Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року Справа № 926/1863/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Яценко О.В.суддівФролової Г.М., Ходаківської І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 рокуу справі№ 926/1863/15 господарського суду Чернівецької областіза позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької областіпростягнення 46 323,62 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:не з'явилися - відповідача:Іванічек О.І. - адвокат, ОСОБА_7- третьої особине з'явилисяВСТАНОВИВ:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (далі за текстом - РВ ФДМ України по Чернівецькій області), звернулося

до господарського суду Чернівецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі за текстом - ФОП ОСОБА_4.) про стягнення 46 323, 62 грн. коштів за використання державного майна на підставі договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 409 від 03.01.2013 року.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 18.12.2015 року було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області.

Рішенням господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 року (суддя О.В. Гончарук) у справі № 926/1863/15 у задоволенні позовних вимог РВ ФДМ України по Чернівецькій області відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 року у справі № 926/1863/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Також, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Львівського апеляційного господарського суду.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 року (судді: Юрченко Я.О., Зварич О.В., Хабіб М.І.) апеляційні скарги позивача та відповідача залишено без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, РВ ФДМ України по Чернівецькій області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Чернівецької області від 26.01.2016 року, постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 року у справі № 926/1863/15 та прийняти нове рішення у справі, яким позов задовольнити повністю, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 610, 774, 1166 Цивільного кодексу України, ст. 218 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 02.06.2016 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Фролової Г.М., Ходаківської І.П. касаційну скаргу РВ ФДМ України по Чернівецькій області прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 16.06.2016 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.01.2013 між РВ ФДМ України по Чернівецькій області (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна № 409, що належить до державної власності, відповідно до п.1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину адміністративних приміщень А-П, загальною площею 92,7 кв.м. (в т.ч. приміщення (1-2) - 43,2 кв.м., (1-3) - 5,6 кв.м., (1-4) - 3,7 кв.м., (1-5) - 9,8 кв.м., (1-6) - 17,5 кв.м., (1-7) - 12,9 кв.м.), розміщених на першому поверсі нежитлової будівлі Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області, розміщеної за адресою: АДРЕСА_1, що перебуває на балансі Управління Державної казначейської служби України у Кельменецькому районі Чернівецької області.

За умовами п. 1.2. договору майно передано в оренду з метою розміщення: торговельного об'єкту з продажу непродовольчих товарів - 39,2 кв.м. (частина прим. (1-2)); ксерокопіювальної техніки для надання населенню послуг з ксерокопіювання документів -4,0 кв.м. (частина прим. (1-2)); інше використання майна (ремонт мобільних телефонів та компюторної техніки) - 49,5 кв.м. (прим. (1-3) - 5,6 кв.м. (1-4) - 3,7 кв.м. (1-5) - 9,8 кв.м., (1-6) - 17,5 кв.м., (1-7) - 12,9 кв.м.).

Згідно з п. 5.1. договору, орендар зобов'язаний використовувати майно відповідно до його призначення та умов цього договору, а п. 5.11. сторони обумовили, що орендар зобов'язується не здавати орендоване майно як повністю так і частково в суборенду.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.09.2013 року РВ ФДМ України по Чернівецькій області складено довідку за підписами завідуючого сектором контрольно-ревізійної роботи та аудиту і двох головних спеціалістів відділів фонду держмайна, в якій зазначено, що при візуальному обстеженні об'єкта оренди, працівниками виявлена вивіска "Кельменецькі локальні мережі". Відповідно до довідки з ЄДР юридичних осіб та фізичних особі-підприємців від 02.09.2013 року вказана юридична особа займається діяльністю у сфері безпровідного електрозв'язку.".

Як встановлено судами, спір виник внаслідок того, що на думку позивача відповідачем порушено умови договору оренди щодо надання орендованих приміщень для використання іншою юридичною особою - ТОВ "Кельменецькі локальні мережі". З огляду на що, на думку позивача, державі завдано шкоду у зв'язку з недоотриманням Державним бюджетом України доходів за користування державним майном на суму 46 323,62 грн. у період з 14.08.2013 року по 10.03.2015 року.

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Положеннями ст. 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

За приписами п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафна санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Згідно положень ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки; розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором; збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення; при визначення неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Наслідки порушень зобов'язань за договором є правовою підставою, згідно із ст. 623 Цивільного кодексу України, для стягнення збитків.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, згідно ст. 224 Господарського кодексу України та ст. ст. 22, 611, 614, 623 Цивільного кодексу України, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Дослідивши усі обставини та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 46 323,62 грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано.

Так, надану позивачем довідку про результати перевірки дотримання вимог чинного законодавства від 05.09.2013 року суди визнали такою, що не підтверджує факту здачі відповідачем орендованого приміщення в суборенду іншій юридичній особі - ТОВ "Кельменецькі локальні мережі" за заявлений період.

Водночас судами досліджено наявний у матеріалах справи договір оренди нерухомого майна № 3 від 15.08.2013 року, укладений між ПАТ "Державний ощадний банк України" (орендодавцем) та ФОП ОСОБА_4 (орендарем), відповідно до умов якого орендодавцем передано, а орендарем прийнято в строкове платне користування нежитлове приміщення площею 80,01 м.кв., що розташовано за адресою: АДРЕСА_1, на першому поверсі приміщення.

Окрім цього, суди надали оцінку і договору суборенди № 1/3 від 16.08.2013 року, укладеного між ФОП ОСОБА_4 (орендарем) та ТОВ "Кельменські локальні мережі" (суборендарем), відповідно до умов якого орендар передав суборендарю нежитлове приміщення площею 14.1 м.кв. із загальної площі 80 м.кв., право на розпорядження яким відповідачу належить на підставі договору оренди нерухомого майна № 3 від 15.08.2013 року, укладеного з ПАТ "Державний ощадний банк України".

Судами також були враховані пояснення відповідача, відповідно до яких орендовані останнім приміщення знаходяться на першому поверсі будівлі, яке поділено на дві частини. З лівої частини свою підприємницьку діяльність здійснював відповідач на підставі договору оренди з позивачем, а з правої ТОВ "Кельменецькі локальні мережі" на підставі договору суборенди з відповідачем.

Отже, встановивши, що позивачем належних та допустимих доказів в підтвердження наявності вини у відповідача та доказів понесення позивачем збитків в розмірі 46 323,62 грн. внаслідок неналежного виконання зобов'язань відповідачем договірних відносин не подано, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між протиправними діями відповідача та нібито понесеними збитками у вигляді не отриманого доходу саме внаслідок неналежного виконання відповідачем договірного зобов'язання, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог - відсутні.

Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, судовою колегією не приймаються, оскільки не обґрунтовані належними та допустимими доказами та не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, господарськими судами вірно застосовані норми права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі судових актів.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Судові витрати за розгляд касаційної скарги, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України, належить покласти на позивача та повернути позивачу надмірно сплачений судовий збір за подання касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 05.04.2016 року у справі № 926/1863/15 господарського суду Чернівецької області залишити без змін.

Повернути Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Чернівецькій області з Державного бюджету України надмірно сплачену суму судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 192 (сто дев'яносто дві) грн., сплачену за платіжним дорученням № 89 від 22.04.2016 року, яке знаходиться в матеріалах справи.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіГ.М. Фролова І.П. Ходаківська