Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2014 року Справа № 5011-69/17898-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - судді Карабаня В.Я.

суддів Жаботиної Г.В., Ковтонюк Л.В.

у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін:

від позивача: Ковтун Ю.І., Остроушко О.Л.

від відповідача: Мицько Р.М.

розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р.

у справі № 5011-69/17898-2012 Господарського суду міста Києва

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго"

до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 23 547 961,80 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про стягнення 23547961,80грн., в тому числі 17169287,67грн. передоплати за непоставлений природний газ, 3894456,85грн. - неустойки, 618469,98грн. - інфляційних втрат, 1865737,30грн. річних від простроченої суми.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.05.2013р.(судді: Стасюк С.В., Блажівська О.С., Шаптала Є.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. (судді: Сулім В.В., Рєпіна Л.О., Тищенко А.І.), позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" 0,04грн. основної заборгованості, 468509,88грн. 3% річних, 1280,90грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись частково з прийнятими у справі рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови в стягненні штрафних санкцій (неустойки) в розмірі 3894456,85грн., інфляційних нарахувань в розмірі 618479,98грн. та 3% річних в розмірі 1397227,42грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у цій частині в повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами встановлено:

20.12.2010р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (покупець) було укладено договір № 06/10-2588/3607 про закупівлю природного газу за державні кошти, за умовами якого постачальник зобов'язався в період з 01.01.2011р. по 31.12.2011р. поставити покупцю імпортований природний газ, а покупець зобов'язався оплатити газ в обумовлених помісячних обсягах за обумовленою ціною.

Позивач на виконання умов договору здійснив попередню оплату за поставку природного газу у розмірі 198574394,08грн.

Внаслідок припинення постачання природного газу згідно з договором, позивач направив на адресу відповідача лист за вих. № 02-30/11251 від 16.09.2011р., в якому просив повернути кошти, що були перераховані як попередня оплата за природний газ по договору у розмірі 178574394,08грн. Відповідач повернув частину передоплати, проте решта у розмірі 17169287,67грн. залишилась неповернутою.

Додатковою угодою № 6 від 03.10.2011р. до договору сторони домовились вважати договір № 06/10-2588/3607 про закупівлю природного газу за державні кошти від 20.12.2010р. припиненим в частині поставки природного газу з 01.10.2011р.

Разом з тим, у позивача перед відповідачем виник борг за договорами поставки природного газу № 3028/06/10 - 1092-Бо-24 на суму 7362945,39грн. та №06/10-2586-ТЕ-24/3609 на суму 9806342,24грн.

21.08.2012р. відповідач направив позивачеві заяву про зарахування зустрічних вимог за вищезазначеними договорами.

За приписами ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення передоплати за договором №06/10-2588/3607, в свою чергу відповідач звернувся до позивача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки у позивача перед відповідачем була заборгованість з оплати за поставлений природний газ за договорами №3028/06/10 - 1092-Бо-24 та №06/10-2586-ТЕ-24/3609. Тобто вимоги сторін є однорідними, строк їх оплати настав, заява про зарахування зустрічних однорідних вимог подана стороною іншій стороні.

З огляду на вищезазначені обставини та норми ст.ст. 598 601 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд касаційної інстанції, що вимога позивача про повернення суми попередньої оплати є в основному погашеною зарахуванням зустрічних однорідних вимог до звернення позивача до господарського суду з даним позовом. Непогашеною залишилась сума у розмірі 0,04грн., яку і було стягнуто з відповідача на користь позивача, в решті суми попередньої оплати правомірно відмовлено в позові.

Стосовно вирішення спору в частині стягнення суми пені, то судова колегія касаційної інстанції також погоджується з висновком судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно зі статтями 230 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку відповідач зобов'язаний сплатити за невиконання чи неналежне виконання господарського зобов'язання. Якщо розмір штрафних санкцій не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Господарськими судами встановлено, що за умовами п. 7.2 договору №06/10-2588/3607 у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань щодо обсягів поставки газу за умови належного виконання покупцем пункту 4.1. договору та відсутності заборгованості за цим договором, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 8% (вісім відсотків) від вартості газу, недопоставленого у відповідний період.

Проте, позивачем було нараховано пеню (виходячи зі ставки НБУ за кожен день прострочення), за невиконання відповідачем своїх зобов'язань по договору в частині поставки природного газу та неповернення грошових коштів, які були сплачені позивачем як передоплата. Однак, сторонами не було забезпечено виконання відповідачем обов'язку щодо повернення суми попередньої оплати, проведеної покупцем, в разі невиконання постачальником зобов'язань щодо поставки газу. Більш того, обов'язок повернення продавцем суми передоплати у разі непередання товару не є грошовим зобов'язанням в розумінні змісту ст. 549 ЦК України. А відтак, господарські суди попередніх інстанцій правомірно відмовили в задоволенні позовних вимог про стягнення пені.

Щодо вирішення спору в частині стягнення сум інфляційних втрат та річних, то судова колегія касаційної інстанції не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, позивачем також було нараховано 618469,98грн. - інфляційних втрат, 1865737,30грн. - 3% річних від простроченої суми. Господарські суди перевіривши правильність розрахунків названих сум дійшли висновку, що у період за який нарахована сума інфляційних втрат мали місце як інфляційні так і дефляційні процеси, індекс інфляції у цей період має від'ємне значення, тому підстави для стягнення суми інфляційних втрат відсутні, а розмір суми 3% річних становить 468509,88грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, застосування судами частини другої статті 625 ЦК України щодо стягнення з відповідача суми індексу інфляції та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, як вже зазначалося вище не є грошовим зобов'язанням в розумінні статті 625 ЦК України.

За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Як вбачається із встановлених судовими інстанціями обставин справи, договором №06/10-2588/3607 такий обов'язок не передбачений, тому підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми 3% річних відсутні.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013р. у справі №5011-42/13539-2012.

Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно ст. 111-5 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Частиною 1 ст. 111-7 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши в касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція дійшла висновку про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій ст. 625 ЦК України.

А відтак, прийняті у справі рішення та постанова підлягають скасуванню в частині стягнення з відповідача на користь позивача 468509,88грн.- 3% річних з прийняттям у цій частині нового рішення про відмову в позові. При цьому, неправильне застосування норм ст. 625 ЦК України в частині стягнення суми інфляційних втрат не мало наслідком прийняття неправильного рішення, оскільки судами попередніх інстанцій відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення суми інфляційних втрат.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 111-5 111-7 111-9 111-10 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 21.05.2013р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.12.2013р. у справі №5011-69/17898-2012 скасувати в частині стягнення з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" 468509,88грн.- 3% річних, відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 468509,88грн.- 3% річних. В решті рішення та постанову залишити без змін.

Головуючий суддя Карабань В.Я. Судді Жаботина Г.В. Ковтонюк Л.В.