Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.10.2020 року у справі №740/1156/19

Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 740/1156/19

провадження № 61-15123св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2020 року у складі судді Олійника В. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року у складі колегії суддів: Шитченко Н. В., Бобрової І. О., Висоцької Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до ОСОБА_2 з позовом про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4, яка на момент смерті була зареєстрована та проживала у АДРЕСА_1.

З 2006 року позивач постійно проживала і проживає у АДРЕСА_1, однак, зареєстрована вона у АДРЕСА_2,у зв'язку з чим доказування факту прийняття спадщини внаслідок спільного проживання можливе лише в судовому порядку.

За вказаною адресою також зареєстрований її рідний брат, відповідач у справі, який до того ж є співвласником житлового будинку. Після смерті матері брат звернувся до нотаріальної контори для оформлення спадщини, маючи намір успадкувати житловий будинок в цілому.

Проживаючи разом з матір'ю, позивач віддавала їй свою заробітну плату, з якої сплачувались комунальні платежі, робився ремонт та купувалась побутова техніка.

Протягом тривалого часу вона опікувалась матір'ю, надавала їй фізичну допомогу, оскільки через тяжку хворобу вона не могла обслуговувати себе та потребувала сторонньої допомоги. Встановлення даного факту необхідно для реалізації нею права на спадкування майна померлої за законом.

Позивач просилавстановити факт її постійного проживання з померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 матір'ю, ОСОБА_4, у житловому будинку по АДРЕСА_1.

Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зробив висновок, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що позивачем не було надано достатніх доказів на підтвердження того, що на час відкриття спадщини вона постійно проживала разом з померлою ОСОБА_4 в будинку по АДРЕСА_1, а саме, що вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки. Суд апеляційної інстанції зазначив, що показання свідків, як зі сторони позивача, так і зі сторони відповідача, є протилежними та суперечливими, крім того, встановлення факту спільного проживання разом із спадкодавцем не може грунтуватися лише на показаннях свідків за відсутності інших належних та допустимих доказів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_3, у якій просить скасувати рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року, ухвалити рішення, яким залишити позов без розгляду.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди порушили норми цивільного процесуального права, а саме, частину 6 статті 294, частину 4 статті 315 ЦПК України та винесли незаконне рішення - за наявності спору про право не залишили заяву без розгляду. Апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішення застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19. Суди безпідставно не взяли до уваги наявні докази у справі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2020 року клопотання ОСОБА_1, подане представником ОСОБА_3, про поновлення строку на касаційне оскарження, задоволено, поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Після усунення недоліків, ухвалою Верховного Суду від 07 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 740/1156/19 з суду першої інстанції.

У грудні 2020 року матеріали цивільної справи № 740/1156/19 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 8 статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 07 грудня 2020 року зазначено, що касаційна скарга містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України, а саме, суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19.

Фактичні обставин

Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1) є дочкою ОСОБА_4

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є рідними братом та сестрою.

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належав житловий будинок по АДРЕСА_3 частині кожному.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Ніжинської міської ради від 25 липня 2019 року № 1956 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 на день смерті була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1. Разом з нею був зареєстрований її син, ОСОБА_2.

Згідно довідки виконкому Ніжинської міської ради Олицький В. І. за вищевказаною адресою станом на 05 травня 2018 року зареєстрований один.

ОСОБА_1 з 03 лютого 1984 року зареєстрована у АДРЕСА_2.

09 липня 2018 року була заведена спадкова справа № 38/2018 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4

21 лютого 2019 року приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Кізуб Т. Є. на ім'я ОСОБА_2 видане свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого ОСОБА_2 є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4. Спадщина, на яке видане свідоцтво, складається з 1/2 частки в праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Відповідно до положень пункту 5 частини 2 статті 293, частини 2 статті 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення та від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У частині 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19, на яку посилалась позивач в касаційній скарзі, зазначено, "якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження з'ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз'яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах. Тобто, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права".

У постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2020 року №200/14136/17, на яку посилалась позивач в касаційній скарзі, зазначено, що "у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах".

Враховуючи, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виник спір, справа про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини обгрунтовано розглянута в порядку позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених частини 1 статті 13 ЦПК України випадках.

Згідно частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частини 1 статті 81 ЦПК України.

За змістом статтею 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Отже, встановивши, що позивач не довела належними та допустимими доказами факт постійного проживання зі спадкодавцем, суди дійшли обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із ухваленими судовими рішеннями та невірного розуміння позивачем вимог чинного законодавства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без урахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 200/14136/17 та від 15 квітня 2020 року у справі № 302/991/19. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення залишити без змін. а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу

Керуючись статтями 400 401 409 410 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 28 лютого 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 12 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. Ю. Тітов