ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 912/1231/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіВовка І.В.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представників: позивача 1 Тушинського О.О., позивача 2 Івашіна Є.В., відповідача Протівцева Ю.М., Риболова С.В., прокуратури Яговдіка С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрорембудсервіс"на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 рокуу справі№ 912/1231/15-г Господарського суду Кіровоградської областіза позовомВійськового прокурора Кіровоградського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" доПриватного підприємства "Агрорембудсервіс"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Філії Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт"та за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства АБ "Укргазбанк"провизнання права власності та витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону (надалі - прокурор) звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (надалі - позивач 1) та Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (надалі - ДП "Укрвійськбуд", позивач 2) з позовом до Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" (надалі - ПП "Агрорембудсервіс", відповідач) , в якому просив:

- визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: на 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2-В у м. Кіровограді, а саме: адмінбудівлю загальною площею 94,5 кв. м (літ. А кр.кр. 1), гаражі, загальною площею 255,4 кв.м. (літ. В, В1, В2), кузню (літ. Гг), естакаду (літ. ДХ), вбиральню (літ. З), мийку (літ. д), АЗС (літ. Л), будівлю підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літ М), цех по виготовленню скла, загальною площею 37,7 кв.м (літ. П), столярний цех, загальною площею 96,6 кв.м (літ. П1п), навіси (літ Н, 01), гараж (літ. О), розчинно-бетонний вузол (літ СС1), вбиральню (літ. С2), оглядову яму (літ Б), водопровідну колонку (літ. Е), вапняну яму (літ. Р);

- витребувати це майно шляхом вилучення від ПП "Агрорембудсервіс" та передати його ДП "Укрвійськбуд" в особі Філії ДП "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт".

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилався на те, що відповідач безпідставно володіє спірним нерухомим майном, оскільки це майно вибуло з державної власності під час фіктивного банкрутства ДП "Укрвійськбуд" на підставі нікчемної біржової угоди № 27-05/12 - договором купівлі-продажу від 02.12.2005 року, що встановлено рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року № 22ц/1190/2937/12, тому просив суд на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визнати за державою право власності на об'єкти нерухомого майна та на підставі ст. 388 ЦК України витребувати його в особи, яка придбала майно за відплатним договором.

Відповідач позов не визнавав, посилаючись на його безпідставність, сплив строків позовної давності. Крім того, відповідач просив припинити провадження у справі, оскільки є рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1532/14 від 10.10.2014 року, яким вирішений спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.12.2015 року скасовано рішення Господарського суду Кіровоградської області від 23.06.2015 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року, якими було відмовлено у задоволенні позову, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2016 року (суддя Наливайко Є.М.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 15.09.2015 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Березкіної ОВ. (доповідач), суддів: Подобєд І.М., Чус О.В.), позов задоволено повністю.

Суд визнав за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді, а саме: адмінбудівлю загальною площею 94,5 кв. м (літ. А кр.кр. 1), гаражі, загальною площею 255,4 кв.м. (літ. В, В1, В2), кузню (літ. Гг), естакаду (літ. ДХ), вбиральню (літ. З), мийку (літ. д), АЗС (літ. Л), будівлю підземного зберігання паливно-мастильних матеріалів (літ М), цех по виготовленню скла, загальною площею 37,7 кв.м (літ. П), столярний цех, загальною площею 96,6 кв.м (літ. П1п), навіси (літ Н, 01), гараж (літ. О), розчинно-бетонний вузол (літ СС1), вбиральню (літ. С2), оглядову яму (літ Б), водопровідну колонку (літ. Е), вапняну яму (літ. Р); витребував це майно шляхом вилучення ПП "Агрорембудсервіс" та передав його ДП "Укрвійськбуд" в особі Філії ДП "Укрвійськбуд" "1080-Управління начальника робіт".

У касаційній скарзі та доповненнях до неї відповідач, посилаючись на неправильне застосування судами норм Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 року № 1075-XIV та порушення вимог ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції, чинній на момент винесення постанови Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року), ст. ст. 27, 35, 80 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), ст.ст. 215, 216, 257, 267, 387, 388 Цивільного кодексу України, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зокрема, відповідач вказує, що суди:

- дійшли неправильного висновку, що спірне майно має статус військового;

- помилково надали преюдиційне значення оціночним судженням щодо нікчемності біржової угоди від 02.12.2005 року, зробленим Апеляційноим судом Кіровоградської області у рішенні від 17.10.2012 року;

- безпідставно не врахували, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 року, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 29.01.2008 року, апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" припинено на підставі п. 7 ч. 1 ст. 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки був встановлений факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, а не у зв'язку з встановленням факту фіктивного банкрутства;

- неправильно визначили початок перебігу строку позовної даності;

- не застосовано практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України " Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, що визначає критерії можливості витребування майна;

- помилково не припинено провадження у справі, оскільки вже оскільки є рішення Господарського суду Кіровоградської області у справі № 912/1532/14 від 10.10.2014 року, яким вирішений спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав;

- не надано оцінки тій обставині, що на цей час майно, про витребування якого заявлений позов, не існує, оскільки за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачу на праві власності належить комплекс по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді, а не 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді;

- не залучено до участі у справі Кіровоградське ОДПІ ГУ Міндоходів у Кіровоградській області, на користь якого 08.07.2014 року спірне майно обтяжено податковою заставою.

До початку розгляду справи по суті, 28.03.2017 року, від ліквідатора ПП "Агрорембудсервіс" надійшла заява про відвід суддів Кондратової І.Д., Вовка І.В., Стратієнко Л.В. В судовому засіданні представник Протівцев Ю.М., які діє за довіреністю ліквідатора ПП "Агрорембудсервіс", відмовився від заяви про відвід складу суду.

Відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення справи № 910/21763/16 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" та справи № 912/2428/16 про банкрутство ПП "Агрорембудсервіс". Колегія суддів Вищого господарського суду України таке клопотання відхилила, оскільки відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд має зупинити позовне провадження після офіційного оприлюднення оголошення про порушення справи про банкрутство боржника лише у випадках, якщо позов ґрунтується на грошових зобов'язаннях боржника. У цій справі грошові вимоги до ПП "Агрорембудсервіс" не розглядаються. Обставини винесення ухвали про прийняття заяви про порушення справи про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" від 02.12.2016 року № 910/21763/16 та призначення дати проведення підготовчого засідання суду на 22.03.2017 року жодним чином не перешкоджає вирішенню спору у цій справі та не є підставою для зупинення позовного провадження відповідно до вимог ст. 79 ГПК України, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

ДП "Укрвійськбуд" надало відзив на касаційну скаргу, в якому просило судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників учасників судового процесу, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:

- спірне майно (цілий комплекс будівель, який розташований в м. Кіровограді по вул. Леваневського, 1В) на момент оформлення свідоцтва про право власності мало статус військового майна відповідно до вимог ст. 1 Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 року № 1075-XIV,

- спірне майно вибуло з володіння держави у процедурі санації у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" на підставі біржової угоди № 27-05/12, укладеної 02.12.2005 року, яка є нікчемною, оскільки не була нотаріально посвідчена, що встановлено у рішенні Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року, тому майно не втратило статус військового;

- вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року у кримінальній справі № 1-175/07 ОСОБА_9 засуджено за ст. 288 КК України "Фіктивне банкрутство" до покарання у виді штрафу у розмірі 1000 н.м.д.г. Цим вироком встановлено, що 09.01.2001 року ОСОБА_9 подав заяву про участь у санації (за № 128), тобто фактично зробив завідомо неправдиву заяву про фінансову неспроможність ДП "Укрвійськбуд" виконати вимоги з боку кредиторів та зобов'язання перед бюджетом, в результаті чого - внаслідок дії мораторію на задоволення вимог кредиторів - податковими органами не були застосовані штрафні санкції на суму 61512,73 грн, чим державі спричинена майнова шкода;

- враховуючи обмеження кола повноважень власника майна боржника (органа управління майном боржника) у процедурі санації у провадженні справи про банкрутство, встановлення фактів фіктивності банкрутства ДП "Укрвійськбуд" та нікчемності біржової угоди №27-05/12 на підставі ст. 388 ЦК України майно має бути витребувано у відповідача, як у добросовісного набувача;

- наявність на час розгляду даної справи факту проведення реєстрації права власності на спірне майно на підставі рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2006 року, яке скасоване постановою Апеляційного суду Кіровоградської області 17.10.2012 року у справі №22ц/1190/2937/12, свідчить, що відповідач не визнає, заперечує та оспорює право власності держави в особі органу уповноваженого управляти майном - Міністерства оборони України, на спірне майно, тому прокурором правомірно обрано спосіб захисту порушеного права власності держави на спірне майно шляхом визнання права власності на це майно відповідно до вимог ст. 392 ЦК України;

- прокурор та позивачі у справі №912/1231/15-г набули право звернення до суду з позовом про захист порушеного права на спірне майна лише після 17.10.2012 року, тобто після прийняття рішення Апеляційного суду Кіровоградської області у справі №22ц/1190/2937/12, яким скасовано рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04.12.2006 року про виділення в натурі спірного майна та визнання за відповідачем права власності на майно, що є предметом спору у даній справі, а тому підстави вважати, що прокурором та позивачами пропущено позовну давність у цій справі відсутні.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна з таких підстав.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. При цьому, недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. Суд має встановити, чи була воля власника на передачу майна іншій особі, оскільки її наявність унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача відповідно ст. 388 ЦК України.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, держава як власник об'єктів права державної власності делегує відповідному органу державної влади повноваження щодо здійснення права власності від її імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Особливості управління військовим майном та його статусу визначає Закон України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" від 21.09.1999 року № 1075-XIV.

Згідно з ст. 1, ст. 3 цього Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо. З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.

У справі, яка переглядається, судами правильно встановлено, що на момент відчуження спірне майно мало статус військового, оскільки було закріплене на праві повного господарського відання за ДП "Укрвійськбуд", як правонаступника ліквідованої військової частини А 1689.

З матеріалів справи вбачається, що продаж спірного майна був здійснений у процедурі санації у справі у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП "Укрвійськбуд".

Особливості продажу майна державного підприємства в провадженні у справі про банкрутство визначаються Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Зокрема, в абз. 1 ч. 5 ст. 17 цього Закону (у редакції, яка діяла на момент укладення біржової угоди від 02.12.2005 року) було визначено, що керуючий санацією має право розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених цим Законом, а у ч. 2 ст. 20 - продаж частини майна боржника - державного підприємства в процедурі санації проводиться відповідно до законодавчих актів з питань приватизації з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

Відповідно до абз. 8 ч. 2, абз. 6, 7 ч. 5 ст. 18 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції, яка діяла на момент укладення біржової угоди від 02.12.2005 року) заходами щодо відновлення платоспроможності боржника, які містять план санації, можуть бути, зокрема, продаж частини майна боржника. Керуючий санацією зобов'язаний попередньо погоджувати план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном, стосовно підприємства-боржника, у майні якого частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків. Господарський суд затверджує план санації боржника, про що виноситься ухвала, яка може бути оскаржена у встановленому порядку.

Отже, чинним на момент на відчуження майна законодавством передбачалось, що продаж майна боржника - державного підприємства у процедурі санації міг здійснюватися лише на підставі плану санації, який був погоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном, та затверджений ухвалою господарського суду, яка може бути оскаржена у встановленому порядку. Таким органом відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Міністерство оборони України.

Суди обох інстанцій, дійшовши висновку про наявність підстав, передбачених ст. 388 ЦК України, які дають право витребовувати спірне майно у добросовісного набувача (відповідача у справі), в порушення вимог ст. 43 ГПК України не надали жодної оцінки плану санації, не перевірили, чи був цей план погоджений з органом, уповноваженим управляти державним майном (в цьому випадку Міністерством оборони України), та затверджений ухвалою господарського суду. Суди також не перевірили, чи була ця ухвала оскаржена (скасована) у встановленому порядку.

Суди зазначили, що ними враховуються "обмеження кола повноважень власника майна боржника (органа управління майном боржника)". Водночас, у судових рішеннях відсутні посилання як на норми законодавства, що визначають повноваження органу управління майном боржника у справі про банкрутство, так і правова оцінка таких повноважень на предмет того, чи можна вважати їх здійснення у цьому випадку проявом волі державного органу на відчуження державного майна.

Крім того, за змістом ст. 388 ЦК України майно витребувається у добросовісного набувача, якщо воно придбане за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати. Водночас, обставини щодо особи, яка відчужила державне майно, і наявність у продавця прав на відчуження спірного майна, з достатньою повнотою судами попередніх інстанцій не були встановлені.

Відтак, висновки судів про відсутність у діях власника спірного майна волі на його відчуження і наявність підстав для витребування майна у відповідача за правилами ст. 388 ЦК України є передчасними.

Водночас, Вищий господарський суд України зауважує, що відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У ч. 2 цієї визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, та за умови, якщо майно в подальшому стороною недійсного договору не було відчужене третій особі.

Відтак, якщо під час розгляду позову про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння судом буде встановлено, що підставою виникнення права власності у відповідача на майно є нікчемний договір, укладений з власником (або уповноваженою особою), і в подальшому таке майно не було відчужене іншій особі та передано їй у володіння, то в такому разі спір про повернення майна підлягає вирішенню відповідно до законодавства, яке регулює відносини, пов'язані із застосуванням наслідків нікчемності правочину (ч. 5 ст. 216 ЦК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора та зазначаючи, що підставою для витребування майна відповідно до вимог ст. 388 ЦК України є також нікчемність біржової угоди, суди безпідставно не врахували, що відповідно до ст. 216 ЦК України позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикація) не визначений як наслідок нікчемного правочину. Відповідно до вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Крім того, Вищий господарський суд України зауважує, що висновки судів щодо факту фіктивності банкрутства ДП "Укрвійськбуд" є суперечливими та взаємовиключними. Зокрема, у рішенні (абз 6 стор. ) суд вказує, що "посилання представників позивача 2 на ту обставину, що провадження у справі про банкрутство ДП "Укрвійськбуд" припинено у зв'язку з встановленням факту фіктивності (удаваності, вигаданості) банкрутства ДП "Укрвійськбуд" не відповідає зазначеним матеріалам справи №24/612-б-43/234", а потім зазначає, що підставою для витребування майна відповідно до вимог ст. 388 ЦК України є "встановлення фактів фіктивності банкрутства ДП "Укрвійськбуд". Для правильного вирішення спору, судам перш за все слід з'ясувати, з яких підстав було припинено провадження у справі про банкрутство ДП "Укрвійськбуд", а також чітко визначитися, які правові наслідки дій засудженого вироком Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 року у кримінальній справі № 1-175/07 ОСОБА_10, чи є цей вирок безумовною підставою для витребування майна, реалізованого у процедурі банкрутства, і чи підтверджує він, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі, оскільки за змістом ст. 388 ЦК України власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, який придбав майно за відплатним договором, лише з цієї підстави, а відповідно до ч. 4 ст. 35 ГПК України вирок суду в кримінальному провадженні є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Крім того, у справі, яка переглядається, суди дійшли передчасного висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності до заявлених прокуратурою вимог, оскільки прокурор та позивачі у справі № 912/1231/15-г набули право звернення до суду з позовом про захист порушеного права на спірне майна лише після прийняття рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 17.10.2012 року у справі № 22ц/1190/2937/12, яким скасовано рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04.12.2006 року про виділення в натурі спірного майна та визнання за відповідачем права власності на майно, що є предметом спору у даній справі.

Такі висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі за N 6-17цс17 порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відтак, для правильного вирішення спору судам перш за все слід було з'ясувати про захист, якого порушеного права заявлений позов у справі, і з яких підстав заявлений позов у справі (про застосування наслідків нкічемного правочину (реституція) чи про витребування майна (віндикація)), і в залежності від встановленого зробити висновок про правильність обчислення початку позовної давності за заявленими вимогами.

Зокрема, якщо це позов власника на витребування майна від добросовісного набувача, то встановити, коли власник або особа, якій він передав майно у володіння, довідався або міг довідатися, що майно було відчужене, і в залежності, від встановленого зробити висновок, з якого дня слід обраховувати початок перебігу позовної давності. Якщо позов про повернення майна пред'явлено відповідно до законодавства, яке регулює відносини, пов'язані із застосуванням наслідків нікчемності правочину (ч. 5 ст. 216 ЦК України), то в такому разі слід з'ясувати, який строк позовної давності (загальний чи спеціальний) встановлений для позову про застосування наслідків нікчемного правочину коли розпочалось виконання нікчемного договору, а також з'ясувати, коли почалося його виконання цього договору, оскільки ЦК України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (ч. 3 ст. 261 ЦК України).

Отже, ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суди не врахували положення закону та дійшли передчасних висновків про початок перебігу позовної давності за заявленими вимогами.

В порушення вимог ст. ст. 42, 43, 43 ГПК України суди також не надали жодної оцінки доводам відповідача про те, що на цей час майно, про витребування якого заявлений позов, не існує, оскільки за даними державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачу на праві власності належить комплекс по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді, а не 3/20 частин комплексу будівель і споруд по вул. Леваневського, 2В у м. Кіровограді.

Крім того, суди, ухваливши рішення про задоволення позову, не перевірили, чи відповідає втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном виправданим відповідно до вимог ст. 1 Першого протоколу Конвенції. Зокрема, втручання у право на мирне володіння майном є сумісним з вимогами ст. 1 Першого протоколу, коли воно законне і не свавільне; переслідує "суспільний", "публічний" інтерес; дотримання принципу пропорційності втручання (на особу не може бути покладено індивідуальний та надмірний тягар, який порушує справедливий баланс, що має бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку, та захистом права на мирне володіння майном - з іншого (див., наприклад, рішення у справі "Україна-Тюмень" проти України", N 22603/02, п. 56-58 від 22 листопада 2007 року)). ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

За таких обставин, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони з підстав, передбачених ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, з'ясувати характер спірних правовідносин та встановити дійсні права та обов'язки сторін і, в залежності від встановленого, правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють їх спірні правовідносини, та ухвалити законне і обґрунтоване судове рішення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Агрорембудсервіс" задовольнити частково.

Скасувати рішення Господарського суду Кіровоградської області від 01.03.2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.01.2017 року.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Кіровоградської області.

Головуючий суддя Кондратова І.Д.Суддя Вовк І.В.СуддяСтратієнко Л.В.