Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №820/815/17
Постанова ВП ВС від 21.11.2018 року у справі №820/815/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 820/815/17

Провадження № 11-1016апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року (суддя Спірідонов М. О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року (судді П'янова Я. В., Зеленський В. В.,Чалий І. С.) у справі № 820/815/17 за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бакумової Алли Валентинівни (далі - Нотаріус), третя особа - Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «Приватбанк»), про визнання протиправними дій, визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Нотаріуса, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо реєстрації за ПАТ «Приватбанк» права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира);

- визнати протиправним та скасувати рішення Нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 04 листопада 2016 року, індексний номер 32219332, щодо реєстрації спірної квартири за ПАТ «Приватбанк»;

- зобов'язати Нотаріуса скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 28 жовтня 2016 року № 17278893 про реєстрацію за ПАТ «Приватбанк» права власності на спірну квартиру.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що відповідачем проведено державну реєстрацію права власності за ПАТ «Приватбанк» на спірну квартиру з порушенням Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1952-ІV), оскільки банком не дотримано позасудового порядку врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а реєстрацію права власності на нерухоме майно здійснено без згоди власника та без вчинення нотаріальних дій.

Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 23 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року, закрив провадження в адміністративній справі та роз'яснив позивачу про право звернення з цим позовом у порядку цивільного судочинства.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу до окружного адміністративного суду для продовження розгляду. На обґрунтування касаційної скарги позивач з посиланням на положення Закону № 1952-IV зазначив, що у спірних правовідносинах Нотаріус є спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, що, на думку скаржника, свідчить про адміністративно-правовий характер спору.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 жовтня 2017 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У березні 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 29 серпня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2018 року прийняла та призначила справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

На час розгляду справи відповідач і третя особа відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надіслали.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що 23 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Приватбанк» укладено кредитний договір, за умовами якого позивач отримав на строк до 20 квітня 2018 року кошти в сумі 25 тис. 59 доларів 24 центів США зі сплатою відсотків.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в цей же день між ПАТ «Приватбанк» і ОСОБА_3 укладено договір іпотеки. Згідно з умовами цього договору іпотекодавець (ОСОБА_3) передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме належну йому квартиру.

21 вересня 2016 року ПАТ «Приватбанк» направило ОСОБА_3 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, яким поінформувало позивача про свій намір набути право власності на предмет іпотеки, а саме спірну квартиру.

28 жовтня 2016 року представник ПАТ «Приватбанк» звернувся до Нотаріуса із заявою про проведення за банком державної реєстрації права власності на спірну квартиру.

04 листопада 2016 року Нотаріус прийняв рішення, індексний номер 32219332, про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ПАТ «Приватбанк».

Не погодившись із діями та рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, керувався тим, що спір між сторонами у справі виник із цивільних правовідносин, а тому цей спір не є публічно-правовим і підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.

ВеликаПалата Верховного Суду вважає обґрунтуваними ці висновки судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних рішень; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірну квартиру перейшло до третьої особи у справі, Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає обґрунтованим висновок судів попередніх інстанцій про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18) та № 815/6956/15 (провадження № 11-192апп18) відповідно).

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС Українисуд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржувані судові рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків судів попередніх інстанцій скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 23 травня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М.Лобойко