційний суд розглянув його апеляційну скаргу без належного повідомлення про день, час та місце розгляду справи, у зв`язку з чим він був позбавлений доступу до суду.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (частина перша статті 58 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

У частині четвертій статті 62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки (частина перша статті 64 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що в судах першої та апеляційної інстанцій інтереси позивача ОСОБА_1 представляв адвокат Скриль С. А., про що свідчить ордер серії ХС № 039116 про надання правової допомоги Лєдишеву О. В.; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю від 08 травня 2002 року № 202 (т. 2, а. с. 8, 9).

Названий представник позивача брав безпосередню участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, зокрема був присутній в судових засіданнях у режимі відеоконференції 01 листопада 2023 року, 22 травня, 10 грудня 2024 року, 22 травня 2025 року (день ухвалення оскаржуваного рішення) (т. 2, а. с. 148, т. 3, а. с. 13, 115, 170), подавав клопотання та заперечення, отримував судові документи в підсистемі «Електронний суд».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 квітня 2024 року в справі № 990/330/23 виснувала, що участь позивача (учасника справи) у судовому процесі через свого представника, повноваження якого належним чином підтверджені, слід розцінювати як участь самого позивача, у зв`язку із чим і наслідки вчинених представником процесуальних дій поширюються на особу, яку представляють (позивача), незалежно від того, якою є особиста поведінка цієї особи. Інше суперечило б самій сутності інституту представництва.

Отже, позивач скористався правом, передбаченим статтею 59 Конституції України, частиною першою статті 58 ЦПК України та уповноважив адвоката Скриля С. А. представляти його інтереси в справі, який, реалізуючи процесуальні права та обов`язки особи, яку він представляє, від імені цієї особи і для цієї особи приймав активну участь в розгляді справи в суді апеляційної інстанції, подавав клопотання, зокрема про відкладення розгляду справи (т. 2, а. с. 118), про розгляд справи в режимі відеоконференції (т. 2, а. с. 136), про підтримання апеляційної скарги та клопотання про призначення експертизи та їх задоволення (т. 2, а. с. 147), про долучення до справи квитанції про сплату за судову почеркознавчу експертизу (т. 2, а. с. 206), про ознайомлення з матеріалами справи (т. 2, а. с. 243), а в судових засіданнях, у яких він брав участь, представник не був позбавлений можливості заявляти клопотання та подавати заперечення.

Крім того, суд апеляційної інстанції вчиняв дії з повідомлення самого позивача ОСОБА_1 про розгляд його апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції: направляв судові повістки повідомлення на зазначену ним поштову адресу, які поверталися неврученими адресату (т. 2, а. с. 114, 115); звертався до Міністерства соціальної політики України для надання відомостей про те, чи входить позивач до переліку взятих на облік як внутрішньо переміщених осіб, на що була отримана відповідь про те, що запитувана інформація відсутня (т. 2, а. с. 85, 113); відповідно до статті 8 ЦПК України викликав позивача до суду через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (т. 2, а. с. 81).

З огляду на зазначене колегія суддів висновує про те, що суд апеляційної інстанції вжив всіх можливих заходів для повідомлення сторони позивача про дату, час та місце слухання справи.

Верховний Суд звертає увагу заявника на висновок Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року в справа № 9901/471/21 про те, що, ініціювавши судовий розгляд справи, позивач насамперед повинен активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано. Реалізація особою процесуальних прав невіддільна від виконання нею процесуального обов`язку щодо сприяння встановленню в судовому процесі дійсних обставин у справі з метою отримання правосудного судового рішення.

Слід також враховувати правову позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд висновує, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про порушення апеляційним судом норм цивільного процесуального права під час розгляду апеляційним судом його апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Щодо розгляду справи по суті позовних вимог

Із матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини стосуються захисту прав позивача на спадкове майно, яке залишилось після смерті його батьків - квартиру АДРЕСА_1 , набуту тими під час шлюбу.

Як вважає позивач, вказана квартира не могла бути подарована на підставі договору дарування батьком позивача - ОСОБА_3 другому сину останнього та брату позивача - ОСОБА_2 , проте підпис у договорі дарування, на думку позивача, не належить дарувальнику.

Єдиною позовоною вимогою, сформульованою позивачем в позовній заяві, є визнання недійсним договору дарування, укладеного 03 вересня 2015 року ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , з підстав підроблення підпису, та скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію права власності на квартиру.

Згідно із частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки Великої Палати Верховного Суду в постановах від 22 серпня 2018 року в справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18), від 06 квітня 2021 року в справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20)).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року в справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21)).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, частиною першою статті 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За вимогами статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Договір дарування нерухомості речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (частина друга статті 719 ЦК України).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

За частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України, зазначено про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У разі, якщо сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

У статті 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Отже, наслідком непідписання письмового правочину, що підлягає нотаріальному посвідченню, його стороною, за відсутності доказів фактичного вчинення такого правочину (вираження сторонами волевиявлення на його укладення, узгодження істотних умов або його виконання сторонами), є його неукладеність.

Подібні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц.

У постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема й щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Враховуючи сталу практику Великої Палати Верховного Суду, позов ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування з підстав підроблення підпису дарувальника не може бути задоволений з тих підстав, що вказана обставина може свідчити лише про неукладеність правочину.

Зазначеного суди попередніх інстанцій не врахували та розглянули позовні вимоги по суті й відмовили позивачу в задоволенні позову з підстав недоведеності ним недійсності договору дарування.

У позовній заяві ОСОБА_1 фактично посилається на порушення його права на спадкове майно, яке залишилося після смерті як батька сторін, так і їх матері, оскільки квартира АДРЕСА_1 набута останніми під час шлюбу, а тому вони мали право власності на 1/2 частини квартири кожен.

Згідно зі статтями 1216 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою статті 1268 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

У постанові Верховного Суду України від 23 січня 2013 року вказано, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребовувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Отже, оскільки відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, право на витребування майна від добросовісного набувача, передбачене статтею 388 ЦК України, переходить до спадкоємців власника(постанова Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 759/6904/21).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 квітня 2019 року в справі № 463/5896/14-ц звернула увагу, що якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, не врахували, що заявлені позивачем вимоги не є ефективним способом захисту, оскільки, навіть у разі задоволення, потребуватимуть додаткових заходів судового втручання.

Суди виснували про відмову в позові, проте з інших підстав, тому мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду необхідно змінити, виклавши її в редакції цієї постанови.

Інші доводи касаційної скарги на правильність вирішення справи не впливають та не спростовують висновки, наведені в цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Частиною четвертою статті 412 ЦПК України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Верховний Суд виснував про те, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного суду, виклавши її в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення залишаються без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цій справі за наслідками касаційного перегляду справи результат вирішення спору не змінився, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 389 400 410 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 травня 2025 року змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 23 листопада 2021 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 22 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. СитнікСудді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров І. М. Фаловська