Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2016 року Справа № 906/1506/15

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Васищак І.М. і Грек Б.М.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд", м. Київ,

на рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.2015 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2015

зі справи № 906/1506/15

за позовом публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" (далі - Позивач)

до приватного підприємства "Слободище", с. Слободище Бердичівського району Житомирської області (далі - Відповідач),

про стягнення 178 870,93 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

Позивача - Деруги Н.О.,

Відповідача - не з'яв.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення 13 243,03 грн. пені та 165 537,90 грн. штрафу у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 20.10.2015 (суддя Тимошенко О.М.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 (колегія суддів у складі: Розізнана І.В. - головуючий, Мельник О.В. і Грязнов В.В.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Позивач просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а судові витрати покласти на Відповідача. Скаргу мотивовано порушенням і неправильним застосуванням господарськими судами у вирішенні спору норм матеріального та процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Суд першої інстанції у розгляді справи виходив з таких обставин та висновків.

13.02.2014 Позивачем (покупець) та Відповідачем (постачальник) укладено біржовий договір поставки зерна врожаю 2014 року № 140Ф (далі - Договір), згідно з яким постачальник зобов'язався у строк до 01.10.2014 поставити покупцю пшеницю м'яку 4 класу у кількості 450000 тонн на франко-склад Черняхівський елеватор ДП ДАК "Хліб України", а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Відповідно до пункту 3.1 додаткового договору від 01.04.2014 № 1 до Договору сума попередньої оплати за цим договором складає 70 % вартості всього обсягу товару, виходячи з мінімальної інтервенційної ціни на момент укладення договору, і становить 525 105 грн.

Пунктом 2.6 Договору визначено, що остаточний розрахунок здійснюється за умови виконання постачальником договору в повному обсязі та здійснюється покупцем за наявності належним чином оформлених документів: складських документів на товар, виписаних покупцю; акта приймання-передачі на весь обсяг товару за цим договором; додаткового договору до цього договору із зазначенням розміру остаточного розрахунку за цим договором та визначення ціни одиниці товару.

На виконання умов Договору Позивач здійснив попередню оплату за товар у сумі 525 105 грн., що підтверджується банківською випискою від 17.02.2014 та платіжним дорученням від 08.04.2014 № 1374.

17.10.2014 сторони уклали додатковий договір № 2 до Договору, за умовами якого Відповідач зобов'язався передати у власність Позивачу на франко-склад ДП "Хлібна база № 73" в с. Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області пшеницю 3 класу в кількості 232638 тонни на загальну суму 520 327,46 грн. та пшеницю 2 класу в кількості 217362 тонни на загальну суму 507 896,74 грн.

Відповідач поставив, а Позивач прийняв товар згідно з додатковим договором № 2, що підтверджується актами приймання-передачі зерна від 17.10.2014.

Відповідно до пункту 7.2 Договору за порушення строків виконання постачальником зобов'язання з поставки товару з нього стягується пеня у розмірі 0,1 % вартості недопоставленого обсягу товару, розрахованого від ціни фіксингу, що діяла на аграрній біржі, та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки за кожний день прострочення; за прострочення понад п'ятнадцяти днів додатково стягується штраф у розмірі 20% вартості недопоставленого обсягу товару, розрахованого від ціни фіксингу, що діяла на Аграрній біржі, та сертифікованих нею акредитованих товарних біржах на останній день поставки.

Оскільки Відповідач не поставив у строк до 01.10.2014 товар, передбачений Договором, то Позивач просив суд стягнути з Відповідача 0,1% пені та 20% штрафу від вартості недопоставленого обсягу товару за період з 02.10.2014 по 17.10.2014.

Сторонами змінено предмет та місце виконання зобов'язання, визначеного Договором, а саме: зобов'язання Відповідача щодо поставки пшениці 4-го класу на Черняхівський елеватор ДП ДАК "Хліб України" припинено у зв'язку із заміною цього зобов'язання на зобов'язання про поставку пшениці 2 та 3 класу на франко-склад ДП "Хлібна база №73" в с. Павлопілля Нікопольського району Дніпропетровської області.

Додатковим договором № 2 не передбачено строк виконання зобов'язання Відповідачем, однак кінцева дата виконання зобов'язання щодо поставки не може бути раніше ніж 17.10.2014, тобто не раніше дати укладання додаткового договору № 2. Поставка відповідачем 17.10.2014 товару свідчить про те, що Відповідач не порушив зобов'язання щодо строку поставки, тому відсутні підстави для застосування пункту 7.2 Договору, який передбачає нарахування пені та штрафу за порушення строків поставки.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, але додатково зазначив таке.

Листом від 30.09.2014 Відповідач повідомив Позивача про те, що у зв'язку з несприятливими погодними умовами, а саме надмірною кількістю опадів, зерно пшениці виявилося зараженим фузаріозом та не відповідає якісним показникам товару, тому зобов'язується знайти і замінити його іншим зерном (2 або 3 класу) та просив перенести і погодити термін поставки до 15.10.2014 включно.

17.10.2014 сторонами укладено додатковий договір № 2, за умовами якого постачальник зобов'язується передати покупцю у власність пшеницю 2 та 3 класів. Пунктом 3 цього додаткового договору визначено, що він набуває чинності та вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та реєстрації аграрною біржею; додатковий договір є невід'ємною частиною Договору.

Як встановлено судами, Відповідачем передано, а Позивачем прийнято пшеницю м'яку 2 класу врожаю 2014 року в кількості 217362 тонни та пшеницю м'яку 3 класу врожаю 2014 року у кількості 232638 тонн.

Позивач повністю розрахувався за поставлений Відповідачем товар, що підтверджується карткою рахунку 631 за 13.09.2013 - 05.08.2015, сплативши 102 8224,20 грн.

Позивач направив на адресу відповідача претензію, в якій вимагав сплатити пеню та штраф у сумі 178 780,93 грн. у зв'язку з порушенням строків поставки товару. Відповідач листом повідомив Позивача, що не вбачає підстав для задоволення його вимог та сплати суми пені та штрафу.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції про те, що зобов'язання відповідача з поставки товару до 01.10.2014 припинилося у зв'язку з укладенням додаткового договору № 2.

Даний додатковий договір не є новацією щодо Договору, оскільки при його укладанні сторони не припинили первісні зобов'язання за Договором, строк виконання яких для Відповідача вже закінчився 01.10.2014, замінивши їх новими зобов'язаннями між тими ж сторонами, а лише організували порядок погашення заборгованості Відповідача.

Предметом спору в даній справі є стягнення з відповідача штрафних санкцій у зв'язку з неналежним виконанням пункту 1.2 Договору, яким визначено строк виконання зобов'язання.

Відповідно до приписів Цивільного кодексу України:

- сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627);

- зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628);

- договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629);

- за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що: сторони, уклавши додатковий договір № 2, врегулювали порядок виконання зобов'язання Відповідача, строк виконання яких настав, шляхом внесення змін до Договору у частині предмета договору, ціни товару та бази поставки товару; Відповідач зобов'язання, встановлені додатковим договором № 2, виконав належним чином; додатковим договором № 2 сторони організували порядок погашення заборгованості відповідача. За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для застосування до Відповідача санкцій, передбачених пунктом 1.2 Договору, та відповідно - для задоволення позову, оскільки поставка зерна відбулася згідно з умовами додаткового договору № 2.

Доводи касаційної скарги даного висновку не спростовують.

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1119,11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Житомирської області від 20.10.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 зі справи № 906/1506/15 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Аграрний фонд" - без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Васищак

Суддя Б. Грек