Історія справи

Постанова ВАСУ від 12.02.2026 року у справі №340/854/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2026 року

м. Київ

справа №340/854/23

адміністративне провадження № К/990/37149/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,

суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року (судді: Чабаненко С.В., Білак С.В., Лукманова О.М.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області, за участю третьої особи, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Ленінського районного суду м. Кіровограда про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (далі - відповідач, ТУ ДСА України в Кіровоградській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів, Ленінський районний суд м. Кіровограда (далі - третя особа), у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2023 року;

- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень 2023 року в сумі 90 175,80 грн.

Позов мотивовано тим, що позивач є суддею Ленінського районного суду міста Кіровограда та з лютого 2022 року перебуває у складі Збройних Сил України у зв`язку з мобілізацією. За січень 2023 року суддівська винагорода йому не нараховувалася та не виплачувалася. При цьому позивачем вказано, що його право на отримання суддівської винагороди гарантоване статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 займає посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда.

З 27 лютого 2022 року відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», від 24 лютого 2022 року №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивач призваний на військову службу до Збройних Сил України по мобілізації та проходить військову службу у складі Військової частини НОМЕР_1 .

На цій підставі головою Ленінського районного суду міста Кіровограда видано наказ від 28 лютого 2022 року №43-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу», яким позивача увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28 лютого 2022 року із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до фактичної демобілізації.

Законом України від 01 серпня 2022 року №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізація трудових відносин» внесено зміни до статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), згідно з якими припинено нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19 липня 2022 року.

У зв`язку цим, в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда видано наказ від 19 липня 2022 року №100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року №43-К», яким внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року №180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу», зміни, а саме: слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінено словами «зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації». Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області наказано припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у лютому - липні 2022 року позивачу нараховувався та виплачувався середній заробіток у зв`язку з проходженням військової служби. З 19 липня 2022 року позивачу не здійснювалося нарахування ні суддівської винагороди, ні середнього заробітку.

Уважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому суддівської винагороди за січень 2023 року такою, що суперечить положенням статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», позивач звернувся з цим позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ДСА в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати судді Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2023 року. Зобов`язано ТУ ДСА в Кіровоградській області нарахувати та виплатити судді Ленінського районного суду міста Кіровограда ОСОБА_1 суддівську винагороду за січень 2023 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» є спеціальним законом, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Вказаний Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування судді на військовій службі не є таким випадком.

Посилання відповідача на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IX, суд першої інстанції відхилив із вказівкою на те, що цей Закон не регулює правовідносини, пов`язані з нарахуванням та виплатою суддівської винагороди.

Окрім того, суд першої інстанції уважав, що видання наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року №100/К, яким на підставі цього Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX з 19 липня 2022 року припинено нарахування та виплату позивачу середнього заробітку, передбаченого частиною третьою статті 119 КЗпП України, не є перешкодою для виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі, встановленому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 31 березня 2023 року скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що нарахування та виплату на користь позивача середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби припинено на підставі наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року №100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року №43-К», який ним оскаржений не був.

З огляду на це, суд апеляційної інстанції уважав доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції, про допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за січень 2023 року, необґрунтованими.

При цьому суд апеляційної інстанції врахував доводи позивача про те, що наказом в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року №100/К внесено зміни не в наказ від 28 лютого 2022 року № 43-К, яким увільнено суддю ОСОБА_1 від виконання обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу, а в наказ від 03 листопада 2020 року № 180-К, який прийнятий до запровадження воєнного стану на території України.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , покликаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу подано з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норми частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки такі, з погляду скаржника, не можуть регулювати спірні правовідносини. При цьому скаржник вказує, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини третьої статті 119 КЗпП України в межах спірних правовідносин.

Скаржник наголошує на тому, що в силу вимог частини другої статті 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

Та обставина, що наказ в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року №100/К прийнято відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України, на переконання скаржника, не впливає на суть вказаного спору, оскільки його предметом є невиплата суддівської винагороди, врегульованої статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Окремо скаржник звертає увагу на те, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що ним не було оскаржено наказ в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року №100/К, не відповідає дійсності.

Позиція інших учасників справи

Від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження №К/990/37149/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №340/854/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області, третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський районний суд м. Кіровограда про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди.

Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2023 року зупинено касаційне провадження №К/990/37149/23 у справі № 340/854/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області, третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський районний суд м. Кіровограда про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди, - до припинення перебування відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року поновлено касаційне провадження №К/990/37149/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі № 340/854/23 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Кіровоградській області, третя особа, як не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Ленінський районний суд м. Кіровограда про визнання протиправною бездіяльності та стягнення суддівської винагороди. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 340/854/23 до набрання законної сили рішенням у справі № 340/2610/23 та рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі № 320/10955/23.

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2026 року призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).

За приписами статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.

За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють, зокрема, Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Відповідно до частини першою статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Положенням про територіальне управління Державної судової адміністрації в Кіровоградській області, затвердженим головою Державної судової адміністрації України 25 вересня 2015 року визначено, що основним завданням управління є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів Кіровоградської області та фінансове забезпечення місцевих загальних судів Кіровоградської області з метою створення належних умов діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування. Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області та місцевих загальних судів Кіровоградської області.

Заходи по фінансовому забезпеченню місцевих загальних судів Кіровоградської області включають в себе і нарахування та виплату суддівської винагороди.

За приписами частини другої статті 24 Закону №1402-VІІІ голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Нарахування, у тому числі суддівської винагороди суддям, здійснюється на підставі наказів голів суддів, табелів обліку робочого часу, копії яких передаються судами управлінню для виконання.

Поряд з тим, Законом № 1402-VІІІ не урегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

Зазначені питання урегульовано статтею 119 Кодексу законів про працю України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України (в редакції до внесених змін Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року, було внесено зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, а саме слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

З 19 липня 2022 року законодавцем не передбачено виплату грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Частинами першою та другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Спірні правовідносини у цій справі зводяться до вирішення питання щодо правомірності бездіяльності ТУ ДСА в Кіровоградській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за січень 2023 року.

Позивач твердить, що відповідач безпідставно застосував до спірних правовідносин положення частини третьої статті 119 КЗпП України замість положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, унаслідок чого суддівська винагорода за спірний період йому не була нарахована та виплачена.

У контексті спірних правовідносин, Верховний Суд вважає за доцільне зазначити таке.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їхнього статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018.

У рішенні від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

У справі, що розглядається, судами установлено, що ОСОБА_1 обіймає посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда та відповідно до наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2022 року № 43-к був увільнений від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку із призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу Командування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.

При цьому до призначення на посаду за штатом воєнного часу до Збройних Сил України позивач отримував суддівську винагороду відповідно до вимог статті 135 Закону № 1402-VIII.

Варто зазначити, що Законом № 1402-VIII передбачено випадки коли під час відрядження за суддею зберігається виплата суддівської винагороди за основним місцем роботи та встановлених законом доплат у зв`язку зі здійсненням таким суддею судочинства.

Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів, у розумінні вимог частини четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Питання щодо формування кошторисів і щомісячних розписів видатків, зокрема видатків на виплату суддям суддівської винагороди, вирішується не самостійно територіальними органами Державної судової адміністрації України, а останні здійснюють фінансування судів щодо указаних виплат на підставі відповідних наказів голів судів, якими з дотриманням вимог закону визначається розмір суддівської винагороди, яка підлягає сплаті судді відповідного суду.

Як уже зазначалося, відповідно до наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2022 року № 43-к ОСОБА_1 увільнено від виконання посадових обов`язків судді Ленінського районного суду м. Кіровограда на час мобілізації з 28 лютого 2022 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.

Наведене свідчить, що, позивач, перебуваючи на військовій службі, судочинство не здійснює.

З аналізу статті 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» висновується, що громадяни України, призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Водночас Законом № 1402-VIII не врегульовано питання призову суддів на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду та виплати суддівської винагороди.

Натомість ці питання врегульовано статтею 119 КЗпП України.

Станом на час прийняття позивача на військову службу частина третя статті 119 КЗпП України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року, який набрав чинності 19 липня 2022 року, у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Наведене свідчить, що з 19 липня 2022 року, у зв`язку з прийняттям Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» скасовано збереження середнього заробітку за мобілізованими працівниками та за такими працівниками з 19 липня 2022 року зберігається лише місце роботи і посада.

Таким чином, з 19 липня 2022 року серед трудових та соціальних гарантій працівникам, які призвані на військову службу під час мобілізації, відсутнє право на отримання середнього заробітку за місцем роботи, а роботодавець не має обов`язку виплачувати таким працівникам середній заробіток, який обраховувався за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати.

Частиною другою статті 24 Закону № 1402-VIII визначено, що голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Як установлено у справі, у зв`язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» наказом в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К» внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу», зміни, а саме: слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінити словами «зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації».

Крім того, згідно з пунктом 2 наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К» припинено ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.

Отже, зміни, внесені Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», зокрема до частини третьої статті 119 КЗпП України, слугували підставою для видання наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К», а не безпосередньо для оскаржуваної позивачем, на його думку, протиправної бездіяльності ТУ ДСА України в Кіровоградській області, адже дії останнього щодо припинення нарахування та виплати позивачу з 19 липня 2022 року суддівської винагороди безпосередньо здійснені ТУ ДСА України в Кіровоградській області на підставі наказу в.о. голови Ленінського районного суду міста Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К.

За таких обставин та з урахуванням наведеного правового врегулювання Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність у позивача, який є суддею, права на отримання середнього заробітку за місцем своєї роботи з 19 липня 2022 року, на період проходження військової служби, з огляду на приписи частини третьої статті 119 КЗпП України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01 липня 2022 року.

Відповідно до частин першої-третьої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, у тому числі, проходження військової служби.

Згідно з частиною другою статті 2 зазначеного Закону проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Верховний Суд зауважує, що Закон № 1402-VIII є спеціальним законом про судоустрій, яким врегульовано питання виплати суддівської винагороди. Право на отримання суддею суддівської винагороди є гарантією його незалежності та невід`ємною складовою його статусу. Закон передбачає вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди і перебування судді на військовій службі не є таким випадком.

Разом з цим, Законом № 1402-VIII не передбачено правове регулювання проходження суддею військової служби із збереженням суддівської винагороди.

Отже, виходячи з приписів Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач як громадянин України призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, користується гарантіями, передбаченими, в тому числі частиною третьою статті 119 КЗпП України, що прямо закріплено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», який, насамперед, є спеціальним у сфері регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Варто зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23 зазначила, що призначення і звільнення судді з посади охоплюється сферою публічних відносин, разом з тим у нього виникають трудові відносини з відповідним судом, про що прямо зазначено в статті 125 Закону № 1402-VIII, згідно з якою припинення повноважень судді є підставою для припинення трудових відносин з відповідним судом, про що голова суду видає наказ. Ці відносини виникають на підставі наказу про зарахування судді до штату відповідного суду, про що також ідеться в статті 81 зазначеного Закону.

Отже, в разі коли суддя призваний для проходження військової служби, зокрема за призовом під час мобілізації, на особливий період, трудові відносини між ним і судом регулюються нормою частини третьої статті 119 КЗпП України, оскільки в Законі № 1402-VIII немає норми, яка б по-іншому регулювала ці відносини.

Повертаючись до обставин справи, встановлено, що наказом Ленінського районного суду м. Кіровограда від 28 лютого 2022 року № 43-к «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу» увільнено від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства, суддю Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 у зв`язку із призначенням на посаду за штатом воєнного часу, зарахуванням до списку особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1 з 28 лютого 2022 року зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації.

Разом з цим, наказом Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К» внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу», зміни, а саме: слова «зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня фактичної демобілізації» замінити словами «зі збереженням місця роботи та посади до дня фактичної демобілізації». Наказано відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності ТУ ДСА України в Кіровоградській області припинити ОСОБА_1 виплату середнього заробітку з 19 липня 2022 року на період проходження військової служби.

Із відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2025 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування наказу в.о. голови Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року №100/к ««Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К», розглянутого у межах справи № 340/2610/23, відмовлено.

Наведене свідчить, що наказ Ленінського районного суду м. Кіровограда від 19 липня 2022 року № 100/К «Про внесення змін до наказу від 28 лютого 2022 року № 43-К», яким внесено до пункту 1 наказу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 03 листопада 2020 року № 180-К «Про увільнення судді ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків по здійсненню судочинства у зв`язку з прийняттям на військову службу» видано у межах повноважень та на підставі закону, зокрема частини третьої статті 119 КЗпП України.

Отже, вступивши на військову службу, позивач не втратив статусу судді, його повноваження судді збереглися в силу норм частини сьомої статті 126 Конституції України та статті 119 Закону № 1402-VIII. Одночасно він набув статусу військовослужбовця. Будучи увільненим від виконання обов`язків зі здійснення правосуддя на період проходження військової служби, позивач у цей період не має права на отримання суддівської винагороди як винагороди за виконання професійного обов`язку судді. Він вступив у публічні правовідносини з державою щодо проходження військової служби на умовах, зокрема й щодо забезпечення (грошового, матеріального), які встановила держава для цього виду публічної служби. У зв`язку із цим припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди є правомірним.

Таким чином, призвавши позивача для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Батьківщини, держава взяла зобов`язання надати йому відповідні правові та соціальні гарантії, в тому числі й щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця. Це відповідає й змісту норми частини третьої статті 119 КЗпП України у чинній редакції, яка звільняє роботодавця від обов`язку виплачувати працівникові, призваному на військову службу, заробітну плату. За відсутності правової норми, яка б гарантувала збереження суддівської винагороди у разі призову на військову службу, вимоги позивача про виплату суддівської винагороди при фактичному виконанні обов`язків військової служби, а не відправленні правосуддя не мають правового підґрунтя.

За таких обставин та правового регулювання суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно витлумачивши норми статті 135 Закону № 1402-VIII та застосувавши до спірних правовідносинах норму частини третьої статті 119 КЗпП України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 320/10955/23, в якій сформовано висновок щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, який полягає у тому, що у разі проходження суддею військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також в інших випадках, передбачених частиною другою статті 39 Закону № 2232-ХІІ, за ним зберігається місце роботи і посада на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичного звільнення. У цей період на суддю поширюється статус військовослужбовця, визначений нормативно-правовими актами, зокрема, гарантії правового і соціального захисту військовослужбовців, а суддівська винагорода судді не виплачується.

З огляду на наведене Верховний Суд констатує, що висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а підстави для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Доводи ж касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, Суд уважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року у справі №340/854/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.Г. Загороднюк

судді Л.О. Єресько

В.М. Соколов