Історія справи

Постанова ВГСУ від 18.10.2016 року у справі №910/3018/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2016 року Справа № 910/3018/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С. - головуючого, Попікової О.В., Плюшка І.А.,

розглянувши касаційну скаргуДержавного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 06.06.2016 Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016у справі№ 910/3018/16господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Собин"доДержавного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача прокуратура Київської областіпростягнення 175 000 грн.за участю представників: від позивача: Малеванчук І.В. від відповідача: Чміль В.В.від третьої особи: Ступак Д.В.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 29.09.2016 у справі №910/3018/16 касаційну скаргу ДПАТ "НАК "Украгролізинг" прийнято до провадження у складі колегії суддів Самусенко С.С. - головуючий, Попікова О.В., Плюшко І.А. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2016.

1. Зміст позовних вимог та стислий виклад підстав подання позову

ТОВ "Собин" звернулося до господарського суду із позовом до Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 06.06.2016, 175 000 грн. заборгованості з оплати послуг зі зберігання майна за період з листопада 2015 року по травень 2016 року.

Позов обґрунтовано тим, що після закінчення дії договору відповідального зберігання від 24.10.2013 №10-13-109з/551 відповідач не забрав зі складу позивача майно, яке передавалось на зберігання, та не оплатив його зберігання. Посилаючись на ч.3 ст.946 ЦК України, позивач просить стягнути вказану заборгованість.

2. Стислий виклад суті рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів та мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 06.06.2016 у справі №910/3018/16 (суддя О.Марченко), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 (судді: Пашкіна С.А. - головуючий, Баранець О.М., Сітайло Л.Г.), позов задоволено, стягнуто з відповідача 175 000 грн. заборгованості, 5 000 грн. витрат на послуги адвоката та 2 625 грн. судового збору.

Судові рішення мотивовано тим, що відповідачем порушено зобов`язання щодо оплати позивачу послуг зберігання майна за період з листопада 2015 року по травень 2016 року, в результаті чого виникла заборгованість.

3. Підстави, з яких оскаржено судові рішення господарських судів

ДПАТ "НАК "Украгролізинг", не погоджуючись із вказаними рішеннями, звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 24, 41, 83, 84 ГПК України, ст.ст. 212, 233, 937 ЦК України, просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд.

У скарзі зазначається, що предметом укладеного між сторонами договору є речові докази у кримінальному провадженні. За ст.100 КПК України речовий доказ зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий.

На момент укладення договору відповідального зберігання від 24.10.2013 відповідач не був визнаний стороною кримінального провадження.

Лише 19.10.2015 визнано ДПАТ "НАК "Украгролізинг" потерпілим у справі №757/31917/15-к.

За ст.123 КПК України витрати, пов`язані із зберіганням речей, здійснюються за рахунок Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно постанови слідчого від 14.08.2013 речові докази передано на відповідальне зберігання ДПАТ "НАК "Украгролізинг".

За нормами Порядку зберігання речових доказів та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів, витрати на зберігання покриваються за рахунок держави.

Таким чином, суди безпідставно відмовили у задоволенні клопотання про залучення іншого відповідача - прокуратури.

Судом першої інстанції необґрунтовано відмовлено в задоволенні клопотання про призначення експертизи.

Надання позивачем недостовірної інформації впливає на розмір плати.

04.02.2016 відповідачем подано до прокуратури заяву про злочин.

Скаржник вважає, що призначення судової будівельно-технічної експертизи дало б можливість встановити дійсну площу, на якій розташоване майно, що в свою чергу надало б можливість правильно встановити заборгованість відповідача.

У скарзі також вказується, що позивачем у заявах про збільшення позовних вимог змінювався предмет та підстава позову, що не допускається згідно законодавства. Також скаржник вважає, що договір є неукладеним та не набрав чинності, оскільки відсутній акт приймання-передачі речових доказів. Крім того, договір зберігання є недійсним, оскільки його укладено під впливом тяжкої для відповідача обставини та на вкрай невигідних умовах.

4. Доводи, викладені у відзиві позивача та запереченнях прокуратури на касаційну скаргу

ТОВ "Собин" у відзиві на касаційну скаргу вважає твердження скаржника щодо неналежного відповідача у даній справі необгрунтованими, оскільки саме з відповідачем укладено договір зберігання. Сторони договору взяли на себе зобов`язання, визначені договором.

В період виконання умов договору сторони підписували відповідні акти надання послуг та здійснювали відповідні розрахунки за надані послуги.

Жодних правовідносин між позивачем та прокуратурою не існує.

Позивач зазначає, що умовами договору встановлено вартість послуг відповідального зберігання. Ні в договорі, ні в актах надання послуг не міститься посилання на розмір площі, на якій зберігається майно, а тому посилання відповідача на завищення розміру оплати є безпідставним.

Крім того, оскільки в період розгляду даної справи позивачем надавалися відповідачу послуги зі збереження, він мав право на збільшення позовних вимог згідно ст. 22 ГПК України.

Також позивач вважає, що договір відповідального зберігання є укладеним, правомірним та підлягає виконанню.

Прокуратура Київської області заперечує проти касаційної скарги у цій справі, вказує, що постановою старшого слідчого управління фінансових розслідувань ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м.Києві вилучено речі відповідно до протоколу від 14.08.13, які визнано речовими доказами у справі №32013110060000149, та передано їх на відповідальне зберігання саме відповідачу.

Доводи відповідача не узгоджуються з вимогами п.п.4 абз.1, п.7, абз.1 п.8 Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження, затвердженого постановою КМУ від 19.11.12 №1104, та п.1.ч.6 ст.100 КПК України.

Прокуратура Київської області не спонукала і не могла спонукати ДПАТ "НАК "Украгролізинг" укласти договір відповідального зберігання з ТОВ "Собін" та відповідно і не була стороною договору. Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, рішення яких прийнято з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

24.10.2013 між ТОВ "Собин" як зберігачем та ДПАТ "НАК "Украгролізинг" як поклажодавцем укладено договір відповідального зберігання №10-13/109з/551.

Згідно п.1.1 в порядку та на умовах, визначених договором, за актом приймання-передачі, який є невід`ємною частиною договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання речові докази у кримінальному провадженні від 03.04.2013 №32013110060000149 у кількості, визначеному у додатках до договору "Перелік майна, яке передається на відповідальне зберігання".

Майно знаходитиметься на зберіганні за адресою: Київська область, м.Переяслав-Хмельницький, вул. Героїв Дніпра, буд. 38 (п. 1.2 договору).

За п.3.1 договору поклажодавець зобов`язаний, зокрема, забрати у зберігача майно до закінчення строку дії договору; сплачувати зберігачу послуги за договором з розрахунку 15000 грн. за один місяць відповідно до виставлених рахунків.

Згідно з підпунктом 2.1.6 пункту 2.1 договору повернення майна поклажодавцю здійснюється за актом приймання-передачі.

Додатковим договором від 31.12.2014 №5/666 сторони внесли до договору зміни, зокрема збільшили вартість послуг до 25 000 грн. за один місяць та продовжили строк дії договору до 31.06.2015.

Судами встановлено, що протягом дії договору сторонами складалися акти приймання-передачі робіт (надання послуг) по 31.07.2015 включно.

Суди встановили, що надані позивачем послуги згідно вказаних актів оплачено відповідачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками з рахунків позивача.

31.06.2015 договір припинив свою дію, проте відповідач переданого на зберігання позивачу майна не забрав.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.11.2015 у справі №910/25267/15 за позовом ТОВ "Собин" до ДПАТ "НАК "Украгролізинг" про стягнення 75000 грн. за період з серпня по жовтень 2015 року та за зустрічним позовом про визнання недійсним договору, залишеного без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 та Вищого господарського суду України від 15.03.2016, первісний позов задоволено, у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Позивачем надсилалися на адресу відповідача листи від 10.12.2015, 21.01.2016, 02.02.2016, 03.03.2016, 04.04.2016, 04.05.2016., 01.06.2016 разом із актами надання послуг та рахунками на оплату. Позивач просив відповідача здійснити оплату за період з листопада 2015 року по травень відповідно до актів надання послуг та рахунків на оплату на суму 25 000 грн. кожний.

Відповідач підписані акти надання послуг позивачу не повернув та оплати за період з листопада 2015 року по травень 2016 року не здійснив.

6. Нормативно-правові акти, які підлягають застосуванню при вирішенні спору

Відповідно до статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

За ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Згідно ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Підставою недійсності правочину у відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

7. Мотиви та норми права, з яких виходить Вищий господарський суд України при прийнятті постанови

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

За ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Оскільки господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що після закінчення строку дії договору зберігання відповідач не забрав майно від позивача, останнім фактично надано послуги зберігання майна у період з листопада 2015 року по травень 2016 року. На підставі ст.946 ЦК України відповідач зобов`язаний внести плату за весь фактичний час зберігання майна.

Посилання скаржника щодо зберігання речових доказів у кримінальному провадженні в цьому випадку є безпідставними, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору відповідального зберігання №10-13/109з/551 від 24.10.2013, який укладено між позивачем та відповідачем.

У сторін виникли зобов`язання з укладенням договору, які підлягають виконанню.

Доводи скаржника про те, що договір не укладено та майно на зберігання позивачу не передано, оскільки сторонами не підписано акт приймання-передачі майна, правильно відхилено судами попередніх інстанцій, взято до уваги наявні у справі документи, які належним чином підтверджують факт прийняття поклажодавцем від зберігача послуг з відповідального зберігання майна за спірним договором, оплату цих послуг поклажодавцем, тобто, фактичну реалізацію сторонами прав та обов`язків відповідно до умов договору.

Укладення договору підтверджено належним чином складеним та підписаним сторонами документом в письмовій формі.

Касаційна інстанція звертає увагу, що донарахування зберігачем сум платежів за наступні періоди прострочення є процесуальною дією зі збільшення позовних вимог згідно ст.22 ГПК України, а доводи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на невірному визначенні підстав та предмету позову.

Доводи скаржника щодо надання позивачем невірної інформації щодо площ приміщень не заслуговують на увагу, оскільки укладеним сторонами договором врегульовано розмір плати за вказані послуги. За ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, питання щодо недійсності договору зберігання не є предметом даного спору.

Колегія суддів звертає увагу, що ст.83 ГПК України передбачено лише право суду визнати недійсним пов`язаний з предметом спору договір, а не його обов`язок.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувані рішення та постанова господарських судів відповідно першої та апеляційної інстанцій прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Украгролізинг" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 у справі №910/3018/16 залишити без змін.

Головуючий суддя С. Самусенко

Судді: О. Попікова

І. Плюшко