Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 913/2409/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. - головуючого, Волковицької Н.О., Рогач Л.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавного підприємства "Антрацит"на постановуДонецького апеляційного господарського суду від 05.02.2014 р.у справі№ 913/2409/13господарського суду Луганської областіза позовомДержавного підприємства "Вугілля України"доДержавного підприємства "Антрацит"треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Луганська вугільна компанія" - Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська"про стягнення 29859,36 грн.за участю представників: позивачаВовченко О.С., дов. від 24.12.2013відповідачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)третіх осібне з'явилися (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Вугілля України" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства "Антрацит" 29859,36 грн. збитків, понесених внаслідок здійснення додаткових витрат за час перевезення надлишку вантажу, виявленого залізницею при перевірці маси вантажу за договором поставки вугілля від 19.04.2011 №21-11/1-ЕН.

Відповідач у відзиві на позов просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на непідтвердження наявності збитків внаслідок невиконання умов договору, недоведеність позивачем вини та протиправної поведінки відповідача у спричиненні заявленої шкоди.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 27.11.2013 (суддя: Ворожцов А.Г.) у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.2014 (судді Татенко В.М.- головуючий, Зубченко І.В., Радіонова О.О.) рішення господарського суду Луганської області від 27.11.2013 скасовано, прийняте нове рішення, яким позовні вимоги задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача на відшкодування завданих збитків 29859,36 грн; на відшкодування витрат по сплаченому судовому збору за подання позову 1720,50 грн; на відшкодування витрат по сплаченому судовому збору за подання апеляційної скарги 860,25 грн.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державне підприємство "Антрацит" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову в даній справі та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: судами безпідставно не взято до уваги положення статей 23, 37, 118, 122, 130, Статуту залізниць України, якими передбачено, що усі розрахунки та витрати, пов'язані із виконанням договору перевезення розподіляються між відправником та вантажоодержувачем, тому скаржник вважає, що спричинені збитки пов'язані із порушенням правил навантаження вагонів відповідно до їх вантажопідйомності випливають із договору перевезення у формі залізничної накладної, укладеного між вантажовідправниками і вантажоотримувачами; окрім цього скаржник зазначає, що відповідно до статей 528, 618 Цивільного кодексу України не передбачено обов'язку боржника у разі невиконання його обов'язку іншою особою нести за таке невиконання відповідальність, а обов'язок щодо відвантаження вугільної продукції покладено на ТОВ "ЦЗФ "Нагольчанська"; передбачені пунктом 2.1 договору поставки умови постачання Міжнародних правил тлумачення торговельних термінів "Інкотермс" містять обов'язок продавця щодо укладення договору перевезення товару до місця призначення; тобто скаржник не несе відповідальності за понесені позивачем збитки.

Позивач у судовому засіданні та у відзиві на касаційну скаргу відхилив її доводи, вказавши на законність та обґрунтованість постанови апеляційної інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська" у відзиві на касаційну скаргу просить скасувати постанову в даній справі та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Відповідач та треті особи не скористалися правом на участь представників у судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підстав встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.04.2011 між Державним підприємством "Вугілля України" (покупець) та Державним підприємством "Антрацит" (постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 21-11/1-ЕН, за умовами якого постачальник зобов'язався поставляти, а покупець прийняти та оплатити вугілля в асортименті за реквізитами та якісними характеристиками, приведеному в цьому договорі.

Згідно з пунктом 1.5 договору постачальник гарантує, що вугілля, яке постачається за договором, знаходиться у його власності.

Відповідно до умов пункту 2.1 договору вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2000 року з урахуванням особливостей, передбачених цим договором, та за реквізитами покупця, вказаних в додатках до договору.

Пунктом 3.1.2 договору визначено, що постачальник зобов'язаний здійснювати завантаження вугіллям однорідної якості всіх вагонів партії та по всій глибині вагону в справні, очищені від залишків попереднього вантажу, сміття, тощо вагони та у відповідності до вимог завантаження, що ставляться залізницею.

За пунктами 4.2, 4.3 договору вантажовідправники, ТЕС - вантажоотримувачі, залізничні станції відвантаження та призначення, кількість, марки, базова якість, терміни поставки, максимальний добовий обсяг відвантаження вугілля на кожну ТЕС, ціна та вартість вугілля визначаються в додатках до договору. Кількість вугілля по поставках в додатках до договору зазначається на підставі обсягів закупівлі, погоджених покупцеві енергогенеруючими компаніями/кінцевими споживачами у відповідних періодах поставки.

За умовами 5.1 договору приймання вугілля по кількості та якості здійснюється у відповідності з вимогами Інструкцій держарбітражу при раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та від 25.04.1966 № П-7 з подальшими змінами та доповненнями, положеннями про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25.07.1988 року № 888, ДСТУ 4096-2002 "Вугілля буре, кам'яне, антрацит, горючі сланці та вугільні брикети. Методи відбору та підготовки проб для лабораторних випробувань"; ДСТУ 3472-96 "Вугілля буре, кам'яне та антрацит"; Статуту залізниць України, та нормативно-правових актів, виданих відповідно до Статуту.

У відповідності з п. 7.5 договору покупець забезпечує оплату залізничного тарифу по перевезенню вугілля.

Пунктом 8.3 передбачено, що у випадку прийняття вугілля якісні показники якого не відповідають умовам договору, а також пунктам 3.1.2 та 3.1.3 договору, постачальник відшкодовує затрати покупця та вантажоотримувача по оплаті користування вагонами, витрат на подачу - прибирання вагонів, маневрових робіт, зберігання вантажів Залізницею та інше.

Окрім цього, 29.04.2011 між ПАТ "Центренерго" (покупець) та ДП "Вугілля України" (Постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 111/2, відповідно до умов якого постачальник постачає покупцю вугільну продукцію в асортименті, по реквізитах та за якісними характеристиками, приведеними в договорі.

30.08.2011 та 29.09.2011 сторони уклали додатки №№ 09/11-2, 09/11-3 до Договору постачання, якими визначили, що на його виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська" на адресу Трипільської ТЕС (структурна одиниця ПАТ "Центренерго") буде відвантажена вугільна продукція.

На виконання умов Договору постачання та Договору 111/2 Товариством з обмеженою відповідальністю "Центральна збагачувальна фабрика "Нагольчанська" на адресу Трипільської ТЕС (структурна одиниця ПАТ "Центренерго") у 2011 році за залізничними накладними №№ 49605454, 49631492, 50039346, 50097104, 50097146, 50100379 у вагонах №№ 6490350, 67891481, 65229460, 68605161, 67666784, 67349951 був відвантажений та відправлений вантаж - вугільна продукція.

На проміжній залізничній станції Нижньодніпровський вузол, при перевірці маси вантажу у вищезазначених вагонах, було виявлено розбіжності (перевантаження) між фактичною масою і масою, зазначеною в накладних, про що залізницею були складені комерційні акти АА040687/493/207, АА040681/487/296, АА040711/516/303, АА 040720/524/310, АА 040719/523/309 із яких слідує, що вищевказані вагони були затримані на станції у зв'язку з виявленим навантаженням вантажу понад вантажопідйомність вагонів.

Надлишок вугілля був перевантажений з вагону № 66490350 у вагон 64275308, з вагону 67891481 у вагон 67195644, з вагону № 65229460, № 68605161, № 67066784 у вагон № 65348377, з вагону 67349951 у вагон № 67703231 та видано посилочні накладні №№ 45624749, 45642626,45941374, 46081162.

У зв'язку з цією обставиною з ПАТ "Центренерго" за додаткові послуги по перевантаженню надлишку вантажу з вищезазначених вагонів в інші вагони залізницею було стягнуто 29859,36 грн.

ПАТ "Центренерго" як вантажоотримувач звернулося до господарського суду про стягнення з ДП "Вугілля України" збитків за договором поставки вугілля від 29.04.2011 року № 111/2.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.11.2012 у справі №5011-42/13545-2012 з Державного підприємства "Вугілля України" на користь Публічного акціонерного товариства "Центренерго" стягнуто 29859,36 грн. збитків, з підстав неналежного виконання ДП "Вугілля України" обов'язків постачальника.

Виконання ДП "Вугілля України" зазначеного судового рішення у справі № 910/2429/13 підтверджується заявою про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 25.12.12 № 2472/02 на суму 31468,86 грн (а.с.55).

Позивач звернувся до відповідача відповідно до приписів статті 228 Господарського кодексу України про стягнення в порядку регресу суми збитків у вигляді додаткових витрат , сплачених позивачем ПАТ "Центренерго" на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 20.11.2012, як таких, що були спричинені порушенням відповідачем пункту 3.1.2 укладеного ними договору.

Судом першої інстанції відмовлено в позові про стягнення з Державного підприємства "Антрацит" 29859,36 грн. збитків у зв'язку з недоведеністю необхідних підстав та умов для покладення на відповідача обов'язку відшкодувати зазначені збитки.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вказав на наявність в діях відповідача всього складу елементів цивільно-правового правопорушення, як підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши доводи касаційної скарги, судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Умовами частин 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Відповідно до статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Також за статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема, невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб'єктів тощо.

Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. В свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Згідно зі статтею 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Відповідно до статті 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України.

За статтею 6 Статуту залізниць України вантажовідправник (відправник вантажу, вантажовласник) - зазначена у документі на перевезення вантажу (накладній) юридична чи фізична особа, яка довіряє вантаж залізниці для його перевезення.

Статтею 124 Статуту залізниць визначено, що вантажовідправник, вантажоодержувач, порт, підприємство (організація) зобов'язані також відшкодувати залізниці збитки, завдані внаслідок пошкодження рухомого складу, перевантаження, неправильного навантаження, застосування неякісної упаковки або неправильного кріплення вантажу.

Натомість з встановлених судами обставин справи вбачається, що за судовим рішенням у справі № 5011-42/13545-2012 до Державного підприємства "Вугілля України" застосовано цивільно-правову відповідальність у вигляді стягнення збитків, заподіяних саме його неправомірною поведінкою, а не неправомірною поведінкою іншої особи.

За статтею 226 Господарського кодексу України, статтею 623 Цивільного кодексу України відшкодування збитків, заподіяних порушенням зобов'язання, є обов'язком сторони-порушника; не виконавши цей обов'язок перед ПАТ "Центренерго" в добровільному порядку, Державне підприємство "Вугілля України" відшкодувало збитки у спорі, що виник внаслідок його власної неправомірної поведінки, а не відповідача у даній справі.

Разом з тим згідно з приписами статті 105 Господарського процесуального кодексу України постанова апеляційної інстанції повинна містити, зокрема, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, а у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з рішенням суду першої інстанції;

Відтак суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову у зв'язку з недоведеністю причинно-наслідкового зв'язку між неналежним виконанням саме відповідачем зобов'язань за договором поставки вугілля від 19.04.2011 № 21-11/1-ЕН та сплаченими позивачем збитками у розмірі 29859,36 грн.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Місцевий господарський суд, розглядаючи справу, вірно застосував чинне законодавство, встановив дійсні правовідносини сторін та обставини справи, виходячи з розподілу між сторонами обов'язку доказування обставин справи.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи, невірно застосував наведені вище положення законодавства, помилково скасувавши законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, скасувавши постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі; судовий збір за розгляд касаційної скарги покласти на Державне підприємство "Вугілля України".

Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Антрацит" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 05.02.2014 у справі № 913/2409/13 Господарського суду Луганської області скасувати.

Рішення Господарського суду Луганської області від 27.11.2013 залишити в силі.

Стягнути з Державного підприємства "Вугілля України" (01601, м.Київ, вул. Богдана Хмельницького, 4, код ЄДРПОУ 32709929) на користь Державного підприємства "Антрацит" (94613, Луганська область, м.Антрацит, вул.Ростовська, 38, код ЄДРПОУ 32226065) 913,50 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Луганської області видати наказ.

Головуючий Т. Дроботова

Судді Н. Волковицька

Л. Рогач