Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2016 року Справа № 911/4099/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І. - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.03.2016у справі№ 911/4099/15 Господарського судуКиївської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра-Україна"доДержавного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача про- ОСОБА_4; - Міністерство аграрної політики та продовольства України стягнення 49490,00 грнза участю представників: позивачаБільчук О.О.- предст. дов. від 15.01.2016; відповідача третіх осібОСОБА_6- предст. дов. від 28.03.2016; - не з'явився - ОСОБА_7-предст. дов. від 05.05.2016; ОСОБА_8 - представ. дов. від 05.05.2016;

ВСТАНОВИВ:

01.09.2015 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Саламандра-Україна" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" в порядку регресу 49490,00 грн виплаченого позивачем страхового відшкодування з тих підстав, що ні відповідач, який є страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ні водій застрахованого транспортного засобу не повідомили позивача, як страховика, про дорожньо-транспортну пригоду, скоєну працівником відповідача, у встановлений строк. Позов обґрунтовано приписами підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33, пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статтею 1172 Цивільного кодексу України щодо відповідальності за заподіяну шкоду.

Відповідач у суді першої інстанції не виклав власної позиції щодо позовних вимог, у зв'язку з чим спір вирішувався відповідно до приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду Київської області від 04.11.2015 (суддя Бацуца В.М.) відмовлено у задоволенні позову повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 (судді: Суховий В.Г. - головуючий, Жук Г.А., Мальченко А.О.) рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача 49490,00 грн шкоди; розподілено судові витрати.

Не погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильно встановлені апеляційним судом обставини справи, порушення норм матеріального права, а саме: суд неправильно застосував приписи статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не застосував обов'язкову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 16.09.2015 по справі № 6-284цс, не врахував, що суд першої інстанції вірно застосував постанову Верховного Суду України від 12.02.2014 № 6-1цс14 щодо наслідків неузгодженості нумерації підпунктів Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а відмовив у позові через відсутність підстав для покладення на відповідача вказаного у цих нормах обов'язку.

Відповідач у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Третя особа - ОСОБА_4 не скористався наданим процесуальним правом на участь у судовому засіданні свого представника; у відзиві позивач відхилив доводи касаційної скарги, як безпідставні.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 06.01.2015 о 17 годині 15 хвилин на вул. Київське шосе в м. Житомирі відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу - автомобіля „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, що належав фізичній особі ОСОБА_11 і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_12, та транспортного засобу - автомобіля „Toyota Land Cruiser Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав Державному підприємству спиртової та лікеро-горілчаної промисловості „Укрспирт" і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_4

За змістом довідки № 55874593 від 06.01.2015 Відділу ДАІ Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб - автомобіль „Toyota Land Cruiser Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, належав відповідачу та був під керуванням фізичної особи - працівника відповідача під час виконання ним трудових обов'язків, що також не спростовано відповідачем.

За свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 транспортний засіб - автомобіль „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди належав на праві власності фізичній особі ОСОБА_11

Обставини дорожньо-транспортної пригоди і вина фізичної особи ОСОБА_4 у її скоєнні та у завданні цим майнової шкоди фізичній особі ОСОБА_11 встановлені постановою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16.02.2015 у справі № 607/2106/15-п.

Суд також встановив, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди майнові інтереси фізичної особи ОСОБА_11., пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом - автомобілем „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, були застраховані згідно з договором № 155/14-Т/ж від 31.10.2014 добровільного страхування наземного транспорту, укладеного власником вказаного транспортного засобу - фізичною особою ОСОБА_11 та Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія „Арсенал Страхування".

За звітом № 1232 від 17.02.2015 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу: Fiat Grande Punto" держ. № НОМЕР_1, проведеним і складеним фізичною особою-підприємцем, оцінювачем ОСОБА_13, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу - автомобіля „Fiat Grande Punto", реєстраційний номер НОМЕР_1, пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталась 06.01.2015 з вини водія фізичної особи ОСОБА_4, склала 91575, 28 грн.

Відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, на підставі заяви б/н від 06.01.2015 про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу, страхового акта № 155/14-Т/ж-1 від 04.03.2015, страхового акта № 155/14-Т/ж-1-2 від 13.03.2015, розрахунку суми страхового відшкодування, рахунку № СА-К-000024 від 06.01.2015, рахунку № СА-К-000564 від 05.03.2015, 04.03.2015 та 16.03.2015 Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Арсенал Страхування" виплатило страхове відшкодування фізичній особі ОСОБА_11 у розмірі 75982, 80 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 8574 від 04.03.2015 на суму 61482, 80 грн, платіжним дорученням № 9780 від 16.03.2015 на суму 14500,00 грн.

Суд з'ясував, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність фізичної особи ОСОБА_4 як володільця та користувача транспортного засобу - автомобіля „Toyota Land Cruiser Prado", реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована згідно з полісом № АІ/6272944 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15.06.2014, укладеного між відповідачем і позивачем. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третіх осіб, становить 50000 грн, франшиза - 510,00 грн. Строк дії договору - з 15.06.2014 по 14.06.2015.

27.04.2015 Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „Арсенал Страхування" направило позивачу претензією № 160415-14823/к від 16.04.2015 із доданими до неї документами з вимогою сплатити 50000,00 грн страхового відшкодування.

Відповідно до умов договору страхування (полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), на підставі претензії № 160415-14823/к від 16.04.2015 та доданих до неї документів, страхового акта № 10000.05.15АІ від 17.06.2015, розрахунку суми страхового відшкодування до страхового акта, 17.06.2015 позивач відшкодував Приватній акціонерній компанії „Страхова компанія „Арсенал Страхування" виплачене нею страхове відшкодування у розмірі 49490,00 грн (розмір франшизи згідно з умовами полісу - 510, 00 грн) за платіжним дорученням № 1382 від 17.06.2015 на суму 49490,00 грн.

01.07.2015 позивач звернувся до відповідача із заявою № 927 від 25.06.2015 про виплату страхового відшкодування (в порядку регресу), у якій просив відповідача сплатити 49490,00 грн виплаченого страхового відшкодування у зв'язку із невиконанням свого обов'язку надати страховику письмове повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що відбулась 06.01.2015, у встановлений триденний строк з дня її настання.

Відповідач та третя особа ОСОБА_4 не надали суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ними свого обов'язку щодо надання позивачу письмового повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду у встановлений триденний строк з дня настання дорожньо-транспортної пригоди згідно з полісом № АІ/6272944 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 15.06.2014.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд вказав, що встановлений правовими нормами обов'язок особи невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, письмово повідомити страховика про настання дорожньо-транспортної пригоди установлений законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами, провести огляд пошкодженого майна (транспортних засобів), вчасно узгодити із потерпілою особою розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, у разі необхідності, провести оцінку, експертизу пошкодженого майна, і запобігти необґрунтованим виплатам, а у даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, страховий випадок зафіксований правоохоронними органами у встановленому порядку, особа, винна в дорожньо-транспортній пригоді, притягнута до адміністративної відповідальності, а сам позивач визнав свій обов'язок, добровільно сплативши страхове відшкодування. Враховуючи положення Цивільного кодексу України, Закону України „Про страхування", положення статей 3, 6, 22, 29, 33, 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та фактичні обставини справи, суд зазначив, що у даному випадку сам по собі факт неповідомлення або несвоєчасного повідомлення про настання страхового випадку не може бути підставою для задоволення регресного позову до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за таким страховим випадком, так як вказане не відповідає суті та меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Переглядаючи справу у повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, вказав, що право страховика подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду регламентовано положеннями Закону України ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і пов'язується саме із встановленим фактом неповідомлення страховика у встановлені законом строки; оскільки суд першої інстанції встановив факт неповідомлення страхувальника відповідачем та третьою особою про дорожньо-транспортну пригоду у встановлений Законом строк, відсутність доказів поважності причин неповідомлення, факт сплати страховиком за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхового відшкодування, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що постанову Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15 прийнято Судовою палатою у цивільних справах з підстав неоднакового застосування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме підпункту ,,ґ" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 та підпункту 33.1.4 пункту 33.1 статті 33 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Водночас, у постанові Верховного Суду України від 12.02.2014, прийнятій з підстав неоднакового застосування тих самих норм Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у подібних правовідносинах у справі № 6-1цс14, розглянутій на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України викладено висновок, згідно з яким ,,виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції з 18 вересня 2011 по 8 січня 2012 року), слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову.

Отже, висновок суду касаційної інстанції про те, що факт неповідомлення страховика про ДТП не є підставою для відшкодування страхувальником в порядку регресу сплаченого страховиком страхового відшкодування, є помилковим."

Таким чином, за висновком суду апеляційної інстанції саме наведений в постанові Верховного Суду України від 12.02.2014 висновок має враховуватися судами згідно з приписами статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України у розгляді даної господарської справи.

Судова колегія зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки можуть виникати як із договорів та інших правочинів так і з завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

За підпунктом "ґ" підпункту 38.1.1. пункту 38.1. статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 цього Закону.

Відповідно до підпункту 33.1.2. пункту 33.1. статті 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (в редакції, чинній на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди) учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати зазначені дії, вони мають підтвердити це документально.

Законом України від 17.02.2011 № 3045-VІ у статтю 33 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" внесено зміни, за якими підпунктом 33.1.4. пункту 33.1. статті 33 вказаного Закону передбачено обов'язок водія транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), у разі настання такої пригоди невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він повинен це підтвердити документально.

У постанові Верховного Суду України від 12.02.2014, прийнятій з підстав неоднакового застосування тих самих норм Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у подібних правовідносинах у справі № 6-1цс14, розглянутій на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах Верховного Суду України викладено висновок, згідно з яким ,,виходячи з аналізу статей 33, 38 Закону України ,,Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції з 18 вересня 2011 по 8 січня 2012 року), слід зазначити, що у зв'язку із внесеними до цього Закону змінами було збережено як обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП.

Неузгодженість нумерації підпунктів пункту 33.1 статті 33 та підпунктів пункту 38.1 статті 38 Закону, після внесених до них змін Законом України від 17 лютого 2011 року № 3045-VI ,,Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дорожньо-транспортних пригод та виплати страхового відшкодування", не може обмежувати встановлене статтею 38 Закону право страховика подати регресний позов до страхувальника у разі недотримання строків і умов повідомлення страховика про дорожньо-транспортну пригоду, а тому й не може бути підставою для відмови в задоволенні такого позову".

Судова колегія констатує, що як суд апеляційної, так і суд першої інстанції вірно застосували у спірних правовідносинах наведені вище положення законодавства стосовно змісту обов'язку учасника дорожньо-транспортної пригоди щодо страховика в редакції, чинній на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди, відповідно до наведеного вище правового висновку Верховного Суду України, вказали, що внесеними законодавчими змінами збережено обов'язок страхувальника щодо вжиття заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика про настання ДТП, так і відповідне право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він не повідомив його про настання ДТП, незважаючи на неузгодженість правових норм.

Разом з тим, у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15 Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу за позовом Публічного акціонерного товариства „Страхова компанія „Країна" до Особа-1 про стягнення в порядку регресу витрат зі сплати страхового відшкодування зазначено таке: "встановлений наведеними правовими нормами обов'язок учасника дорожньо-транспортної пригоди вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності встановлено законодавством для надання страховику можливості перевірити обставини дорожньо-транспортної пригоди власними силами і запобігти необґрунтованим виплатам У даному випадку факт настання страхового випадку ніким не оспорюється, такий страховий випадок зафіксований правоохоронними органами у встановленому порядку, особа, винна в дтп, притягнута до адміністративної відповідальності, а сам позивач його визнав, добровільно сплативши страхове відшкодування.

Враховуючи вищевказані положення Цивільного кодексу України, Закону України „Про страхування", положення статей 3, 6, 22, 29, 33, 38 (та інших) Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та за наслідками їх правового аналізу, а також враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що сам по собі факт неповідомлення або несвоєчасного повідомлення третьою особою-1 (водій транспортного засобу, винний у скоєнні дтп та завданні майнової шкоди) позивача (страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) про настання страхового випадку (дтп) за умови належного оформлення правоохоронними органами страхового випадку та відсутності його оспорення будь-якими заінтересованими особами, у тому числі страховиками (як за договором добровільного страхування наземного транспорту та і за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), притягнення винної у дтп особи до адміністративної відповідальності, визначення належним чином розміру майнової шкоди, завданої внаслідок дтп, вчинення всіх необхідних дій та проведення виплати страховиком (за договором добровільного страхування наземного транспорту) потерпілій особі у відповідності до договору добровільного страхування наземного транспорту та із дотриманням вимог Закону України „Про страхування", вчинення потерпілим та страховиком (за договором добровільного страхування наземного транспорту) і іншими особами всіх інших необхідних дій, встановлених положеннями Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкових для прийняття страховиком (за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) рішення про здійснення відшкодування виплаченого страхового відшкодування та добровільного проведення його виплати, не може бути підставою для виникнення у позивача (страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) після виплати страхового відшкодування права на подання регресного позову до відповідача (страхувальника) або третьої особи-1 (водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду) про стягнення суми виплаченого страхового відшкодування за таким страховим випадком, так як вказане не відповідає суті та меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Наведені вище постанови Верховного Суду України не суперечать одна одній, а стосуються різних питань застосування Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", про що вірно вказав відповідач у касаційній скарзі.

Місцевий господарський суд повно та достовірно встановив, що страховий випадок належно оформлено правоохоронними органами, відсутнє його оспорення будь-якими заінтересованими особами, у тому числі страховиками (як за договором добровільного страхування наземного транспорту так і за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів), винну у дорожньо-транспортній пригоді особу притягнуто до адміністративної відповідальності, визначено належним чином розмір завданої майнової шкоди, проведено виплати страховиком (за договором добровільного страхування наземного транспорту) потерпілій особі у відповідності до договору добровільного страхування наземного транспорту та із дотриманням вимог Закону України „Про страхування", вчинено потерпілим та страховиком (за договором добровільного страхування наземного транспорту) і іншими особами всі інші необхідні дії, встановлені положеннями Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", обов'язкові для прийняття страховиком (за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) рішення про здійснення відшкодування виплаченого страхового відшкодування, позивач добровільно провів його виплату, відтак, в даному випадку сам по собі факт неповідомлення або несвоєчасного повідомлення позивача (страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) про настання страхового випадку не може бути підставою для виникнення у позивача (страховика за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) після виплати страхового відшкодування права на подання відповідного регресного позову, так як вказане не відповідає суті та меті здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу, відповідно до вимог статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності та вірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Натомість суд апеляційної інстанції, не врахувавши суті та мети здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, загальні підстави відповідальності за заподіяну шкоду, безпідставно не взявши до уваги правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-284цс15, помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 111-10 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування рішення або зміни рішення місцевого суду чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, скасувавши постанову апеляційної інстанції, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі; судовий збір за розгляд касаційної скарги, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покласти на позивача.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 6 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.03.2016 у справі № 911/4099/15 Господарського суду Київської області скасувати.

Рішення Господарського суду Київської області від 14.11.2015 залишити в силі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Саламандра Україна" (36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Пушкіна, будинок 47, інд. код 13934129) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "Укрспирт"(07400, Київська область, місто Бровари, вул. Гагаріна, будинок 16, інд. код 37199618) 2192,40 грн витрат судового збору за розгляд касаційної скарги.

Доручити Господарському суду Київської області видати відповідний наказ.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г. Мачульський