Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2015 року м. Київ П/800/545/14

Вищий адміністративний суд України у складі: головуючий - суддя Кочан В.М., судді Бутенко В.І., Винокуров К.С., Ліпський Д.В., Черпак Ю.К.,

секретар судового засідання Борілло Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2

до Президента України ОСОБА_3,

треті особи на стороні відповідача Національний банк України, Рада національної безпеки і оборони України,

про визнання незаконним та нечинним з моменту прийняття Указу Президента України ОСОБА_3 від 14.11.2014р. № 875/2014,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися в суд з адміністративним позовом до Президента України Порошенка П.О. (далі - відповідач), треті особи на стороні відповідача: Національний банк України, Рада національної безпеки і оборони України, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили визнати незаконним та нечинним з моменту прийняття Указ Президента України від 14 листопада 2014 року №875/2014 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» (далі - Указ №875/2014) в частині введення в дію пункту 8 рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях» (далі - Рішення РНБО України).

В обґрунтування позову позивачі зазначили, що пунктом 8 Рішення РНБО України, який введено в дію Указом №875/2014, запропоновано Національному банку України вжити у місячний строк заходів щодо припинення обслуговування банками рахунків, у тому числі карткових, відкритих суб'єктам господарювання всіх форм власності та населенню на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях. На переконання позивачів таке положення Указу №875/2014 порушує конституційні права громадян України, створює пряму дискримінацію мешканців Донецької і Луганської областей, що проживають на територіях у районі проведення антитерористичної операції, та юридичних осіб, зареєстрованих на даних територіях.

Представники позивачів в судовому засіданні позовні вимоги підтримали і пояснили, що Указ №875/2014 не відповідає нормам національного та міжнародного законодавства, оскільки унеможливлює здійснення пенсійних виплат особам, які проживають на окремих територіях в Донецькій та Луганській областях. Зокрема зазначили, що Указ №875/2014 не відповідає положенням ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст. 53 Закону України «Про Національний банк України», ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки у Президента України відсутні повноваження щодо надання вказівок чи рекомендацій Національному банку України шляхом видання відповідних указів, а нормативне регулювання пенсійного забезпечення в Україні здійснюється не указами Президента України та не рішеннями Ради національної безпеки і оборони України, а виключно законами України.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив і зазначив, що Указ №875/2014 виданий у межах компетенції Президента України, на виконання повноважень, передбачених ст. 106 Конституції України, та у відповідності до законів України.

Представник Національного банку України проти задоволення позову заперечив і просив відмовити у задоволенні позову. У наданих суду поясненнях зазначив, що Указ №875/2014 видано Президентом України на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки до повноважень Президента України віднесено введення Указом прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень. На думку представника Національного банку України положення пункту 8 Указу №875/2014 є пропозицією, яка не є обов'язковою для виконання, а тому не суперечить вимогам ст. 53 Закону України «Про Національний банк України» та ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Представник Національного банку України також повідомив, що Національний банк України на виконання Указу №875/2014 жодного нормативно-правового акту не приймав.

Вислухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши зібрані у справі докази, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у зв'язку з суспільно-політичною та соціально-економічною ситуацією в Донецькій та Луганській областях Рада національної безпеки і оборони України 4 листопада 2014 року прийняла рішення «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях».

Пунктом 8 вказаного Рішення РНБО України запропоновано Національному банку України вжити у місячний строк заходів щодо припинення обслуговування банками рахунків, у тому числі карткових, відкритих суб'єктам господарювання всіх форм власності та населенню на окремих територіях у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного Указу №875/2014) функціями Ради національної безпеки і оборони України є внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до функцій, визначених цим Законом, РНБО України розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України, зокрема, щодо визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах, щодо заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України (абз. 2,7 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону).

За змістом ст. 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» прийняті Радою національної безпеки і оборони України рішення вводяться в дію указами Президента України.

Статтею 102 Конституції України встановлено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави.

У ст. 107 Конституції України визначено, що Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України, який координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Рішення Ради національної безпеки і оборони України вводяться в дію указами Президента України. Компетенція та функції Ради національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Указом №875/2014 Президент України Порошенко П.О. увів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях".

Суд вважає обґрунтованими твердження представника відповідача про те, що реалізація повноважень Президента України може відбуватись, у тому числі, і шляхом надання відповідним суб'єктам владних повноважень, в даному випадку - Національному банку України, пропозицій щодо вжиття згідно з визначеною законодавством компетенцією таких органів заходів, спрямованих на усунення причин та нейтралізацію загроз національним інтересам України.

Вочевидь, що внесення таких пропозицій не можна ототожнювати із наданням обов'язкових до виконання доручень або розцінювати їх як втручання у діяльність іншого суб'єкта владних повноважень.

В судовому засіданні встановлено, що 6 серпня 2014 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій», якою обмежено здійснення фінансових операцій банками та небанківськими установами і національним оператором поштового зв'язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, у населених пунктах, які не контролюються українською владою. До вищезазначених операцій відносяться, зокрема, операції з обслуговування банками рахунків, у тому числі карткових, відкритих суб'єктам господарювання всіх форм власності.

Вказана постанова Правління Національного банку України прийнята з метою запобігання загрози життю і здоров'ю працівників та клієнтів банків, забезпечення стабільності банківської системи та в зв'язку з тим, що на території Донецької та Луганської областей відповідно до постанови Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року №436, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи.

Таким чином, порядок здійснення фінансових операцій банками та платіжними організаціями у населених пунктах, які не контролюються українською владою, було врегульовано ще до видання спірного Указу №875/2014.

Після видання Указу №875/2014 Національним банком України нормативно-правові акти на виконання даного Указу не приймались.

Звідси, положення Указу №875/2014 про введення в дію пункту 8 рішення РНБО України від 4 листопада 2014 року не суперечить положенням ст. 53 Закону України «Про Національний банк України» та ст. 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та не дає підстав вважати, що Президент України, видавши такий указ, втрутився у виконання функцій та повноважень Національного банку України.

Посилання позивачів на те, що положення оскарженого (в частині) Указу №875/2014 носять дискримінаційний характер є необґрунтованими, оскільки ці положення жодним чином не змінюють встановлених законодавством гарантій соціального захисту громадян України, зокрема не скасовують право застрахованої особи на отримання пенсійних виплат та не суперечить змісту ст. 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка встановлює право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Необґрунтованим також є твердження позивача ОСОБА_1 про те, що Указом №875/2014 порушено права обласної організації Комуністичної партії України, яку він очолює, оскільки жодним чином не порушено право такої організації на здійснення нею статутної діяльності та не позбавлено можливості здійснювати фінансові операції в банках чи небанківських установах у населених пунктах, які контролюються українською владою.

Стосовно відповідності оскарженого (в частині) Указу №875/2014 нормам та принципам міжнародного права слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 29 Загальної декларації прав людини, прийнятої на третій сесії Генеральної Асамблеї ООН, кожна людина має обов'язки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи. При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві. Здійснення цих прав і свобод ні в якому разі не повинно суперечити цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Аналогічні критерії викладені у статтях 12, 18, 19, 21 і 22 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (набув чинності, у тому числі для України, 23.03.1976р.).

Сутність наведених критеріїв, які визначають ступінь допустимого втручання держави у права та свободи особи, полягає у тому, що здійснення певних прав не підлягає жодному обмеженню крім тих, що встановлені законом та є необхідними у демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки та суспільного спокою, з ціллю запобігання правопорушень та злочинів, для охорони здоров'я і моральності та захисту прав і свобод інших осіб.

Обмежувальні заходи щодо прав і свобод можуть бути вжиті державою лише у цілях, визначених у вказаних міжнародно-правових документах, із дотриманням відповідності інтересів держави у сфері національної безпеки та ступеня втручання в основні права і свободи громадян.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Сукупність зібраних та перевірених в судовому засіданні доказів дає суду підстави вважати, що Указ №875/2014 (в оскарженій частині) виданий відповідачем на виконання та в межах повноважень, визначених Конституцією та законами України, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття такого Указу, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів всіх осіб та цілей, на досягнення яких спрямований такий Указ, а тому правові підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Керуючись ст.ст. 158 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовити повністю.

Постанова може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя Кочан В.М.

судді Бутенко В.І.

Винокуров К.С.

Ліпський Д.В.

Черпак Ю.К.