Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2015 року Справа № 910/12559/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід02.12.2014у справі№910/12559/14Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой"доДержавного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"простягнення суми

за участю

- позивача:Войченко С.В. (договір про надання адвокатських послуг)- відповідача:Соляник Н.В. (довіреність від 12.01.2015р.),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінвестстрой" (далі - позивач) просило стягнути з Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" (далі - відповідач) 736 525,50 грн. боргу та 11 885,30 грн. пені. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розрахувався за поставлену йому відповідно до умов укладеного договору поставки від 08.11.2013 №ЦХП-06-02413-01 продукцію, у зв'язку з чим позивач розрахував передбачену умовами договору пеню за період з 19.04.2014 по 19.06.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.2014 (суддя Стасюк С.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Коротун О.М., судді Гаврилюк О.М., Сулім В.В.), позов задоволено повністю.

В касаційній скарзі відповідач вказані судові рішення просить скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити, посилаючись на порушення господарським судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач на виконання умов договору поставки №ЦХП-06-02413-01 (далі - Договір) відвантажив відповідачу продукцію на загальну суму 736 525,50 грн., а саме: світильники та прожектора в асортименті у кількості 235 штук, що підтверджується видатковою накладною №1055 від 30.12.2013, підписаною та скріпленою печаткою обох сторін. Крім того, позивач надав відповідачу рахунок на оплату №ЕИ000000935 від 30.12.2013. Вищезазначене не заперечується сторонами.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником (відповідачем) протягом 75 (сімдесят п'ять) банківських днів після дати поставки партії продукції, у відповідності з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно з пунктом 5.2 Договору.

Згідно з пунктом 6.2 Договору датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

У пункті 10.6 Договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення.

Наявність заборгованості відповідача на суму 736 525,50 грн., яка виникла на підставі Договору, підтверджується актом №4 звірки поставок та розрахунків між позивачем та відповідачем станом на 31.03.2014 (а/с 28), який підписаний уповноваженими представниками і засвідчений печатками сторін без жодних зауважень.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, своє рішення мотивував тим, що сума заборгованості є підтвердженою, розрахунок пені є вірним, а достатніх причин для зменшення розміру останньої немає. Апеляційний господарський суд в постанові також зазначив, що підстав для зменшення розміру пені, які є винятковими в розумінні пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем надано не було, а посилання відповідача на особливості бюджетного фінансування підприємства - не є такою винятковою обставиною.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу.

Отже враховуючи, що позивач на виконання умов Договору своє зобов'язання виконав, а відповідач в порушення його умов та приписів вказаної норми, свого обов'язку щодо оплати не виконав, суди дійшли до правильного висновку про наявність правових підстав про стягнення боргу.

У касаційній скарзі відповідач посилається на приписи статті 233 Господарського кодексу України, відповідно до якої у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно приписів статті 551 частини третьої Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Оскільки судами обох інстанцій не встановлено обставин, передбачених статтею 233 Господарського кодексу України та статтею 551 Цивільного кодексу України, за яких розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, а відповідач у касаційній скарзі висновків судів у цій частині не спростував, та враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України про те, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, у цій частині касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Щодо посилання відповідача на пункт 5 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.11.1993 №01-6/1205 щодо правил розрахунку штрафів суд касаційної інстанції виходить з наступного.

Вказане роз'яснення у зазначеній відповідачем у касаційній скарзі частині стосується питань, пов'язаних з поставкою продукції і товарів неналежної якості та некомплектних товарів (продукції), також таких, що не відповідають технічним умовам, іншій документації, зразкам, еталонам чи умовам договору, а також, якщо така продукція поставлена всупереч вимог стандартів, технічних умов або договору без тари чи упаковки, або у неналежній тарі чи упаковці.

Тобто це роз'яснення у зазначеній відповідачем частині не стосується випадів порушення грошового зобов'язання, яке було предметом розгляду у даній справі.

Отже, підстав для задоволення касаційної скарги і в цій частині нема.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2014 у справі Господарського суду міста Києва № 910/12559/14, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський