Історія справи

Постанова

Іменем України

28 грудня 2022 року

м. Київ

справа № 497/293/2020

провадження № 61-3982св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Усика Г. І. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Каракуртська сільська рада Болградської району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Болградського районного суду Одеської області від 20 липня 2020 року у складі судді Кравцової А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 рокуу складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Каракуртська сільська рада Болградської району Одеської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , у якому просила визнати за нею в порядку спадкування право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами (далі - домоволодіння), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_7 , після смерті якої відкрилася спадщина, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями та надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що входив до складу суспільної групи «робітничий двір», оскільки спадкодавець як голова господарства працювала вчителем французької мови і не була членом колгоспу на дату набрання чинності Законом України «Про власність».

Вона, як спадкоємець першої черги за закономзвернулася до державного нотаріуса Болградської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а отже, у встановлений законом строк прийняла спадщину, що відкрилася після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 , іншим спадкоємцем 1/2 частини домоволодіння вважала ОСОБА_2 - дружину померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_10 (син ОСОБА_7 , який помер до відкриття спадщини).

Постановою від 20 грудня 2019 року державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 , посилаючись на відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім'я спадкодавця.

Посилаючись на неможливість оформити право власності на спадкове майно в позасудовому порядку, просила задовольнити її позов.

Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Болградського районного суду Одеської області від 20 липня 2020 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року, позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/7 частки житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належала її матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що сукупність наявних у справі доказів дають підстави для висновку, що станом на 14 квітня 1991 року спірне домоволодіння належало до суспільної групи «колгоспний двір», до складу якого входили: ОСОБА_7 - мати позивача, ОСОБА_2 - невістка матері позивача (дружина рідного брата позивача ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_11 - баба позивача з боку матері, ОСОБА_5 - син позивача, а також діти рідного брата позивача та ОСОБА_2 : ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_12 , які у рівних частинах, тобто по 1/7 частки, набули право приватної власності на спірне домоволодіння. На дату смерті матері позивача - ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , їй належало 2/7 частки спірного домоволодіння: 1/7 частки - як члену колгоспного двору та 1/7 частки - у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 Зважаючи на те, що спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_7 , є її діти: позивач ( ОСОБА_1 ) та її рідний брат - ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до відкриття спадщини, тому належну спадкодавцю частку в спірному домоволодіння (2/7 частки) у рівних частинах, тобто по 1/7 частці, успадкували позивач та діти ОСОБА_10 за правом представлення, а тому за ОСОБА_1 належить визнати в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 право власності на 1/7 частки спірного домоволодіння.

Суд відхилив доводи позивача про те, що спірне домоволодіння відносилося до суспільної групи «робітничий двір», оскільки утворилося ще задовго до 14 квітня 1991 року, коли ньому проживали батьки матері позивача, які працювали в колгоспі, пізніше, крім ОСОБА_7 , яка працювала учителем французької мови в школі, інші члени «двору» також працювали у колгоспі, а тому вважав, що до спірного домоволодіння підлягають застосуванню положення статей 120 123 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК Української РСР).

Рух справи у суді касаційної інстанції. Узагальнені доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та аргументи інших учасників справи

У травні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій вона просила скасувати рішення Болградського районного суду Одеської області від 20 липня 2020 року і постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким її позов задовольнити у повному обсязі.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилалася напункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 січня 2014 року у справі № 6-145цс13, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-192цс14, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15; пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України - відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку та підстав визначення статусу та розмежування понять колгоспного та робітничого двору; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанцій не врахував та не надав належної оцінки наданим у справі доказам.

Касаційна скарга ОСОБА_1 у межах доводів та вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, обґрунтована посиланням на те, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про недоведеність нею того, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , відносилось до суспільної групи «робітничий двір», оскільки не врахували, що порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених Центральним статистичним управлінням РСРС від 12 травня 1985 року № 5-24/26 (далі - Вказівки № 5-24/26), а згодом - Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69). За змістом Вказівок

№ 5-24/26 та № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Суди належним чином не звернули увагу, що відповідно до відомостей з погосподарської книги станом на момент набрання чинності Законом України «Про власність», головою сім`ї зазначено ОСОБА_7 , яка згідно з довідкою від 14 лютого 2020 року за № 01-09-91, наданою Болградською районною державною адміністрацією, працювала на посаді учителя французької мови Каракуртської ЗОШ (у 1952 році мала назву Жовтнева семирічна шкода) з 21 серпня 1952 року. Записи у погосподарських книгах про віднесення зазначеного господарства до суспільної групи господарств «колгоспний двір», самі по собі не є достатніми та належними доказами на підтвердження зазначених обставин, оскільки суспільна група господарства визначалася залежно від роду занять голови господарства (сім'ї), а не відповідних записів сільської ради у погосподарських книгах.

Відповідно до законодавства, яке було чинним на час створення та обліку спірного майна прийняття у члени колгоспу здійснювалося загальними зборами колгоспників відповідного колгоспу на підставі заяви особи. Такі обставини можуть підтверджуватися рішенням (витягом з нього) загальних зборів членів колгоспу про включення особи до членів колгоспу. Тобто, належним та достатнім доказом наявності в особи статусу члена колгоспу, у тому числі наявності членства в колгоспі має бути відповідне рішення загальних зборів колгоспників. Застосовуючи до спірних правовідносин норми статей 120 123 ЦК Української РСР, суди наведеного, а також правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 15 січня 2014 року у справі № 6-145цс13, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-192цс14 щодо правильності віднесення домогосподарства до суспільної групи господарств «колгоспний двір» не врахували. Необхідність належного з'ясування зазначеного питання щодо правильності зарахування будинку до суспільної групи господарств «колгоспний двір» підтверджується висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15. Суди не взяли до уваги, що на момент виникнення спору, колгоспний двір припинив своє існування, а сам по собі факт того, що це домоволодіння станом на 14 квітня 1991 року відносилося до колгоспного двору, не могло слугувати підставою для розгляду питання про спадкування спірного майна як колгоспного двору.

Висновки суду першої інстанції, з якими погодився апеляційний суд, про визнання за позивачем права власності у порядку спадкування на 1/7 частки спірного домоволодіння є неспроможними, оскільки визначення обсягу та змісту позовних вимог згідно з процесуальним законодавством належить виключно позивачеві. Натомість, вона не заявляла вимог про визнання права на частку спірного домоволодіння як колгоспного двору, а тому вважає, що суд ухвалюючи рішення вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням вимог частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Також зауважила, що суд першої інстанції не надав належної оцінки її поясненням щодо порушення відповідачем строків подання відзиву на позовну заяву, а тому безпідставно взяв його до уваги при вирішенні справи.

Заявник зауважила, що обставини цієї справи мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та встановлення правової визначеності застосування норм матеріального права зважаючи на відсутність єдиної правозастосовчої практики щодо порядку та підстав визначення статусу і розмежування понять «колгоспного» та «робітничого двору».

Після усунення недоліків касаційної скарги, ухвалою Верховного Суду від 06 червня 2022 року відкрито касаційне провадження на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 389 та пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України, витребувано матеріали справи.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , поданий адвокатом Сахаровою Н. А., який колегія суддів не приймає до уваги при вирішенні касаційної скарги у зв`язку з тим, що відповідач не надала доказів направлення копії відзиву на адресу інших учасників справи.

Матеріали справи надійшли до Верховного Суду у червні 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_14 є донькою ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із довідкою Каракуртської сільської ради Болградського району Одеської області від 10 вересня 2019 року № 736, ОСОБА_7 на дату смерті була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; разом з нею були зареєстровані та проживали: невістка ОСОБА_2 , онуки: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , ОСОБА_5 , та правнуки - ОСОБА_17 , ОСОБА_18 .

Спадщину після смерті ОСОБА_7 у встановленому законом порядку у рівних частинах прийняли: донька ОСОБА_14 , а також онуки померлої: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_16 , які є дітьми сина спадкодавиці ОСОБА_10 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до довідки Каракуртської сільської ради Болградського району Одеської області від 23 грудня 2019 року № 1451, станом на 14 квітня 1991 року житловий будинок з господарськими будівлями і дворовими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , належав до суспільної групи «колгоспний двір», до складу якого входили сім членів: ОСОБА_7 - мати позивача, ОСОБА_2 - невістка матері позивача (дружина рідного брата позивача - ОСОБА_10 , який помер у 1990 році), ОСОБА_11 - бабуся позивача з боку матері; ОСОБА_5 - син позивача, а також діти рідного брата позивача: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_19 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_11 , після смерті якої частку у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , успадкувала ОСОБА_7

Постановою державного нотаріуса Київської державної нотаріальної контори у місті Одеса Лєсогорова Д. О. від 20 грудня 2019 року ОСОБА_14 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документу на спадкову нерухомість.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

За правилами частин першої та третьої статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Оскільки правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд при розгляді керується положеннями ЦК Української РСР 1963 року.

Відповідно до статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Виходячи зі змісту цієї статті, кожен член колгоспного двору є учасником спільної сумісної власності на все майно двору незалежно від того, чи брав він участь в його придбанні. Нетривале перебування працездатного члена колгоспного двору у складі двору або незначна участь працею та коштами у веденні господарства можуть бути підставою для зменшення його частини. Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 28 листопада 2018 року у справі № 688/21/17-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 454/1187/17-ц.

Згідно з частиною другою статті 123 ЦК Української РСР розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацезданих.

15 квітня 1991 року набув чинності Закон України від 07 лютого 1991 року № 697-XII «Про власність», яким було передбачено право спільної власності громадян, гарантії захисту права власності, правомірності володіння майном.

Положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітні та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Отже, всі члени колгоспного двору, які були такими станом на 15 квітня 1991 року, мали право спільної сумісної власності на майно колгоспного двору. Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 22 січня 2019 року у справі № 713/1310/17-ц.

Правильне застосування судами норм статей 120 123 ЦК УРСР передбачає з`ясування питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи господарств.

Подібний за змістом правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 15 січня 2014 року у справі № 6-145цс13, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-192цс14, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15.

Спеціальним нормативним актом, який визначає порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах, є Вказівки по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджені наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом Вказівки № 5-24/26 та Вказівки № 69), які були замінені Інструкцією ведення погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затверджених наказом Міністерства статистики України від 22 лютого 1995 року № 48.

Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім`ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.

Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.

Суди встановили, що згідно з довідкою від 10 вересня 2019 року № 937, виданою виконавчим комітетом Каракуртської сільської ради, житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: на АДРЕСА_1 , станом на 14 квітня 1991 року відносився до суспільної групи «колгоспний двір», в ньому були зареєстровані та проживали:

- ОСОБА_7 , з 1928 року до дня своєї смерті;

- ОСОБА_2 , з 1983 року до сьогодні;

- ОСОБА_4 , з 1985 року до 2016 року;

- ОСОБА_3 , з 1987 року до сьогодні;

- ОСОБА_16 , з 1990 року до 2014 року;

- ОСОБА_5 , з 1975 року до 2016 року;

- ОСОБА_11 , з 1902 року до дня своєї смерті.

Належність спірного домоволодіння на час набрання чинності Законом України «Про власність» до суспільної групи «колгоспний двір» підтверджується також витягами з погосподарської книги на домоволодіння ОСОБА_21 , який проживав за адресою: АДРЕСА_1 , за 1961-1963 роки; за 1971-1973 роки; за 1986-1990 роки; за 1991-1995 роки, відповідно до яких суспільна господарства зазначена як «колгоспна». Зокрема, згідно із витягами з погосподарської книги за періоди з 1961-1963, 1971-1973 роки, головою двору значиться ОСОБА_21 , 1925 року народження, який працює у колгоспі «ім. Леніна» з 1949 року. Після смерті голови двору ОСОБА_21 , у витязі з погосподарської книги за період з 1986-1990, 1991-1995 роки головою двору зазначено дружину померлого - ОСОБА_7 , однак суспільна група господарства не змінювалася, оскільки один із членів господарства - ОСОБА_2 (невістка голови двору) - працювала у колгоспі «ім. Леніна».

Ураховуючи, що на час набрання чинності Законом України «Про власність» одним із членів господарства була ОСОБА_2 , яка працювала у колгоспі, тому суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що спірне домоволодіння на вказану дату відносилося до суспільної групи «колгоспний двір».

Отже, правильними є висновки судів про те, що станом на 15 квітня 1991 року співвласниками житлового будинку з надвірними спорудами, що знаходиться за адресою: на АДРЕСА_1 , стали: ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , у рівних частках, тобто по 1/7 частці.

Такі висновки судів узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 15 січня 2014 року у справі

№ 6-145цс13, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-192цс14, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15, а тому посилання заявника у доводах касаційної скарги є безпідставними.

Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20 (провадження

№ 61-16181св20).

Стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду щодо порядку та підстав визначення понять «колгоспний двір» та «робітничий двір», як підстави касаційного оскарження, ОСОБА_1 у касаційній скарзі не надала належного обґрунтування, у чому саме полягає проблема розмежування цих понять. У справі, що переглядається, суди ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами попередніх інстанції правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з урахуванням наведених вище правових висновків, викладених Верховним Судом України у постановах від 15 січня 2014 року у справі № 6-145цс13, від 24 грудня 2014 року у справі № 6-192цс14, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-350цс15 щодо критеріїв, за якими судам належить з`ясовувати питання про віднесення будинку до відповідної суспільної групи.

Надалі, у своїх постановах Верховний Суд від таких правових висновків Верховний Суд України не відступав, тому посилання заявника на відсутність єдиної правозастосовної практики та правової визначеності щодо порядку та підстав визначення статусу і розмежування понять «колгоспного» та «робітничого двору» є необґрунтованими.

Проаналізувавши надані сторонами докази, суди встановили, що на дату смерті ОСОБА_7 , спадкодавиці належало 2/7 частки спірного домоволодіння: 1/7 частки - як члену колгоспного двору та 1/7 частки - у порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_11 , тому саме у такому розмірі після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, що є предметом спору.

Твердження заявника про те, що ухвалюючи оскаржувані судові рішення суди фактично вийшли за межі заявлених нею вимог не заслуговують на увагу, оскільки для правильного вирішення цієї справи судам належало з'ясувати дійсний обсяг спадкового майна, що залишилося після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 . Натомість, встановивши обсяг спадкового майна, а також коло спадкоємців першої черги, які її прийняли у рівних частинах: позивач та діти померлого сина спадкодавиці (брата позивача) за правом представлення: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_19 , суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування права власності на 1/7 частки спірного домоволодіння.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду є достатньо вмотивованими, містять відповідні висновки щодо доводів сторін. Аргументи заявника щодо неналежної оцінки наявних у справі доказів є необґрунтованими, оскільки вони зводяться до необхідності їх переоцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Узагальнюючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 .

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, тому розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Болградського районного суду Одеської області від 20 липня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Г. І. Усик

А. С. Олійник

В. В. Яремко