Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.04.2016 року у справі №916/2755/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 916/2755/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В.,суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Мединський М.М. дов. від 23.03.2016р., Ханович К.В. дов. від 23.03.2016р.від відповідача:Архіпов О.Ю. дов. від 21.12.2015р., Яценко С.А. дов. від 21.12.2015р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"на рішення та постановуГосподарського суду Одеської області від 03.12.2015р. Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р.у справі№916/2755/15 Господарського суду Одеської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В.до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт"простягнення 625125,20 дол. США (еквівалент -13210807,73 грн.) та 12759527,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - Банк, кредитор, іпотекодержатель) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (далі - Товариство, позичальник, іпотекодавець) про стягнення з останнього: заборгованості в розмірі 625125,20 дол. США (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. становить 13210807,73 грн.), в т.ч. 600000 дол. США заборгованості за кредитом (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 12679835,40 грн.) та 25125,20 дол. США заборгованості за відсотками (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 530972,33 грн.), а також штрафних санкцій у загальній сумі 12759527,58 грн., що складається з: 971,53 грн. пені, 10744047,20 грн. штрафу, нарахованого згідно п.4.2 кредитного договору №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р., та 2014508,85 грн. штрафу, нарахованого згідно п.5.6 іпотечного договору №ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013р.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2015р. (головуючий суддя Степанова Л.В., судді Панченко О.Л., Желєзна С.П.) позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства на користь Банку 600000 дол. США заборгованості за кредитом (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 12679835,40 грн.), 25125,20 дол. США заборгованості за відсотками (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 530972,33 грн.), 971,53 грн. пені, 10744047,20 грн. штрафу згідно кредитного договору №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р., 2014508,85 грн. штрафу згідно іпотечного договору №ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013р.

Рішення місцевого суду обґрунтовані приписами статей 526, 530, 549, 627, 1048, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України та статей 32, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновку про те, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість за кредитом та відсотками за користування кредитом, яка виникла у зв'язку з неналежним (несвоєчасним) виконання відповідачем зобов'язань за кредитним договором №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р., внаслідок чого підлягають стягненню з відповідача 971,53 грн. пені за прострочення повернення відсотків, а також 10744047,20 грн. штрафу та 2014508,85 грн. штрафу, нарахованих згідно п.4.2 кредитного договору №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р. та згідно п.п.4.4,5.6,5.7,8.2 іпотечного договору №ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013р. відповідно.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р. (головуючий суддя Мирошниченко М.А., судді Воронюк О.Л., Лашин В.В.) рішення змінено. Позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" 600000 дол. США заборгованості за кредитом (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 12679835,40 грн.), 25125,20 дол. США заборгованості за відсотками (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 530972,33 грн.), 971,53 грн. пені, 10744047,20 грн. штрафу згідно кредитного договору №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р. (далі - Кредитний договір), 1104729,89 грн. штрафу згідно іпотечного договору №ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013р. (далі - Іпотечний договір). В решті позовних вимог відмовлено.

Постанова апеляційної інстанції мотивована приписами статей 526, 627, 1049, 1054 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 230, 231 Господарського кодексу України та статей 33, 41, 101 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на які апеляційний суд дійшов висновку про те, що в порушення умов п.п.4.4.4,5.6 Іпотечного договору позичальник не виконав зобов'язання зі страхування предмета іпотеки на весь строк дії цього договору, що згідно з п.5.3 Кредитного договору є подією, при настанні якої припиняється кредитування Банком за Кредитним договором, а відповідач повинен здійснити дострокове повернення отриманого кредиту, сплатити кредитору проценти за користування Кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Разом з тим, в даному випадку, сумою кредиту буде фактично отриманий відповідачем 18.10.2013р. транш у розмірі 1742498,80 доларів США, відтак, визначений пунктом 5.7 іпотечного договору №ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013р., штраф слід розраховувати з суми реально отриманого відповідачем кредиту (1742498,80 доларів США), а не з визначеної позивачем суми. Здійснивши самостійно перерахунок розміру штрафу, суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого суду шляхом зменшення суми штрафу до 1104729,89 грн.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та передати справу на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

В обґрунтування своєї правової позиції, викладеної у поданій касаційній скарзі та додаткових поясненнях до неї, відповідач посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме приписів статей 549, 1054 Цивільного кодексу України та статей 22, 27, 33, 41, 43, 79, 83, 84, 104 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на необґрунтованості відмови судів у задоволенні клопотань Товариства про проведення судової економічно-фінансової експертизи та про зупинення провадження у справі до вирішення по суті та набрання законної сили рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/7357/15-г за позовом ТОВ "Іллічівський зерновий порт" до ПАТ "Дельта Банк" про визнання іпотеки припиненою та зобов'язання вчинити дії. Крім того заявник касаційної скарги вважає безпідставним незалучення до участі в даній справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки останнє товариство є заставодержателем майнових прав за кредитним договором №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р. На думку відповідача є неправомірним нарахування та обчислення позивачем штрафу, передбаченого п.4.2 кредитного договору №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р., не від фактично наданої суми кредиту (суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання), а від максимального ліміту заборгованості.

Присутні у судовому засіданні представники позивача заперечували щодо доводів касаційної скарги та просили залишити без змін оскаржувані судові рішення з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 04.10.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" (позичальник) укладено договір кредитної лінії №ВКЛ-2010667/1 (далі - Кредитний договір) за умовами п.1.1 якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти (далі кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Згідно п.1.1.1 Кредитного договору передбачено надання кредиту окремими частинами (транш), а у сукупності (транші), на умовах, визначених у договорі, в межах мультивалютної відновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом заборгованості 3177500 дол. США, зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі: 12% річних за користування кредитом, наданим у доларах США та 22% річних за користування кредитом у гривні з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 04.11.2016 р.

Відповідно до п.1.1.3 Кредитного договору повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту у відповідності до зниження максимального ліміту заборгованості згідно графіку, який викладений у додатку №1 та є невід'ємною частиною договору, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом.

Так, Додатком №1 до Кредитного договору сторони визначили наступний графік зниження максимального ліміту заборгованості (том 1 а.с.13):

Номер кредитного періодуПочаток кредитного періодуКінець кредитного періодуМаксимальний ліміт заборгованості на початок кредитного періоду, дол. СШАМаксимальний ліміт заборгованості на кінець кредитного періоду, дол. СШАСума, на яку зменшується максимальний ліміт заборгованості протягом кредитного періоду, дол. США101.10.201331.12.20153 177 500,003 177 500,000,00201.01.201620.01.20163 177 500,002 887 500,00290 000,00321.01.201620.02.20162 887 500,002 627 500,00260 000,00421.02.201620.03.20162 627 500,002 367 500,00260 000,00521.03.201620.04.20162 367 500,002 097 500,00270 000,00621.04.201620.05.20162 097 500,001 827 500.00270 000,00721.05.201620.06.20161 827 500,001 552 500,00275 000,00821.06.201620.07.20161 552 500,001 277 500,00275 000,00921.07.201620.08.20161 277 500,00962 500,00315 000,001021.08.201620.09.2016962 500,00645 000.00317 500,001121.09.201620.10.2016645 000,00324 000,00321 000,001221.10.201604.11.2016324 000,000,00324 000,00Всього:3 177 500,00

З вказаного додатку вбачається, що сторони узгодили можливість отримання відповідачем 3177500 дол. США кредиту, поступове повернення якого частками позичальник повинен здійснити в кредитний період з 01.01.2016р. до 04.11.2016р.

Пунктом 1.1.3 Кредитного договору сторони встановили, що у разі порушення строків повернення кредиту (траншу), які визначено в додатку №1 до кредитного договору, діюча на такий момент прострочена річна процентна ставка встановлюється в розмірі: 17% річних за користування кредитом, наданим у доларах США, 27% річних за користування кредитом, наданим у гривні.

Кредит надається позичальнику для поповнення обігових коштів та подальшого придбання земельної ділянки для будівництва сухого порту (п.1.2 Кредитного договору).

Згідно з п.п.2.2,2.3 Кредитного договору моментом (днем) надання кредиту вважається день надання кредиту (траншу) з позичкового рахунку Позичальника в повній або частковій сумі кредиту. Моментом (днем) повернення кредиту (траншу) вважається день зарахування на відповідні рахунки Кредитора: суми кредиту, процентів та можливих штрафних санкцій, визначених договором, якщо інше не випливає з умов договору.

Пунктами 2.7.1, 2.7.2, 2.7.3 Кредитного договору сторони погодили, що сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) на рахунок в АТ "Дельта Банк" в наступному порядку:

1) проценти, нараховані за період з дати видачі кредиту (траншу) по 31.12.2015р. включно, сплачуються щомісячно, в сумі 1000 дол. США, або у гривнях за курсом НБУ на день сплати, до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти;

2) проценти, нараховані за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. включно, сплачуються щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі;

3) проценти нараховані та несплачені за період з дати видачі кредиту по 31.12.2015р. включно, сплачуються починаючи з січня 2016р. по дату кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, щомісячно до 10 числа кожного місяця, рівними частинами.

Пунктом 4.3 Кредитного договору сторони встановили, що у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених п.3.3 договору, протягом більше 10 (десяти) календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання цим договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості за кредитом позичальника за цим договором дія цього договору припиняється. Виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до позичальника.

У п.5.3 Кредитного договору сторони передбачили, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов'язання за цим договором, за будь-якими іншими договорами, що укладені позичальником та кредитором, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування кредитором позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує кредитору проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього кредитор надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми в термін, зазначений у вимозі, кредитор по закінченню цього терміну звертає стягнення на майно позичальника, на заставлене майно та ін. у порядку, визначеному цим договором, відповідними договорами застави та законодавством України.

Крім того між сторонами Кредитного договору 04.10.2013р. було укладено Іпотечний договір №ВКЛ-2010667/1/S-1, за умовами п.2.1 якого іпотекодавець (відповідач) з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Кредитного договору передає, а іпотекодержатель (позивач) приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме земельна ділянка, загальною площею 5,4253га, цільове призначення - для розміщення олійножиркомбінату, розташована за адресою: Одеська область, м.Іллічівськ, вул.Транспортна, 46, кадастровий номер - 5110800000:03:001:0012 (надалі за текстом - предмет іпотеки, земельна ділянка).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, на виконання умов Кредитного договору 18.10.2013р. позивач надав відповідачу транш у розмірі 1742498,80 доларів США, що еквівалентно 13927792,91 грн. та підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним валютним ордером №72407501 від 18.10.2013р. (т.1 а.с.14) та випискою банку по руху коштів по рахунку позивача за період з 04.10.2013р. по 17.06.2015р. (т.1 а.с.15).

Доказів щодо надання відповідачу решту суми кредиту в межах, встановленого договором максимального ліміту заборгованості в сумі 3177500 дол., матеріали справи не містять, а представник позивача підтвердив у суді апеляційної інстанції факт надання відповідачу кредиту лише в сумі 1742498,80 доларів США.

Зі змісту наявної у матеріалах справи письмової вимоги Банку №18.2-308 від 26.05.2015р. вбачається, що останній повідомляв відповідача про припинення кредитування за Кредитним договором та вимагав дострокове повернення кредиту, відсотків по ньому, та нарахованих штрафних санкцій, оскільки позичальник порушив умови цього договору.

Спір між сторонами виник внаслідок того, що станом на 06.05.2015р. відповідачем не виконано зобов'язання щодо страхування предмету іпотеки, передбачені п.п.4.4.4,5.6 Іпотечного договору, а також прострочено виконання зобов'язань зі сплати частини процентів за користування кредитом, раніше нарахованих відповідно до п.2.7.2 Кредитного договору, та щодо погашення заборгованості згідно з графіком зниження максимального ліміту заборгованості (Додаток №1 до Кредитного договору). За наведених обставин Банк на підставі п.5.3 Кредитного договору набув право вимагати від позичальника здійснити дострокове повернення отриманого кредиту, сплатити проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції.

Разом з тим суд апеляційної інстанції вказав, що у позовній заяві Банк, перелічивши та навівши зміст деяких умов Кредитного договору та приписів чинного законодавства України, не зазначив того, які саме конкретні умови договору не були виконані та/або порушені відповідачем при виконанні Кредитного договору.

Так в п.4.4.4 Іпотечного договору сторони узгодили, що протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати укладання цього договору за власний рахунок застрахувати предмет іпотеки в страхових компаніях, які обираються іпотекодержателем, на користь іпотекодержателя в порядку і на умовах, визначених Кредитним договором і цим договором та в цей же день надати іпотекодержателю відповідні копії договорів страхування та документи, що підтверджують сплату страхових платежів.

Пунктом 5.6 Іпотечного договору передбачено, що у випадку, якщо термін дії укладеного договору страхування (полісу) закінчується, а зобов'язання сторін за Кредитним договором залишаються не виконані, іпотекодавець зобов'язаний не пізніше останнього календарного дня до закінчення терміну дії існуючого договору страхування (полісу) укласти новий договір страхування, таким чином щоб предмет іпотеки був застрахований протягом строку дії договору та надати кредитору платіжні документи на підтвердження здійснення страхових платежів.

Таким чином умовами п.4.4.4 та п.5.6 Іпотечного договору встановлено обов'язок відповідача застрахувати предмет іпотеки у визначений термін і у разі необхідності укласти нові договори страхування предмету іпотеки до повного виконання сторонами зобов'язань по Кредитному договору.

Судом апеляційної інстанції встановлено той факт, що на виконання умов Кредитного договору відповідачем 04.12.2013р. було укладено з ПрАТ "Страхова компанія "Провідна" договір добровільного страхування заставленого майна №11/1144211/1602/13 зі строком дії до 04.12.2014р. включно. Проте відповідач не надав і в матеріалах справи відсутні докази того, що після закінчення дії цього договору було укладено договір страхування на новий строк.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо наявності правових підстав у позивача припинити кредитування, а відповідач зобов'язаний був здійснити дострокове повернення отриманого кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та можливі штрафні санкції.

Як вбачається з вказаної виписки Банку та зазначено апеляційним судом, відповідач, отримавши 18.10.2013р. від позивача транш у розмірі 1742498,80 доларів США, 18.02.2015р. частково погасив заборгованість за кредитним договором (в сумі 1142498,80 доларів США), і як наслідок, на час звернення позивача до суду з цим позовом мав строкову заборгованість за кредитом у розмірі 600000 дол. США, тому зазначена сума заборгованості обґрунтовано стягнута з відповідача за рішенням місцевого суду.

З наявного в матеріалах справи розрахунку позивача вбачається нарахування відповідачу процентів за користування кредитом за період з 18.10.2013р. по 06.05.2015р. в розмірі 294949,99 дол. США, однак відповідач сплатив вказані проценти лише частково - в сумі 269824,79 дол. США, тому має заборгованість з їх оплаті в розмірі 25125,20 дол. США (а.с.8).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок процентів за користування кредитом в розмірі 25125,20 дол. США, заявлених до стягнення, суд апеляційної інстанції визнав його вірним виходячи з різниці процентів в розмірі 294949,99 дол. США, нарахованих за період з 18.10.2013р. по 06.05.2015р., та часткової сплати відповідачем цих процентів в сумі 269824,79 дол. США.

Згідно з п.4.1 Кредитного договору у випадку прострочення позичальником строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, позичальник сплачує кредитору пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

З наявних у матеріалах справи виписок з банківських рахунків відповідача, вбачається, що позичальник здійснив останню сплату відсотків 18.02.2015 року, тобто з простроченням встановленого строку, а оскільки відповідач допускав порушення терміну сплати відсотків за попередні періоди, а саме сплата відбувалася після 10 числа місяця, наступного за звітним, наведене згідно п.4.1 Кредитного договору є підставою для нарахування пені.

Перевіривши надані позивачем та відповідачем розрахунки пені за прострочення сплати процентів, заявленої до стягнення, суд апеляційної інстанції визнав вірним здійснений Банком розрахунок пені в розмірі 971,53 грн.

Як вбачається з позовної заяви, позивач також нарахував відповідачу штраф, передбачений п.4.2 Кредитного договору.

При цьому апеляційним судом встановлено, що у позовній заяві Банк не вказав, за які конкретні порушення умов Кредитного договору та за яку кількість цих порушень він нарахував суму штрафу, визначивши кількість випадків порушень (16) лише в розрахунку позовних вимог.

Пунктом 4.2 Кредитного договору передбачено, що у випадку порушення позичальником вимог п.3.3 договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 1% від суми кредиту, визначеного в п.1.1 кредитного договору, за кожний випадок порушення.

Пункт 3.3 Кредитного договору, на який робиться посилання у п.4.2 цього договору, передбачає певні конкретно визначені зобов'язання позичальника (відповідача), за порушення яких останній повинен сплатити штраф.

У письмових поясненнях та детальному розрахунку штрафу, наданих Банком на вимогу суду апеляційної інстанції, містяться посилання на порушення відповідачем підпунктів 3.3.8.1,3.3.8.2,3.3.8.3,3.3.8.5,3.3.8.6 пункту 3.3 Кредитного договору, які стосуються дотримання обов'язку щоквартального подання позичальником кредитору документів бухгалтерської звітності. При цьому з даного розрахунку вбачається, що наведені порушення відповідач здійснював у різні періоди часу, тобто допускав їх протягом дії договору в різні звітні періоди.

Разом з тим відповідач не надав судам попередніх інстанцій будь-яких доказів того, що він вчиняв у встановлені строки дії, зазначені у вказаних підпунктах Кредитного договору, та надавав позивачу зазначену в них звітність у кожний визначений договором період часу, тобто не довів відсутність порушення ним вказаних зобов'язань, відтак суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача штрафу за 16 зазначених позивачем порушень, передбаченого п.4.2 Кредитного договору.

Враховуючи приписи статей 526, 627, 629 Цивільного кодексу України та статей 193, 216, 218, 230, 231 Господарського кодексу України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сторони Кредитного договору мали право і реально узгодили, що у разі порушення його умов позивач має право нараховувати штраф не з суми фактично отриманого кредиту, а з суми встановленої п.1.1 договору, тобто з суми 3177500 дол. США, незважаючи на те, яку фактичну суму кредиту було отримано та повернуто, і таке волевиявлення сторін, на думку суду, не суперечить приписам чинного законодавства та відповідає принципам свободи договору.

Водночас зменшуючи розмір стягуваного штрафу, передбаченого пунктом 5.7 Іпотечного договору, внаслідок необхідності проведення його розрахунку із суми реально отриманого відповідачем кредиту (1742498,80 доларів США), а не з загальної суми кредиту, визначеної в п.1.1 Кредитного договору, апеляційний суд виходив з того, що відповідач після закінчення строку дії договору добровільного страхування заставленого майна №11/1144211/1602/13 від 04.12.2013, укладеного з ПрАТ "Страхова компанія "Провідна", не уклав договір страхування іпотечного майна на новий строк, тобто порушив умови п.п.5.1,5.6 Іпотечного договору, відповідно у позивача виникло передбачене п.5.7 цього договору право нарахувати та заявити до стягнення штраф у розмірі 3 процентів від суми кредиту.

Відхиляючи клопотання відповідача про проведення судової економічно-фінансової експертизи і зупинення провадження у справі до ухвалення та набрання законної сили рішенням Господарського суду м.Києва у справі №910/7357/15-г за позовом ТОВ "Іллічівський зерновий порт" до ПАТ "Дельта Банк" про визнання іпотеки припиненою та зобов'язання вчинити дії, суди І та апеляційної інстанцій цілком правомірно виходили з того, що для вирішення зазначених у клопотанні питань немає потреби в спеціальних математичних знаннях, а сам по собі розгляд пов'язаної справи №910/7357/15-г ніяким чином не унеможливлює розгляд Одеським апеляційним господарським судом справи №916/2755/15, що в розумінні ч.1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України могло слугувати підставою для зупинення провадження в даній справі.

Крім того колегія суддів визнає необґрунтованим посилання відповідача на необхідність залучення до участі в даній справі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Публічного акціонерного товариства "Укрексімбанк" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки в силу приписів статей 37, 38, 47-51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" представництво інтересів Банку у даній справі з 05.10.2015р. здійснює Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. (а.с.127 том 1), а з матеріалів справи не вбачається та заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження набуття Публічним акціонерним товариством "Укрексімбанк" статусу заставодержателя майнових прав за кредитним договором №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р.

В основу правової позиції апеляційного суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову покладено висновки про те, що позичальник порушив передбачений п.п.4.4.4,5.6 Іпотечного договору обов'язок щодо страхування предмета іпотеки на весь строк дії цього договору, що згідно з п.5.3 Кредитного договору є подією, при настанні якої припиняється кредитування Банком за Кредитним договором, а відповідач повинен здійснити дострокове повернення отриманого кредиту, сплатити кредитору проценти за користування Кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. При цьому відповідач отримавши від позивача 18.10.2013р. транш у розмірі 1742498,80 доларів США, лише 18.02.2015р. частково погасив заборгованість за кредитним договором (в сумі 1142498,80 доларів США), внаслідок чого на час звернення Банку з позовом в даній справі у позичальника існувала заборгованість за кредитом у розмірі 600000 дол. США. Апеляційний суд також зазначив, що з наявних у справі банківських виписок вбачається часткова сплата відповідачем процентів за користування кредитом (в сумі 269824,79 дол. США) станом на 18.02.2015р., тобто з простроченням терміну, встановленого п.п.2.7.1,2.7.2,2.7.3 Кредитного договору, тому залишок заборгованості по процентам за користування кредитом становить заявлену позивачем до стягнення суму - 25125,20 дол. США.

Однак касаційна інстанція вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Як роз'яснено в п.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Згідно приписів статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як роз'яснено в п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 №1 "Про деякі питання вирішення господарськими судами спорів, що виникають з кредитних договорів", у розгляді питання щодо дострокового повернення кредиту в зв'язку з простроченням виконання боржником свого зобов'язання за кредитним договором господарські суди мають виходити з такого. У силу частини другої статті 1054 Цивільного кодексу України до кредитних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 1050 зазначеного Кодексу, якою встановлено санкцію за прострочення повернення чергової частини позики, а саме: позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, що належать йому відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України. У такому випадку дострокове повернення кредиту не має ознак одностороннього припинення договірних зобов'язань та є належним способом захисту порушеного права.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Згідно приписів ч.1 статті 13 та ч.ч.1,2 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Касаційна інстанція погоджується з позицією суду апеляційної інстанції стосовно того, що головним питанням при вирішенні даного спору, а саме для визначення обґрунтованості вимог позивача про дострокове повернення та стягнення з відповідача заборгованості з кредиту (тіла кредиту), процентів за користування ним та штрафних санкцій, є встановлення тих фактичних обставин, на підставі яких конкретних порушень з боку відповідача позивач вважає можливим виникнення у нього права на дострокове стягнення зазначених у позові сум, і чи свідчать зазначені у позовній заяві підстави про виникнення у кредитора права вимагати дострокового погашення позичальником цих сум.

Достеменне з'ясування обставин наявності чи відсутності у позивача цього права станом на день подання позову в даній справі (07.07.2015р.) має істотне значення для правильного вирішення даного спору, оскільки, з урахуванням графіку зниження максимального ліміту заборгованості (Додатку №1 до Кредитного договору - том 1 а.с.13) і встановлених судами обставин щодо часткового погашення 18.02.2015р. заборгованості за кредитним договором (в сумі 1142498,80 доларів США) та існування строкової заборгованості позичальника за кредитом в сумі 600000 дол. США станом на 06.05.2015р., термін часткового погашення останньої суми заборгованості (до ліміту 324000 дол. США) настає лише в період з 21.09.2016р. по 20.10.2016р.

Наведеним спростовується передчасний висновок апеляційного суду про те, що на час звернення позивача до суду з цим позовом відповідач мав строкову заборгованість за кредитом у розмірі 600000 дол. США.

Відповідно до приписів ч.3 статті 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

В порушення вимог статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки умовам п.п.3.3, 5.3 кредитного договору та п.п.4.4.4, 5.6, 5.7 іпотечного договору в їх сукупності, внаслідок чого належно не дослідили порушення з боку відповідача умов кредитного договору у вигляді неповернення у встановлені терміни наданого кредиту (так званого "тіла кредиту") та відсотків за користування ним, так і порушень іпотечного договору у вигляді неукладення договору страхування предмета іпотеки, наявність яких (порушень), за змістом п.5.3 Кредитного договору, наділяє позивача правом вимагати від позичальника дострокового погашення суми кредиту, відсотків за ним, комісій та нараховувати відповідні штрафні санкції (зокрема, пунктом 3.3 визначено обов'язки позичальника).

В свою чергу у п.5.3 Кредитного договору сторони передбачили, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання тощо) позичальником будь-якого свого зобов'язання за цим договором, за будь-якими іншими договорами, що укладені позичальником та кредитором, є подіями, при настанні яких припиняється кредитування кредитором позичальника, а позичальник здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує кредитору проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього кредитор надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу. У випадку непогашення зазначеної у вимозі суми в термін, зазначений у вимозі, кредитор по закінченню цього терміну звертає стягнення на майно позичальника, на заставлене майно та ін. у порядку, визначеному цим договором, відповідними договорами застави та законодавством України.

Колегія суддів визнає правильним врахування апеляційним судом тих обставин, що з метою встановлення події, при настанні якої припиняється кредитування позичальника та кредитор набуває право вимоги від позичальника дострокового повернення отриманого кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій та можливих штрафних санкцій, пункт 5.3 Кредитного договору відсилає, в тому числі, до невиконання зобов'язань за Іпотечним договором, укладеним між сторонами по справі.

Разом з тим, в обґрунтування висновку про виникнення у Банку права вимагати дострокового повернення отриманого кредиту, суд апеляційної інстанції передчасно послався на порушення Товариством п.5.6 Іпотечного договору шляхом неукладення нового договору страхування після 04.12.2014р., залишивши поза увагою та без належної правової оцінки дійсний зміст пункту 5.7 Іпотечного договору, який слугував підставою стягнення з позичальника штрафу в сумі 1104729,89 грн.

Натомість цим пунктом Іпотечного договору чітко визначено, що у випадку недотримання іпотекодавцем умов, передбачених п.п.5.1, 5.2, 5.5 цього договору, іпотекодержатель на власний вибір має право, як окремо, так і в сукупності вчиняти наступні дії:

- застрахувати на підставі цього договору предмет іпотеки за власний рахунок, на свою користь, з подальшим відшкодуванням всіх здійснених страхових платежів з іпотекодавця, з чим останній погоджується;

- вимагати сплати штрафу у розмірі 3 проценти від суми кредиту;

- вимагати дострокового виконання зобов'язань за Кредитним договором.

Водночас обов'язок з первісного страхування предмета іпотеки відповідачем, який передбачено пунктами 4.4.4,5.1,5.2 Іпотечного договору, був виконаний позичальником шляхом укладення з ПрАТ "Страхова компанія "Провідна" договору добровільного страхування заставленого майна №11/1144211/1602/13 від 04.12.2013.

В порушення вимог статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами попередніх інстанцій при розгляді та задоволенні позовних вимог про стягнення 25125,20 дол. США заборгованості з відсотків за користування кредитом, нарахованих станом на 06.05.2015р., не надано належної правової оцінки змісту пунктів 2.7.1, 2.7.2, 2.7.3 Кредитного договору, згідно яких сторони послідовно погодили, що сплата процентів за користування кредитом (траншем) здійснюється у валюті наданого кредиту (траншу) на рахунок в АТ "Дельта Банк" в наступному порядку:

1) проценти, нараховані за період з дати видачі кредиту (траншу) по 31.12.2015р. включно, сплачуються щомісячно, в сумі 1000 дол. США, або у гривнях за курсом НБУ на день сплати, до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти;

2) проценти, нараховані за період з 01.01.2016р. по 31.12.2016р. включно, сплачуються щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі;

3) проценти нараховані та несплачені за період з дати видачі кредиту по 31.12.2015р. включно, сплачуються починаючи з січня 2016р. по дату кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом (по 04.11.2016р.), щомісячно до 10 числа кожного місяця, рівними частинами.

Наведене дає підстави вважати, що сторони за взаємною згодою передбачили розстрочення сплати рівними частинами з 01.01.2016р. до 10.11.2016р. заборгованості за процентами, нарахованими по 31.12.2015р. включно, що охоплює період нарахування спірної заборгованості за відсотками (станом на 06.05.2015р.).

В зв'язку з цим колегія суддів визнає суперечливим посилання позивача в обґрунтування заявлених позовних вимог на невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати частини раніше нарахованих процентів за користування кредитом відповідно до п.2.7.2 Кредитного договору.

І відповідно касаційна інстанція вважає передчасним висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 971,53 грн. пені, нарахованої за прострочення сплати процентів згідно п.4.1 Кредитного договору, оскільки ці позовні вимоги мають похідний характер від вимог про стягнення 25125,20 дол. США заборгованості з відсотків за користування кредитом.

Колегія суддів не може погодитися з висновком апеляційного суду про те, що факт прострочення відповідачем строків сплати процентів, окрім того, що надає позивачу право нараховувати та стягувати пеню, також згідно п.п.4.3,5.3 Кредитного договору є підставою вважати, що строк користування кредитом закінчився і, як наслідок, позивач має право достроково вимагати стягнення з відповідача заборгованості з кредиту і процентів, а також штрафних санкцій, оскільки предметом позову є, зокрема, стягнення процентів, нарахованих станом на 06.05.2015р., тому, з урахуванням змісту п.2.7.3 Кредитного договору, термін послідовної та рівномірної (рівними частини) сплати процентів, нарахованих та несплачених за період з дати видачі кредиту по 31.12.2015р. включно, починається тільки з січня 2016р., а відтак, прострочення позичальника могло настати не раніше 10.01.2016р.

При цьому в обґрунтування позовних вимог Банк посилається саме на п.5.3 Кредитного договору, як на підставу для набуття права вимагати від позичальника дострокового повернення отриманого кредиту та направлення позичальнику відповідної письмової вимоги згідно цього пункту договору, в той час як п.4.3 Кредитного договору, на який позивач не посилався в якості підстави позову в суді першої інстанції, не потребує надсилання кредитором жодних письмових повідомлень або вимог до позичальника на підтвердження виникнення у останнього обов'язку з дострокового погашення кредиту.

Крім того зміст пункту 4.3 Кредитного договору свідчить про те, що правовим наслідком невиконання позичальником зобов'язань, визначених п.3.3 цього договору, є виникнення у позичальника обов'язку погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції, і відповідно йдеться саме про погашення існуючої заборгованості за кредитом, а не тієї частини кредиту, термін оплати якої ще не настав,

Наведене помилково залишилось поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій.

Стосовно задоволення судами попередніх інстанцій позовних вимог про стягнення 10744047,20 грн. штрафу, нарахованого згідно п.4.2 Кредитного договору, колегія суддів погоджується з доводами заявника касаційної скарги про необґрунтованість обчислення позивачем розміру цього штрафу не від фактично наданої суми кредиту (суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання), а від максимального ліміту заборгованості (3177500 дол. США), оскільки відповідно до ч.2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Приписами ч. 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що розмір штрафних санкцій відповідно до встановлюється законом, а в разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що у п.4.2 Кредитного договору реалізовано волевиявлення сторін щодо наділення позивача правом нараховувати штраф не з суми фактично отриманого позичальником кредиту (1742498,80 дол. США), а з загальної суми кредиту (3177500 дол. США), встановленої п.1.1 цього договору.

Вказаний висновок апеляційного суду ґрунтується на помилковому ототожненні правових термінів "договір" та "зобов'язання" ( п.1 ч.2 статті 11 та ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України).

Задовольнивши позовні вимоги в частині нарахованих позивачем штрафних санкцій (штраф та пеню) в загальному розмірі 11849748,62 грн., що майже не поступається сумі основного боргу (12679835,40 грн. "тіла кредиту"), місцевий та апеляційний господарські суди не врахували положення статті 3, ч.3 статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно до яких загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість, а також не взяли до уваги приписи ч.3 статті 551 цього Кодексу, згідно яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України при здійсненні перегляду судових рішень у справах зі спорів про стягнення штрафних санкцій, пов'язаних із застосуванням статей 3, 509, 551 Цивільного кодексу України (постанови ВСУ від 21.11.2006 у справі №47/628-05 та від 04.11.2015 у справі №6-1120цс15).

За наведених обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій залишивши поза увагою приписи статей 13, 14, 627 Цивільного кодексу України, достеменно не з'ясували наявності передбачених Кредитним та Іпотечним договорами підстав для виникнення у Банку станом на 26.05.2015р. права вимагати дострокового повернення позичальником кредиту, відсотків за ним та сплати штрафних санкцій.

Наведене унеможливлює для колегії суддів погодитись з висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 600000 дол. США заборгованості за кредитом (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 12679835,40 грн.), 25125,20 дол. США заборгованості за відсотками (еквівалент згідно офіційного курсу НБУ станом на 06.05.2015р. - 530972,33 грн.), 971,53 грн. пені, 10744047,20 грн. штрафу згідно кредитного договору №ВКЛ-2010667/1 від 04.10.2013р. та 1104729,89 грн. штрафу згідно іпотечного договору №ВКЛ-2010667/1/S-1 від 04.10.2013р.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Іллічівський зерновий порт" задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 01.03.2016р.у справі №916/2755/15 скасувати.

Справу №916/2755/15 передати на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець