Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 12.11.2019 року у справі №369/7083/17

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 369/7083/17

провадження № 61-19834св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

відповідачі: ОСОБА_3, ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хотівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Мазуркевича Миколи Антоновича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гуля В. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У липні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Хотівська сільська рада Києво-Святошинського району Київської області (далі - Хотівська сільська рада), про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, приведення її у придатний для використання стан шляхом знесення огорожі.

На обґрунтування позову посилалися на таке. Вони є співвласниками земельної ділянки площею 0,2496 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Їхніми сусідами є відповідачі. ОСОБА_3 на праві власності належить суміжна земельна ділянка площею 0,0811 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0005, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. ОСОБА_4 на праві власності належить суміжна земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0013, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Відповідачі встановили металевий паркан між їхніми земельними ділянками, проте з'ясувалося, що огорожа встановлена на земельній ділянці позивачів. Вони проігнорували звернення про перенесення огорожі на межу їхніх земельних ділянок. З метою визначення дійсного відхилення паркану сусідів, позивачі звернулися до інженера-землевпорядника Карачинського А. В., який склав план-схему земельних ділянок, де встановлено, що відхилення по межі їхньої земельної ділянки становить від 0,05 м до 1,12 м за всією довжиною.

З урахуванням наведеного позивачі просили зобов'язати ОСОБА_3, ОСОБА_4 повернути їм частину самовільно зайнятої земельної ділянки, загальною площею 0,2496 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та привести її у придатний для використання стан, включаючи знесення огорожі за рахунок відповідачів.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2019 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1, ОСОБА_2 частину самовільно зайнятої земельної ділянки, загальною площею 0,2496 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, на задній межі земельної ділянки на 1,05 м на площу 22,29 кв. м. Зобов'язано ОСОБА_4 повернути ОСОБА_1, ОСОБА_2 частину самовільно зайнятої земельної ділянки, загальною площею 0,2496 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, впродовж всієї ділянки в середньому на 1,0 м на площу 98,39 кв. м.

Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 привести у придатний для використання стан земельну ділянку, яка належить на праві власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, загальною площею 0,2496 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом знесення огорожі за рахунок відповідачів. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачі як співвласники земельної ділянки довели заявлені позовні вимоги, зокрема, що неправомірними діями відповідачів порушуються їхні права, на обґрунтування своїх доводів надали висновок судової експертизи.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновком експерта підтверджені позовні вимоги щодо неправомірного встановлення відповідачами огорожі на земельній ділянці позивачів, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У листопаді 2019 року представник ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвокат Мазуркевич М. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що спір у цій справі виник щодо встановлення меж земельних ділянок, проте позивачі не зверталися до Хотівської сільської ради з метою вирішення цього спору, а відразу, на порушення частини 3 статті 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), звернулися до суду з позовом. Також апеляційний суд не звернув уваги на неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду у справі № 369/8369/16, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Суди попередніх інстанцій на обґрунтування рішення посилалися на висновок експерта, який є неналежним доказом, оскільки експерт не досліджував необхідних документів із землеустрою. Експерт Бойко М. В. не мав права проводити експертизу, оскільки поставлені питання не відносилися до його спеціальності.

Також у порушення вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 12 грудня 2011 року за № 3505/5, експерт самостійно та з власної ініціативи збирав матеріали для проведення експертизи, висновок експерта має суперечливий характер.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 02 грудня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law30~) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law31~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law32~ (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у листопаді 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності ~law33~.

Частиною 1 статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням ЦПК України.

Згідно з частиною 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності ~law34~) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 0,2496 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення (використання) земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222487202:02:003:0008, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829 (т. 1, а. с. 9).

ОСОБА_3 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,0811 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0005, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії КВ № 059655 (т. 1, а. с. 72).

ОСОБА_4 на праві власності належить земельна ділянка площею 0,25 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0013, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 74).

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 31 серпня 2018 року порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів між суміжними земельними ділянками, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829, кадастровий номер земельної ділянки 3222487202:02:003:0008, площею 0,2496 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ОСОБА_3, згідно з державним актом від 16 серпня 2004 року серії КВ № 059655, кадастровий номер земельної ділянки 3222487202:02:003:0005, площею 0,0811 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, відсутнє. Встановити порушення умов землекористування, зокрема порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів між суміжними земельними ділянками, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829, кадастровий номер земельної ділянки 3222487202:026003:0008, площею 0,2496 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ОСОБА_4 на підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного 29 грудня 2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4, площею 0,25 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0013, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, неможливо, оскільки на клопотання експерта не надано каталог координат на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0013, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_4.

Водночас з висновку випливає, що існує порушення меж та накладання земельних ділянок між суміжними земельними ділянками, власниками яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829, кадастровий номер земельної ділянки undefined, площею 0,2496 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ОСОБА_3, земельна ділянка за фактичним користуванням (за матеріалами кадастрової зйомки), площею 0,0794 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, площа накладання становить 22,29 кв. м.

Отже, землекористувач ОСОБА_3 змістив межі своєї ділянки за фактичним землекористуванням, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, в сторону земельної ділянки, власниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829, кадастровий номер земельної ділянки 3222487202:026003:0008, площею 0,2496 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, (на задній межі) на 1,05 м на площу 22,29 кв. м (схема № 2 у додатку № 1 до висновку).

Існує порушення меж та накладання земельних ділянок між суміжними земельними ділянками, власниками яких є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829, кадастровий номер земельної ділянки 3222487202:026003:0008, площею 0,2496 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та ОСОБА_4, земельна ділянка за фактичним користуванням (за матеріалами кадастрової зйомки), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, площа накладання становить 98,39 кв. м.

Отже, землекористувач ОСОБА_4 змістила межі своєї ділянки за фактичним землекористуванням, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, в сторону земельної ділянки, власниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 03 серпня 2005 року серії ЯА № 384829, кадастровий номер земельної ділянки 3222487202:026003:0008, площею 0,2496 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 (впродовж всієї ділянки) в середньому на 1,0 м на площу 98,39 кв. м (схема № 3 в додатку № 1 до висновку).

Частина земельної ділянки площею 0,0811 га, що належить ОСОБА_3 згідно з державним актом серії КВ № 059655 від 16 серпня 2004 року, кадастровий номер 3222487202:02:003:0005, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а саме 17 кв. м), знаходиться у межах домоволодіння, що знаходиться з іншої сторони від ділянки, власниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Землекористувачі земельної ділянки, власниками якої є ОСОБА_1 та ОСОБА_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, самовільно захопили частину земель сільської ради с. Кременище, площею 40 кв. м (схема № 4 у додатку № 1 до висновку).

Згідно зі статтею 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 91 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства.

Частиною 2 статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 107 ЗК України передбачено, що основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно з частинами 1 , 2 та пунктом "б" частини 3 статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Частинами 2 та 3 статті 158 ЗК України встановлено, що виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що приведення земельних ділянок у придатний для користування стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Аналіз наведених норм законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник або користувач земельної ділянки має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, оскільки права позивачів як власників земельної ділянки порушені внаслідок зведення відповідачами огорожі на земельній ділянці позивачів, що перешкоджає їм вільно користуватися власним майном.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачі всупереч вимогам частини 3 статті 158 ЗК України не зверталися до Хотівської сільської ради з метою вирішення цього спору, а тому звернення до суду з такими вимогами є передчасними, суд не бере до уваги з огляду на таке.

Відповідно до усталеної судової практики згідно зі статтею 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні. Рішення цих органів щодо такого спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи для закриття провадження в порушеній справі (~law35~).

Тому посилання на те, що земельний спір щодо відновлення меж земельної ділянки підлягав судовому розгляду виключно після прийняття рішення органом місцевого самоврядування, є безпідставні, оскільки зазначені спори підлягають розгляду місцевими судами незалежно від того, розглядалися вони попередньо органом місцевого самоврядування або органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів чи ні.

Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 19 листопада 2018 року у справі № 712/6370/13-ц (провадження № 61-43017св18), від 09 грудня 2020 року у справі № 214/2744/15-ц (провадження № 61-5881св19).

Суд не бере до уваги посилання заявників на те, що висновок експерта від 31 серпня 2018 року є неналежним доказом, оскільки цей висновок є доказом, якому суди надали належну правову оцінку. Крім того, відповідачі не порушували клопотання про призначення повторної, або ж додаткової експертизи, не надали доказів, які б спростовували висновки судового експерта щодо порушення відповідачами меж земельних ділянок позивачів.

Доводи касаційної скарги щодо необ'єктивності висновку експерта з тих підстав, що він зроблений за відсутності даних координат поворотних точок на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3222487202:02:003:0013, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Тому відсутність технічної документації на виготовлення державного акта на вирішення питання про порушення меж не впливає.

При дослідженні поставлених для з'ясування питань судовий експерт досліджував державні акти на земельні ділянки та матеріали кадастрової зйомки.

Доводи заявників про те, що експерт передоручив проведення частини досліджень іншим спеціалістам, спростовуються матеріалами справи та висновком експерта, відповідно до якого проведення експертизи доручено та здійснено судовим експертом Бойком М. В.

Суд не бере до уваги посилання заявників на те, що експерт Бойко М. В. не мав повноважень на проведення земельно-технічної експертизи з огляду на таке.

Судовий експерт Бойко М. В. має експертну кваліфікацію, зокрема за спеціальністю
10.7 "Розподіл земель та визначення порядку користування земельними ділянками".

Відповідно до пункту 6.1 глави 6 розділу ІІ Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5, основними завданнями земельно-технічної експертизи є: визначення фактичного землекористування земельними ділянками, а саме фізичних характеристик земельних ділянок (конфігурації, площі, промірів тощо); визначення відповідності фактичного розташування будівель, споруд та інших об'єктів відносно меж земельних ділянок їх розташуванню у відповідній технічній документації; визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки; визначення можливості розподілу (порядку користування) земельними ділянками, розробка варіантів їх розподілу (порядку користування); визначення можливих варіантів підходу та проїзду до земельних ділянок, встановлення земельного сервітуту.

Отже, судовий експерт Бойко М. В., з урахуванням його кваліфікації та спеціалізації, мав повноваження на проведення земельно-технічної експертизи у цій справі.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги, що аналогічний спір між сторонами суд вже розглядав та існує рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 16 грудня 2016 року у справі № 369/8369/16-ц, яке набрало законної сили, ухвалене між тими самими сторонами про той самий предмет та з тих самих підстав.

Встановлено, що предмети та підстави позовів у справах не є тотожними.

Так, у зазначеній справі інший предмет позову - зобов'язання вчинити дії, звільнення самовільно зайнятої частини земельної ділянки шляхом перенесення металевої огорожі на межу земельних ділянок відповідно до правовстановлюючих документів на землю. Водночас у цій справі предметом позову є зобов'язання відповідачів повернути позивачам частину самовільно зайнятої земельної ділянки та привести її у придатний для використання стан.

Крім того, однією з підстав подання нового позову є триваючий характер правопорушення, тому позивачі, з урахуванням нових обставин та доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, мали право на нове звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права, необхідності переоцінки доказів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3, ОСОБА_4 - адвоката Мазуркевича Миколи Антоновича залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 травня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко