Історія справи

Постанова

Іменем України

31 жовтня 2018 року

м. Київ

справа № 399/472/17

провадження № 61-14789св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Стрільчука В. А.,

суддів: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В., УсикаГ.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Кіровоградобленерго»,

третя особа - Міністерство оборони України в особі Онуфріївського районного військового комісаріату,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року, у складі судді Шуліки О. О., та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2018 року у складі колегії суддів: Мурашка С. І., Гайсюка О. В., Карпенко О. Л.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Кіровоградобленерго», третя особа - Міністерство оборони України в особі Онуфріївського районного військового комісаріату, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 2012 року позивача було прийнято на роботу до ПАТ «Кіровоградобленерго» на посаду водія. Через оголошення в Україні особливого стану та часткову мобілізацію він був викликаний до Онуфріївського районного військового комісаріату щодо проходження військової служби за контрактом. З 10 грудня 2016 року його було зараховано до військової частини п/п В4745 для проходження військової служби, яка безпосередньо пов'язана із участю в антитерористичній операції (далі - АТО) в Донецькій області та Луганській області. Онуфріївським районним військовим комісаріатом було офіційно повідомлено керівництво ПАТ «Кіровоградобленерго» про його перебування на військовій службі, пов'язаній з участю в АТО. Незважаючи на це, у березні 2017 року йому повідомили, про його звільнення із займаної посади відповідно до пункту 3 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із вступом на військову службу за контрактом. Хоча при цьому йому не було надано остаточний розрахунок, не було ознайомлено із наказом про звільнення та не передано трудової книжки, що є вже порушенням порядку звільнення. Копію наказу позивач отримав 24 квітня 2017 року. Крім того, позивач вважає, що роботодавцем було порушено статтю 119 КЗпП України стосовно гарантій, які надаються законом особам, які перебувають на військовій службі під час особливого періоду.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просив, поновити його з 10 грудня 2016 року на посаді водія автотранспортних засобів дільниці з експлуатації та ремонту машин та механізмів, стягнути з відповідача середню заробітну плату з моменту звільнення до фактичного поновлення на роботі.

Рішенням Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент укладення позивачем контракту 10 грудня 2016 року особливий період, в розумінні Законів України «Про оборону», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не діяв, як не був оголошений і воєнний стан. Контракт ОСОБА_4 від 10 грудня 2016 року не містить посилань на його укладання у зв'язку із виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 20 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими, а звільнення правомірним, оскільки він був звільнений з роботи у зв'язку зі вступом на військову службу за контрактом, в період коли мобілізація не оголошувалась, тому укладення військового контракту з особою, що не була призвана на військову службу під час мобілізації, в особливий період, не передбачає збереження гарантій, визначених статтею 119 КЗпП України.

У березні 2018 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити повністю.

Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про те, що в Україні на час підписання ним контракту не було «особливого періоду», призов під час якого дає гарантії на трудові пільги, є помилковими.

Крім того, заявник зазначає, що для осіб, які укладають контракти для проходження служби, настання пільг пов'язане з існуванням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4

У квітні 2018 року ПрАТ «Кіровоградобленерго» надіслало засобом поштового зв'язку відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 працював у ПрАТ «Кіровоградобленерго» на посаді водія автотранспортних засобів 2 групи в/п 1.0 т Онуфріївського РЕМ.

05 грудня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до військового комісаріату Онуфріївського районного військового комісаріату з заявою про зарахування його кандидатом на військову службу за контрактом осіб рядового складу до Збройних Сил України.

10 грудня 2016 року між ОСОБА_4 та Міністерством оборони України, в особі командира військової частини п/п В4745, укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт).

За умовами контракту ОСОБА_4 добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду понад установлений строк контракту відповідно до вимог визначених законодавством, що регулює порядок проходження військової служби та цим контрактом. Контракт є строковим та укладається до строків установлених законодавством, за погодженням сторін на шість місяців.

Відповідно до повідомлення від 12 грудня 2016 року за вихідним № 3192 військового комісаріату Онуфріївського районного військового комісаріату, ОСОБА_4 уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України з Міністерством оборони України, в особі командира військової частини п/п В4745.

Згідно з листами від 13 січня 2017 року за вихідним № 61 та від 18 лютого 2017 року за вихідним № 715 військового комісару Онуфріївського районного військового комісаріату на адресу відповідача направлено контракт позивача про проходження громадянами України військової служби в Збройних Силах України з Міністерством оборони України та витяг з наказу командира по особовому складу.

27 лютого 2017 року наказом ПрАТ «Кіровоградобленерго» № 336-к водій автотранспортних засобів 2 групи в/п 1.0 т Онуфріївського РЕМ ОСОБА_4 звільнений з роботи за пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України з 10 грудня 2016 року.

Листами від 27 лютого 2017 року та 03 березня 2017 року ПрАТ «Кіровоградобленерго» неодноразово повідомляло та просило позивача звернутися до відділу кадрів за трудовою книжкою.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 119 КЗпП України на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» і «;Про альтернативну (невійськову) службу», «;Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За працівниками, які були призвані під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, але не більше ніж на строк укладеного контракту, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Пунктом 3 статті 23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців.

У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково.

Частиною другою статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що громадяни України, призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою та четвертою статті 119 КЗпП України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

З положень зазначених норм законів вбачається, що гарантії, передбачені частинами третьою, четвертою статті 119 КЗпП України надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і тим, що були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період, це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконання стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У листі Міноборони від 20 жовтня 2016 року № 316/1/906 «Щодо дії особливого періоду» та у постанові Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2015 року у справі № 800/582/14, виходячи із системного аналізу норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», зазначено, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Також на час укладення позивачем контракту набрало чинності рішення Ради Національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України», введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, яким констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Відповідно до примітки до статті 4 Закону України «Про Раду Національної безпеки та оборони України» кризовою ситуацією вважається крайнє загострення протиріч, гостра дестабілізація становища в будь-якій сфері діяльності, регіоні, країні.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону не звернув уваги на те, що на час укладення контракту з позивачем існувала кризова ситуація, що загрожувала національній безпеці України, а невідкладні заходи, запроваджені рішенням Ради національної безпеки та оборони України, щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності України вимагали, крім іншого, проведення часткової мобілізації, з початком якої, настав особливий період діяльності усіх інституцій України, який не закінчився на час розгляду судового спору.

Суд касаційної інстанції у силу своїх повноважень (частина перша статті 400 ЦПК України), не маючи права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, позбавлений можливості ухвалити власне рішення, оскільки для цього потрібно переоцінювати докази, встановлювати обставини справи, обчислювати середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, у зв'язку з чим справа передається на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 29 січня 2018 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. А. Стрільчук Судді:В. О. Кузнєцов А. С. Олійник О. В. Ступак Г. І. Усик