Історія справи

Постанова ВГСУ від 02.09.2014 року у справі №б-50/112-09
Постанова ВГСУ від 04.03.2014 року у справі №б-50/112-09
Постанова КГС ВП від 16.10.2018 року у справі №б-50/112-09
Постанова ВГСУ від 04.03.2014 року у справі №б-50/112-09
Постанова ВГСУ від 01.11.2016 року у справі №б-50/112-09
Постанова КГС ВП від 20.03.2018 року у справі №б-50/112-09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2016 року Справа № Б-50/112-09 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Куровського С.В., Поліщука В.Ю.розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4на постанову та ухвалуХарківського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 року Господарського суду Харківської області від 19.04.2016 року у справі Господарського суду№ Б-50/112-09 Харківської областіза заявоюфізичної особи-підприємця ОСОБА_5до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5про визнання банкрутом ліквідаторОнищенко К.С.в судовому засіданні взяли участь представники:

ОСОБА_4: не з'явилися,фізичної особи - підприємця ОСОБА_5:не з'явилися, ТОВ "Кей-Колект":Дутчак В.Ф. (довіреність №5016 від 01.10.2016 року). ВСТАНОВИВ :

у провадженні Господарського суду Харківської області знаходиться справа №Б-50/112-09 про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (далі - боржника), порушена ухвалою суду від 28.07.2009 року за заявою боржника за спеціальною процедурою відповідно до статей 47 - 49 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1 - 2).

Справа перебуває на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду Харківської області від 12.10.2009 року (залишена без змін касаційним судом), з врахуванням ухвали про виправлення описки від 19.08.2011 року, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бережного О.І. (том 1, а.с. 175 - 179, том 2, а.с. 84 - 85, том 3, а.с. 80 - 81).

Строк ліквідаційної процедури у справі та строк повноважень ліквідатора банкрута Бережного О.І. неодноразово продовжувався ухвалами місцевого господарського суду (том 2, а.с. 98 - 99, 113 - 114, 121 - 122, 132 - 133, том 3, а.с. 75 - 76).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.02.2013 року, залишеною без змін апеляційним судом, усунено арбітражного керуючого Бережного О.І. від виконання обов'язків ліквідатора банкрута, призначено ліквідатором у справі арбітражного керуючого Івлєву Н.А., повноваження якої припинено ухвалою суду від 22.04.2014 року з призначенням ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Онищенка К.С. (том 4, а.с. 153 - 156, том 5, а.с. 46 - 53, том 8, а.с. 45 - 47).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.10.2013 року визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13.12.2011 року між арбітражним керуючим Бережним О.І., який на дату укладення даного договору виконував обов'язки ліквідатора банкрута, та громадянкою ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Салигою Н.А., зобов'язано громадянку ОСОБА_10 повернути майно, що було предметом спірного договору купівлі-продажу до ліквідаційної маси, а ліквідатора банкрута Івлєву Н.І. зобов'язано повернути громадянці ОСОБА_10. грошові кошти, що були нею сплачені за придбання спірної квартири (том 6, а.с. 198-201). Зазначене судове рішення в апеляційному (та касаційному) порядку не оскаржувалося та набрало законної сили.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.12.2015 року здійснено заміну заставного кредитора банкрута ПАТ УкрСиббанк" його правонаступником - ТОВ "Кей-Колект" на суму включених до реєстру вимог в розмірі 530 107, 71 грн. (том 10, а.с. 87 - 88).

28.01.2016 року до місцевого господарського суду надійшла заява ліквідатора банкрута Онищенка К.С. про витребування майна банкрута, в якій ліквідатор просив заборонити ОСОБА_4 відчужувати у будь-який спосіб квартиру двокімнатну, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1; витребувати квартиру двокімнатну, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_4 та передати її ліквідатору фізичної особи-підприємця ОСОБА_13 - Онищенку К.С.; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на квартиру двокімнатну, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1; відновити за ОСОБА_13 реєстрацію права власності на квартиру двокімнатну, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1; зобов'язати Відділ з питань державної реєстрації Харківського міського управління юстиції провести всі необхідні дії щодо відновлення реєстрації за ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру (вх. №2723) (том 10, а.с. 99 - 117).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.02.2016 року заборонено громадянці ОСОБА_4 відчужувати у будь-який спосіб квартиру двокімнатну, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1; призначено розгляд заяви ліквідатора про витребування майна банкрута на 22.02.2016 року, який неодноразово відкладався місцевим господарським судом; ухвалами суду від 22.02.2016 року та від 17.03.2016 року залучено до участі у розгляді заяви ліквідатора громадянку ОСОБА_4, як фактичного власника спірної квартири, та громадянку ОСОБА_10, як набувача спірної квартири з аукціону в ліквідаційній процедурі банкрута, результати якого визнано судом недійсними (том 10, а.с. 95 - 98, 156 - 157, 182 - 183).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.04.2016 року (суддя Міньковський С.В.) заяву ліквідатора фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 (вх. №2723 від 28.01.2016 року) про витребування майна банкрута задоволено частково; ухвалено витребувати квартиру двокімнатну АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) та передати ліквідатору фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 - Онищенку К.С.; скасовано державну реєстрацію за попереднім власником ОСОБА_4 на квартиру двокімнатну, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1; у задоволенні решти вимог відмовлено; скасовано заборону на відчуження у будь-який спосіб квартири двокімнатної, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що була накладена ухвалою господарського суду від 02.02.2016 року (том 10, а.с. 188 - 195).

Не погоджуючись з прийнятою місцевим господарським судом ухвалою від 19.04.2016 року, громадянка ОСОБА_4 (далі - скаржниця), як набувач спірного нерухомого майна за договором купівлі-продажу квартири від 28.12.2011 року, укладеним з громадянкою ОСОБА_10, яка придбала спірну квартиру в ліквідаційній процедурі банкрута з аукціону, результати якого визнано недійсними ухвалою суду від 16.01.2013 року, звернулася до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу як таку, що прийнята з порушенням положень цивільного законодавства щодо захисту права власності шляхом витребування майна від добросовісного набувача, вимог господарського процесуального закону щодо розгляду спорів про витребування майна боржника з чужого незаконного володіння в окремому позовному провадженні, та відмовити у задоволенні заяви ліквідатора банкрута про витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_4

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Білоусова Я.О., судді: Лакіза В.В., Тарасова І.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.04.2016 року у даній справі - без змін (том 10-а, а.с. 102 - 108).

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, скаржниця звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову апеляційного суду від 08.08.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 19.04.2016 року, прийняти нове рішення про відмову ліквідатору банкрута Онищенку К.С. у задоволенні заяви про витребування з володіння ОСОБА_4 двокімнатної квартири АДРЕСА_1 в межах провадження у даній справі про банкрутство, обґрунтовуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 41, 55 Конституції України, статей 256, 257, 261, 267, 330, 387, 388, 392 ЦК України, статей 1, 10, 38, 41 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, статей 12, 16, 22, 43, 74 ГПК України. Скаржниця вважає помилковими висновки судів про витребування у неї, як добросовісного набувача, спірної квартири до ліквідаційної маси банкрута з посиланням на обставини відсутності будь-яких заборон та обтяжень, в тому числі іпотеки, на спірне нерухоме майно на момент його придбання у громадянки ОСОБА_10 за договором купівлі-продажу квартири від 28.12.2011 року та зазначає, що відсутність доказів на підтвердження розрахунку покупця за спірну квартиру не свідчить про те, що правочин з її відчуження відбувся поза волею власника. Також, скаржниця доводить, що вимога ліквідатора Онищенка К.С. про витребування у неї спірної квартири з підстав скасування результатів її продажу з аукціону в ліквідаційній процедурі банкрута заявлена з пропуском загальної позовної давності у три роки, перебіг якої розпочався з моменту звернення заставного кредитора ПАТ "УкрСиббанк" у серпні 2012 року до місцевого господарського суду зі скаргою на дії ліквідатора Бережного О.І. щодо незаконного відчуження спірної квартири на користь громадянки ОСОБА_10 з аукціону. За твердженням скаржниці, суди попередніх інстанцій помилково розглянули заяву ліквідатора про витребування спірного майна банкрута до ліквідаційної маси в межах провадження у даній справі про банкрутство, оскільки такий спір підлягає вирішенню господарським судом в окремому позовному провадженні.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 08.08.2016 року та ухвалу суду першої інстанції від 19.04.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представника ТОВ "Кей-Колект" - Дутчак В.Ф., дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Відповідно до частини 2 статті 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Пунктом 11 Розділу X Прикінцеві та Перехідні положення Закону про банкрутство (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) передбачено, що положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом. Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Отже, суди дійшли вірного висновку про застосування до спірних правовідносин положень Закону про банкрутство в редакції Закону України №2343-ХІІ, до внесення змін Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року, який набрав чинності 19.01.2013 року, з огляду на те, що ліквідаційну процедуру щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 у даній справі введено постановою місцевого господарського суду від 12.10.2009 року.

Відповідно до частини 1 статті 25 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року, ліквідатор з дня свого призначення вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції з 19.01.2013 року внесено доповнення до статті 16 ГПК України частиною такого змісту: "справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини 1 статті 12 цього Кодексу, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство", а також доповнено частину 1 статті 12 пунктом 7 про підвідомчість господарським судам справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство. Перелік таких майнових вимог законодавцем не обмежено, однак передбачено винятки щодо спорів, пов'язаних з визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів) за позовом контролюючих органів, визначених Податковим кодексом України.

Такі зміни щодо виключної підсудності певних спорів судам, у провадженні яких перебуває справа про банкрутство, набрали чинності з 19.01.2013 року.

Отже, законодавець змінив норми процесуального права в частині виключної підсудності і такі зміни поширюються на всі правовідносини у майнових спорах з боржником, які розглядаються судами у справах про банкрутство після 19.01.2013 року, незалежно від того, що до боржника можуть застосовуватися окремі положення матеріального та процесуального права, визначені Законом про банкрутство в редакції, яка існувала до набрання чинності Законом України №4212-VІ від 22.12.2011 року та в силу пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень продовжує застосовуватися до окремих боржників.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд України у Постанові №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14, який, проаналізувавши зміни до статей 16 та 12 ГПК України в системному аналізі з положеннями Закону про банкрутство №2343-ХІІ (у редакції Закону України №4212-VІ від 22.12.2011 року), зазначив про те, що за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення майнових спорів до боржника є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Закону №2343-ХІІ, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Отже, висловивши таку правову позицію про розгляд у межах провадження у справі про банкрутство майнових спорів боржника, Верховний Суд України змінив свою правову позицію зазначену у Постанові від 29.04.2015 року у справі №903/134/13-г про можливість розгляду окремих спорів (позовних вимог про витребування майна боржника до ліквідаційної маси за статтею 388 ЦК України) поза межами провадження у справі про банкрутство.

Висновки Верховного Суду України у Постанові від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 щодо застосування норм процесуального права, відповідно до статті 11128 ГПК України, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують положення статей 12, 16 ГПК України.

Отже, встановивши виключну підсудність майнових спорів до боржника з 19.01.2013 року суду, який здійснює розгляд справи про банкрутство, законодавець тим самим розширив повноваження такого суду на предмет можливості визнання недійсними правочинів із цивільно-правових підстав та повернення майна боржнику в порядку статті 388 ЦК України, оскільки особи, права яких порушено такими правочинами, та власник, майно якого відчужено третім особам без його згоди, вже не може захистити свої права шляхом звернення з відповідними вимогами у позовному провадженні.

Відтак, заявлений ліквідатором спір у справі про банкрутство про витребування до ліквідаційної маси банкрута майна з володіння третьої особи, яка його придбала за цивільно-правовим договором у переможця аукціону, результати якого було визнано недійсними в судовому порядку, підлягає розгляду господарським судом, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частин 1, 3 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі, якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача, шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини 1 статті 388 ЦК України, а чинне законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами наявності у відчужувача за останнім договором у ряді цивільно-правових договорів, які укладалися щодо спірного майна, права на його відчуження; визнання результатів торгів (аукціону) недійсними є підставою для витребування власником майна від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

Така правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України згідно Постанов від 03.10.2011 року у справі №51/232 та від 17.10.2011 року у справі №5002-8/5447-2010.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.07.2009 року за заявою боржника порушено дану справу про банкрутство фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 за особливостями провадження відповідно до статей 47 - 49 Закону про банкрутство в редакції до 19.01.2013 року; постановою суду першої інстанції від 12.10.2009 року (залишена без змін касаційним судом), з врахуванням ухвали про виправлення описки від 19.08.2011 року, боржника визнано банкрутом та введено щодо нього ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Бережного О.І. (том 1, а.с. 1 - 2, 175 - 179, том 2, а.с. 84 - 85, том 3, а.с. 80 - 81).

Судами встановлено, що на праві власності банкруту належить квартира двокімнатна АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харченко І.А. за реєстром №4173 та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за №2305509. Зазначену квартиру за договором іпотеки нерухомого майна від 27.08.2007 року боржник передав в іпотеку АКІБ "УкрСиббанк", у зв'язку з чим банком, як заставним кредитором, заявлено до боржника вимоги на суму 530 107, 71 грн., які ліквідатором визнано в повному обсязі та включено до реєстру вимог кредиторів; ухвалою суду від 01.12.2015 року ПАТ УкрСиббанк" замінено його правонаступником ТОВ "Кей-Колект" (том 10, а.с. 87 - 88).

Суди встановили, що за даними звіту попереднього ліквідатора Бережного О.І. від 26.02.2013 року, належне боржнику на праві власності майно, в тому числі квартира двокімнатна АДРЕСА_1, включено до складу ліквідаційної маси та реалізовано на аукціоні від 09.12.2011 року, проведеному Товарною біржею "Всеукраїнський торгівельний центр"; переможцем аукціону визнано громадянку ОСОБА_10, яка придбала спірну квартиру за ціною 69 400 грн., про що складено протокол №2 проведення аукціону від 09.12.2011 року.

Судами встановлено, що на підставі протоколу №2 проведення аукціону від 09.12.2011 року та договору купівлі-продажу від 13.12.2011 року, укладеного з переможцем аукціону, за ОСОБА_10 зареєстровано право власності на зазначену квартиру; в подальшому, громадянка ОСОБА_10 відчужила придбану з аукціону від 09.12.2011 року квартиру на користь громадянки ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 28.12.2011 року, зареєстрованого в реєстрі за №3681 та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Салигою Н.А. (том 10, а.с. 126 - 127, 133 - 136).

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що станом на 20.11.2015 року власником квартири двокімнатної АДРЕСА_1 є ОСОБА_4 (том 10, а.с. 116 - 117).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, в межах провадження у даній справі про банкрутство ухвалою місцевого господарського суду від 16.10.2013 року у зв'язку з порушенням порядку реалізації спірної квартири в ліквідаційній процедурі банкрута, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13.12.2011 року між арбітражним керуючим Бережним О.І., який на дату укладення даного договору виконував обов'язки ліквідатора банкрута, та громадянкою ОСОБА_10 (том 6, а.с. 198 - 201). Зазначене судове рішення не оскаржувалося в апеляційному (та касаційному) порядку та набрало законної сили.

Матеріалами справи підтверджується та судами встановлено, що на виконання вимог статті 25 Закону про банкрутство щодо вжиття заходів з повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб, 28.01.2016 року ліквідатор Онищенко К.С. звернувся до місцевого господарського суду зі заявою про витребування квартири двокімнатної, загальною площею 51,6 кв.м., житловою площею 29,6 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 з володіння ОСОБА_4 та її передання ліквідатору банкрута Онищенку К.С.; скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірну квартиру та відновлення реєстрації права власності на зазначений об'єкт нерухомості за ОСОБА_5; зобов'язання реєстраційного органу провести всі необхідні дії щодо відновлення реєстрації за ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру (том 10, а.с. 99 - 117).

Отже, з вимогою про повернення майна (квартири) до ліквідаційної маси боржника ліквідатор Онищенко К.С. звернувся в межах трьохрічного строку позовної давності, перебіг якого розпочався з моменту визнання недійсним правочину з продажу майна з публічних торгів за судовим рішенням.

Задовольняючи частково заяву ліквідатора про витребування майна банкрута до ліквідаційної маси, суд першої інстанції у засіданні від 08.08.2016 року виходив із встановлених ухвалою місцевого господарського суду від 16.10.2013 року у даній справі преюдиційних обставин реалізації спірної квартири банкрута та реєстрації права власності на неї за громадянкою ОСОБА_10 з порушенням законодавства про банкрутство та про іпотеку, а також відсутності доказів здійснення покупцем розрахунків за придбану з аукціону квартиру банкрута та доказів звернення ліквідатора Бережного О.І. до заставного кредитора ПАТ "УкрСиббанк", вимоги якого забезпечені іпотекою спірної квартири, за погодженням продажу предмета іпотеки на аукціоні в ліквідаційній процедурі банкрута.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника (боржника) поза його волею, було відчужено за результатами спірного аукціону без згоди заставного кредитора та за ціною, значно нижчою його ліквідаційної вартості, що є підставою для витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_4 до ліквідаційної маси боржника та її спрямування на погашення вимог заставного кредитора ТОВ "Кей-Колект", як правонаступника іпотекодержателя ПАТ "УкрСиббанк".

При цьому, місцевий господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ліквідатора Онищенка К.С. про зобов'язання реєстраційного органу провести державну реєстрацію відновлення права власності на спірне нерухоме майно з посиланням на виключну компетенцію державного реєстратора щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та внесення змін до Державного реєстру прав в силу положень статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Апеляційний суд, переглядаючи справу в повному обсязі, погодився з висновками суду першої інстанції про витребування спірної квартири з володіння ОСОБА_4 та її передання ліквідатору банкрута Онищенку К.С., а також скасування державної реєстрації прав на спірну квартиру за попереднім власником ОСОБА_4 з огляду на встановлені обставини її вибуття з володіння власника-банкрута з аукціону, результати якого визнано судом недійсними, та відчуження спірного нерухомого майна переможцем аукціону на користь третьої особи за цивільно-правовим договором, що є підставою для захисту власником своїх прав шляхом пред'явлення вимоги про витребування спірного майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції правил підвідомчості справ господарським судам при розгляді заяви ліквідатора Онищенка К.С. про витребування майна банкрута у третьої особи з посиланням на необхідність розгляду таких спорів в окремому позовному провадженні, апеляційний суд відхилив, як необґрунтовані, з огляду на положення статей 12, 16 ГПК України про виключну підвідомчість спорів з майновими вимогами до боржника, в тому числі про витребування майна з чужого незаконного володіння (витребування за статтею 388 ЦК України), господарському суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

Колегія суддів касаційного суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій за результатами розгляду заяви ліквідатора банкрута Онищенка К.С. про витребування до ліквідаційної маси банкрута спірної квартири з володіння громадянки ОСОБА_4 в порядку статті 388 ЦК України, а доводи скаржниці за змістом касаційної скарги про неналежну оцінку судами обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги та спростовані судами першої та апеляційної інстанцій, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 1117 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

Також, колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє клопотання ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності за вимогами ліквідатора банкрута про витребування у неї спірної квартири до ліквідаційної маси, заявлене в ході касаційного провадження з перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції про часткове задоволення вимог ліквідатора, оскільки за змістом частини 3 статті 267 ЦК України про застосування наслідків спливу позовної давності стороною у спорі може бути заявлено лише до винесення судом рішення по суті, а посилання сторони на сплив позовної давності в процесі касаційного перегляду судового рішення не вважається такою заявою.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про залишення без змін постанови Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 року та ухвали Господарського суду Харківської області від 19.04.2016 року у справі №Б-50/112-09 як таких, що прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, та відмову у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_4.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 08.08.2016 року та ухвалу Господарського суду Харківської області від 19.04.2016 року у справі №Б-50/112-09 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді С.В. Куровський

В.Ю. Поліщук