Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 04.04.2019 року у справі №466/8512/17

Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 466/8512/17

провадження № 61-5960св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О., Усика Г. І. (суддя-доповідач),

Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

треті особи: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Інспекція державного будівельно-архітектурного контролю у м. Львові,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду

м. Львова від 01 серпня 2018 року у складі судді Єзерського Р. Б., та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року у складі колегії суддів:

Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Шевченківська районна адміністрація Львівської міської ради, Інспекція державного будівельно-архітектурного контролю у м. Львові, про усунення перешкод у користуванні власністю.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі рішення Львівської міської ради 10 сесії 5 скликання від 10 липня 2008 року № 2042 їй видано державний акт серії ЯД №485283 на право власності на земельну ділянку площею 0,504 га, кадастровий номер 4610137500:07:002:0104, розташованої по АДРЕСА_1.

На підставі зазначеного акту проведено державну реєстрацію права власності вказаної земельної ділянки, на якій було розташоване спадкове майно - житловий будинок. ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки, яка є суміжною із належною їй на праві власності земельною ділянкою. Відповідач не визнає її право власності на земельну ділянку та розташований на ній будинок, що потребував ремонту. З метою проведення реконструкції будинку, вона виготовила відповідний проект, однак ОСОБА_2 стала чинити перешкоди у доступі до будинку, а після оформлення права власності на земельну ділянку знищила будинок, перестала допускати на земельну ділянку та самовільно здійснила до свого будинку прибудову (веранду), яка частково зведена на належній їй земельній ділянці. Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року ОСОБА_2 зобов'язано не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою та відновити суміжну межу, однак зазначене судове рішення суду не виконано у зв'язку з розташуванням самовільної прибудови, яка перешкоджає відновленню суміжної межі.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні земельною ділянкою площею 0,504 га, кадастровий номер 4610137500:07:002:0104, що розташована по АДРЕСА_1, та зобов'язати відповідача демонтувати самочинно зведену прибудову до її будинку - частину веранди, що знаходиться на її земельній ділянці (довжиною 7,65 м, шириною 3,29 м, на відстань одного метра від суміжної межі).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2018 року у задоволені клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі відмовлено.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні належною позивачеві на праві власності земельною ділянкою, що розташована по АДРЕСА_1, та демонтувати самочинно зведену прибудову (веранду) до будинку АДРЕСА_1 в частині, яка знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1, площею 0,0025 га, довжиною 7,65 м, шириною 3,29 м та на відстані одного метра від межі земельної ділянки

ОСОБА_1.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 з часу виявлення самочинної прибудови до будинку в 2014 році, не надає доступу до земельної ділянки, що належить на праві власності ОСОБА_1 08 квітня 2015 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові на відповідача складено припис щодо приведення об'єкта будівництва, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану, відповідно до правовстановлюючих документів, за невиконання якого на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення. У 2016 році Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові проведено позапланову перевірку, але ОСОБА_2 не надала доступу до земельної ділянки, про що складено акт візуального огляду щодо наявної до її будинку прибудови (веранди). Зважаючи на доведеність самовільного зайняття

ОСОБА_2 частини належної на праві власності ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0025 га, на якій відповідач самочинно прибудувала до будинку веранду, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, шляхом зобов'язання ОСОБА_2 демонтувати самочинно зведену прибудову до її будинку в частині, що знаходиться на земельній ділянці позивача та на відстань одного метра від суміжної межі.

Суд визнав безпідставними доводи відповідача та її представника про те, що ОСОБА_2 має право користування спірною земельною ділянкою, оскільки судовими рішеннями, що набрали законної сили, їй було неодноразово відмовлено у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними заповіту, та виданого на ім'я ОСОБА_1 державного акту про право власності на земельну ділянку, що розташована по АДРЕСА_1.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи та застосував норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Узагальнені вимоги та доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у березні 2019 року, ОСОБА_2 посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій безпідставно застосували до спірних правовідносин положення частини 4 статті 376 ЦК України замість статті 391 ЦК України з огляду на те, що з підстав передбачених статтею 376 ЦК України підлягає захисту в судовому порядку лише порушене право, однак позивач спірною земельною ділянкою ніколи не користувалася, тоді як заявник є добросовісним користувачем спірної земельної ділянки. Знесення самочинної прибудови, ширина якої становить

3,29 м, як крайній захід, не відповідає критерію пропорційності між вимогами позивача ОСОБА_1 та втручанням у майнові права ОСОБА_2. Крім того, знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту або яке порушує права інших осіб, допускається лише за умови, якщо неможлива її перебудова відповідно до проекту та норм, визначених державними будівельними та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови, а тому не встановивши наявність зазначених умов, та яку саме частину земельної ділянки займає самовільно споруджена будівля, її розмір, конфігурацію та, яка частина будівлі підлягає знесенню, суди попередніх інстанцій безпідставно задовольнили позовні вимоги ОСОБА_1.

Крім того, суди безпідставно відмовили у закритті провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 255 ЦПК України

2004 року з огляду на наявність рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року у справі 466/3001/15, яким відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача про демонтаж самочинно зведеної прибудови до будинку АДРЕСА_1 в частині, яка знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Згідно частини 2 статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини 1 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Установлені судами фактичні обставини справи

ОСОБА_1 згідно з свідоцтвом про право на спадщину за законом від 28 грудня 2004 року є власником будинку АДРЕСА_1.

30 вересня 2009 року ОСОБА_1, на підставі рішення Львівської міської ради

від 10 липня 2008 року № 2042, видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,504 га, кадастровий номер undefined, по АДРЕСА_1

ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 та суміжним землекористувачем земельної ділянки, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1

ОСОБА_2 здійснила самовільну прибудову до свого будинку (веранду), яка перетинає суміжну межу та частково розташована на земельній ділянці, яка належить на праві власності ОСОБА_1.

З приводу вжиття заходів щодо самовільно виконаної ОСОБА_2 прибудови, ОСОБА_1 зверталась до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, Департаменту державної архітектурно-будівельного контролю у Львівській області.

Самочинно виконану ОСОБА_2 прибудову до її будинку, виявлено Шевченківською районною адміністрацією Львівської міської ради у 2014 році, та направлено повідомлення до Департаменту державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області для вжиття заходів відносно ОСОБА_2

Департаментом державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області проведено перевірку державних вимог у сфері містобудування, про що складено акт від 08 квітня 2015 року, якою встановлено влаштування фундаменту, зведення стін та односкатного похилого даху за відсутності дозвільних документів на виконання зазначених будівельних робіт. 08 квітня 2015 року ОСОБА_2 надано припис №03/04-ш про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності та приведення об'єкту самовільного будівництва до вимог чинного законодавства.

У постанові від 15 квітня 2015 року у справі про адміністративне правопорушення № 1ш-/43 встановлено, що будівельні роботи ОСОБА_2 розпочато без права на виконання будівельних робіт, та визнано її винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 96 КУпАП та накладено адміністративне стягнення в вигляді штрафу в розмірі 4 250,00 грн.

14 грудня 2016 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, візуальним оглядом встановлено, що до існуючого будинку АДРЕСА_1 проведено добудову веранди, а саме збудовано фундамент, зведено стіни та дах, будівельні роботи не завершено.

17 липня 2018 року Інспекцією державно-архітектурно-будівельного контролю у м.

Львові проведено позапланову перевірку, та складено протокол про адміністративне правопорушення щодо невиконання припису від 08 квітня

2015 року. 17 липня 2018 року ОСОБА_2 видано припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності з вимогою привести об'єкт будівництва за адресою: АДРЕСА_1 до попереднього стану відповідно до правовстановлюючих документів.

Відповідно до акта про передачу і показу меж земельної ділянки у АДРЕСА_1, виготовленого у 2017 році, план-схеми з визначенням меж земельної ділянки ОСОБА_1, топографічного знімання з нанесенням червоних ліній з визначенням меж земельної ділянки згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку позивача по АДРЕСА_1, виготовленого 06 березня 2018 року, частина земельної ділянки площею

0,0025 га, по точках 1,2,3,4 знаходиться під прибудовою (верандою) до будинку АДРЕСА_1, та має розміри по довжині 7,65 м та по ширині 3,29 м.

14 березня 2017 року Шевченківським відділом державної виконавчої служби у м.

Львові складено акт про зобов'язання ОСОБА_2 не чинити перешкод у відновленні загорожі по межі, відповідно до державного акта на право приватної власності ОСОБА_1 на земельну ділянку серії ЯД №485283, що проходить між точками Б і В, та про зобов'язання не чинити перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельною ділянкою, зобов'язано ОСОБА_2 прибрати із земельної ділянки ОСОБА_1 належні їй автомобіль, будівельні матеріали, блоки, цеглу, клітки для утримання кролів та птахів, від підпису в акті відповідач відмовилась. Складено акти від 12 грудня 2016 року, від 10 квітня 2017 року, від 11 травня 2017 року, від 26 червня 2017 року про те, що ОСОБА_2 чинить перешкоди у доступі до земельної ділянки ОСОБА_1 та, що стягувачем встановлено стовпці для огорожі не в повному обсязі, оскільки на земельній ділянці знаходиться прибудова до будинку АДРЕСА_1.

Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Статтею 13 Конституції визначено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні за змістом положення закріплено у статті 319 ЦК України.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, але здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позивач просила усунути їй перешкоди у користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,504 га по АДРЕСА_1 та приведення її відповідачем у попередній стан, шляхом знесення ОСОБА_2 виконаної нею прибудови (веранди) до будинку

АДРЕСА_1, посилаючись на те, що відповідач самовільно, протиправним шляхом здійснила зазначену прибудову, чим порушує її право власності на земельну ділянку.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник майна має право звернутися до суду з вимогою про захист права власності вимагаючи усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач створює перешкоди у здійсненні користування або розпорядження цим майном.

Житловий будинок, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документу, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (частина 1 статті 376 ЦК України).

Частинами 2 та 4 статті 376 ЦК України передбачено, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває право власності на нього.

Якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок.

Відповідно до абзацу третього пункту 3.25* ДБН 360-92* "Містобудування.

Планування і забудова міських і сільських поселень", затвердженого наказом Держкоммістобудування від 17 квітня 1992 року № 44, для догляду за будівлями і здійснення їх поточного ремонту відстань до межі сусідньої ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни треба приймати не менше 1,0 метра. При цьому повинно бути забезпечене влаштування необхідних інженерно-технічних заходів, що запобігатимуть стіканню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок.

Установивши, що ОСОБА_2 незаконно здійснила прибудову веранди до належного їй на праві власності будинку АДРЕСА_1, яка частково розташована на земельній ділянці, що належить на праві власності ОСОБА_1, зокрема на площі 0,0025 га, довжиною 7,65 м та шириною 3,29 м, та з часу виявлення самочинного будівництва у 2014 році, ОСОБА_2 не надає доступу позивачу до належної їй земельної ділянки, не виконує приписи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м.

Львові від 08 квітня

2015 року та від 17 липня 2018 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності щодо приведення об'єкту будівництва до попереднього стану відповідно до правовстановлюючих документів, незважаючи на притягнення її до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 96 КУпАП, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є обгрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Помилкове посилання судів попередніх інстанцій на частину першу пункту 3.26 ДБН 360-92* "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень", затвердженого наказом Держкоммістобудування від 17 квітня

1992 року № 44, замість абзацу третього пункту 3.25* зазначених ДБН, не є підставою для скасування законних та обгрунтованих рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки це не вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Щодо доводів касаційної скарги про необхідність закриття провадження у справі у зв'язку з ухваленням рішення Апеляційного суду Львівської області

від 22 серпня 2016 року у справі 466/3001/15, в якому сторони, підстави та предмет позову є тотожними справі, що переглядається в суді касаційної інстанції

Згідно з частиною 2 статті 223 ЦПК України 2004 року після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, грунтується на правових наслідках набрання рішенням суду чинності.

Закриття провадження у справі - це одна з форм закінчення розгляду цивільної справи без винесення рішення суду у зв'язку з виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов'язує неможливість подальшого судового розгляду справи.

Підстави для закриття провадження у справі визначені у статті 205 ЦПК України 2004 року, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Перевіряючи доводи ОСОБА_2 про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно відмовили у задоволенні її заяви про закриття провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 2 частини 1 статті 205 ЦПК України 2004 року з огляду на наявність рішення Апеляційного суду Львівської області від 22 серпня 2016 року у справі 466/3001/15, яким відмовлено у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача про демонтаж самочинно зведеної прибудови до будинку АДРЕСА_1, ухвалене між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, Верховний Суд вважає їх безпідставними, оскільки суди проаналізувавши обставини справи, а також заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги і обгрунтування у справі № 466/3001/15 та у даній справі, дійшли обгрунтованих висновків про відсутність підстав для закриття провадження у справі.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного розгляду

Відповідно до частини 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наслідками розгляду касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили характер правовідносин, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Оскаржувані судові рішення є законними та обгрунтованими, а тому відсутні підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ураховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2019 року зупинено виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2018 року до закінчення касаційного провадження у справі, виконання цього судового рішення підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 01 серпня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 лютого 2019 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Шевченківського районного суду м. Львова

від 01 серпня 2018 року.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. В. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко