Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року Справа № 907/574/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В. (доповідач),суддів :Грейц К.В., Поляк О.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.на постановувід 17.11.2015 Львівського апеляційного господарського судуу справі№ 907/574/15господарського суду Закарпатської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А.доТовариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті"провизнання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 нікчемним, визнання нікчемним акта приймання-передачі від 14.11.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на майнов судовому засіданні взяли участь представники :від позивача: від відповідача:Салівон В.І. (довіреність № 611 від 04.03.2016) Афанасьєва М.Д. (довіреність від 11.01.2016)

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду Закарпатської області (головуючий суддя - Йосипчук О.С., судді - Ващиліна Н.М., Ушак І.Г.) від 29.09.2015, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Костів Т.С., судді - Марко Р.І., Желік М.Б.) від 17.11.2015 у справі № 907/574/15 в позові відмовлено повністю.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.14, 39 Податкового кодексу України, ст.129 Конституції України, ст.13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", ст.92 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст.ст.42, 43, 32, 34, 43 ГПК України.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті" повністю заперечує викладені в ній доводи.

Заслухавши пояснення по касаційній скарзі представника позивача, який підтримав викладені в ній доводи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таурус Проперті" про визнання нікчемним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3990; визнання нікчемним акта приймання-передачі від 14.11.2014 до договору купівлі-продажу земельної ділянки та визнання права власності на земельну ділянку площею 0,0024 (нуль цілих двадцять чотири десятитисячних) га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 2122485200:02:001:0010, цільове призначення - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3990, є нікчемним, оскільки вартість відчуження земельної ділянки є значно нижчою від її ринкової вартості, в результаті чого банк поніс збитки. Крім того, вказана земельна ділянка є одним з елементів комплексу в який входили об'єкти: комплекс приміщень, будинок оператора з торговою точкою, об'єкт незавершеного будівництва - нижня станція канатно-крісельної дороги, обладнання пасажирської підвісної одноканатної дороги. Відтак її продаж знижує вартість як самої земельної ділянки так і комплексу вцілому. Позивачем з метою перевірки правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав та в порядку ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та встановлення факту продажу земельної ділянки за заниженою вартістю здійснено замовлення на експертне дослідження визначення грошової оцінки спірної земельної ділянки, за результатами якого встановлено заниження вартості спірної земельної ділянки на 26,7% від її реальної вартості на момент продажу.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди правомірно виходили із такого.

Між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, нотаріально посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3990, відповідно до умов пункту 1.1. якого позивач (продавець) передає у власність (продає), а відповідач (покупець) приймає належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 212285200:02:001:0010, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою; одночасно з цим договором посвідчується договір купівлі-продажу обладнання канатно-крісельного пристрою, опори якого розташовані на вищевказаній земельній ділянці. Пунктом 1.6. договору купівлі-продажу визначено, що згідно витягу №257 з технічної документації про нормативну-грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29.10.2014, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн.

Відповідно до Висновку, наданого оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП "ТВІ", ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 становить 3964,56 грн (п.1.7. договору). Покликаючись на те, що висновок був наданий оцінювачем станом на дату, що на кілька днів передувала укладенню цього договору, позивач за оцінкою судів не надав доказів існування обставин, в світлі яких станом на 14.11.2014 вартість земельної ділянки могла змінитись; відтак, таке покликання носить формальний характер.

Пунктами 2.1., 2.2., 2.4. договору купівлі-продажу сторонами встановлено, що за погодженням сторін, ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 4500 грн без ПДВ; за домовленістю сторін, оплата за цим договором проводиться покупцем у безготівковій формі, в розмірі зазначеному в п.2.1. даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця номер 361048002, відкритий в ПАТ "ВіЕйБі Банк", код банку 380537, ідентифікаційний код юридичної особи (код ЄДРПОУ) 19017842, індивідуальний податковий номер 190178426653, в день підписання цього договору; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця.

У пунктах 3.1. та 3.2. договору купівлі-продажу вказано, що цей договір вважаться укладеним з моменту його нотаріального посвідчення; право власності на відчужувану земельну ділянку у покупця підлягає обов'язковій державній реєстрації відповідно до ст.ст.182, 210 та 657 Цивільного кодексу України та ст.132 Земельного кодексу України, та виникає з моменту такої державної реєстрації у відповідності до ст.ст.125, 126 Земельного кодексу України, ст.ст.182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно п.5.1. договору купівлі-продажу продавець зобов'язався передати у власність земельну ділянку відповідно до умов цього договору, а покупець, відповідно до п.5.2. договору купівлі-продажу, зобов'язується прийняти земельну ділянку відповідно до умов цього договору.

Згідно з актом приймання-передачі до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 продавець передав, а покупець прийняв продану 14.11.2014 земельну ділянку площею 0,0024 (нуль цілих двадцять чотири десятитисячних) га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, с/рада Пилипецька, кадастровий номер 212285200:02:001:0010, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою. Передача земельної ділянки проводилась згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, нотаріально посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3990. Підписанням вказаного акта сторонами підтверджено, що ними здійснено остаточний розрахунок за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, нотаріально посвідченого Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3990. Претензій майнового характеру сторони на момент підписання вказаного акта не мали.

На підставі Постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення №123 про запровадження з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №128 від 24.11.2014 Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації призначено професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славкіну М.А. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015 включно та повноваження Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" Славкіної М.А.

Позивач покликається на те, що під час проведення Уповноваженою особою Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" перевірки правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014, в силу частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є нікчемним, оскільки у даному випадку було здійснено відчуження майна за цінами нижчими від звичайних, сталось погіршення фінансового стану позивача, шляхом незаконного відчуження активів банку, внаслідок чого виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало неможливим та заниження вартості майна, що залишилось на балансі банку.

Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальним законом, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Частиною 1 ст.36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку; протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно ч.5 ст.34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною 2 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема з такої підстави (п.3), коли банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Згідно ч.ч.4, 5 ст.38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

Згідно з частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У відповідності до ст.ст.655, 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами другою, третьою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частин першої-третьої статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Частиною 1 ст.215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як на підставу нікчемності договору купівлі-продажу та акту приймання-передачі до нього позивач посилається на пункт 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в якій зазначено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Поняття "звичайна ціна" визначена в пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого, - це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Умовами оспорюваного договору купівлі-продажу визначено та погоджено сторонами, що ціна продажу земельної ділянки за даним договором становить 4500 грн без ПДВ; зазначену в цьому договорі ціну продажу продавець вважає вигідною для себе, її розмір не пов'язаний зі збігом якихось важких для продавця обставин і повністю задовольняє продавця. Скаржником не обґрунтовано та не надано жодних доказів того, що вартість відчужуваної земельної ділянки за договором купівлі-продажу є меншою чи заниженою, ніж її ринкова вартість. При цьому, згідно витягу №257 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої Відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області 29 жовтня 2014, нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1377,12 грн. Зазначена ціна є нижчою від тої, яка була встановлена суб'єктом оціночної діяльності, оцінювачем - ТОВ "Актив експерт" (сертифікат №14334/13 від 13.02.2013) спільно з ПП "ТВІ" та ціни договору.

На підтвердження доводів, щодо заниженої вартості земельної ділянки, викладених в позовній заяві, скаржником було надано до суду та приєднано до матеріалів справи звіт про експертну грошову оцінку земельних ділянок та обладнання, що знаходяться у власності відповідача, який виконаний ЗАТ "Консалтингюрсервіс" та ТОВ "Консалтингова фірма "Євротерра", яким було визначено ринкову вартість спірних земельних ділянок станом на 14.11.2014. Згідно вказаного висновку ринкова вартість спірної земельний ділянки визначена в розмірі 5798 грн. Суди не прийняли його до уваги, оскільки встановили, що: - відповідно до рецензії від 11.09.2015 на вказаний звіт, яка виконана оцінювачем ОСОБА_8 (кваліфікаційне свідоцтво серії НОМЕР_1 від 04.03.2006, свідоцтво про Державну реєстрацію у Державному реєстрі оцінювачів ФДМУ НОМЕР_2 від 03.09.2013; має практичний досвід з оцінка майна понад 16 років, з експертної грошової оцінки земельної ділянки понад 9 років) виявлено численні порушення Національного Стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна та майнових прав", а сам звіт визначено як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний; - рецензією від 11.09.2015 на звіт та висновок суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ", згідно якого ринкова вартість земельної ділянки станом на 03 листопада 2014 становила 3964,56 грн, підтверджується, що цей звіт в цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки. Відтак, суд першої інстанції здійснив правильну оцінку доказів в їх сукупності.

За змістом ст.12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності. Водночас ст.13 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлює, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) здійснюється на вимогу особи, яка використовує оцінку майна та її результати для прийняття рішень, у тому числі на вимогу замовників (платників) оцінки майна, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, судів та інших осіб, які мають зацікавленість у неупередженому критичному розгляді оцінки майна, а також за власною ініціативою суб'єкта оціночної діяльності. Підставою для проведення рецензування є письмовий запит до осіб, які відповідно до цієї статті мають право здійснювати рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна). Рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна) може виконувати оцінювач, який має не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна, експертні ради, що спеціально створені саморегулівними організаціями оцінювачів з метою контролю за якістю оцінки майна, яка проводиться оцінювачами - членами саморегулівної організації, оцінювачі, які мають не менш ніж дворічний досвід практичної діяльності з оцінки майна та працюють у Фонді державного майна України, а також інших органах, зазначених у статті 5 цього Закону.

Касаційна інстанція погоджується із тим, що встановлені судами обставини спростовують доводи скаржника щодо того, що вартість відчужуваної за договором купівлі-продажу земельної ділянки є значно заниженою та водночас відрізняється від вартості визначеної сторонами в спірному договорі.

Зазначені обставини підтверджують обґрунтованість висновків судів щодо відсутності підстав для призначення судової оціночно-земельної експертизи для вирішення питання яка звичайна ціна спірної земельної ділянки станом на 14.11.2014.

Той факт, що вартість земельної ділянки на момент придбання банком за результатами прилюдних торгів, що посвідчується свідоцтвом про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, посвідченого Дунаєвим Ю.М., приватним нотаріусом Міжгірського районного нотаріального округу Закарпатської області 26.12.2012 за реєстрових №1633, становила 5352,94 грн, що за офіційним курсом НБУ станом на 25.12.2012 становила 669,70 дол. США, а на момент відчуження за спірним договором купівлі-продажу земельної ділянки від 14.11.2014 - 4250 грн, що становила 275,57 дол. США, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки вартість майна на момент придбання не є звичайною ціною на момент відчуження.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки умови договору не суперечать положенням чинного законодавства, суди дійшли до підставного висновку про недоведеність нікчемності цього договору та акта приймання-передачі до нього.

Згідно ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положенням статті 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суди звернули увагу на помилковість обрання позивачем способу захисту. У відповідності до ст.ст.16, 215 Цивільного кодексу України, сторона якої права та інтереси порушення може звернутися до суду з вимогою про визнання правочину, у тому числі і нікчемного, недійсним, а не визнання правочину нікчемним. Зазначене не унеможливлює звернення до суду з приводу оскарження нікчемного правочину у випадку спору, але із вимогою про його недійсність.

Таким чином, касаційна інстанція погоджується із тим, що позивач звернувся до суду за захистом права яке не є порушеним та в спосіб, що не відповідає змісту права. Відтак, у позові було відмовлено цілком правомірно.

Твердження заявника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, в зв'язку з чим підстав для скасування прийнятих у справі рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної М.А. залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.11.2015 у справі № 907/574/15 залишити без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна

Судді: К.Грейц

О.Поляк