Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.07.2019 року у справі №826/4164/16
Ухвала ВП ВС від 24.09.2019 року у справі №826/4164/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 вересня 2020 року

м. Київ

Справа № 826/4164/16

Провадження № 11-761апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" Волощука Ігоря Григоровича (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд та Банк відповідно), Фонду про визнання протиправним і скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року (суддя Федорчук А.

Б. ) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року (судді Пилипенко О. Є., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. ),

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправним і скасувати наказ уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС про визнання нікчемним правочину від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів за платіжним дорученням у сумі 197
500 грн з поточного рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 у Банку на її поточний рахунок № НОМЕР_2 у Банку;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про неї як вкладника Банку, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору банківського рахунку від 4 вересня 2015 року № 26399980/11/Деп;

- зобов'язати Фонд включити передану уповноваженою особою Фонду інформацію щодо позивачки до Загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду;

- зобов'язати Фонд здійснити відшкодування позивачці за вкладом згідно з договором банківського рахунку від 4 вересня 2015 року № 26399980/11/Деп за рахунок Фонду.

На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що уповноважена особа безпідставно не включила позивачку до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, адже, на думку позивачки, наказ уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС про визнання нікчемним правочину від 17 вересня 2015 року видано всупереч вимогам Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (далі - ~law30~).

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19 квітня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року, позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував наказ уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС про визнання нікчемним правочину від 17 вересня 2015 року; зобов'язав уповноважену особу Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника Банку, якому необхідно здійснити виплату відшкодування на підставі договору № 26399980/11/Деп банківського рахунку фізичної особи від 4 вересня 2015 року. У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що уповноваженою особою не доведено наявності визначених ~law31~ підстав, які б свідчили про нікчемність укладеного правочину позивачки з Банком, а тому не доведено й наявності законних підстав для невключення позивачки до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Вирішуючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, уповноважена особа Фонду в касаційній скарзі зазначила, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення помилкових судових рішень.

На думку скаржника, своїми діями ОСОБА_2 здійснив штучне розподілення коштів, які знаходилися на його поточному рахунку, шляхом перерахування їх фізичним особам, у тому числі й позивачці, у результаті чого збільшилася гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням Банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Отже, з підстави, передбаченої ~law32~, у зв'язку з нікчемністю правочину (операції) щодо перерахування коштів з поточного рахунку ОСОБА_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 в уповноваженої особи Фонду не було жодних законних підстав для внесення позивачки до Загального реєстру вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Скаржник також зазначив, що цей спір належить до категорії справ щодо банків, які знаходяться на стадії ліквідації, а тому не відноситься до юрисдикції адміністративних судів.

У зв'язку з викладеним уповноважена особа Фонду просить скасувати оскаржувані судові рішення, а провадження у справі закрити.

ОСОБА_1 заперечує проти касаційної скарги уповноваженої особи Фонду, вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню, натомість суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального та процесуального права, дійшли правильних висновків про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та поширення на цей спір юрисдикції адміністративного судочинства.

Перевіривши матеріали справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як установили суди попередніх інстанцій, між позивачкою та Банком укладено договір банківського рахунку фізичної особи від 04.09.2015 № 26399980/11/Деп., відповідно до умов якого Банк відкриває позивачці поточний рахунок у національній та/або іноземній валюті та здійснює його розрахункове та касове обслуговування.

8 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передав позивачці грошові кошти в розмірі 197 500,00 грн.

Пунктом 3.2 цього договору передбачено, що позика надається шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок позивачки.

Кошти в розмірі 197 500,00 грн на рахунок позивачки надійшли з рахунку ОСОБА_2 17 вересня 2015 року.

На підставі постанови Правління Національного банку України (далі - НБУ) від 17 вересня 2015 року № 613 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 172 "Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".

Згідно із цим рішенням у Банку запроваджено тимчасову адміністрацію на три місяці - з 18 вересня до 17 грудня 2015 року, призначено уповноважену особу Фонду.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 1 грудня 2015 року № 853 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 2 грудня 2015 року № 214 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Національні інвестиції" та делегування повноважень ліквідатора банку".

Згідно із цим рішенням розпочато процедуру ліквідації Банку, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банку, визначені, зокрема, ~law33~, начальнику відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волощуку І. Г. на два роки - з 3 грудня 2015 року до 2 грудня 2017 року включно.

Під час здійснення тимчасової адміністрації уповноваженою особою Фонду направлено позивачці повідомлення від 2 грудня 2015 року № 4787/03 про нікчемність правочину, у якому зазначено, що наказом уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ос "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" визнано нікчемним правочин від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 197 500,00 грн з поточного рахунку ОСОБА_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 з підстав, передбачених ~law34~.

У зв'язку з наведеним позивачку не включено до переліку вкладників Банку, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

ОСОБА_1, у зв'язку з виданням оскаржуваного наказу щодо нікчемності правочину, вважаючи невключення її до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, такою, що суперечить вимогам ~law35~ та порушує її право на отримання гарантованої суми вкладу, звернулася до суду із цим позовом.

Суди першої та апеляційної інстанцій розглянули цей спір як публічно-правовий, проте уповноважена особа Фонду зазначила, що спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно із частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до уповноваженої особи, зокрема, про зобов'язання відповідача подати до Фонду додаткову інформацію щодо позивачки як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом у Банку за рахунок Фонду.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються ~law36~ (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). ~law37~ також регулюються відносини між Фондом, банками, НБУ, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. ~law38~ є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до ~law39~ уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених ~law40~ та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За змістом ~law41~ Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених ~law42~. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із ~law43~ основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними ~law44~, серед яких, зокрема: ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.

На підставі ~law45~ в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За приписами ~law46~ рішення, що приймаються відповідно до ~law47~ НБУ, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені ~law48~, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки про те, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм ~law49~ вирішує виключно Фонд.

Так, за змістом ~law50~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Нормами ~law51~ встановлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, а саме:

- уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law52~ станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;

- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку;

- уповноважена особа Фонду формує переліки вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом.

Відповідно до ~law53~ Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів вкладникам, їх уповноваженим представникам чи спадкоємцям у національній валюті України з наступного робочого дня після затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстру вкладників для здійснення виплат гарантованої суми відшкодування.

Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.

Саме тому на банки не поширюється дія Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що встановлено ~law55~.

Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються за участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.

Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (~law56~), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку, як і спором між банком і вкладником.

Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми Господарського та Цивільного процесуальних кодексів України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 (провадження № 11-126апп18), від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16 (провадження № 11-409апп18) та від 30 січня 2019 року у справі № 820/4270/16 (провадження № 11-1351апп18).

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні ними спору щодо існування на час виникнення спірних правовідносин передумов для невключення позивачки до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та щодо обов'язку уповноваженої особи подати до Фонду додаткову інформацію стосовно ОСОБА_1, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вкладником згідно з ~law57~ є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до ~law58~ вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Як зазначалося вище, вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку (~law59~).

Згідно із ~law60~ уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law61~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом одного робочого дня (у разі прийняття НБУ рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною 2 статті 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність", - протягом 15 робочих днів) з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Відповідно до ~law63~ з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту).

Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Згідно з положеннями ~law64~ Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ~law65~.

Відповідно до ~law66~ правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України;

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

За правилами частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (частина 1 статті 236 ЦК України).

Відповідно до постанови Правління НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії проблемних" прийнято рішення про віднесення Банку до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено обмеження в його діяльності, зокрема, Банку заборонено проведення будь-яких операцій за договорами, за результатами яких збільшується гарантована сума відшкодування за вкладами фізичних осіб Фондом, крім договорів, укладених до набрання чинності цією постановою, умовами яких передбачено поповнення вкладів фізичних осіб за рахунок відсотків.

Частиною 2 статті 56 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" (далі - ~law69~) встановлено, що НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти НБУ видаються у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно із законом пом'якшують або скасовують відповідальність (~law70~).

Відповідно до частини 3 статті 75 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-III "Про банки і банківську діяльність" (далі - ~law72~) рішення НБУ про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею.

Застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних мали в такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів Фонду в межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200 тис. грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється Фондом відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

При цьому Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторони правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ~law73~, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону.

Такі правочини є нікчемними з моменту укладення, і визнання їх недійсними судом не вимагається.

Зокрема, відповідно до ~law74~ підставою для віднесення правочину (договору) до числа нікчемних є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Вказана підстава для віднесення правочину до числа нікчемних введена в дію 12 серпня 2015 року одночасно з набранням чинності Законом України від 16 липня 2015 року № 629-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку".

Необхідною та достатньою умовою для віднесення правочинів до числа нікчемних з підстав, передбачених ~law76~, є встановлення факту здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

При цьому в розумінні положень ~law77~ уповноважена особа Фонду наділена правом перевірки правочинів з метою виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним і кореспондує обов'язку встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених і доведених обставинах, які за законом тягнуть застосування певних правових наслідків.

Велика Палати Верховного Суду в постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 810/896/16, від 28 листопада 2018 року у справі № 826/3486/16, від 19 червня 2019 року у справі № 826/1793/16, у яких спір аналогічний тому, який розглядається в цій справі ( № 826/1807/16), дійшла висновку про те, що укладення договору банківського вкладу (рахунку) й зарахування на нього коштів відбулись до початку віднесення Банку до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивачка підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі ~law78~.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає зазначені висновки такими, що не охоплюють усієї проблематики цих правовідносин. Зокрема, не враховано те, що у спорах, які виникають у зв'язку з невключенням позивачів до переліку вкладників, які мають право на одержання гарантованих коштів за вкладами за рахунок Фонду, через визнання нікчемними правочинів з підстав, передбачених ~law79~, обов'язковій перевірці підлягає правомірність застосування вказаної правової норми уповноваженою особою Фонду. У випадку, якщо Фонд чи його уповноважена особа доведуть правомірність віднесення правочину до числа нікчемних, особи, на користь яких перераховано грошові кошти, не можуть вважатися вкладниками банку і відповідно на них не поширюються передбачені ~law80~ гарантії відшкодування коштів за вкладами (за умови, що на їх рахунках відсутні інші грошові кошти).

Дійсно, застосовані в цій справі правові норми свідчать про те, що внаслідок укладення договору про відкриття банківського рахунку позивачка набула статусу вкладника банку і відповідно на неї поширюються передбачені ~law81~ гарантії щодо відшкодування коштів за вкладом.

При ~law82~одавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншою особою.

Як свідчать матеріали справи та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, у повідомленні уповноваженої особи Фонду від 2 грудня 2015 року № 4787/03, адресованому позивачці, зазначається, що правочин від 17 вересня 2015 року з перерахування грошових коштів у сумі 197 тис. 500 грн на поточний рахунок позивачки № НОМЕР_2 є нікчемним з підстав, передбачених ~law83~.

Водночас відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 ЦК України та ~law84~. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку (наведена правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 4 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 5 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Статтею 204 ЦК України гарантується презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однією із засад цивільного законодавства є свобода договору (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України). Таким чином, особа може, реалізуючи своє право свободи договору (право свободи правочину), вчиняти з метою створення, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків будь-які правомірні дії. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність дій в акті цивільного законодавства, а достатньо того, що закон не визначає ці дії як заборонені.

Як зазначено вище, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що правове регулювання та обсяг повноважень банку, який визнано проблемним, та банку, до якого введено тимчасову адміністрацію, є різними. При цьому ні ~law85~, ні Положенням про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженим постановою Правління НБУ від 17 серпня 2012 року № 346 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17 вересня 2012 року за № 1590/21902), не встановлено заборони банку після визнання його проблемним укладати договори, відкривати поточні рахунки та зараховувати на рахунок кошти.

Водночас постанова НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ згідно зі ~law86~ містить банківську таємницю, доказів обізнаності позивачки про встановлені для Банку обмеження відповідач не надав, а суди попередніх інстанцій таких обставин не встановили. При цьому невиконання посадовими особами банку наведених у постанові НБУ приписів про його віднесення до категорії проблемних саме собою не може бути підставою для висновку про нікчемність або недійсність правочинів банку.

Згідно з постановою НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ Банк було віднесено до категорії проблемних. Разом із цим віднесення Банку до категорії проблемних не передбачало введення до нього тимчасової адміністрації, але обмежувало певні його види діяльності, наведені в цій постанові.

Зазначений правовий акт НБУ, зважаючи на його юридичну силу та властивості, є правовим актом індивідуальної дії, має чітко виражений організаційно-розпорядчий, персоніфікований характер, чинність та юридична сила якого спрямовані передусім на особу, якій він адресований, і породжує конкретні правовідносини, обумовлені ним, зокрема, спрямований на реалізацію заходів впливу щодо конкретної проблемної банківської установи - Банку, а не стосовно невизначеного кола осіб, та дія його вичерпується одноразовим застосуванням.

Отже, така постанова НБУ з огляду на її правову природу не є актом цивільного законодавства в розумінні положень статті 4 ЦК України, а тому підстав для застосування норм статей 203, 215 ЦК України до спірного правочину як акта законодавства в контексті невідповідності його зазначеній постанові НБУ немає.

Крім того, у постанові НБУ від 15 вересня 2015 року № 607/БТ не передбачено заборони на перерахування (списання) грошових коштів з поточних рахунків фізичних осіб, відкритих у Банку.

Зважаючи на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що саме собою перерахування коштів з банківського рахунку ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 не суперечить вимогам чинного законодавства.

Наведене свідчить, що дії уповноваженої особи Фонду щодо віднесення до числа нікчемних правочинів операції з перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на користь іншої з підстав, передбачених ~law87~, не відповідають вимогам законності.

Уповноваженою особою неправомірно віднесено операцію щодо перерахування 17 вересня 2015 року коштів на рахунок ОСОБА_1 у Банку до числа нікчемних правочинів та помилково застосовано ~law88~.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 липня 2020 року у справі № 816/378/16 (провадження № 11-17апп20) та 8 липня 2020 року у справі № 826/1807/16 (провадження № 11-386апп19).

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію щодо ОСОБА_1 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в Банку за рахунок Фонду, через недоведеність уповноваженою особою Фонду правомірності віднесення правочину з перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивачки до числа нікчемних з підстав, передбачених ~law89~.

Погоджується Велика Палата Верховного Суду і з відсутністю за наслідками розгляду цієї справи підстав для зобов'язання Фонду включити інформацію щодо позивачки до загального реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та здійснити відшкодування коштів за вкладом згідно з договором, оскільки на час подання позову відсутній спір безпосередньо між позивачем та Фондом, який в силу вимог Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 9 серпня 2012 року № 14 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 7 вересня 2012 року за № 1548/21860, формує загальний реєстр вкладників виключно на підставі переліку вкладників або додаткової інформації, поданої уповноваженою особою Фонду.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зазначити, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи в цій справі питання щодо визнання протиправним і скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ос, яким визнано нікчемним правочин від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів, неправильно встановили правову природу такого наказу.

Так, правочин, як зазначено вище, є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 ЦК України та ~law90~) незалежно від того, чи проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів Банку і виданий згаданий наказ. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою Фонду, що здійснює повноваження органу управління Банку.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа № 910/12294/16) та 16 травня 2018 року (справа № 910/24198/16).

Оскільки вказаний наказ є внутрішнім документом Банку, який прийнято особою, що здійснює повноваження органу управління Банку, він не створює жодних обов'язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), жодні права яких не можуть порушуватися внаслідок видачі цього наказу. Тобто права позивачки в цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа Банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами Банку як юридичної особи.

Отже, встановлена правова природа згаданого наказу унеможливлює здійснення судового розгляду щодо визнання його протиправним і скасування, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу уповноваженої особи Фонду від 13 листопада 2015 року № 56/1-ос "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)" не можуть розглядатися в судах (у тому числі в адміністративних, цивільних, господарських).

За нормами частини 3 статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

На підставі пункту 5 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині.

За правилами частини 1 статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених частини 1 статті 354 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених частини 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій розглянули позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним і скасування наказу уповноваженої особи Фонду про визнання нікчемним правочину від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 197 500 грн на поточний рахунок позивачки з порушенням правил юрисдикції адміністративних судів, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування постановлених у справі судових рішень у цій частині із закриттям провадження у справі.

Водночас оскаржувані судові рішення в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання уповноваженої особи Фонду подати до Фонду додаткову інформацію про позивачку як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами у Банку за рахунок Фонду, а також в частині відмови в задоволенні вимог про зобов'язання Фонду вчинити дії ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 350 КАС України є підставою для залишення судових рішень у вказаній частині без змін.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Велика Палата Верховного Суду не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 354, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргууповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року в частині визнання протиправним і скасування наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" від 13 листопада 2015 року № 56/1-ОС про визнання нікчемним правочину від 17 вересня 2015 року щодо перерахування грошових коштів у сумі 197 500 грн з поточного рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_2 на поточний рахунок № НОМЕР_2 ОСОБА_1 - скасувати, а провадження у справі в цій частині закрити.

3. У решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від19 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. Б. ПрокопенкоСудді:Н. О. АнтонюкО. Р. Кібенко Т. О. Анцупова В. С. Князєв С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко В. В. БританчукН. П. Лященко Ю. Л.

ВласовВ. В. Пророк М. І. ГрицівЛ. І. Рогач Д. А. ГудимаО. М. Ситнік В. І.

ДанішевськаО. С. Ткачук Ж. М. ЄленінаВ. Ю. Уркевич О. С. ЗолотніковО. Г.

Яновська