Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 25.06.2018 року у справі №592/13020/17
Постанова ВП ВС від 28.11.2018 року у справі №592/13020/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 592/13020/17

Провадження № 14-482цс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 8 травня 2018 року (судді Хвостик С. Г., Левченко Т. А., Криворотенко В. І.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, про захист прав споживача та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» (далі - уповноважена особа Фонду), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), про захист прав споживача банківських послуг та зобов'язання вчинити певні дії.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 23 березня 2016 року між позивачем та Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» (далі - ПАТ «Банк Михайлівський») було укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» № 980-019-00000219, на виконання якого було відкрито рахунок № НОМЕР_1. Вказаний рахунок позивачка використовувала для поповнення та зняття готівкових коштів через карту банку, для безготівкових зарахувань процентів від депозитів та повернення коштів.

5 травня 2016 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» (далі - ТОВ «ІРЦ») було укладено договір позики № 980-019-000233243, за яким позивачка надала товариству в борг 75 тис. 900 грн, які позичальник зобов'язався повернути з процентами на її поточний рахунок у ПАТ «Банк Михайлівський».

19 травня 2016 року ТОВ «ІРЦ» виконало своє зобов'язання за договором позики та перерахувало позивачці кошти в загальному розмірі 76 тис. 587 грн 52 коп.

Рішенням Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 23 травня 2016 року ПАТ «Банк Михайлівський» визнано неплатоспроможним та запроваджено тимчасову адміністрацію в банку.

А рішенням Правління НБУ від 12 липня 2016 року відкликано банківську ліцензію ПАТ «Банк Михайлівський» і розпочато процедуру ліквідації банку.

12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду було ухвалене рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено уповноважену особу Фонду.

Станом на день запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» на її поточному рахунку № НОМЕР_1 позивача залишок коштів становив 76 тис. 590 грн 05 коп., які відповідно до Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI) гарантуються Фондом у межах граничного розміру відшкодування коштів.

Звернувшись до банку-агента Фонду в Сумській області, яким є Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», ОСОБА_3 отримала інформацію про те, що її немає в реєстрі на виплату гарантованого відшкодування відповідно до Закону № 4452-VI.

Позивач вважає, що уповноваженою особою Фонду та самим Фондом порушено її право вимоги за гарантованими законом виплатами за вкладом. Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила: визнати за нею право на отримання відшкодування грошових коштів у сумі 76 тис. 590 грн 05 коп., які знаходяться на її рахунку № НОМЕР_1; зобов'язати уповноважену особу Фонду подати додаткову інформацію щодо неї як вкладника ПАТ «Банк Михайлівський»; зобов'язати Фонд вчинити всі необхідні дії в межах наданих законом повноважень для здійснення виплати їй відшкодування коштів у межах гарантованої суми як вкладнику неплатоспроможного банку ПАТ «Банк Михайлівський».

Рішенням Ковпаківського районного суду міста Суми від 29 січня 2018 року позовні вимоги задоволено. Визнано право ОСОБА_3 на отримання відповідно до Закону № 4452-VI відшкодування за вкладом за рахунком № НОМЕР_1 на суму 76 тис. 587 грн 52 коп. Зобов'язано уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом, за її рахунком на суму 76 тис. 587 грн 52 коп. за рахунок Фонду. Зобов'язано Фонд внести зміни до реєстру відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду доповнення до переліку рахунків, доповнивши вказаний реєстр відомостями щодо ОСОБА_3 для відшкодування їй коштів за вкладом за рахунком № НОМЕР_1 на суму 76 тис. 587 грн 52 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції вмотивовано тим, що кошти, які надійшли на поточний рахунок ОСОБА_3, є вкладом у розумінні Закону № 4452-VI. Перевірка правочинів (договорів) на предмет виявлення таких, що є нікчемними, здійснюється Фондом відносно правочинів (договорів) укладених саме з банком, як стороною відповідного договору. Переказ коштів (транзакція) від 19 травня 2016 року здійснювалась на виконання договору від 5 травня 2016 року, укладеного між позивачем та ТОВ «ІРЦ», а банк не є стороною цього договору. Крім того, зазначена транзакція була проведена до запровадження тимчасової адміністрації в банку.

З дня початку ліквідаційної процедури в ПАТ «Банк Михайлівський» у Фонду виник обов'язок щодо відшкодування позивачці коштів на її банківському рахунку.

Ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 8 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду задоволено частково, рішення Ковпаківського районного суду міста Суми від 29 січня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що відповідно до Закону № 4452-VI Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління в сфері гарантування вкладів фізичних осіб, а уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

У червні 2018 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 8 травня 2018 року, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка не заявляла позовних вимог щодо оскарження дій Фонду, які випливають з публічно-правового спору. У цій справі правовідносини між нею та ПАТ «Банк Михайлівський» в особі уповноваженої особи Фонду виникли з приводу невизнання та оспорювання її прав, як споживача та вкладника, а тому спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У липні 2018 року уповноважена особа Фонду СмолійБ.В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення і просив відмовити у задоволенні скарги, посилаючись на те, що оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають за участі Фонду, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини шостої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) справа підлягає передачі на розгляд ВеликоїПалати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частинах п'ятій або шостій статті 403 цього Кодексу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою від 17 жовтня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою ВеликоїПалати Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року зазначену справу прийнято до провадження та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження, встановлених частиною шостою статті 403 ЦПК України, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону Українивід 2 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних,господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 ЦПК України (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - Закон № 2147-VIII).

Разом з тим відповідно до частини другої статті 4, пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Аналогічну норму закріплено у частині першій статті 19 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII).

З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Помилковим є застосування статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), натомість визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом № 4452-VI. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі частин першої та другої статті 6 цього Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

Відповідно до частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. гривень. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

У разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).

Нормами статті 27 цього Закону установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема: уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку; уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню; виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду; Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».

Відповідно до частини першої статті 28 цього Закону Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Гарантії Фонду є гарантіями держави, передбаченими Законом № 4452-VI, для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися державні кошти. Тому рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодувань сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження щодо виведення з ринку неплатоспроможних банків.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів з урахуванням встановленого частиною першою статті 26 Закону № 4452-VI граничного розміру відшкодування за вкладами.

Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 квітня 2018 року у справі № 820/11591/15, від 4 липня 2018 року у справі № 826/1476/15, від 3 жовтня 2018 року у справі № 367/2089/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 127/25132/17 та інших.

Таким чином, висновки апеляційного суду про закриття провадження в справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України є правильними.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400 402-404 409 410 416 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 8 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.П. Лященко Судді: Н.О. Антонюк Л.М. Лобойко С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко В.В. Британчук Л.І. Рогач Д.А. Гудима І.В. Саприкіна В.І. Данішевська О.М. Ситнік О.С. Золотніков О.С. Ткачук О.Р. Кібенко В.Ю. Уркевич В.С. Князєв О.Г. Яновська