Історія справи

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/80460/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Заїки М.М.,

суддів Стародуба О.П.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року у справі за її позовом до військової частини А-1451 про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно,

встановила:

У січні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до військової частини А-1451 про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2011 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з військової частини А-1451 на користь позивача заборгованість з виплати грошової компенсації замість належного до видачі, на день звільнення з військової служби у відставку, речового майна за період з 01 серпня 1997 року по 11 березня 2000 року на підставі довідки №26 від 27 грудня 2010 року у сумі 1328,42 грн.

Стягнуто з військової частини А-1451 на користь ОСОБА_2 заборгованість з виплати грошової компенсації замість належного до видачі, на день звільнення з військової служби у відставку, речового майна за період з 11 березня 2000 року по 15 грудня 2010 року у сумі 6855,15 грн.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано та позов ОСОБА_2 залишено без розгляду у зв'язку з пропуском встановленого законом строку звернення до суду.

У касаційній скарзі позивач просить ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року скасувати, а постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2011 року залишити в силі, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо правильності застосування ними норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 проходила військову службу у військовій частині А-1451 на посаді планшетиста-кодувальника взводу обробки інформації роти управління командного пункту військової части А-1451, у військовому званні - «молодший сержант», була звільнена з військової служби у відставку за віком та з 15 грудня 2010 року виключена зі списків особового складу військової частини наказом її командира від 15 грудня 2010 року №280.

Довідками військової части А-1451 від 27 грудня 2010 року №26 встановлено, що розмір грошової компенсації замість речового майна, належного до видачі позивачу за період з 01 серпня 1997 року по 11 березня 2000 року, становить 1328,42 грн та розмір грошової компенсації замість речового майна, належного до видачі позивачу за період з 11 березня 2000 року по 15 грудня 2010 року, становить 6855,15 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зробив висновок, що, оскільки Закон України «Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів» від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ набув чинності з 11 березня 2000 року, то ОСОБА_2 необхідно було відшкодувати заборгованість з виплати грошової компенсації замість неотриманого речового майна, яка виникла перед нею у військової частини до 11 березня 2000 року. Крім того, право на виплату компенсації за неотримане речове майно за період з 11 березня 2000 року по 15 грудня 2010 року передбачене Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а порядок виплати грошової компенсації визначено постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, якою затверджено Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час. Дія пункту 2 статті 9-1 зазначеного Закону, яким передбачено виплату компенсації за неотримане речове майно, на момент звільнення позивача зі служби була чинною, а тому підлягала виконанню.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи без розгляду позов ОСОБА_2, апеляційний суд виходив з того, що позивач пропустила шестимісячний строк звернення до суду та не зверталась із заявою про його поновлення.

Проте, колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду, визначенні статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства, згідно з частиною першою якої, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У обґрунтуваннях касаційної скарги позивач посилається на те, що оскільки право на отримання грошової компенсації замість речового майна з'явилося в неї тільки після звільнення з військової служби відповідно до Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, то відповідно і строки на звернення до суду з позовом нею пропущені не були.

Проте, колегія суддів вважає, що таке посилання є помилковим, оскільки ОСОБА_2 просила в позові зокрема стягнути на її користь заборгованість з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належного до видачі за період з 01 серпня 1997 року по 11 березня 2000 року, а постанова Кабінету Міністрів України №1444, якою було затверджене Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, була прийнята лише 28 жовтня 2004 року.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що враховуючи положення статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, правомірним буде застосувати положення статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині розгляду позову ОСОБА_2 щодо стягнення на її користь з військової частини А-1451 заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належного до видачі за період з 01 серпня 1997 року по 11 березня 2000 року, оскільки позивач звернулась з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.

Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.

Законом України від 03 листопада 2006 року №328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що оскільки на момент звернення ОСОБА_2 за стягненням з військової частини А-1451 на її користь заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, то пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року №1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням даного Закону.

Крім того, необхідно зазначити, що така позиція щодо трактування зобов'язання сплати військовослужбовцям грошової компенсації замість речового майна була викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13.

Таким чином, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню. Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, обставини справи встановлені судами повно і правильно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального та процесуального права - судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про залишення без розгляду позову ОСОБА_2 до військової частини А-1451 в частині стягнення на її користь заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належного до видачі за період з 01 серпня 1997 року по 11 березня 2000 року, та про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до військової частини А-1451 в частині стягнення на її користь заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належного до видачі за період з 11 березня 2000 року по 15 грудня 2010 року.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 228, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

постановила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 травня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 25 жовтня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до військової частини А-1451 про стягнення заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно - скасувати.

Постановити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 до військової частини А-1451 в частині стягнення на її користь заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належного до видачі за період з 01 серпня 1997 року по 11 березня 2000 року, у сумі 1328,42 грн - залишити без розгляду.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до військової частини А-1451 в частині стягнення на її користь заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, належного до видачі за період з 11 березня 2000 року по 15 грудня 2010 року, у сумі 6855,15 грн - відмовити.

Постанова оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя М.М. Заїка

судді: О.П. Стародуб

І.В. Штульман