Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 19.02.2020 року у справі №640/9865/18

Постанова

Іменем України

16 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 640/9865/18

провадження № 61-2456св20

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Восьма Харківська державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року у складі судді Сенаторова В. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Хорошевського О. М., Тичкової О. Ю., Яцини В.

Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Восьма Харківська державна нотаріальна контора, про розірвання договору довічного утримання.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 07 липня 2010 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого вона передала у власність, а ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1, та взамін ОСОБА_2 зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору. Пунктом 7 цього договору передбачено, що сума щомісячного грошового утримання підлягає індексації в порядку, встановленому чинним законодавством.

ОСОБА_1 вважає, що ОСОБА_2 не виконує умови спірного договору, оскільки не проводить індексацію грошового утримання згідно з пунктом 7 цього договору, не оплачує житлово-комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1, в результаті чого вона змушена самостійно сплачувати вартість комунальних послуг. У зв'язку із зазначеними обставинами вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 із вимогами проведення індексації грошового утримання або збільшення його розміру, однак її прохання були проігноровані.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 07 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суди постановили, що позивачем не надано будь-яких доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем умов договору довічного утримання. Цей договір складений та погоджений сторонами, сторони висловили свою згоду на укладення його у такому змісті, який вважали доцільним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, просила скасувати рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що пункт 7 спірного договору довічного утримання, відповідно до якого непроведення індексації не вважається істотним порушення умов договору, суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема статті 751 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідно до пункту 6 спірного договору ОСОБА_2 зобов'язався довічно повністю утримувати ОСОБА_1, забезпечувати її грошовими коштами для задоволення потреб, створення умов для нормальної життєдіяльності. На вказані грошові кошти відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та інше. Сторони домовились, що утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою в розмірі 300,00 грн щомісячно. Таким чином, спірний договір укладено не на користь ОСОБА_1 і він жодним чином не відповідає її інтересам, оскільки на сьогоднішній день неможливо на суму 300,00 грн забезпечити себе навіть продуктами харчування.

ОСОБА_2 не виконує умови договору, оскільки не навідує ОСОБА_1, не цікавиться станом її здоров'я, не забезпечує її доглядом та необхідними речами, не забезпечує продуктами харчування, а також ліками, які потрібні їй за станом здоров'я. Зважаючи на свій вік, ОСОБА_1 не може самостійно виконувати господарську роботу, готувати їжу та робити інші побутові справи. На час укладення спірного договору ОСОБА_2 обіцяв виконувати весь обсяг необхідних робіт, але фактичних дій він не вчиняє.

Таким чином, ОСОБА_2 було порушено пункт 6 спірного договору довічного утримання в частині довічного та повного утримання відчужувача, що є правовою підставою для його розірвання. Характер відносин, які склалися між сторонами, унеможливлює подальше виконання умов цього договору.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначив, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки не містить обґрунтування неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2020 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року та постанови Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року і витребувано із Київського районного суду м. Харкова цивільну справу № 640/9865/18.

Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2020 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".

Положеннями частини 2 статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

07 липня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір довічного утримання (догляду), відповідно до якого ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 отримав у власність квартиру АДРЕСА_1, та взамін чого ОСОБА_2 зобов'язався забезпечувати відчужувача утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору.

Пунктом 6 договору довічного утримання передбачено, що ОСОБА_2 зобов'язався повністю утримувати ОСОБА_1, забезпечуючи її грошовими коштами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. На вказані грошові кошти ОСОБА_1 буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та інше.

Сторони домовились, що утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 300,00 грн на місяць, які будуть надаватися відчужувачу щомісячно.

Відповідно до пункту 7 цього договору передбачена індексація суми щомісячного грошового утримання в порядку, встановленому чинним законодавством, при цьому непроведення індексації не вважатиметеся істотним порушенням умов договору, якщо про це не буде заявлено відчужувачем.

Згідно з пунктом 8 договору довічного утримання ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_1 перед підписанням цього договору одноразове грошове утримання у розмірі 30 000,00 грн і в пункті 9 Договору ОСОБА_1 підтвердила, що це одноразове грошове утримання буде достатнім для підтримання її повноцінного та якісного життєвого рівня як відчужувача.

Пунктом 10 договору довічного утримання передбачено, що набувач ОСОБА_2 був зобов'язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені.

Також пунктом 14 цього договору передбачено, що зазначений договір може бути розірвано за згодою сторін, а у випадку невиконання істотних умов договору або відмови від добровільного розірвання однієї із сторін у судовому порядку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Відповідно до частин 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У частині 4 статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довідного утримання (догляду) є оплатним, оскільки набувач отримує у власність за цим договором певне майно, а відповідач необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ і послуг.

За частиною 1 статті 749 ЦК України у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або у разі виникнення потреби забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності (частина 2 статті 749 ЦК України).

Підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені статтею 755 ЦК України. Так, на вимогу відчужувача договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини.

Положення частини 1 статті 755 ЦК України не містять визначення "неналежне виконання набувачем обов'язків за договором довічного утримання (догляду)", а тому, вирішуючи це питання суд повинен ураховувати конкретні обставини справи, умови договору довічного утримання (догляду) та положення статті 651 ЦК України, які визначають загальні підстави для зміни або розірвання договору.

Відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Пунктом 6 договору довічного утримання (догляду) визначено, що ОСОБА_2 зобов'язався повністю утримувати ОСОБА_1, забезпечуючи її грошовими коштами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності. На вказані грошові кошти ОСОБА_1 буде забезпечувати себе харчуванням, одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та інше.

Сторони домовились, що утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 300,00 грн на місяць, які будуть надаватися відчужувачу щомісячно.

Стаття 751 ЦК України містить імперативну норму про те, що матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законодавством.

Ця норма цивільного законодавства спрямована на захист інтересів відчужувача, який має право на надання йому матеріальної допомоги на тому рівні, який є необхідним для нормального існування.

У пункті 7 договору довічного утримання (догляду) сторони погодили, що щомісячне грошове утримання буде виплачуватися відчужувачу до 10 числа кожного поточного місяця на зазначений розрахунковий рахунок ОСОБА_1 або готівкою на руки під розписку, починаючи з моменту укладення цього договору.

У випадку зміни способу отримання щомісячного грошового утримання відчужувач зобов'язаний вчасно, за п'ятнадцять днів до сплати наступного платежу, в письмовій формі повідомити про це набувача за його адресою: АДРЕСА_2.

Сума щомісячного грошового утримання підлягає індексації в порядку, встановленому чинним законодавством. Непроведення індексації у випадку, якщо про це не було заявлено відчужувачем, не вважатиметься істотним порушенням умов договору.

Судами встановлено і не спростовується матеріалами справи належне виконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду) (а. с. 34-102). Всього за період з 07 липня 2010 року до 23 жовтня 2019 року ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_1 відповідно до умов цього договору довічне грошове утримання в розмірі 33 600,00
грн, індексацію за 2018 рік - у розмірі 490,00 грн.

Незалежно від щомісячного грошового утримання, передбаченого пунктом 6 цього договору, ОСОБА_2 виплатив відчужувачу одноразове грошове утримання перед підписанням цього договору, яке визначене сторонами за спільною згодою в розмірі 30 000,00 грн. Вказані грошові кошти ОСОБА_1 отримала повністю від набувача ще до підписання цього договору, що підтверджується пунктом 8 договору довічного утримання.

Пунктом 10 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що набувач зобов'язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги за квартиру в терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені. До оплачуваних комунальних послуг належать: опалення, плата за користування природним газом, водопостачання (гаряча та холодна вода) та електроенергія в обсязі до 150 кВт, абонентська плата за телефон (крім міжнародних та міжміських розмов), за послуги соціального пакета кабельного телебачення, радіоточка та оплата домофону. Набувач має право передавати гроші за вказані комунальні послуги безпосередньо відчужувачу для здійснення оплати останнім. У разі отримання відповідних коштів відчужувач несе відповідальність за сплату вказаних комунальних послуг у межах розміру отриманих ним коштів.

Матеріалами справи підтверджується виконання цього пункту договору. Зокрема встановлено, що відповідач здійснив витрати на оплату комунальних послуг у розмірі 89 638,50 грн.

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_2 належним чином виконував зобов'язання за договором довічного утримання (догляду) щодо сплати щомісячного грошового утримання в розмірі 300,00 грн та оплати комунальних послуг, спір виник щодо невиконання відповідачем за період з 2010 до 2018 року обов'язку виплати індексації грошового утримання, закріпленого пунктом 7 зазначеного договору та статтею 751 ЦК України. Проте після звернення ОСОБА_1 до ОСОБА_2 із вимогою про здійснення індексації за 2018 рік останній здійснив перерахунок та виплатив індексацію в розмірі 490,00 грн.

Таким чином, підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду), визначені укладеним сторонами договором та чинним законодавством України, відсутні.

Доводи касаційної скарги про те, що пункт 7 договору довічного утримання (догляду) суперечить вимогам статті 751 ЦК України, колегія суддів Верховного Суду не приймає до уваги, оскільки позивачем умови цього договору в судовому порядку не оскаржувалися і він є чинним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Щодо розподілу судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 23 жовтня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 28 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Ю. В. Черняк