Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2016 року Справа № 916/821/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Мачульський Г.М., Рогач Л.І.за участю представників: від позивача:ОСОБА_4, дов. №87 від 27.01.2016р., ОСОБА_5 - особисто;від відповідача 1:не з'явився;від відповідача 2:не з'явився;від третьої особи:не з'явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_5на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р.у справі господарського суду№916/821/16 Одеської областіза позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_5до 1.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6; 2.Фізичної особи-підприємця ОСОБА_7третя особаОСОБА_8провизнання недійсними договору позички та договору орендиВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Одеської області від 17.06.2016р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р. у справі №916/821/16, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_5, з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 10.10.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 25.10.2016р. Вищий господарський суд України задовольнив клопотання скаржника про відкладення розгляду касаційної скарги та відклав її розгляд.

У письмовому відзиві на касаційну скаргу Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 просив оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 08.11.2016р. позивач та його представник підтримали вимоги касаційної скарги. Відповідачі та третя особа уповноважених представників не направили. Явка не визнавалась обов'язковою.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 25.03.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 (позичкодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (користувач) укладений договір позички від 25.03.2013р., відповідно до умов якого позичкодавець зобов'язався передати в безоплатне тимчасове користування користувачу приміщення, яке належить позичкодавцю на підставі права власності, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 109,1 кв.м. строком до 15.03.2016р.

Користувач має право передати в найм (оренду) майно на власний розсуд без згоди позичкодавця (п. 2.3 договору).

Відповідно до акту приймання-передачі від 25.03.2013р. позичкодавець передав, а користувач прийняв в користування вищезазначене приміщення.

25.03.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (орендодавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 (орендар) укладений договір оренди від 25.03.2013р., відповідно до умов якого орендодавець зобов'язався надати орендарю в тимчасове користування частину приміщення на яке у орендодавець має майнові права у відповідності з вищезазначеним договором позички, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, нежитлове приміщення НОМЕР_1, загальною площею 53,7 кв.м. строком до 15.03.2016р.

Відповідно до акту приймання-передачі від 01.04.2013р. орендодавець передав, а орендар прийняв вищезазначену частину приміщення.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання недійсним з моменту укладання договору позички від 25.03.2013р., укладеного між ФОП ОСОБА_7 і ФОП ОСОБА_6 та визнання недійсним з моменту укладання договору оренди від 25.03.2013р., укладеного між ФОП ОСОБА_6, як орендодавцем та ФОП ОСОБА_5, як орендарем. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі не мали належних повноважень на укладання відповідних договорів, оскільки власником нерухомого майна, переданого в позичку є фізична особа ОСОБА_7, а не фізична особа-підприємець ОСОБА_7, що в подальшому призвело до укладення похідного договору оренди з порушенням норм чинного законодавства.

Відповідно до ст. 317 ЦК України право розпорядження майном належить власникові.

Згідно з ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_7 є власником нежитлового приміщення, яке передано в оренду (що підтверджується наявною в матеріалах справи Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна).

Право приватної власності закріплено ст. 41 Конституції України та ст. 325 ЦК України, згідно з якими суб'єктами права власності є фізичні особи та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

За зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, фізична особа-підприємець відповідає усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ст. 52 ЦК України).

Виходячи із приписів ст. 50 ЦК України, підприємець - це лише правовий статус, через який фізична особа реалізує своє право на здійснення підприємницької діяльності за умови її державної реєстрації. Тобто, правовий статус підприємця для фізичної особи - це виключно реалізація додаткових прав та обов'язків, які накладаються цим статусом.

При цьому правовий статус фізичної особи-підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності, оскільки власником будь-якого майна, яке набуто фізичною особою-підприємцем у процесі здійснення підприємницької діяльності, завжди буде фізична особа, саме вона є суб'єктом права власності і саме вона відповідає своїм майном за усі наслідки її діяльності у якості підприємця.

У справі, яка розглядається, судами встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_7 використав у власній підприємницькій діяльності належне йому як фізичній особі нерухоме майно, шляхом передачі його за договором позички Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6.

За приписами ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. В силу ст. 204 вказаного кодексу, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, тобто для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону.

Під час розгляду даної справи судами не встановлено, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов'язує недійсність правочинів, та настання відповідних наслідків. Крім того, судами встановлено, що оскаржувані договори укладені у відповідності з нормами чинного законодавства.

Беручи до уваги вищевикладене, Вищий господарський суд України, на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи, з'ясованих судами з урахуванням наданих доказів та наявних матеріалів справи, перевіривши застосування ними норм матеріального та процесуального права, погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р. у справі №916/821/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.08.2016р. у справі №916/821/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Г.М.Мачульський Суддя Л.І. Рогач