ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 923/821/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого - суддіГрека Б.М., - (доповідача у справі),суддів :Корнілової Ж.О., Могил С.К.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р.у справі№923/821/16господарського судуХерсонської областіза позовомЗаступника прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної радидо1)Комунального закладу Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат", 2)Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4провизнання недійсним рішення комітету з конкурсних торгів та визнання недійсним договору

за участю представників від: позивачане з'явилися, були належно повідомлені,відповідача-1не з'явилися, були належно повідомлені,відповідача-2не з'явилися, були належно повідомлені,прокуратуриГришиної Т.А. (посв. від 16.11.16)

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року заступник прокурора Херсонської області в інтересах держави в особі Херсонської обласної ради звернувся до місцевого господарського суду з позовом (з урахуванням уточнень до нього від 30.09.2016 р.) до Комунального закладу Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат", Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про:

-визнання недійсним рішення комітету з конкурсних торгів КЗ Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат", оформленого протоколом засідання комітету з конкурсних торгів від 02.03.2016 р. про акцепт пропозиції ФОП ОСОБА_4 на закупівлю торфу, брикети торф'яні на суму 2814000,00 грн.;

-визнання недійсним договору про закупівлю торфу, брикети торф'яні від 14.03.2016 р. № 36, укладеного між відповідачами.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.10.2016 р. (суддя С.В. Нікітенко), яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р. (судді: В.Б. Туренко, Л.В. Поліщук, С.В. Таран) позовом задоволено повністю.

Не погоджуючись із постановою, Фізична особа-підприємць ОСОБА_4 звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, в лютому 2016 року КЗ Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат" проведено процедуру відкритих торгів по закупівлі бурого вугілля і торфу (брикети торф'яні) у кількості 2010 тон. Очікувана вартість закупівлі складала 3 497 400 грн.

За результатами цих торгів, згідно протоколу оцінки пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій від 02.03.2016 р. акцептовано пропозицію ФОП ОСОБА_4 за ціною 2 814 000,00 грн.

14.03.2016 р. між КЗ Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат" (Замовник) та ФОП ОСОБА_4 (Учасник) укладено договір № 36 про закупівлю товару за державні кошти, згідно п.п. 1-3, 7 якого предметом договору є торф (брикети торф'яні). Вартість товару - 2814000,00 грн., кількість - 2010 тон, строк поставки - протягом 2016 року.

16.03.2016 р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до договору від 14.03.2016 р. №36, якою сторони змінили кількість товару - до 1737,4 тон та вартість товару - до 2 432 360,00 грн.

Спір виник на підставі того, що закупівля товару за бюджетні кошти здійснена з порушенням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Звертаючись з позовом до суду, позовні вимоги, прокурор обґрунтував тим, що прокуратурою Херсонської області в ході вивчення у квітні-травні 2016 року законності проведення закупівель товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти підприємствами, установами, організаціями міста Херсона за період січень-квітень 2016 року встановлено, що КЗ Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат" у лютому 2016 року проведено процедуру відкритих торгів по закупівлі бурого вугілля і торфу (брикети торф'яні) у кількості 2010 тон., яка за твердженням прокурора здійснена з порушенням вимог Закону України "Про здійснення державних закупівель".

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір про закупівлю товару за державні кошти від 14.03.2016 р. №36, укладено між відповідачами на підставі рішення комітету з конкурсних торгів КЗ Херсонської обласної ради "Херсонський психоневрологічний будинок-інтернат", оформленого протоколом засідання комітету з конкурсних торгів від 02.03.2016р., яке не відповідає вимогам Закону України "Про здійснення державних закупівель"

Вищий господарський суд України не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх передчасними, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, ФОП ОСОБА_4 є переможцем конкурсних торгів на закупівлю товарів за державні кошти, наслідком чого є укладання договору купівлі продажу.

За загальними положеннями про недійсність правочину, визначеними ст. 215 ЦК, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 236 ЦК визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

За змістом положень ст. 207 ГК господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Правові наслідки недійсності правочину та наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначено ст. 216 ЦК та ст. 208 ГК відповідно. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Отже, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що чинне законодавство не передбачає визнання недійсним правочину на майбутнє. У майбутньому можуть бути припинені виключно права та обов'язки сторін за тим недійсним правочином, за яким ці права та обов'язки передбачалися на майбутнє. Тобто визнання недійсним договору та визнання недійсним зобов'язання не є тотожними поняттями, оскільки в силу прямої вказівки закону договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, а визнання недійсним зобов'язання за цим договором стосується наслідків недійсності такого договору.

Правові наслідки недійсності правочину та господарського зобов'язання регулюються спеціальними правовими нормами, ст. 216 ЦК і ст. 208 ГК відповідно, а тому до таких правовідносин загальні норми про виконання зобов'язання та про відповідальність за його порушення не застосовуються.

Отже, визнаючи недійсним договір про закупівлю торфу, брикети торф'яні від 14.03.2016 р. № 36, укладеного між відповідачами, суди не звернули уваги на те, що станом на серпень 2016 року відповідний договір виконано майже на половину.

Крім того, судам треба з'ясувати, чи дійсно договір виконується, яку кількість та чи було закуплено брикетів торф'яних за державні кошти та яким чином проводяться розрахунки за цим договором.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12).

Таким чином, оскільки суди не встановили тих фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, постановлені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають частковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р. та рішення господарського суду Херсонської області від 13.10.2016 р. у справі № 923/821/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий - суддя Б. М. Грек

Судді Ж. О. Корнілова

С. К. Могил