Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2015 року Справа № 911/2283/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши в судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "ГК "Інтерметалбуд" на рішеннягосподарського суду Київської області від 13.08.2015 р. (суддя Третьякова О.О.) та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. (судді: Власов Ю.Л., Станік С.Р, Іоннікова І.А.) у справі№ 911/2283/15 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ГК "Інтерметалбуд" доПриватного підприємства "Айрон-Трейд" простягнення 85 338 грн. 32 коп. за участю представників від позивачане з'явився від відповідачаГоробець Я.А., довіреність б/н від 17.11.2015 р.

В С Т А Н О В И В:

У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ГК "Інтерметалбуд" (далі - ТОВ "ГК "Інтерметалбуд") звернулось з позовом до Приватного підприємства "Айрон-Трейд" (далі - ПП "Айрон-Трейд") про стягнення 85 338 грн. 32 коп.

Свої позовні вимоги ТОВ "ГК "Інтерметалбуд" обґрунтувало тим, що 10.04.2015 р. із поточного рахунку позивача на поточний рахунок відповідача було перераховано зазначену суму грошових коштів. При цьому, позивач стверджує, що відповідачем безпідставно отримано 85 338 грн. 32 коп., оскільки відносини між сторонами не ґрунтуються на договорі або на будь-яких інших підставах передбачених законом, а, отже, в силу приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України дані грошові кошти мають бути повернуті ТОВ "ГК "Інтерметалбуд".

Рішенням господарського суду Київської області від 13.08.2015 р. у справі №911/2283/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р., у позові відмовлено.

Під час судового розгляду справи №911/2283/15 господарські суди попередніх інстанцій, зокрема, прийшли до висновку, що сторонами у спрощеній формі укладено договір купівлі-продажу, на виконання якого позивачем і було здійснено перерахування відповідачу 85 338 грн. 32 коп. За таких обставин, місцевий та апеляційний господарські суди визначили, що вказані правовідносини не регулюються ст. 1212 Цивільного Кодексу України.

Не погоджуючись з рішеннями господарських судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 13.08.2015 р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, заявник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

Скаржник, зокрема, вказує на те, що господарські суди попередніх інстанцій не здійснили належного розгляду справи, неповно дослідили докази, і тому прийшли до висновків, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати №05-05/2128 від 10.11.2015 р., у зв'язку з відпусткою судді Карабаня В.Я., для вирішення питання про прийняття до провадження або повернення касаційної скарги ТОВ "ГК "Інтерметалбуд" на рішення господарського суду Київської області від 13.08.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. у справі №911/2283/15 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Ємельянов А.С. - головуючий, судді Грек Б.М., Ковтонюк Л.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.11.2015 р. касаційну скаргу ТОВ "ГК "Інтерметалбуд" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 23.11.2015 р.

Розпорядженням Секретаря четвертої судової палати №05-05/2296 від 20.11.2015 р., у зв'язку з виходом з відпустки судді Карабаня В.Я., для розгляду касаційної скарги ТОВ "ГК "Інтерметалбуд" на рішення господарського суду Київської області від 13.08.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. у справі №911/2283/15 сформовано колегію суддів Вищого господарського суду України в наступному складі: суддя Карабань В.Я. - головуючий, судді Ємельянов А.С., Ковтонюк Л.В.

До початку судового розгляду справи від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому останній вказує на її безпідставність та необґрунтованість.

В судове засідання 23.11.2015 р. з'явився представник відповідача.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника позивача.

На підставі ч. 3 ст. 11 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в судовому засіданні здійснювався відеозапис, про що не заперечував представник відповідача.

Крім того, представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення господарського суду Київської області від 13.08.2015 р. і постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника відповідача, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 10.04.2015 р. позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 85 338 грн. 32 коп., що підтверджується відповідною банківською випискою.

Вказані грошові кошти було перераховано на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №СФ-0000353 від 10.04.2015 р. на наступний товар: профнастил ПК-20 у кількості 684,685 м2; профнастил ПС-8 у кількості 73,737 м2, нащільник 270 мм у кількості 20 пог.м., нащільник 210 мм у кількості 14 пог.м., нащільник 310 мм у кількості 25 пог.м., нащільник 120 мм у кількості 15 пог.м., нащільник 110 мм у кількості 15 пог.м., нащільник 130 мм у кількості 15 пог.м. та нащільник 130 мм у кількості 22 пог.м.

В призначенні платежу позивач зазначив "оплата за профнастил згідно рахунку-фактури №СФ-0000353 від 10.04.2015 р".

Однак, в подальшому, а саме, 23.04.2015 р., позивач направив на адресу відповідача лист вих. №23/04 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 85 338 грн. 32 коп., як помилково сплачені.

Відповідач вимоги позивача щодо повернення грошових коштів не виконав.

У зв'язку з цим та на підставі приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, ТОВ "ГК "Інтерметалбуд" звернулось до господарського суду з позовною заявою, що розглядається в межах даної справи.

У відповідності до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

При цьому, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Як закріплено в ч. ч. 1, 2 ст. 641 та ч. ч. 1, 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Аналіз змісту наведених правових норм дозволяє зробити висновок про те, що відповідач запропонував позивачу укласти договір купівлі-продажу шляхом виставлення відповідного рахунку на оплату товару. В свою чергу, позивач оплатив наведений у рахунку товар у вказаній сумі, тобто прийняв відповідну пропозицію відповідача.

З огляду на це, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про наявність належних та допустимих доказів того, що між сторонами укладено договір у спрощеній формі.

В свою чергу, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України, які регулюють питання щодо набуття та збереження майна без достатньої правової підстави.

Так, згідно зі ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Отже, зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі підстави відпали.

При цьому, норми ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Таким чином, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 Цивільного кодексу України. Вказана правова позиція, зокрема, викладена в постановах Верховного Суду України: від 25.02.2015 р. у справі №910/1913/14 та від 17.06.2014 р. у справі №13/096-12.

Разом з цим, в силу норм ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 1 ст. 177, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1,2 ст. 205, ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Отже, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження у учасників вiдповiдних правовідносин певних цивільних прав та обов'язків внаслідок тих чи інших юридичних фактів або правомірних дій, які передбачені ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України.

Із встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі договору, укладеного сторонами у спрощений спосіб.

З огляду на це, місцевий та апеляційний господарські суди визнали, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача визначеної суми грошових коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є неправомірним, оскільки нормами вказаної статті регулюється порядок повернення безпідставно отриманого майна (грошей), а у даному випадку відповідач отримав від позивача 85 338 грн. 32 коп. на підставі укладеного між ними у спрощений спосіб договору.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає висновки суду першої та апеляційної інстанції такими, що відповідають наданим доказам та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, оскільки місцевим та апеляційний господарськими судами в порядку ст. ст. 33, 34, 35, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили та належним чином оцінили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін. На підставі встановлених фактичних обставин з'ясували дійсні права і обов'язки сторін, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані судові акти у даній справі прийняті судами попередніх інстанцій при повному з'ясуванні фактичних обставин справи у відповідності з нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування не вбачається. Натомість, доводи, викладені у касаційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що стосуються виключно переоцінки доказів у справі, що виходять за межі повноважень господарського суду касаційної інстанції.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГК "Інтерметалбуд" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2015 р. та рішення господарського суду Київської області від 13.08.2015 р. у справі №911/2283/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді: А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк