Історія справи

Постанова ККС ВП від 10.08.2023 року у справі №706/1113/20
Постанова ККС ВП від 10.08.2023 року у справі №706/1113/20
Постанова ККС ВП від 10.08.2023 року у справі №706/1113/20
Постанова ВГСУ від 10.04.2025 року у справі №706/1113/20
Постанова ВГСУ від 10.04.2025 року у справі №706/1113/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2025 року

м. Київ

справа № 706/1113/20

провадження № 51-1295км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62020100000000676, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненнікримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Черкаського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Христинівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2021 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та виправдано у зв`язку з недоведеністю вчинення останнім інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Вирішено долю речових доказів і витрат у провадженні.

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_8 залишено без змін.

Постановою Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 10 серпня 2023 року було задоволено касаційну скаргу прокурора, ухвалу Черкаського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року скасовано та призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Черкаський апеляційний суд вирок Христинівського районного суду Черкаської області від 25 жовтня 2021 року скасував та 25 грудня 2024 року ухвалив новий вирок за яким ОСОБА_6 визнав винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначив останньому покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

У строк покарання суд зарахував перебування ОСОБА_6 під цілодобовим домашнім арештом з 15 квітня 2020 року по 29 вересня 2020 року, виходячи з розрахунку - три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі.

Вирішено долю речових доказів і витрат у провадженні.

Відповідно до вироку апеляційного суду ОСОБА_6 28 березня 2020 року близько 17:40, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем ЗАЗ-DEAWOO SENS, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Вишневої у с. Заячківка Христинівського району Черкаської області, наближаючись до ділянки заокруглення проїзної частини ліворуч, порушуючи вимоги пунктів 2.9(а), 12.1 Правил дорожнього руху, не вибрав безпечної швидкості руху, допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини праворуч та наїхав на дерево, що призвело до загоряння транспортного засобу. Внаслідок даної ДТП пасажир ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження від яких загинув на місці пригоди. Порушення ПДР водієм ОСОБА_6 знаходяться у причинному зв`язку з ДТП та настанням наслідків у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_9 .

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У касаційній скарзі засуджений та його захисник ОСОБА_7 просять скасувати вирок Черкаського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року та призначити новий розгляд у апеляційному суді у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

У касаційній скарзі засуджений не погоджується з оцінкою покладеного в основу вироку висновку експерта № 04-01/25 від 18 вересня 2020 року. Вказаний висновок уважає припущенням з огляду на застосування в його тексті слова «можливо». Не погоджується з висновком апеляційного суду про відповідність висновку експерта вимогам статей 101 102 КПК, оскільки не зазначено, яким Законом такий висновок передбачений.

Уважає, що інші докази у провадженні не доводять його винуватості у вчиненні злочину та не доводять, що саме він перебував за кермом автомобіля та вчинив ДТП.

Засуджений наголошує, що в судовому засіданні не було встановлено об які частини салону автомобіля пасажир автомобіля ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження, у висновку експерта № 04-01/255 від 18 вересня 2020 року ця інформація також відсутня.

Також стверджує, що апеляційний суд не повно перевірив усі докази у справі, які були досліджено місцевим судом, зокрема не було допитано експертів, а також вказує про неповне дослідження апеляційним судом протоколу огляду місця події, а саме залишення поза увагою додатку до протоколу - схеми, яка підтверджує, що відкрити праві передні двері автомобіля було неможливо, і всіх діставали через двері водія.

Стверджує, що апеляційний суд не відобразив у своєму рішенні достовірних показань свідка ОСОБА_10 , не дав їм належної оцінки у сукупності з іншими доказами.

Вказує на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції фактичним обставинам кримінального провадження через помилкову оцінку належності доказів.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі наводить доводи аналогічного змісту та наполягає, що надані стороною обвинувачення докази ні кожен окремо, ні у своїй сукупності не доводять винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Висновок експерта від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 уважає припущенням, який не може бути доказом у цьому провадженні.

Крім того, у касаційній скарзі вказує на те, що кримінальне провадження відносно ОСОБА_6 до Христинівського районного суду було направлено поза межами строку досудового розслідування, з огляду на що має бути закрите на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).

Позиції учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 уважала, що касаційні скарги засудженого та його захисника не підлягають задоволенню.

Від засудженого та його захисника надійшли заяви, де вони просили судове засідання проводити за їхньої відсутності, подані касаційні скарги підтримали, просили задовольнити.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів виходить із наступного.

Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про що в касаційних скаргах вказує ОСОБА_6 та його захисник. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами попередніх інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй злочину в цілому.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Згідно зі ст. 370, ч. 2 ст. 420 КПК вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам щодо законності, обґрунтованості і вмотивованості судового рішення. У вироку суду апеляційної інстанції має бути зазначений зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

На переконання колегії суддів суду касаційної інстанції, оскаржений вирок відповідає вказаним вимогам кримінального процесуального закону.

Відповідно до ст. 374 КПК у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами суд застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті.

Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, суд апеляційної інстанції, ретельно дослідивши обставини кримінального провадження, дійшов висновку, що досліджені докази узгоджуються між собою та доводять вину ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину. До висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 суд апеляційної інстанції дійшов з огляду на показання самого ОСОБА_6 як у місцевому суді, так і в суді апеляційної інстанції, а також свідка ОСОБА_10 , та визнав, зважаючи на зміст повторно досліджених письмових доказів у провадженні, а саме: протоколу огляду місця ДТП від 28 березня 2020 року зі схемою, ілюстративною таблицею; протоколу огляду транспортного засобу від 10 квітня 2020 року; висновку судово-медичної експертизи від 30 березня 2020 року № 05-7-02/137; висновку судово-медичної експертизи від 26 червня 2020 року № 05-7-01/391; листа головного лікаря КПР «Христинівська центральна районна лікарня» щодо стану ОСОБА_6 ; висновку від 28 березня 2020 року № 20; висновків судової автотехнічної експертизи за номерами 11004/20-52 та 11002/20-52 від 31 серпня 2020 року; висновку комісійної судово-медичної експертизи від 18 вересня 2020 року № 04-01/25, що показання ОСОБА_6 та свідка ОСОБА_10 не спростовують версії сторони обвинувачення.

Питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для доведення винуватості особи суд апеляційної інстанції вирішив враховуючи приписи частин 2 та 4 ст. 17 КПК, які передбачають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним в його вчиненні. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Суд апеляційної інстанції дотримався зазначеного стандарту, та належним чином перевірив як версію сторони обвинувачення, так і версію сторони захисту.

У цьому провадженні сторона захисту заперечувала факт керування ОСОБА_6 транспортним засобом та зазначала, що цією особою є потерпілий ОСОБА_9 . Такі посилання апеляційний суд належним чином перевірив та, враховуючи висновок комісійної судово-медичної експертизи від 18 вересня 2020 року № 04-01/25, відхилив версію сторони захисту як безпідставну, обґрунтовано вважав, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, доведено поза розумним сумнівом.

Посилання сторони захисту про неповне дослідження апеляційним судом протоколу огляду місця події та залишення поза увагою додатку до протоколу є безпідставними.

За приписами ст. 358 КПК протоколи слідчих (розшукових) дій та інші долучені до матеріалів кримінального провадження документи, якщо в них викладені чи посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження, повинні бути оголошені в судовому засіданні за ініціативою суду або за клопотанням учасників судового провадження та пред`явлені для ознайомлення учасникам судового провадження, а в разі необхідності - також іншим учасникам кримінального провадження.

Із журналу, аудіо- та відеозаписів судового засідання убачається, що апеляційний суд безпосередньо досліджував докази в судовому засіданні 14 грудня 2023 року, зміст письмових доказів, зокрема і протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 28 березня 2020 року, оголошувався учасникам судового провадження, які не були позбавлені права звернути увагу суду на обставини, засвідчені відповідними доказами, надати свої пояснення. Так суд оголосив, що слідчу дію провів слідчий Другого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_11 за участю начальника Христинівського відділу Уманської місцевої прокуратури ОСОБА_12 та понятих ОСОБА_13 , ОСОБА_14 із застосуванням технічного засобу фіксації - фотоапарату, під час сухої погоди, за відсутності атмосферних явищ, вказав про штучне освітлення, температуру. З огляду на зміст протоколу суд вказав де знаходиться місце дорожньо-транспортної пригоди, елементи вулиці, зазначив про стан покриття, кількість смуг для руху, вказав про відсутність дорожньої розмітки, про радіус заокруглення, описав узбіччя ліворуч та праворуч, наявність будівель, описав положення транспортного засобу на місці пригоди, сліди шин та відсутність слідів гальмування, оголосив про наявність відокремлених від транспортного засобу частин та інших об`єктів, наявність слідів зіткнення, вказав про відсутність інших слідів ДТП, зачитав відомості про виявлений на місці події труп.

План-схема та фототаблиця також не були проігноровані судом, який окремо зупинився на досліджені цих додатків, звернув увагу на позначки, що відмічені на плані-схемі, оголосив їх зміст, описав їхнє зображення.

Зміст оголошених доказів суд та учасники судового провадження сприймали безпосередньо. Сторона захисту не вказувала, що зміст яких-небудь доказів їй не зрозумілий, і клопотань про повторне оголошення доказів не заявляла.

Враховуючи обсяг досліджених доказів і порядок їх дослідження, суд в належний спосіб забезпечив реалізацію положень ст. 26 КПК у їх взаємозв`язку з приписами статей 22, 23, 358 цього Кодексу.

При цьому, під час оголошення змісту плану-схеми захисник звернула увагу суду на недоліки плану-схеми, які, на її думку, було допущено органом досудового розслідування, та вказала про відсутність на плані-схемі відомостей про відстань між пасажирськими дверима автомобіля та парканом, при тому, що, на переконання сторони захисту, вона була такою, що виключала можливість відчинити пасажирські двері.

Вказаному застереженню суд надав оцінку у взаємозв`язку із фактичними даними, встановленими на підставі оцінки сукупності доказів за правилами ст. 94 КПК, серед яких предметом детальної оцінки був висновок експерта від 18 вересня 2020 року № 04-01/25.

Дослідивши вказаний висновок, апеляційний суд, враховуючи в порядку ст. 439 КПК висновки Верховного Суду у цій справі в постанові від 10 серпня 2023 року, обґрунтовано спростував твердження сторони захисту про недопустимість цього висновку судово-медичної експертизи, навів переконливі мотиви про відсутність належних підстав уважати його недопустимим доказом, що спираються на правозастосовну позицію Верховного Суду в цій справі, яку суд апеляційної інстанції мав враховувати зважаючи на приписи ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків апеляційного суду про те, що в ході проведення комісійної судово-медичної експертизи від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 було здійснено ситуаційне моделювання як метод дослідження, яке не є слідчою дією, що комісія експертів використала ті вихідні дані, які надав слідчий, з огляду на які зробила висновок, що в автомобілі ОСОБА_9 перебував на місці пасажира переднього сидіння, а ОСОБА_6 - на місці водія.

Частиною 1 ст. 242 КПК встановлено, що експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження або слідчий суддя за клопотанням сторони захисту у випадках та порядку, передбачених ст. 244 цього Кодексу, якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з`ясування питань права.

Положеннями ч. 1 ст. 243 КПК визначено, що експерт залучається у разі наявності підстав для проведення експертизи за дорученням сторони кримінального провадження. Сторона захисту має право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов`язкової.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 КПК експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, яких залучають сторони кримінального провадження якщо для з`ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.

Відповідно до ст. 7-1 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-XII підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи. Комісійною є експертиза, яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), або керівником експертної установи.

За пп. 2.2 п. 2 розд. ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, перед експертами орієнтовно може бути поставлено питання хто з осіб, які перебували в транспортному засобі під час ДТП (вказуються прізвища, імена та по батькові осіб), перебував за кермом? Та зазначено, що для вирішення питань про взаємне розташування ТЗ і потерпілого та про особу, яка керувала ТЗ, призначається комплексна судово-медична, транспортно-трасологічна експертиза.

З висновку експерта вбачається, що на підставі постанови слідчого Другого слідчого відділу Територіального управління ДБР від 07 серпня 2020 року було проведено комісійну судово-медичну експертизу.

Проведення такої експертизи передбачено, крім вказаних нормативних приписів, Правилами проведення комісійних судово-медичних експертиз в бюро судово-медичної експертизи, затвердженими наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6, про що повідомили експерти, під час їхнього допиту в суді першої інстанції.

Зміст висновку експерта, з результатом якого не погоджується сторона захисту, свідчить, що орган досудового розслідування дотримався порядку призначення експертизи, і відсутність посилання у висновку від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 на зазначені вище закони та нормативно-правові акти не вказує на його невідповідність приписам статей 101 102 КПК.

Отже, безпідставними є доводи сторони захисту про недопустимість врахування висновку експерта від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 як доказу в кримінальному провадженні. Відсутність у оскарженому рішенні посилання на закон, який передбачає проведення таких експертиз, не є підставою до неврахування фактичних даних з висновку експерта під час виконання судом правил, визначених ст. 94 КПК, а враховуючи критерії, визначені в статтях 84 86 КПК, і до визнання висновку експерта недопустимим доказом. До того ж обґрунтованим є висновок суду про те, що висновок експерта відповідає вимогам статей 101 102 КПК.

Доводи сторони захисту про те, що висновок експерта від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 не є належним та допустимим доказом, оскільки, на переконання сторони захисту, має характер припущення, колегія суддів вважає надуманими.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» від 25 лютого 1994 року № 4038-XII судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний висновок.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 101 КПК висновком експерта є докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи.

Згідно з ч. 1 ст. 102 КПК у висновку експерта повинно бути зазначено, коли, де, ким (ім`я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта) та на якій підставі була проведена експертиза; місце і час проведення експертизи; хто був присутній при проведенні експертизи; перелік питань, що були поставлені експертові; опис отриманих експертом матеріалів та які матеріали були використані експертом; докладний опис проведених досліджень, у тому числі методи, застосовані у дослідженні, отримані результати та їх експертна оцінка; обґрунтовані відповіді на кожне поставлене питання.

З висновку експерта, допустимість якого ставить під сумнів сторона захисту, вбачається, що на вирішення комісії експертів були поставлені такі питання:

- З урахуванням відомих обставин дорожньо-транспортної пригоди, виявлених тілесних ушкоджень, результатів проведеного експертного моделювання, на якому місці в салоні автомобіля 3АЗ-DEAWOO SENS, реєстраційний номер НОМЕР_1 (місце водія, місце переднього або заднього пасажира), перебував ОСОБА_6 на момент дорожньо-транспортної пригоди, тобто 28 березня 2020 року близько 17:40?

- 3 урахуванням відомих обставин дорожньо-транспортної пригоди, виявлених тілесних ушкоджень, результатів проведеного експертного моделювання, на якому місці в салоні автомобіля 3АЗ-DEAWOO SENS, реєстраційний номер НОМЕР_1 (місце водія, місце переднього або заднього пасажира), перебував ОСОБА_9 на момент дорожньо-транспортної пригоди, тобто 28 березня 2020 року близько 17:40?

- 3 урахуванням відомих обставин дорожньо-транспортної пригоди, виявлених тілесних ушкоджень, результатів проведеного експертного моделювання, на якому місці в салоні автомобіля ЗАЗ-DEAWOO SENS, реєстраційний номер НОМЕР_1 (місце водія, місце переднього або заднього пасажира), перебувала ОСОБА_15 на момент дорожньо-транспортної пригоди, тобто 28 березня 2020 року близько 17:40?

15 вересня 2020 року члени комісії провели ситуаційне моделювання в ході якого було зіставлено локалізацію тілесних ушкоджень, описаних у наданих на судово-медичну експертизу документах, на тілах учасників ДТП, із виступаючими деталями салону автомобіля, та визначили найбільш ймовірний механізм їх утворення. На підставі вивчених документів та з огляду на результати проведеного ситуаційного моделювання експерти дійшли висновку, що на момент дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась 28 березня 2020 року близько 17:40 на автодорозі по вул. Миру в с. Заячівка Христинівського району Черкаської області, на місці водія транспортного засобу перебував ОСОБА_6 , на місці пасажира переднього сидіння транспортного засобу ОСОБА_9 , на місці пасажира заднього сидіння транспортного засобу - ОСОБА_15 .

Таким чином, вказаний висновок наведеним вимогам закону відповідає, оскільки містить обґрунтовані відповіді на три поставлені запитання та відповідну оцінку обставин, які були описані в наданій експертам документації, а саме висновках експертів № 05-7-01/391, № 05-7-01/137, медичній карті ОСОБА_6 , оглядових рентгенограмах, відповіді КНП «Христинівська ЦРЛ» щодо огляду ОСОБА_15 , протоколі огляду місця події від 18 березня 2020 року, листі-відповіді від КНП «Черкаська обласна лікарня Черкаської обласної ради» за вх. № 495/041-1-05.

Підстави вважати його таким, що містить припущення, відсутні, оскільки висновки експертами викладені так, як того вимагають положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08 жовтня 1998 року № 53/5.

Саме в такому розумінні цей висновок був оцінений апеляційним судом під час вирішення питання про доведеність винуватості особи у злочині за встановлених обставин його вчинення. При цьому зазначений висновок не мав наперед встановленої сили та переваг перед іншими доказами, не мав виключної обов`язковості для суду, як помилково вважає сторона захисту, а був оцінений у цьому провадженні судом разом з іншими доказами за правилами, передбаченими ст. 94 КПК.

Посилання сторони захисту на відсутність у висновку експерта від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 відповіді на питання про те, від удару об які саме частини салону ОСОБА_9 міг отримати встановлені тілесні ушкодження, є безпідставним, оскільки відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 69 КПК на експерта покладається обов`язок проведення дослідження та надання відповіді у висновку на поставлені йому запитання, проте такого питання на вирішення експертів постановлено не було.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду погоджується з висновком апеляційного суду про допустимість висновку комісійної судово-медичної експертизи від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 та його відповідність приписам статей 101 102 КПК.

Що стосується доводів, викладених у касаційних скаргах про необхідність повторного допиту експертів, враховуючи факт їх допиту у місцевому суді, то колегія суддів уважає помилковим переконання сторони захисту за яким допит експерта в судовому засіданні є тією виключною обставиною, яка обумовлює висновок суду про допустимість і достовірність його висновку.

З вироку Христинівського районного суду Черкаської області вбачається, що місцевий суд визнав висновок експерта від 18 вересня 2020 року № 04-01/25 недопустимим доказом через те, що сприйняв їх дії як самостійне збирання вихідних даних для проведення дослідження. Такі висновки місцевого суду переконливо спростовані під час апеляційного перегляду. Відмова в задоволенні клопотання про допит експертів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону, а про відсутність обґрунтованих підстав щодо необхідності таких дій, з чого не вбачається недотримання судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 404 КПК.

Не знайшли свого підтвердження і доводи захисника стосовно того, що апеляційний суд не відобразив у вироку достовірних показань свідка ОСОБА_10 . Порівнявши зміст показань, зафіксованих на звукозаписі судового засідання, із тими, що текстуально відображені у вироку апеляційного суду (які, на думку сторони захисту, є неповними), колегія суддів вважає, що сутнісна складова показань указаного свідка передана з достатньою повнотою в аспекті реалізації приписів ст. 91 КПК.

Доводи сторони захисту про необґрунтоване залишення судом апеляційної інстанції без уваги обставин, які стосуються дотримання строку досудового розслідування, колегія суддів розглядає через призму приписів ст. 404 КПК. За відсутності відповідних доводів від учасників провадження, у цьому кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не мав належних процесуальних приводів до перевірки таких обставин.

Перевіривши посилання сторони захисту про наявність підстав для закриття провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, Верховний Суд зважає на таке.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений ст. 219 цього Кодексу, крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи.

Доктрина кримінального права виходить із того, що всі склади кримінальних правопорушень за характером їх структури поділяються на дві категорії: прості та складні (ускладнені).

Одним із видів складного (ускладненого) кримінального правопорушення є те, склад якого передбачає два і більше об`єктів посягання, один із яких є основним, а інший - додатковим (обов`язковим чи факультативним).

Таким кримінальним правопорушенням є і те, що передбачено в ч. 2 ст. 286 КК, додатковим обов`язковим об`єктом якого є життя і здоров`я особи.

В цьому кримінальному провадженні ОСОБА_6 визнаний винуватим у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. Отже, додатковим об`єктом інкримінованого ОСОБА_6 тяжкого кримінального правопорушення є життя людини.

Приписи п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК виключають закриття провадження у разі вчинення тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи. Саме такий підхід застосовано Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду у постанові від 13 лютого 2023 року у справі № 932/8842/20 (провадження № 51-5954кмо21) стосовно кримінального правопорушення, де життя і здоров`я є додатковим об`єктом кримінально-правової охорони.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє відповідні доводи сторони захисту як такі, що не ґрунтуються на приписах п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК.

Зважаючи на викладене, колегія суддів суду касаційного суду за оцінкою доводів касаційних скарг сторони захисту не вбачає таких істотних порушень вимог кримінального процесуального законута неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би безумовними підставами для скасування чи зміни оскарженого судового рішення. Вирок апеляційного суду є належно обґрунтованим та вмотивованим, відповідає вимогамистатей 370, 374 та 420 КПК, у ньому зазначено належні мотиви та положення закону, якими керувався суд.

Переконливих аргументів, які би спростовували правильність висновку апеляційного суду та ставили під сумнів його законність, сторона захисту в касаційних скаргах не навела, і таких обставин за результатами касаційного перегляду за доводами поданих скарг не вбачається.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 433 434 436 441 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Черкаського апеляційного суду від 25 грудня 2024 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3