Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2014 року Справа № 9/38-10

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий, судді Львов Б.Ю. (доповідач) і Палій В.В.,

розглянувши касаційну скаргу Антимонопольного комітету України, м. Київ,

на ухвалу господарського суду Херсонської області від 13.06.2014

та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2014

за скаргою Антимонопольного комітету України

на дії відділу державної виконавчої служби Суворовського районного управління юстиції у місті Херсоні (далі - Відділ), м. Херсон,

зі справи № 9/38-10

за позовом Антимонопольного комітету України (далі - АМК)

до приватного підприємства "Квант-Юг" (далі - Підприємство), м. Херсон,

приватного підприємця ОСОБА_2, м. Херсон,

приватного підприємця ОСОБА_3, м. Херсон,

про стягнення 440 000 грн.,

за участю представників:

АМК - Новицького М.З.,

відповідачів - не з'явилися,

Відділу - не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

АМК звернувся до господарського суду Херсонської області зі скаргою на дії Відділу та просив визнати неправомірним повернення позивачеві наказу названого суду від 14.01.2011 зі справи № 9/38-10.

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 13.06.2014 (суддя Соловйов К.В.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2014 (колегія суддів у складі: Величко Т.А. - головуючий суддя, судді Таран С.В., Сидоренко М.В.), у задоволенні скарги відмовлено.

Прийняті зі справи судові рішення з посиланням, зокрема, на приписи статей 11, 31, 40, 47 Закону України "Про виконавче провадження" мотивовано відсутністю з боку Відділу порушень приписів чинного законодавства.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України АМК просить зазначені ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а також прийняти нове рішення, яким задовольнити його вимоги.

Відзиви на касаційну скаргу не надходили.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим і апеляційним господарськими судами обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представника АМК, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Частинами першою та другою статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що: примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України; примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

За приписами частини першої статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 47 Закону України "Про виконавче провадження", зокрема, передбачено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо:

- у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пункт 2);

- у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника; пункт 5).

При цьому висновок щодо "безрезультатності" та/або "неможливості" розшуку майна чи встановлення/з'ясування певних обставин буде обґрунтованим лише тоді, коли державний виконавець, повністю реалізувавши надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Водночас як місцевим, так і апеляційним господарськими судами:

- залишено поза увагою те, що виконання згаданого рішення суду є обов'язком Відділу;

- не досліджено того, що виконавчий документ повертався стягувачеві неодноразово;

- не з'ясовано причин незастосування Відділом заходів, безпосередньо зазначених у відповідній заяві АМК (щодо: одержання пояснень; ініціювання заборони виїзду за кордон; притягнення до відповідальності посадових осіб тощо).

Нез'ясування згаданих фактичних обставин свідчить і про передчасність висновку місцевого та апеляційного господарських судів стосовно відсутності підстав для порушення питання про притягнення посадових осіб боржника до передбаченої законом відповідальності (у тому числі й кримінальної).

Таким чином, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судових рішень зі справи.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111, 11113, 1212 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду Херсонської області від 13.06.2014 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.08.2014 зі справи № 9/38-10 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області.

Суддя В.Селіваненко

Суддя Б.Львов

Суддя В.Палій