Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 910/27440/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Самусенко С.С.,

Татькова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоконал"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2016 року

та на рішення господарського суду міста Києва від 16 грудня 2015 року

у справі № 910/27440/15

господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

до Житлово - будівельного кооперативу "Хімік-10"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Приватне акціонерне товариство "Київенерго"

про стягнення 190 728,42 грн.

за участю представників

позивача - Касянчук Л.М.

відповідача - Ковальова О.О., Войцеховська Л.Д.

третьої особи - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Хімік-10" про стягнення 190 728,42 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з водопостачання та водовідведення №02535/403 від 06 червня 2003 року, в зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за постачання води на підігрів та приймання стоків гарячої води, а також штрафні санкції за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16 грудня 2015 року (суддя Шкурдова Л.М.) залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2016 року (судді Коротун О.М., Гаврилюк О.М., Гончаров С.А.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з зазначеними рішенням та постановою Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 16 грудня 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2016 року та справу передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06 червня 2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (як постачальником) та Житлово-будівельного кооперативом „Хімік-10" (як абонентом) укладено договір про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №02535/4-03, відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується надавати абоненту послуги з постачання питної води та водовідведення, а відповідач - розраховуватись за вищезазначені послуги згідно з умовами договору та Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України від 27 червня 2008 року №190.

Відповідно до п.2.1 договору постачальник забезпечує постачання питної води, якість якої відповідає ДОСТу 2874-82 „Вода питна"; приймає каналізаційні стоки, які не перевищують граничнодопустимих концентрацій шкідливих речовин.

Виходячи зі змісту п.3.1 договору кількість води, що подається постачальником та використовується абонентом, визначається за показниками водолічильників, зареєстрованих постачальником. Зняття показників водолічильників здійснюється як правило, щомісячно представником постачальника спільно з представником абонента.

Щомісячно постачальник надає платіжну вимогу за надані послуги згідно цього договору. Оплата проводиться шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.3.6 договору).

Відповідно до ст. 22 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" одним з основних обов'язків споживача є своєчасне внесення плати за використану воду.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що заявлена до стягнення сума основного боргу складається з боргу за постачання питної води, яка використовується для приготування гарячої води (код 3-50071) за період з 01 вересня 2012 року по 30 червня 2015 року в сумі 154051,92 грн.

Як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, згідно з вимогами п. п. 2.1, 2.2 та 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, затверджених наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України № 190 від 27 червня 2008, договірні відносини щодо користування системами централізованого комунального водопостачання здійснюються виключно на договірних засадах відповідно до Законів України "Про питну воду і питне водопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги". Істотні умови договору між виробником та споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення визначаються відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або яким вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Таким чином, вартість спожитої води, що іде на підігрів має оплачувати балансоутримувач теплових пунктів.

Обсяг питної води, поданої до теплових пунктів, фіксується засобами обліку, які встановлені на межі балансової належності. Обсяг гарячого водопостачання, переданий споживачам виконавцем послуг з постачання гарячої води, ураховується в загальному обсязі стічних вод споживачів і оплачується ним за договором з виробником на підставі показів засобів обліку або в порядку, обумовленому договором.

Тобто, змістом наведеного пункту Правил № 190 визначено, що розрахунок за спожиту гарячу воду повинен проводитися з балансоутримувачем бойлеру.

Відповідно до ст. ст. 1, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Отже, наведене свідчить, що не існує такого виду комунальних послуг, як "питна вода, що використовується для виготовлення гарячої води".

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг має відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про теплопостачання", теплова енергія - це товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.

Згідно з ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.

Відповідно до п. п. 2, 6 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, централізоване постачання гарячої води - це послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у гарячій воді, яка надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем гарячого водопостачання. Послуги повинні відповідати з централізованого постачання гарячої води - вимогам щодо якості і тиску води, температури гарячої води, а також розрахунковим нормам витрати води у точці розбору.

Законодавство України не розділяє послугу з постачання споживачам гарячої води (гарячого водопостачання) на окремі частини, а саме з постачання окремо теплової енергії та окремо холодної води, а встановлює, що енерговиробник та/або енергопостачальник виробляє та постачає гарячу воду (яку законодавець також називає енергією). Постачання холодної води для приготування гарячої є окремою послугою, що повинна, в якості сировини, надаватись підприємству, яке має можливість та безпосередньо виробляє гарячу воду.

Тобто, саме гаряча вода є товаром, продуктом енерговиробника та/або енергопостачальника, яку отримує споживач, при цьому саме енерговиробник та/або енергопостачальник споживає холодну воду для вироблення гарячої води.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджується, що відповідач не має в повному господарському віданні, оперативному управлінні, користуванні, концесії бойлери, теплові пункти, котельні, й протилежного позивачем не доведено. При цьому бойлер № 94 (що відображений в актах на зняття показань з приладу обліку (т. 1, а.с. 49-54), що встановлений за адресою пр.-т. Маяковського, 24-А, та ніби яким здійснювався підігрів води не належить відповідачу, не знаходиться у останнього на балансі, більше того не знаходиться за місцем реєстрації відповідача, оскільки місцезнаходженням відповідача згідно виписки з ЄДРПОУ є: 02222, м. Київ, пр.-т. Маяковського 22,24 (т. 1, а.с. 29-31). Сторони не заперечували цей факт під час перегляду рішення суду першої інстанції в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірно висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача вартості холодної води, яка була поставлена позивачем на теплові пункти для підігріву, задоволенню не підлягають, оскільки умови договору, укладеного між сторонами, передбачають постачання позивачем відповідачу питної води, і не містять зобов'язань відповідача оплачувати вартість води, яка буде постачатись йому з теплових пунктів, які не знаходяться на його обліку, у вигляді гарячої води, а матеріали справи не містять жодних належних доказів наявності на балансі відповідача теплових пунктів або котелень, з яких здійснюється постачання гарячої води.

Договір на послуги водопостачання та водовідведення №02535/4-03 від 06 червня 2003 року не регулює відносини сторін з приводу постачання відповідачеві холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості, при цьому й інші договори, які б регулювали відносини між сторонами щодо поставки холодної питної води, яка використовується для приготування гарячої, суду надані не були.

Судами з копії звертання-доручення ЖБК „Хімік-10" про укладення договору на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01 липня 2000 року №1630379 встановлено, що підключення гарячого водопостачання, підключення опалення (вентиляції) здійснюється від центрального теплового пункту РТМ „Київенерго", розташованого за адресою: пр-т Маяковського,24. Здійснення гарячого водопостачання, опалення по будинкам (спорудам) ЖБК „Хімік-10" за адресами: пр-т Маяковського, 22, пр-т Маяковського,24 від теплових мереж АК „Київенерго" підтверджується також довідкою - Додатком №8 до договору №1639379 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 01 липня 2000 року, укладеного між АЕК „Київенерго" та ЖБК „Хімік-10".

Судами оцінено пояснення третьої особи з яких зокрема вбачається, що немає жодних правових підстав для оплати виставлених позивачем рахунків на сплату послуг на постачання відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води та сплати її вартості.

Таким чином, позивачем не доведено, що ним були встановлені з відповідачем відповідні відносини щодо постачання води, яка використовується для виготовлення гарячої води.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач вже звертався до господарського суду міста Києва (справа № 23/492). З позовом до Житлово-будівельний кооператив "Хімік-10" за участю третьої особи Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго" про стягнення 279.270,18 грн. заборгованості за договором про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №02535/4-03 від 06 червня 2003 року (тобто заборгованість за надані послуги у справі 23/492 стягувалась за тим же договором, що й у даній справі, однак за інші періоди).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26 жовтня 2010 у справі №23/492, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2011 року та постановою Вищого господарського суду України від 26 квітня 2011 року позов задоволено частково. Стягнуто з Житлово-будівельного кооперативу „Хімік-10" на користь Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" 54 843,94 грн. основного боргу, 4569,85 грн. пені, 3577,86 грн. інфляційних втрат, 1544,25 грн. трьох процентів річних, 645,36 грн. державного мита та 54,53 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині в позові відмовлено.

Зазначеними рішеннями було встановлено, що умовами договору про поставку питної води та приймання стічних вод через приєднані мережі №02535/4-03 від 06 червня 2003 року не регулюється постачання позивачем відповідачу холодної води для виготовлення гарячої води, облік якої здійснюється за приладом обліку, встановленим на водопровідному вводі до бойлеру, якому присвоєно інший абонентський номер.

Частиною 3 ст. 35 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п. 2.6. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиційне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З огляду на вищезазначене, судами правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з постачання води, яка використовується для приготування гарячої води задоволенню не підлягають як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до розгорнутого розрахунку позовних вимог до відповідача, за період з вересня 2012 по червень 2014 частину з заявленої до стягнення суми по коду 3-71 становлять кошти, нараховані за прийняття стоків гарячої води за кодом 3-50071 (в розрахунку зазначені як питна вода (стоки)).

Відповідно до п. 3.3 договору кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить із комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно із показниками водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію відповідно до п. 21.2 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення у містах і селищах України.

Пунктом 21.1 Правил визначено, що кількість стічних вод, які надходять у каналізацію, визначається за кількістю води, що надходить з комунального водопроводу та інших джерел водопостачання, згідно показників водолічильника та інших способів визначення об'ємів стоків, що потрапляють у міську каналізацію, у відповідності з п. 21.2 Правил; позивач має право вимагати від абонентів встановлення приладів обліку стічних вод, котрі мають перебувати на балансі абонента. Абонент забезпечує їх ремонт та перевірку у визначені строки.

Правилами визначено, що облік відпущеної питної води та прийнятих стоків здійснюється виробником і споживачами засобами вимірювальної техніки, які занесені до Державного реєстру або пройшли державну метрологічну атестацію (п. 5.1); вузли обліку повинні розташовуватись на мережі споживача, як правило, на межі балансової належності мереж виробника та споживача, або за згодою виробника в приміщеннях, розташованих безпосередньо за зовнішньою стіною будівлі в місці входу водопровідного вводу (п. 5.2).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що первинними документами обліку обсягів наданих послух є акти про зняття показань з приладу обліку.

В актах про надання послуг за період з вересня 2012 по червень 2014 (т. 1 а.с. 49-54), а саме у графах: "попередні показання", "обсяг попереднього періоду", "поточні показання" зазначено - " 0". Крім цього, дані акти не містять підпису та печатки особи, яка знімала такі показання.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з наданих позивачем актів про заняття показань з приладів обліку, вбачається, що послуги з водопостачання взагалі не надавались, оскільки первинні документи містять показники " 0".

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується судами попередніх інстанцій про те, що посилання позивача на зведений тристоронній акт, як на доказ постачання води на підігрів, не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки зазначені обсяги не підтверджені первинними обліковими документами, а саме актами про зняття показань з приладу обліку, а здійснення оплати за воду на підігрів не випливає із умов договору. До того ж позивач зазначає про наявність заборгованості за період з 01 вересня 2012 року по 30 червня 2014 року, в той час як в акті зазначено період з травня 2012 року по квітень 2013 року. Зведеного тристоронній акт не підписаний теплопостачальною організацією ПАТ "Київенерго" та не містить обсягу фактично поставленої гарячої води, який узгоджений тепло і водопостачальними організаціями та відповідачем. Враховуючи наведене, зазначений акт не є належним та допустимим доказом наявності заборгованості з прийняття стоків гарячої води за період з 01 вересня 2012 року по 30 червня 2014 року в розумінні ст. ст. 32-36, 43, 101 ГПК України.

Оскільки вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних, інфляційних втрат, пені та штрафу є похідними від суми основного боргу, то суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоконал" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2016 року у справі № 910/27440/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді С. С. Самусенко

В. І. Татьков