Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 квітня 2016 року Справа № 907/981/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Вовка І.В. Черкащенка М.М.розглянувши касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовичана рішення та постановуГосподарського суду Закарпатської області від 25.11.2015 Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016у справі№ 907/981/15за позовомпублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича дофізичної особи підприємця ОСОБА_5 простягнення 15 835, 31 грн за участю представників сторін:

від позивача: Примак К.В. - за довіреністю.

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2015р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 у позові ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куренного О.В. до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 про стягнення 15835,31 грн. відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.13р. між ПАТ „Брокбізнесбанк" в особі керуючої Закарпатським регіональним відділенням ОСОБА_8 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_5 (орендар) укладений договір оренди приміщення №1, відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався передати в строкове платне користування приміщення (кабінет АДРЕСА_1 для використання орендарем відповідно до його статутної діяльності.

Орендар, у свою чергу, зобов'язався використовувати об'єкт оренди за призначенням та щомісяця авансом до 10-го числа поточного місяця сплачувати орендну плату та здійснювати відшкодування комунальних витрат (витрати на електроенергію для забезпечення власне орендованого приміщення та частку витрат на електроенергію для постійного функціонування будівлі в цілому) згідно виставлених орендодавцем рахунків. Орендна плата визначена сторонами у сумі 2250,00 грн. щомісяця, включаючи ПДВ, а починаючи з сьомого місяця користування - у сумі 1125,00 грн., включаючи ПДВ (п.п. 4.4.,4.5.).

Договором обумовлено, що приміщення вважається переданим орендареві з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі приміщення, а в разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар в 10-денний строк повертає приміщення орендодавцю, про що також складається акт прийому-передачі (п.п. 1.3, 3.1.8).

Строк дії договору згідно п. 6.1 - з моменту його укладення до 30 травня 2014р.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" вказувала на те, що відповідач після закінчення дії укладеного з банком договору оренди приміщення - 30.05.14р. - не повернув орендоване приміщення по акту, однак припинив оплату орендної плати, в результаті чого за період з червня 2014р. по липень 2015р. виникла заборгованість на суму 9186,29 грн.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем належних доказів користування відповідачем орендованим майном після закінчення строку дії договору не надано, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій, вважає його правомірним та обґрунтованим, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 283, 284 ГКУ за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності; строк договору оренди визначається за погодженням сторін; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ст. 291 ГКУ договір оренди припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено; ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря; правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Договір найму відповідно до ст. 781, 785 ЦКУ припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом, та у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем; у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Так, матеріали справи містять акт прийому-передачі ключів від орендованого кабінету АДРЕСА_1 підписаний банком в особі керуючої Закарпатського регіонального відділення ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_5 від 30.05.2014, а також лист ФОП ОСОБА_5 до уповноваженої особи Фонду Гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Куренному О.В. з якого вбачається, що відповідач з 01.06.2014р. не користується приміщенням, що знаходиться в АДРЕСА_1

Отже, враховуючи наведені приписи законодавства, а також докази, які підтверджують повернення відповідачем після закінчення строку дії договору оренди приміщення, та відсутність належного спростування таких доказів позивачем, колегія суддів вважає правомірним висновок судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення основної заборгованості та відповідно пені, 3% річних, та інфляційних нарахованих на суму основної заборгованості.

Як закріплено в ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги щодо належності та допустимості доказів закріплені в ст. 34 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що закріплено в ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судами попередніх інстанцій на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи скаржника не спростовують законності прийнятих у справі рішень.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2015 року, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" Куреного Олександра Вікторовича залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2016 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 25.11.2015 року у справі №907/981/15 залишити без змін.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді І.В. Вовк

М.М. Черкащенко