Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2015 року Справа № 7/250

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяХодаківська І.П.,суддіФролова Г.М., Яценко О.В.розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 рокуу справі№ 7/250господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Україна Житло-сервіс"простягнення 2 815 679, 72 грн.

В засіданні взяли участь представники:

- позивача:Гогітідзе В.Ф. дов. № цит-10/04 від 01.10.2014 року, Мельник Е.О. дов. б/н від 09.12.2014 року, Комісар С.П. дов. № 01/11/14-01 від 04.11.2014 року- відповідача:Грачченко Г.В. директор наказ № 21-к від 18.12.2012 року

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" (далі за текстом - ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна Житло-сервіс" (далі за текстом - ТОВ "Україна Житло-сервіс") про стягнення 5 609 877, 35 грн.

30.12..2013 року на адресу місцевого господарського суду надійшла заява від товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" (далі за текстом - ТОВ "Центр інфотехнологій") про заміну позивача його процесуальним правонаступником.

05.02.2014 року на адресу господарського суду міста Києва від ТОВ "Центр інфотехнологій" надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій ТОВ "Центр інфотехнологій" просило стягнути з відповідача 2 815 679, 72 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2014 року, в порядку ст. 25 Господарського процесуального кодексу України, здійснено заміну сторони - позивача у справі публічне акціонерне товариство "Екостандарт" на ТОВ "Центр інфотехнологій".

Рішенням господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 7/250 в задоволенні позовних вимог ТОВ "Центр інфотехнологій" - відмовлено.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Центр інфотехнологій" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року та прийняти нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року у справі № 7/250 апеляційну скаргу ТОВ "Центр інфотехнологій" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року - без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, ТОВ "Центр інфотехнологій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року у справі № 7/250, а матеріали справи направити на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушення норм права, зокрема, ст. ст. 32, 33, 35, 43, 65 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою від 10.02.2015 року колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого - Ходаківської І.П., суддів - Фролової Г.М., Яценко О.В. (доповідач) касаційна скарга ТОВ "Центр інфотехнологій" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 26.02.2015 року.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.02.2015 року, в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено до 05.03.2015 року.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з оглядну на наступне.

Відповідно до вимог статей 107, 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України переглядає за касаційною скаргою рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду; ухвали місцевого господарського суду, зазначені в частині першій статті 106 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.08.2004 року закрите акціонерне товариство "Енергогенгеруюча компанія "Укр-Кан Пауер", правонаступником якого є ЗАТ "ДАРтеплоцентраль", що у подальшому перейменоване на ПАТ "Екостандарт" та ТОВ "Україна Житло-сервіс" уклали договір на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води № Ос\рах 430025, за умовами якого енергопостачальна компанія зобов'язувалась виробляти, систематично поставляти та передавати у власність покупцю теплову енергію у вигляді гарячої води, а покупець зобов'язувався приймати товар та своєчасно здійснювати оплату за нього.

Положеннями п. 6.5. вказаного вище Договору сторони погодили, що покупець самостійно сплачує за прийняту теплову енергію згідно отриманого платіжного доручення не пізніше 28 числа поточного місяця.

Відповідно до п. 10.1. Договору він укладений на термін з 01.08.2004 року до 01.08.2005 року і вважається продовженим кожен наступний рік, якщо жодна зі сторін даного договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії даного договору. У частині розрахунків дія договору триває до повного їх завершення.

Судами досліджено, що у зв'язку з тим, що відповідачем не були виконані належним чином зобов'язання за договором, у останнього утворилася заборгованість за поставлену теплову енергію у розмірі 5 609 877, 35 грн., що і стало підставою для звернення ЗАТ "Енергогенеруюча компанія "ДАРтеплоцентраль" до суду з даним позовом.

Так, судами досліджено, що на підтвердження своїх позовних вимог, позивач надав суду акти приймання-передачі товарної продукції за грудень 2008 року, січень-лютий 2009 року, особові картки (табуляграми) відповідача та виставлені відповідачу рахунки-фактури.

Під час розгляду справи у місцевому господарському суді, було зменшено розмір позовних вимог, у зв'язку з частковим виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором, та просило суд стягнути з останнього 2 815 679, 72 грн.

Місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що 28.09.2012 року між публічним акціонерним товариством "Екостандарт" та публічним акціонерним товариством "Фортуна Банк" укладено договір факторингу № 28/09/12, згідно п. 2.1. якого фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за основним договором.

Положеннями п. п. 2.2., 2.4. договору факторингу від 28.09.2012 року сторони погодили, що з дати відступлення права вимоги, клієнт перестає бути стороною основного договору, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за основним зобов'язанням. Датою відступлення права вимоги є дата підписання акту прийому-передачі.

Судами досліджено копію акту прийому-передачі від 28.09.2012 року, відповідно до якого клієнт передав фактору копії договорів з боржниками та копії документів за договором, сума заборгованості, що передається, визначена в розмірі 8 116 815, 15 грн.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 04.10.2012 року ТОВ "Центр інфотехнологій" та публічне акціонерне товариство "Фортуна Банк" уклали договір факторингу № 04/10/12, згідно п. 2.1. якого фактор зобов'язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов'язується відступити факторові права вимоги за основним договором.

Відповідно до п. п. 2.2., 2.4. договору факторингу від 04.10.2012 року з дати відступлення права вимоги, клієнт перестає бути стороною основного договору, а фактор стає виключним та єдиним кредитором за основним зобов'язанням. Датою відступлення права вимоги є дата підписання акту прийому-передачі.

Судами досліджено копію акту прийому-передачі від 04.10.2012 року, відповідно до якого клієнт передав фактору копію договору факторингу від 28.09.2012 року № 28/09/12, укладеного між публічним акціонерним товариством "Екостандарт" та публічним акціонерним товариством "Фортуна Банк", копії договорів зі споживачами та інші документи передбачені договором.

Так, судами досліджено, що Додатком № 3 до договору факторингу від 04.10.2012 року сторони вказали, що сума заборгованості за договором від 01.08.2004 року становить 8 116 815, 15 грн.

У додатку № 4 до договору факторингу 04.10.2012 року, сторони визначили, що у справі № 7/250 сума позову складає 5 609 877, 35 грн.

Згідно п. 1.1. договору факторингу право вимоги - це всі права вимоги клієнта до боржника за основним договором на дату відступлення прав вимоги, включаючи всі права вимоги та засоби захисту прав, які доступні клієнту в якості кредитора, щодо виплати коштів, штрафів, пені та будь-яких інших сум за основним договором та/або які передбачені законодавством, що належать до сплати клієнту за основним договором, що підтверджуються розрахунком заборгованості за основним договором підписаним клієнтом на дату набрання чинності цим договором.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що доказів, які б підтверджували розрахунок заборгованості, що передається, сторонами не надано.

Крім того, суди дійшли висновку, що інформація наведена в додатку № 4 до договору факторингу від 04.10.2012 року щодо того, що заборгованість відповідача у сумі 5 609 877,35 грн. є предметом спору у справі № 7/250, не може вважатись належним та допустимим доказом, що підтверджує набуття позивачем права вимоги за договором факторингу від 04.10.2012 року, оскільки вона не є безспірною або доведеною позивачем.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає такі висновки у справі судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

За приписами ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Глава 73 Цивільного кодексу України містить норми які регулюють відносини, які виникають при укладені договору факторингу.

Так, суди попередніх інстанції відмовили в задоволенні позовних вимог, зокрема, виходячи з того, що позивачем надано лише копії договорів з боржниками та копії документів за договором, а докази, які б підтверджували розрахунок заборгованості, що передається, не надано, однак, судами в порушення принципу повноти судового розгляду, передбаченого ст. 43 ГПК України, не наведено норми права глави 73 Цивільного кодексу України, яка б свідчила про відсутність права на таку вимогу у позивача.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що згідно з ч. 2 ст. 43 ГПК України та ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням витребувати необхідні докази.

Відповідно до ст. 36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція обмежена в праві встановлення обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним та вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що господарськими судами попередніх інстанцій в порушення положень ст. 43 ГПК України не було всебічно, в повному обсязі та об'єктивно розглянуто всі обставин справи в їх сукупності, у зв'язку з чим суди прийшли до передчасних висновків.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірний доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарських судів попередніх інстанцій, прийняті у даній справі, цим вимогам не відповідають.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України Вищий господарський суд України за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати обставини справи, дійсні права та обов'язки сторін, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін і, в залежності від встановленого, вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

За таких обставин, касаційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" на рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року підлягає задоволенню, а судові акти попередніх інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Центр інфотехнологій" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року у справі № 7/250 задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.12.2014 року та рішення господарського суду міста Києва від 01.10.2014 року у справі № 7/250 скасувати.

3. Матеріали справи № 7/250 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяІ.П. Ходаківська СуддіГ.М. Фролова О.В. Яценко