Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 05.02.2019 року у справі №640/13376/15-ц
Постанова ВССУ від 06.03.2024 року у справі №640/13376/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 640/13376/15-ц

провадження № 61-2314св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ),

відповідач - фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у складі колегії суддів: Хіль Л. М., Пилипчук Л. І., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У серпні 2015 року ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, який у подальшому уточнив, та просив стягнути з фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_3 на його користь основну заборгованість за договором поставки № 26/01-1 в розмірі 7 272 480,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 5 832 528,96 грн; 3 % річних в розмірі 719 150,82 грн; пеню в розмірі 1 309 046,40 грн; стягнути заборгованість за договором поставки № 01/06-2 у сумі 886 200,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 710 732,40 грн; 3 % річних в розмірі 87 487,61 грн; пеню в розмірі 159 516,00 грн, ураховуючи сплачену ОСОБА_4 суму в розмірі 5 000,00 грн та сплачену ОСОБА_5 суму в розмірі 10 000,00 грн, усього на загальну суму 16 962 142,19 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 26 січня 2012 року ФОП ОСОБА_3 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛБЛ» (далі - ТОВ «ЛБЛ») уклали договір поставки № 26/01-1, згідно якого ФОП ОСОБА_3 , за умови 100 % передоплати, зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (свиней), а ТОВ «ЛБЛ» - оплатити та прийняти його за ціною 6 540,00 грн (з урахуванням ПДВ) за одну тонну корму, на загальну суму 7 272 480,00 грн за 1 112 т корму.

ТОВ «ЛБЛ» умови договору виконало у повному обсязі, а саме сплатило ФОП ОСОБА_3 кошти у розмірі 7 272 480,00 грн.

За пунктом 4.4. договору № 26/01-1 відвантаження корму виконується шляхом самовивозу зі складу відповідача протягом 10 календарних днів після 100 % передоплати. Однак протягом вищевказаних 10 календарних днів, зокрема з 19 липня 2012 року до 28 липня 2012 року включно, ФОП ОСОБА_3 не відвантажив корм для ТОВ «ЛБЛ».

Умовами договору передбачено, що у випадку не поставки корму у встановлений цим договором строк після 100 % передоплати, ФОП ОСОБА_3 зобов`язаний повернути всю отриману передоплату на рахунок ТОВ «ЛБЛ» протягом 5 календарних днів, тобто з 29 липня 2012 року до 02 серпня 2012 року включно, проте останній у вказаний період кошти ТОВ «ЛБЛ» не повернув. Отже з 03 серпня 2012 року ФОП ОСОБА_3 є таким, який прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення ТОВ «ЛБЛ» грошових коштів у розмірі 7 272 480,00 грн.

20 липня 2012 року між ТОВ «ЛБЛ» та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_2 свої права кредитора за договором № 26/01-1 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

01 червня 2012 року ФОП ОСОБА_3 та ТОВ «ЛБЛ» уклали договір поставки № 01/06-2, згідно якого ФОП ОСОБА_3 , за умови 100 % передоплати, зобов`язався виготовити та поставити корм для тварин (собак), а ТОВ «ЛБЛ» - оплатити та прийняти його за ціною 4 200,00 грн (з урахуванням ПДВ) за одну тонну корму на загальну суму 886 200,00 грн, що складає 211 т корму. ТОВ «ЛБЛ» умови договору виконало у повному обсязі, сплативши ФОП ОСОБА_3 кошти у повному обсязі.

Згідно пунктом 4.4. договору № 26/01-1 відвантаження корму виконується шляхом самовивозу зі складу відповідача протягом 10 календарних днів після 100 % передплати.

ОСОБА_3 умови договору не виконав, корм не відвантажив, отриману передоплату не повернув. З 05 серпня 2012 року відповідач є таким, який прострочив виконання грошового зобов`язання щодо повернення ТОВ «ЛБЛ» грошових коштів у розмірі 886 200,00 грн.

20 липня 2012 року ТОВ «ЛБЛ» уклало з ОСОБА_2 договір про відступлення права вимоги, за яким ТОВ «ЛБЛ» відступило ОСОБА_2 свої права кредитора за договором № 01/06-2 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

28 серпня 2017 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги, згідно якого відступив на користь останнього свої права кредитора за вищевказаними договорами поставки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

Посилаючись на наведені обставини, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Справу суди розглядали неодноразово.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів за договором поставки закрито.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 червня 2016 року ухвалу Київського районного суду міста Харкова від 19 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 17 грудня 2015 року скасовано, справу передано для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова 17 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення позову з огляду на наявність рішення, яке набрало законної сили, про визнання недійсними договорів поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1 та від 01 червня 2012 року № 01/06-2.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції, виходячи з того,, що між сторонами виникли договірні зобов`язання, що унеможливлює задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави відповідно до вимог статті 1212 ЦК України.

Постановою Верховного Суду від 29 вересня 2021 року постанову Харківського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, касаційний суд зазначив, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про недоведеність заявлених вимог, оскільки якщо сторона, яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом відмовилася від договору, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст оскарженої постанови суду апеляційної інстанції

При новому апеляційному розгляді справи постановою Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2023 року за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 рішення Київського районного суду м. Харкова від 17 травня 2018 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № 26/01-1 в розмірі 7 272 480,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 5 832 528,96 грн; 3 % річних в розмірі 719 150,82 грн; пеню в розмірі 1 309 046,40 грн.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором № 01/06-2 у сумі 886 200,00 грн; інфляційні втрати в розмірі 710 732,40 грн; 3 % річних в розмірі 87 487,61 грн; пеню у розмірі 159 516,00 грн, а всього - 16 962 142,19 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду аргументована тим, що оскільки договори поставки, укладені між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 , є недійсними, то ФОП « ОСОБА_6 », який без достатньої правової підстави набув кошти (авансові платежи) на виконання умов цих договорів поставки, зобов`язаний повернути їх власнику на підставі статті 1212 ЦК України, а також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних віповідно до статті 625 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

04 січня 2023 року ФОП ОСОБА_3 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц, від 02 листопада 2022 року в справі № 685/1008/20, в справі № 140/6115/21, в справі № 947/23885/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17, від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, від 15 вересня 2022 в справі № 910/12525/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою та суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої і пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга аргументована тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні заяви.

ФОП ОСОБА_3 не отримував від ТОВ «ЛБЛ» за договорами поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1 та від 01 червня 2012 року № 01/06-2 будь-які грошові кошти. Таким чином відступлення неіснуючого права вимоги за цими договорами поставки не породжує правових наслідків і є підставою для відмови в позові.

Крім того, апеляційний суд розглянув справу за його відсутності без належного повідомлення про дату, час та місце її розгляду.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_1 подав відзиви, в яких просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у даній справі.

Витребувано з Київського районного суду міста Харкова цивільну справу № 640/13376/15-ц за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки, інфляційних втрат, 3 % річних та пені.

Зупинено виконання постанови Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2023 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 19 жовтня 2023 року справу № 640/13376/15-ц призначено до судового розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 640/13376/15-ц до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду у касаційному порядку справи № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23).

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі .№ 640/13376/15-ц.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Суди встановили, що 26 січня 2012 року та 01 червня 2012 року ТОВ «ЛБЛ» (покупець) уклало з ФОП ОСОБА_3 (продавець) договори поставки № № 26/01-1 та 01/06-2, згідно з пунктом 1.1 яких продавець зобов`язувався виготовити та поставити, а покупець - сплатити та прийняти готовий корм для тварин (свиней) та для тварин (собак) на умовах цих договорів.

Пунктами 2.3 договорів передбачено, що право власності на товар переходить до покупця з моменту відвантаження товару зі складу продавця та підписання видаткової накладної.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору № 26/01-1 його сума складала 7 272 480 грн, у т. ч. ПДВ 1 212 080 грн; ціна товару складала - 6 540 грн, у т. ч. ПДВ - 1090 грн за 1 тонну готового корму для тварин (свиней).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору № 01/06-2 поставки сума договору складала - 886 200 грн, у т. ч. ПДВ 147700 грн; ціна товару складала - 4 200 грн, у т. ч. ПДВ - 700 грн за 1 тонну готового корму для тварин (собак).

Передоплата за товар здійснюється у готівковій формі на підставі рахунку. Допускається покупцю проводити передоплату частинами, про що продавець видає квитанції про отримання грошових коштів (пункт 3.5 договорів).

Згідно з пунктом 2.4 договорів зобов`язання покупця зі сплати товару рахуються виконаними з моменту підписання акта продавцем про отримання передоплати за товар у повному обсязі, поставлений, на підставі виданих продавцем квитанцій про сплату.

Відповідно до пункту 2.4 договорів поставок зобов`язання покупця зі сплати товару рахуються виконаними з моменту підписання акта продавцем про отримання передоплати за товар у повному обсязі, поставлений, на підставі виданих продавцем квитанцій про сплату.

20 липня 2012 року за договорами про відступлення права вимоги ТОВ «ЛБЛ» відступило на користь ОСОБА_2 свої права кредитора за договорами № № 26/01-1 та 01/06-2 в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цих договорів.

28 серпня 2017 року ОСОБА_2 уклав із ОСОБА_1 договір про відступлення права вимоги, згідно якого відступив на користь останнього свої права кредитора за вищевказаними договорами поставки в обсязі та на умовах, що існують на час укладення цього договору.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2017 року у справі № 922/307/17, задоволено позов ФОП ОСОБА_3 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними та визнано недійсним договір поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір поставки від 01 червня 2012 року № 01/06-2, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 .

Господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав, з якими приписи законодавства пов`язують визнання недійсними оспорюваних договорів; суд установив, що волевиявлення відповідача на укладення спірних договорів поставки було відсутнє, а, відтак, спірні договори підлягають визнанню недійсними на підставі статей 203 215 ЦК України.

Крім того, ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10 грудня 2018 року апеляційне провадження за апеляційними скаргами особи, яка не брала участі у справі і вважала, що суд вирішив питання про її права та (або) обов`язки - ОСОБА_2 на рішення господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року у справі № 922/307/17 - закрито.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (пункт четвертий частини другої статті 389 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження у цій справі постанови апеляційного суду є посилання заявника нанеправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 127/2871/16-ц, від 02 листопада 2022 року в справі № 685/1008/20, в справі № 140/6115/21, в справі № 947/23885/19 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі № 752/11896/17, від 03 липня 2018 року в справі № 917/1345/17, від 15 вересня 2022 в справі № 910/12525/20 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України); порушення судами норм процесуального права, а саме справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою та суд не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 5 частини першої і пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Позиція Верховного Суду

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Глава 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» знаходиться в підрозділі 2 «Недоговірні зобов`язання» розділу 3 «Окремі види зобов`язань», який входить до книги п`ятої «Зобов`язальне право» ЦК України.

Згідно із частинами першою, другою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Наведені норми права свідчать про те, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) зазначила, що «передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача».

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив стягнути з ФОП ОСОБА_3 на його користь заборгованість за договорами поставки № № 26/01-1 та 01/06-2 з урахуванням інфляційних втрат та 3 % річних, посилаючись на те, що зі своєї сторони виконав умови цих договорів та перерахував відповідачу 100 % передоплату за корм для тварин, проте відповідач, отримавши ці кошти, товар не поставив.

При цьому вказував, що ТОВ «ЛБЛ» на виконання умов договору № 2 26/01-1 та виданого відповідачем рахунку-фактурою від 26 січня 2012 року № 1 на суму 7 272 480,00 грн сплатило відповідачу 7 272 480,00 грн, що підтверджується квитанціями про отримання грошових коштів: від 31 січня 2012 року АА № 2 000001 на суму 1 260 000,00 грн, від 29 лютого 2012 року АА № 000002 на суму 1 260 000,00 грн, від 30 березня 2012 року АА № 000003 на суму 1 260 000,00 грн, від 30 квітня 2012 року АА № 000004 на суму 1 260 000,00 грн, від 31 травня 2012 року АА № 000004 на суму 1 260 000,00 грн, від 30 червня 2012 року АА № 000006 на суму 1 260 000,00 грн, від 18 липня 2012 року АА № 000007 на суму 732 480,00 грн.

Суд першої інстанції, виходячи із наявності рішення Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року, яке набрало законної сили у справі № 922/307/17, яким визнано недійсними договори поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1 та від 01 червня 2012 року № 01/06-2, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення на його користь із ФОП ОСОБА_3 заборгованості за цими договорами.

Апеляційній суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, установив, що договори поставки № № 26/01-1 та 01/06-2, укладені між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 , є недійсними та дійшов висновку, що ФОП ОСОБА_3 , який без достатньої правової підстави набув кошти (авансові платежі) на виконання умов цих договорів поставки, зобов`язаний повернути їх власнику на підставі статті 1212 ЦК України, а також сплатити інфляційні втрати та три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Верховний Суд не може повністю погодитись із вказаними висновками з огляду на таке.

Тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить про те, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання.

У постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22 (провадження № 12-45гс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що рішенням Господарського суду Харківської області від 29 березня 2017 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 липня 2017 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 жовтня 2017 року у справі № 922/307/17, задоволено позов ФОП ОСОБА_3 до ТОВ «ЛБЛ» про визнання договорів поставки недійсними. Визнано недійсним договір поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 ; визнано недійсним договір поставки від 01 червня 2012 року № 01/06-2, укладений між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 .

Вирішуючи спір про визнання угод недійсними у зазначеній справі, господарські суди встановили відсутність фактичного схвалення та виконання оспорюваних правочинів сторонами.

Зокрема, банківською випискою Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» по рахунку НОМЕР_1 ТОВ «ЛБЛ» за період із 26 січня 2012 року до 20 липня 2012 року та банківською випискою Публічного акціонерного товариства «Банк «Грант» по рахунку НОМЕР_2 ФОП ОСОБА_3 за цей же період не підтверджується рух грошових коштів на виконання оспорюваних договорів поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1 та від 01 червня 2012 року № 01/06-2.

Суди також установили, що ФОП ОСОБА_3 не отримував грошових коштів готівкою згідно з квитанцією про отримання грошових коштів від 18 липня 2012 року АА № 000007 у період з 02 до13 липня 2012 року, оскільки в зазначений період перебував на відпочинку з 01 липня 2012 року до 14 липня 2012 року поза межами України.

За змістом частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Апеляційний суд, пославшись на те, що договори поставки від 26 січня 2012 року № 26/01-1 та від 01 червня 2012 року № 01/06-2, укладені між ТОВ «ЛБЛ» та ФОП ОСОБА_3 , є недійсними, у повному обсязі задовольнив вимоги позивача у заявленому ним розмірі.

При цьому, дійшовши висновку, що ФОП ОСОБА_3 без достатньої правової підстави набув кошти (авансові платежі) на виконання умов договорів поставки у загальному розмірі 8 158 680 грн, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику на підставі статті 1212 ЦК України, суд не врахував висновки, зроблені господарськими судами у справі № 922/307/17, згідно з якими спірні договори поставки і документи, які могли б підтверджувати їх виконання, складалися без участі ФОП ОСОБА_3 , поза його волею, такі договори не схвалювалися та не виконувалися сторонами.

Тобто, господарські суди встановили відсутність фактичного виконання оспорюваних правочинів сторонами, зокрема й сплати ТОВ «ЛБЛ» на користь ФОП ОСОБА_3 коштів за поставку кормів, які позивач просив стягнути у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц зазначено, що «преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами».

Отже, за відсутності встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів, що, у свою чергу, свідчить про відсутність у нього обов`язку їх повернення відповідно до положень статті 1212 ЦК України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у позові з наведених вище підстав.

Водночас доводи касаційної скарги заявника щодо неналежного його повідомлення апеляційним судом про дату, час та місце її розгляду та розгляд справи за його відсутності, є необґрунтованими.

За правилами частини п`ятої статті 130 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Аналіз матеріалів справи свідчить про те, що представник ФОП ОСОБА_3 - адвокат Марусенко Є. О. належним чином 18 січня 2023 року був повідомлений апеляційним судом про розгляд справи на 24 січня 2023 року на 14-10 год.

Зміст постанови апеляційного суду від 24 січня 2023 року свідчить про те, що апеляційний суд звернув увагу на те, що ОСОБА_7 , який діє в інтересах ФОП ОСОБА_3 , неодноразово направлялися клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з введенням воєнного стану, та зазначив, що за правилами статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в умовах воєнного стану не припиняється, тому не може бути поважною причиною для відкладення справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні вимог з підстав, викладених у цій постанові.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те що суд касаційної інстанції задовольняє касаційну скаргу, скасовує прийняті у справі судові рішення та ухвалює нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_3 підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 400 409 412 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова 17 травня 2018 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2023 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором поставки, інфляційних втрат, 3 % річних та пені відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 16 000,00 грн судового збору, сплаченого ним за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Київського районного суду м. Харкова 17 травня 2018 року та постанова Полтавського апеляційного суду від 24 січня 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун М. Ю. Тітов