Історія справи

Постанова ВП ВС від 21.11.2018 року у справі №282/291/16
Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №282/291/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 282/291/16

Провадження № 11-1006апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача ЗолотніковаО.С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року (судді Шидловський В. Б., Євпак В. В., Капустинський М. М.) у справі № 282/291/16 за позовом ОСОБА_3 до Пединківської сільської ради Любарського району Житомирської області (далі - Сільрада) про визнання неправомірним рішення та

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом до Сільради, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати неправомірною відмову відповідача в погодженні меж земельної ділянки та скасувати рішення Сільради від 20 січня 2016 року № 15, прийняте за підсумками розгляду його заяви.

На обґрунтування позову ОСОБА_3 зазначив, що рішенням ХV сесії ХХІ скликання Сільради від 19 червня 1993 року позивачу безоплатно передано у приватну власність земельні ділянки, які розташовані в с. Пединки Любарського району Житомирської області, а саме: для ведення особистого підсобного господарства - площею 0,35 га; для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель - площею 0,25 га. На підставі договору від 16 лютого 2014 року № 1406130100048 Любарським районним відділенням Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за погодженням з в. о. начальника відділу Держгеокадастру у Любарському районі Житомирської області було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості). Проте Сільрада рішенням від 20 січня 2016 року № 15 відмовила позивачу в погодженні меж земельної ділянки. На думку ОСОБА_3, оскаржуване рішення відповідача є протиправним і порушує його право на належне оформлення права власності на земельну ділянку.

Любарський районний суд Житомирської області постановою від 11 травня 2016 року позов задовольнив.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06 жовтня 2016 року апеляційну скаргу Сільради задовольнив частково: постанову Любарського районного суду Житомирської області від 11 травня 2016 року скасував, а провадження в адміністративній справі закрив.

Не погодившись із указаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, на обґрунтування якої зазначив, що висновок суду про наявність між сторонами спору про право цивільне є помилковим. У цій справі позивач оскаржив рішення Сільради як суб'єкта владних повноважень, внаслідок якого не вирішено питання узгодження меж належних йому земельних ділянок. Земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності, належать до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. У зв'язку з викладеним ОСОБА_3 просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 02 листопада 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 28 серпня 2018 року передав цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 18 вересня 2018 року прийняла та призначила справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.

Відповідач відзиву (заперечення) на касаційну скаргу не подав.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням ХV сесії ХХІ скликання Сільради від 19 червня 1993 року ОСОБА_3 безоплатно передано у приватну власність земельні ділянки, які розташовані в с. Пединки Любарського району Житомирської області, а саме: для ведення особистого підсобного господарства - площею 0,35 га; для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель - площею 0,25 га.

На підставі договору від 16 лютого 2014 року № 1406130100048 Любарським районним відділенням Житомирської регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру» за погодженням з в. о. начальника відділу Держгеокадастру у Любарському районі Житомирської області було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) ОСОБА_3 загальною площею 0,60 га, з них 0,25 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель; 0,35 га - для ведення особистого селянського господарства.

Постановою слідчого слідчого відділу Любарського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 22 березня 2014 року закрито кримінальне провадження стосовно ОСОБА_3 за фактом самовільного зайняття земельної ділянки із земель резерву Сільради у зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Рішенням Сільради від 20 січня 2016 року № 15 ОСОБА_3 відмовлено в погодженні меж земельної ділянки площею 0,60 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, оскільки вказана в заяві площа не відповідає тій, що надана у приватну власність.

Згідно з довідками відділу Держгеокадастру від 04 березня 2016 року № 1, 2 за ОСОБА_3 рахуються земельні ділянки розміром 0,25 га та 0,35 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що позивач є власником земельних ділянок, які він набув відповідно до чинного законодавства, що дає йому змогу здійснити документальне оформлення свого права на ці земельні ділянки.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції керувався тим, що спір у справі, що розглядається, стосується набуття позивачем права власності на земельні ділянки, тобто цивільного права, а тому цей спір не є публічно-правовим, що унеможливлює його розгляд за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованим цей висновок суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваного судового рішення; далі - ЦПК України) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача як власника земельних ділянок, спірні правовідносини пов'язані з правом власності ОСОБА_3 на земельні ділянки, ВеликаПалата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб'єкта владних повноважень, вважає обґрунтованим висновок суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки оскаржуване судове рішення прийнято з додержанням норм процесуального права, а правових висновків суду апеляційної інстанції скаржник не спростував, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

Д. А. Гудима І.В. Саприкіна

В. І. Данішевська О.М. Ситнік

О. Р. Кібенко О.С. Ткачук

В. С. Князєв В.Ю. Уркевич

Л.М.Лобойко