Історія справи

Постанова ВГСУ від 27.05.2014 року у справі №4/47
Постанова ВГСУ від 19.05.2015 року у справі №4/47

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року Справа № 4/47 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В.розглянувши касаційну скаргуДержавного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" в особі ліквідатора Кізленка Вадима Андрійовичана постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 рокуу справі господарського суду № 4/47 Рівненської областіза заявою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділеннядоДержавного підприємства "Рівненська сірникова фабрика"про визнання банкрутомліквідаторКізленко В.А.в судовому засіданні взяли участь представники:

Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика": ліквідатор Кізленко В.А., Державної інноваційної фінансово-кредитної установи: Трохимчук О.І. (довіреність №394 від 30.03.2012 року),Генеральної прокуратури України:Клюге Л.М., посвідчення №014652 від 17.01.2013 року.В С Т А Н О В И В :

ухвалою господарського суду Рівненської області від 28.10.2010 року за заявою Державної інноваційної фінансово-кредитної установи в особі Рівненського регіонального відділення (далі - ініціюючого кредитора) порушено провадження у справі №4/47 про банкрутство Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" (далі - боржника) за загальною процедурою, передбаченою Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1 - 2).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою господарського суду Рівненської області від 28.08.2013 року строком на 12 місяців, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кізленка В.А. (том 5, а.с. 109 - 112).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 22.01.2014 року призначено членів ліквідаційної комісії банкрута в такому складі: голова ліквідаційної комісії - ліквідатор Кізленко В.А., члени ліквідаційної комісії - Державна інноваційна фінансово-кредитна установа та Державне агентство лісових ресурсів України (том 6, а.с. 133 - 135).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 10.09.2014 року продовжено строк ліквідаційної процедури у справі та повноважень ліквідатора банкрута Кізленка В.А. до 28.02.2015 року (том 7, а.с. 127 - 130).

01.12.2014 року ліквідатор Кізленко В.А. звернувся до місцевого господарського суду зі скаргою на дії (бездіяльність) Державного агентства лісових ресурсів України (далі - Держлісагентство України), в якій просив визнати неправомірними дії Держлісагентства України, що пов'язані з розглядом звернення ліквідатора про погодження переліку ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", що входить до сфери управління зазначеного органу виконавчої влади, та погодити перелік ліквідаційної маси банкрута (вх. №3915/14 від 01.12.2014 року) (том 7, а.с. 132 - 202).

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 29.12.2014 року (суддя Церковна Н.Ф.) у задоволенні скарги ліквідатора відмовлено, зобов'язано Державне агентство лісових ресурсів України у десятиденний строк з дня отримання ухвали розглянути, погодити перелік ліквідаційної маси банкрута - Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" (том 7, а.с. 241 - 243).

Не погоджуючись з винесеною ухвалою, Державне агентство лісових ресурсів України звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу суду першої інстанції від 29.12.2014 року та відмовити у задоволенні клопотання про зобов'язання Державного агентства лісових ресурсів України у десятиденний строк розглянути та погодити перелік ліквідаційної маси банкрута - Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", мотивуючи порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Огороднік К.М., судді: Тимошенко О.М., Демидюк О.О.) апеляційну скаргу Державного агентства лісових ресурсів України задоволено частково, пункт 2 резолютивної частини ухвали господарського суду Рівненської області від 29.12.2014 року змінено та викладено його в такій редакції:

"2. Державному агентству лісових ресурсів України у десятиденний строк з дня отримання ухвали розглянути перелік ліквідаційної маси банкрута - Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" та прийняти рішення про погодження/непогодження переліку ліквідаційної маси банкрута." (том 8, а.с. 155-156).

Не погоджуючись з прийнятою постановою, Державне підприємство "Рівненська сірникова фабрика" в особі ліквідатора Кізленка Вадима Андрійовича звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просило скасувати постанову апеляційного суду від 24.02.2015 року, а ухвалу суду першої інстанції від 29.12.2014 року залишити без змін, аргументуючи порушенням судом апеляційної інстанції положень статті 19 Конституції України, статей 29, 40, 42, 96 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року. Скаржник доводить помилковість висновків апеляційного суду про вихід суду першої інстанції за межі наданих йому законом повноважень внаслідок прийняття рішення про зобов'язання Держлісагентства України погодити перелік ліквідаційної маси підприємства-банкрута та зазначає, що зобов'язуючи Держлісагентство України вжити заходів щодо розгляду та погодження переліку ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", місцевий господарський суд керувався положеннями частини 12 статті 96 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, якою передбачено обов'язок органу, уповноваженого управляти майном державного підприємства, визнаного банкрутом, погодити перелік ліквідаційної маси такого підприємства.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 24.02.2015 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши ліквідатора банкрута Кізленка В.А., представника Державної інноваційної фінансово-кредитної установи - Трохимчука О.І. та прокурора Генеральної прокуратури України Клюге Л.М., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Статтею 22 Закону про банкрутство (в редакції Закону України №2343-ХІІ, чинній до 19.01.2013 року) регламентовано, що у випадках, передбачених цим Законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року, чинній з 19.01.2013 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що 28.08.2013 року боржника було визнано банкрутом. Отже, в ході ліквідаційної процедури до боржника повинні застосовуватися положення, які регулюють хід ліквідаційної процедури в редакції Закону про банкрутство зі змінами згідно Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року.

Відповідно до положень частини 2 статті 41 та частини 1 статті 42 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, ліквідатор з дня свого призначення формує ліквідаційну масу, до якої включаються усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі-банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

Частиною 12 статті 96 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, передбачено, що плани санації, мирові угоди та переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство державних підприємств або підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, підлягають погодженню з органом, уповноваженим управляти державним майном. У разі відсутності такого погодження план санації та мирова угода затвердженню господарським судом не підлягають, а включене до переліку ліквідаційної маси майно банкрута не може бути реалізованим.

Згідно з пунктами 1, 4 Указу Президента України "Про Положення про Державне агентство лісових ресурсів України" №458/2011 від 13.04.2011 року та Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про Державне агентство лісових ресурсів України" №521 від 08.10.2014 року, Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи центральних органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері лісового та мисливського господарства. Держлісагентство України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, які належать до сфери управління Держлісагентства.

Статутом Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" (нова редакція), затвердженим Наказом Держкомлісгоспу України №54 від 19.03.2008 року, передбачено, що підприємство-боржник засноване на державній власності, належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України та входить до сфери управління Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства; майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ними на праві господарського відання, відчуження основних засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з органом управління майном в порядку, що встановлюється чинним законодавством (пункти 4.2., 4.4. Статуту) (том 7, а.с. 164 - 174).

Отже, Державне агентство лісових ресурсів України, яке є правонаступником Державного комітету лісового господарства України, як орган, уповноважений управляти майном Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", в силу положень частини 12 статті 96 Закону про банкрутство зобов'язане погодити перелік ліквідаційної маси банкрута, оскільки протилежне матиме наслідком неможливість реалізації ліквідатором майна боржника, включеного до такого переліку, та належне проведення ліквідаційної процедури державного підприємства-банкрута у встановлений законодавством строк. Процедура погодження засновником переліку ліквідаційної маси має на меті встановити дійсний перелік активів боржника за участі засновника з метою унеможливлення виведення активів боржника із складу ліквідаційної маси іншими способами, окрім як реалізації майна з публічних торгів, або його передання органам місцевого самоврядування, як об'єктів комунальної власності. Відтак, висновки апеляційного суду про право засновника не погодити перелік об'єктів ліквідаційної маси є таким, що суперечить нормам законодавства про банкрутство про необхідність реалізації активів боржника у ліквідаційній процедурі у визначений законом строк. За наявності спірних об'єктів у переліку ліквідаційної маси засновник боржника вправі виділити їх в окремий список та розглянути спірні питання по таких об'єктах в судовому засіданні за участі сторін. Однак, непогодження переліку ліквідаційної маси в цілому є зловживанням учасника провадження у справі про банкрутство (Державного агентства лісових ресурсів України) своїми процесуальними правами, як учасника провадження у справі про банкрутство.

Згідно з частиною 4 статті 40 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) учасників ліквідаційної процедури та здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до частини 1 статті 33 та частини 2 статті 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Суди попередніх інстанцій встановили, що постановою господарського суду від 28.08.2013 року боржника визнано банкрутом, відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Кізленка В.А. (том 5, а.с. 109 - 112).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, на виконання вимог постанови про визнання боржника банкрутом, ліквідатор сформував перелік ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" та, зважаючи на закріплення за підприємством-банкрутом державного майна на праві господарського відання, подав зазначений перелік майна банкрута на погодження до Держлісагентства України, як органу управління його майном, листом від 10.06.2014 року (том 7, а.с. 144 - 201).

Судами встановлено, що листом за вих. №05-04/3606-14 від 29.07.2014 року Держлісагентство України відмовило в погодженні переліку ліквідаційної маси банкрута з підстав відсутності у наданих ліквідатором Кізленком В.А. документах вичерпного переліку активів Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", зокрема, відомостей про земельну ділянку, її розмір, цільове призначення, проведення її експертної грошової оцінки (том 7, а.с. 142-143); 31.07.2014 року ліквідатор Кізленко В.А. направив до органу управління майном боржника лист за вих. №31-07/14, в якому зазначив про безпідставність наведених Держлісагентством України підстав для відмови в погодженні переліку ліквідаційної маси банкрута та повторно клопотав про його погодження (том 7, а.с. 139-140).

В подальшому, впродовж вересня-жовтня 2014 року Держлісагентство України неодноразово повертало на доопрацювання поданий ліквідатором Кізленком В.А. пакет документів щодо ліквідаційної маси банкрута у зв'язку з його недоліками (том 7, а.с. 134-138).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 01.12.2014 року ліквідатор банкрута звернувся до суду зі скаргою на дії (бездіяльність) Держлісагентства України, в якій просив визнати неправомірними дії органу, уповноваженого здійснювати управління майном підприємства-банкрута, пов'язані з розглядом звернення ліквідатора Кізленка В.А. про погодження переліку ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", та погодити перелік ліквідаційної маси банкрута (том 7, а.с. 132 - 202).

В обґрунтування своїх вимог ліквідатор Кізленко В.А. зазначив, що безпідставне непогодження Держлісагентством України переліку ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" перешкоджає продажу майна банкрута в ході ліквідаційної процедури та унеможливлює задоволення визнаних та включених до реєстру кредиторських вимог у строк, встановлений господарським судом для завершення ліквідаційної процедури у даній справі про банкрутство.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що ліквідатор Кізленко В.А. не зазначив, які конкретно норми чинного законодавства було порушено Держлісагентством України за результатами розгляду поданого на погодження переліку ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика", а господарський суд, який здійснює провадження у справі про банкрутство державного підприємства, не наділений повноваженнями щодо погодження переліку ліквідаційної маси банкрута для забезпечення можливості ліквідатору його подальшої реалізації в ході ліквідаційної процедури.

Разом з тим, встановивши обставини безпідставного тривалого непогодження Держлісагентством України переліку ліквідаційної маси банкрута, що має наслідком затягування провадження у справі про банкрутство та неможливість реалізації ліквідатором майна банкрута з метою спрямування виручених від його продажу коштів на погашення вимог кредиторів, а також взявши до уваги те, що продовжений ухвалою суду від 10.09.2014 року строк ліквідаційної процедури у даній справі закінчувався 28.02.2015 року, місцевий господарський суд зобов'язав Державне агентство лісових ресурсів України у десятиденний строк з дня отримання ухвали розглянути, погодити перелік ліквідаційної маси банкрута - Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика".

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції про покладення на орган управління майном державного підприємства обов'язку щодо погодження переліку ліквідаційної маси підприємства-банкрута, оскільки суд не вправі визначати, яке конкретно рішення повинен прийняти відповідний орган за результатами вирішення питань, віднесених до його виключної компетенції.

З огляду на таке, суд апеляційної інстанції змінив ухвалу місцевого господарського суду від 29.12.2014 року, виключивши з її змісту висновок про обов'язок Державного агентства земельних ресурсів України погодити перелік ліквідаційної маси Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика".

Колегія суддів Вищого господарського суду України не погоджується з висновками апеляційного суду за змістом оскаржуваної постанови від 24.02.2015 року та вважає їх такими, що не узгоджуються з положеннями частини 12 статті 96 Закону про банкрутство в редакції, чинній з 19.01.2013 року, якими визначено обов'язок органів, уповноважених управляти державним майном, погоджувати переліки ліквідаційних мас та зміни і доповнення до них у справах про банкрутство державних підприємств.

За таких обставин, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про порушення апеляційним судом норм матеріального права та прийняття помилкового рішення про зміну пункту 2 резолютивної частини ухвали суду першої інстанції від 29.12.2014 року, у зв'язку з чим постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року підлягає скасуванню.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначає, що зважаючи на встановлення місцевим господарським судом обставин безпідставного затягування органом управління майном Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" погодження переліку ліквідаційної маси банкрута, скарга ліквідатора Кізленка В.А. на дії (бездіяльність) Держлісагентства України підлягає частковому задоволенню.

З огляду на таке, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень касаційного суду згідно статей 1115, 1117 ГПК України, дійшла висновку про зміну резолютивної частини ухвали господарського суду Рівненської області від 29.12.2014 року та викладення її у такій редакції:

"Скаргу ліквідатора Кізленка В.А. (вх. №3915/14 від 01.12.2014 року) задовольнити частково.

Зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України у десятиденний строк з дня отримання ухвали розглянути, погодити перелік ліквідаційної маси банкрута - Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" .".

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" в особі ліквідатора Кізленка Вадима Андрійовича задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.02.2015 року у справі №4/47 скасувати.

3. Ухвалу господарського Рівненської області від 29.12.2014 року змінити, виклавши її резолютивну частину в такій редакції:

"Скаргу ліквідатора Кізленка В.А. (вх. №3915/14 від 01.12.2014 року) задовольнити частково.

Зобов'язати Державне агентство лісових ресурсів України у десятиденний строк з дня отримання ухвали розглянути, погодити перелік ліквідаційної маси банкрута - Державного підприємства "Рівненська сірникова фабрика" .".

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський