Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.09.2018 року у справі №826/11445/15
Постанова ВП ВС від 28.11.2018 року у справі №826/11445/15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 826/11445/15

Провадження № 11-1108апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача СаприкіноїІ.В.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року у справі № 826/11445/15 за її позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» Яремчишина Ігоря Богдановича (далі - уповноважена особа Фонду), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), третя

особа - Публічне акціонерне товариство «Західінкомбанк»

(далі - ПАТ «Західінкомбанк»), про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до уповноваженої особи Фонду та Фонду, у якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Західінкомбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд та уповноважену особу Фонду включити позивачку до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Західінкомбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 22 квітня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року, закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України; у редакції, чинній на момент постановлення вказаної ухвали), оскільки спір у справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись із такими судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, у серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою про скасування ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2015 рокута ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року й направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи позицію в касаційній скарзі, позивачка зазначила, що Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду виконує від імені Фонду делеговані останнім повноваження щодо ліквідації банку та гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають вирішенню за правилами КАС України.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 25 серпня 2016 року відкрив касаційне провадження за вказаною скаргою.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII «Перехідні положення» КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 18 вересня 2018 року вказану вище справу передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 6 ст. 346 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), оскільки учасник справи оскаржує судові рішення першої та апеляційної інстанцій з підстави порушення правил предметної юрисдикції.

З установлених судами фактичних обставин справи вбачається, що 29 вересня 2004 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Західінкомбанк» був укладений договір банківського вкладу в національній валюті № ДД-11074-01.980 з додатковими угодами до нього.

Відповідно до умов цього договору позивачка передала банку в строкове платне користування до 01 червня 2011 року належні їй грошові кошти в сумі 15 тис. 189 грн 79 коп. з процентною ставкою 18,5 % річних.

У зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань по договору банківського вкладу 09 вересня 2011 року ухвалено судове рішення про стягнення з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_3 суму банківського вкладу в розмірі 49 тис. 508 грн 09 коп., яке набрало законної сили. Ці грошові кошти за договором банківського вкладу були повернуті позивачці 15 липня 2014 року.

Однак, ПАТ «Західінкомбанк» проценти за користування депозитними коштами не нараховував та не сплачував, що стало підставою для повторного звернення ОСОБА_3 до Луцького міськрайонного суду Волинської області з новим позовом (справа № 161/13716/14-ц) про стягнення заборгованості за договором банківського вкладу та відшкодування моральної шкоди, за результатами розгляду якого прийнято рішення від 06 жовтня 2014 року, яким постановлено стягнути з ПАТ «Західінкомбанк» на користь ОСОБА_3 суму відсотків за банківським вкладом у розмірі 26 тис. 46 грн 68 коп., 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 4 тис. 223 грн 79 коп., 6 тис. 89 грн 50 коп. інфляційних втрат, всього на загальну суму 36 тис. 359 грн 97 коп.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 20 січня 2015 року, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 жовтня 2014 року змінено в частині стягнення відсотків за банківським вкладом, 3 % річних від простроченої суми боргу, інфляційних втрат. Постановлено стягнути з ПАТ «Західінкомбанк» суму відсотків за банківським вкладом в розмірі 24 тис. 842 грн 21 коп., 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 4 тис. 28 грн 47 коп., 5 тис. 445 грн 89 коп. інфляційних втрат, всього на загальну суму 34 тис. 316 грн 57 коп.

Всі зазначені рішення приймались в межах цивільного судочинства щодо стягнення заборгованості за договором банківського вкладу.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 28 травня 2014 року № 316 «Про віднесення ПАТ «Західінкомбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду того ж числа прийняла рішення № 38 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Західінкомбанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

На підставі постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 433 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк» того ж числа виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Західінкомбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку&q?ал;.

03 лютого 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Фонду із заявою про повернення грошових коштів на загальну суму 34 тис. 316 грн 57 коп. згідно з рішенням Апеляційного суду Волинської області від 20 січня 2015 року.

За результатами розгляду заяви Фонд 25 лютого 2015 року повідомив ОСОБА_3, що кредитори можуть звернутися за отриманням довідки про акцептування їх кредиторських вимог до уповноваженої особи Фонду.

22 квітня 2015 року позивачка звернулась до уповноваженої особи Фонду із заявою про включення її до реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Західінкомбанк» та 13 травня 2015 року отримала відповідь, що кошти за вкладом їй були виплачені в ВАТ КБ «Хрещатик» 15 липня 2014 року, а в рішенні про стягнення коштів зазначено саме ПАТ «Західінкомбанк», а не Фонд, отже, для вирішення питання щодо виплати зазначених в рішенні коштів їй необхідно звернутися до уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Західінкомбанк».

Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_3 до суду з адміністративним позовом на захист порушених, на її думку, прав та інтересів.

Закриваючи провадження в цій справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, юрисдикція адміністративних судів не поширюється.

Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи щодо оскарження судових рішень першої й апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України; в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом).

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС Україниє переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

У цій справі правовідносини стосуються дій Фонду та його уповноваженої особи щодо невключення кредиторських вимог ОСОБА_3 до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов'язання внести зміни до зазначеного реєстру, оскільки у ПАТ «Західінкомбанк» перед позивачем існує заборгованість за договором банківського вкладу на підставі рішення суду.

Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст. 2 цього Законууповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ст. 3 Закону № 4452-VIФонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.

Згідно із ч. 1 ст. 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими ч. 2 ст. 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, акумулювання коштів, отриманих із джерел, визначених ст. 19 цього Закону; здійснення регулювання участі банків у системі гарантування вкладів фізичних осіб; здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організація відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 Закону № 4452-VIпід час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Відповідно до ч. 2 ст. 37 зазначеного Закону Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 1 ст. 54 Закону № 4452-VIрішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.

Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у ст. 48 Закону № 4452-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 зазначеного Законукошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.

Зазначене дає підстави стверджувати, що оскільки лише Фонду за закономдоручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір про включення кредиторських вимог до реєстру акцептованих вимог кредиторів не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття судових рішень), є обґрунтованими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зауважує, що суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі, помилково зазначив, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, не врахувавши суб'єктний склад правовідносин.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між фізичною особою ОСОБА_3 та юридичною особою ПАТ «Західінкомбанк» в особі уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до ст. 1 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на час прийняття судових рішень) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у ч. 1 ст. 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Саме така правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 826/7532/16 та від 22 серпня 2018 року у справі № 809/654/16.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 349 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України(у редакції Закону № 2147-VIII) закріплено, що підставами для зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 341, 345, 349, 350, 351, 355, 356, 359 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Окружного адміністративного суду м. Києва від 22 квітня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2016 року змінити в частині віднесення справи до юрисдикції господарського суду, визначивши право на звернення з цим позовом до суду в порядку цивільного судочинства.

В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.В.СаприкінаСудді: Н.О.Антонюк С.В.Бакуліна В.В.Британчук Д.А.Гудима В.І.Данішевська О.С.Золотніков О.Р.Кібенко В. С Князєв Л.М.Лобойко Н.П.Лященко О.Б.Прокопенко Л.І.Рогач О.М.Ситнік О.С.Ткачук В.Ю.Уркевич О.Г.Яновська