Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2016 року Справа № 908/5694/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Полянського А.Г.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 11.04.2016у справі№ 908/5694/15Господарського судуЗапорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Україна"до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаГоловного управління Держгеокадастру у Запорізькій області Гуляйпільська районна державна адміністрація Запорізької областіпровизнання додаткового договору оренди землі поновленим та визнання укладеною додаткової угодиза участю представників: позивачане з'явилисьвідповідача третьої особине з'явились не з'явились

ВСТАНОВИВ:

16.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" звернулося до господарського суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання договору оренди землі, укладеного 08.02.2010 Гуляйпільською районною державною адміністрацією та позивачем, поновленим на 5 років на тих самих умовах, які були передбачені договором, та про визнання укладеною додаткової угоди від 08.02.2015 до договору оренди землі, що поновлює договір на 5 років та діє до 09.08.2020. Позов вмотивовано тим, що позивач дотримався вимог щодо порядку реалізації свого переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки, передбачених умовами договору та частинами 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі", належно виконував обов'язки орендаря за договором; відповідач повідомив позивача про втрату переважного права у зв'язку з відсутністю "обґрунтування" збільшення строку дії договору оренди землі, тобто, всупереч чинного законодавства, при цьому рішення відповідача про заперечення у поновленні договору оренди землі відсутнє. Також позивач вказав, що продовжує користуватись земельною ділянкою після закінчення строку договору, сплачує за неї орендні платежі, заперечення проти чого від відповідача у встановлений строк не надійшли, що зумовлює поновлення договору оренди на новий строк за тих самих умов за частиною 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Відповідач відхилив позов, вказавши, що продовження договору оренди землі на новий строк має відбуватися за наявності вільного волевиявлення сторін; визнавши додаткову угоду укладеною, суд порушить приписи частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України та втрутиться у владні повноваження органів державної влади, при цьому переважне право позивача у спірних правовідносинах припинилося; позивач не довів наявності у нього переважного права у зв'язку з належним виконанням ним обов'язків за договором оренди землі.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.02.2016 (суддя Зінченко Н.Г.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2016 (судді: Будко Н.В. - головуючий, Дучал Н.М., Сгара Е.В.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, позивач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення в даній справі, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судами норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: суди безпідставно об'єднали під час розгляду справи дві самостійні підстави для поновлення договору оренди землі, встановивши обставини щодо заперечення відповідачем проти поновлення договору за частиною шостою статті 33 Закону України "Про оренду землі" на підставі доказів, які стосуються правовідносин сторін за частинами першою-п'ятою цієї статті; належні докази в підтвердження заперечень відповідача у справі відсутні; суди невірно застосували положення частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" щодо порядку реалізації позивачем як орендарем свого переважного права за договором оренди землі, застосували приписи статей 202, 203, 626, 627 Цивільного кодексу України всупереч обов'язковим вимогам частини восьмої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України, відступили від правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України, без наведення відповідних мотивів.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Господарські суди попередніх інстанцій встановили, що 08.02.2010 Гуляйпільська районна державна адміністрація (орендодавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна" (орендар) уклали договір оренди землі, відповідно до пункту 1 якого орендодавець згідно з розпорядженням голови Гуляйпільської районної державної адміністрації від 19.01.2010 № 9 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Успенівської сільської ради за межами населених пунктів Гуляйпільського району Запорізької області. Пунктом 2 договору встановлено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 60,8774 га., у тому числі сіножатей - 57,4268 га, під господарськими шляхами і прогонами 0,1700 га, полезахисних лісосмуг - 3,2806 га; згідно з пунктом 3 договору на земельній ділянці об?єкти нерухомого майна та інші об?єкти інфраструктури відсутні.

Договір укладено на п??ять років (у разі укладення договору оренди землі для товарного сільськогосподарського виробництва - з урахуванням ротації культур, згідно з проектом землеустрою). Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (пункт 8 договору).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у тижневий строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (пункт 20 договору).

Пунктом 43 Договору сторони встановили, що цей Договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір підписано сторонами без зауважень та зареєстровано у Гуляйпільському районному відділі Запорізької регіональної філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 09.08.2010 за № 041026900055, відповідно договір оренди набрав чинності 09.08.2010 та діє до 09.08.2015.

Суди також встановили, що орендодавець передав орендарю земельну ділянку загальною площею 60,8774 га, у тому числі (по угіддям) сіножатей - 57,4268 га, під господарськими шляхами і прогонами - 0,1700 га, полезахисних лісосмуг - 3,2806 га, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Успенівської сільської ради, Гуляйпільського району Запорізької області, в придатному для використання визначеному в умовах договору оренди землі, що підтверджується актом приймання-передачі об?єкта оренди. Кадастровий номер земельної ділянки: 2321887500:21:001:0005.

З набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 294-р розпорядником земель за договором оренди землі від 08.02.2010 є відповідач.

У зв'язку з наближенням терміну закінчення строку дії договору та з метою реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк позивач на адресу відповідача направив лист № 143 від 18.06.2015, в якому просив поновити на 14 років договір оренди землі на земельну ділянку площею 60,8774 га, кадастровий № 2321887500:21:001:0005, до зазначеного листа були долучені, зокрема, проект додаткової угоди до договору оренди землі від 08.02.2010 яким передбачалося збільшення орендної плати з 3% до 4 % нормативно-грошової оцінки землі; лист отриманий відповідачем 26.06.2015, про що свідчить відмітка на листі.

Листом-повідомленням № 8-0.4-802/25-15 від 17.07.2015 відповідач повідомив позивачу про відмову в продовженні дії договору на новий строк та втрату переважного права на поновлення договору у зв'язку з відсутністю "обґрунтування" збільшення строку дії договору оренди землі та зазначив, що, оскільки не досягнуто домовленостей щодо строку дії договору, переважне право на поновлення (продовження) договору вважається припиненим, дія договору припиниться 10.08.2015, у зв'язку з чим необхідно виконати обов'язок щодо повернення об'єкта оренди.

04.08.2015 позивач звернувся до відповідача з повідомленнями, в яких просив поновити договір оренди строком на 7 років та збільшити орендну плату з 3% до 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки; повідомлення отримані представником відповідача 06.08.2015, про що свідчать відмітки на рекомендованих повідомленнях про вручення поштового відправлення.

Листом № 27-8-0.4-2237/25-15 від 18.08.2015 відповідач нагадав позивачу про втрату переважного права на поновлення договору оренди та необхідність повернення земельної ділянки орендодавцю, зауваживши, що у разі невиконання обов'язку щодо повернення об'єкта оренди орендар зобов'язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

11.09.2015 позивач втретє звернувся до відповідача з повідомленням про намір у подальшому орендувати земельну ділянку, про що додав проект додаткової угоди про поновлення (продовження) договору оренди землі на той же строк та на тих же умовах відповідно до частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі"; повідомлення отримане представником відповідача 15.09.2015, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення; за результатами розгляду повідомлення відповідач листом № 32-8-0.42-4068/25-15 від 30.09.2015 зазначив, що правовідносини сторін за договором оренди землі від 08.02.2010 припинені.

Натомість позивач, посилаючись на відсутність підписаного сторонами акта приймання-передачі земельної ділянки з оренди, здійснення ним фактичного користування земельною ділянкою, сплати орендних платежів, які приймаються без заперечень, відсутність рішення орендодавця про заперечення у поновленні договору, вказав на автоматичне поновлення договору оренди земельної ділянки на попередніх умовах, для належного оформлення чого просить визнати укладеною додаткову угоду до договору, що поновлює його дію на п'ять років.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що до спірних правовідносин не може бути застосовано частину шосту статті 33 Закону України "Про оренду землі", оскільки за наслідками звернення позивача за реалізацією свого переважного права сторони спору не дійшли згоди щодо зміни строку дії і відповідач повідомив позивача про своє рішення про припинення договірних правовідносин щодо оренди землі як до, так і після припинення строку дії договору.

Переглядаючи рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, суд апеляційної інстанції погодився з його висновками відповідно до встановлених обставин справи.

Судова колегія зазначає, що 01.01.2013 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245-17, відповідно до якого райдержадміністрації не наділено повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів. Вищезазначені повноваження передано до центральних органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів. На території Запорізької області дані функції передано Головному управлінню Держземагенства у Запорізькій області.

Наказом від 25.01.2013 № 40 Міністерство аграрної політики України затвердило зміни до Положення про Головні управління Держземагенства в областях, згідно з пунктом 4.32 якого Головні управління Держземагенства в областях наділені повноваженнями передавати відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або у користування для всіх потреб в межах областей.

Відповідно до пунктів 2 та 5 частини першої постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Державне агентство земельних ресурсів України реорганізоване шляхом перетворення в Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру. Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є правонаступником Державного агентства земельних ресурсів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №5 "Про утворення територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області; реорганізовані територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів шляхом їх приєднання до відповідних територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру, у тому числі і Головне управління Держземагенства у Запорізькій області шляхом його приєднання до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Встановлено, що територіальні органи Державного агентства земельних ресурсів, які реорганізуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень територіальним органам Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 294-р "Питання Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру" функції та повноваження Державного агентства земельних ресурсів у зв'язку з розформуванням покладено на Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Приймаючи до уваги вищенаведене, а також пункт 4 підпункт 13 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області суди дійшли вірного висновку, що розпорядником земель за договором оренди землі від 08.02.2010 та відповідачем у справі нас час вирішення даного спору є Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Згідно із статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 31 Закону України "Про оренду землі" визначено, зокрема, що дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про оренду землі", зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір вирішується у судовому порядку.

Статтею 33 Закону України "Про оренду землі" врегульовано порядок поновлення договору оренди, який фактично об'єднує два випадки пролонгації договору оренди.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній з 17.02.2011) по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, згідно із частинами 1 - 5 статті 33 Закону України "Про оренду землі" у разі поновлення договору оренди землі умови договору можуть бути змінені за згодою сторін з укладенням додаткової угоди. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати чи інших істотних умов договору, передбачених статтею 15 цього Закону, переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Для застосування частини першої статті 33 Закону України "Про оренду землі" та визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належно виконує свої обов'язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень та своє рішення.

Порушення переважного права орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, матиме місце при укладенні договору оренди із новим орендарем при отриманні письмового повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право; у випадку недосягнення згоди щодо плати за новим договором та інших умов договору з іншим наймачем на більш сприятливих умовах та укладення з ним договору, на тих самих умовах, які запропоновані попереднім наймачем при реалізації переважного права, укладення договору з новим орендарем за умови, що підставою відмови попередньому орендарю у поновленні договору оренди було повідомлення орендодавця про необхідність використовувати об'єкт оренди для власних потреб (постанови ВСУ від 25.02.2015 у справі № 6-10цс15, від 25.02.2015 у справі № 6-219цс14, від 18.03.2015 у справі № 6-3цс15, від 18.03.2015 у справі № 6-4цс15)

З встановлених судами обставин справи викладеного вище на вбачається; позивач не оскаржував дії чи бездіяльність орендодавця стосовно реалізації позивачем переважного права, натомість, позовні вимоги ґрунтуються на приписах частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі".

Для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України «Про оренду землі», необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належно виконує свої обов'язки за договором; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договорів оренди.

Суди попередніх інстанцій встановили, а позивач не спростував, що відповідач, як уповноважений у спірних орендних правовідносинах орган, неодноразово, як до, так і після закінчення дії договору, повідомляв позивача про припинення орендних правовідносин та необхідність повернути земельну ділянку. Доводи позивача про необхідність надати окреме заперечення та вимогу про повернення земельної ділянки саме з посиланням на приписи частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" є юридично неспроможними, оскільки наведені положення законодавства окремої форми заперечень чи процедури надання відповідних заперечень не передбачають, а волевиявлення відповідача щодо наслідків закінчення строку дії договору оренди землі у даному випадку висловлено однозначно та у встановлений законодавчо строк доведено до відома позивача.

Також не може бути взято до уваги доводи касаційної скарги щодо порушення відповідачем положень частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", що, на думку позивача, незаконно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, позаяк позов з відповідних підстав не подавався.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди попередніх інстанцій в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи, вірно застосували наведені вище положення законодавства та дійшли законного та обґрунтованого висновку щодо наслідків вирішення спору, виходячи з наведених позивачем підстав позовних вимог

Доводи скаржника про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами та не беруться колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування законних судових рішень з мотивів, наведених у касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна" залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2016 у справі № 908/5694/15 Господарського суду Запорізької області та рішення Господарського суду Запорізької області від 01.02.2016 залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

А. Полянський