Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 21.05.2020 року у справі №303/7709/18

Постанова

Іменем України

22 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 303/7709/18

провадження № 61-6109св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Тітова М.

Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, Івановецька сільська рада Мукачівського району,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня

2019 року в складі судді Довжанина В. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Собослоя Г. Г., Куштана Б. П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, Івановецької сільської ради Мукачівського району про поновлення строку та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Позовна заява мотивована тим, що їй на праві власності належить житловий будинок АДРЕСА_1, який вона придбала 31 травня 1985 року у ОСОБА_4 16 липня 2004 вона отримала витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Разом з тим, відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2007, виданого виконавчим комітетом Івановецької сільської ради на ім'я відповідача ОСОБА_2, він є власником будинку АДРЕСА_1. Тобто відповідач на підставі рішення Івановецької сільської ради в 2007 році оформив право власності на спірний житловий будинок, який вона придбала в 1985 році та оформила в 2004 році.

Посилаючись на зазначені обставини просить суд визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 06 лютого

2007 року, виданого виконавчим комітетом Івановецької сільської ради на ім'я відповідача ОСОБА_2 із виключенням з державного реєстру реєстраційного номеру об'єкту № 17729415, номер запису: 1025 в книзі: 1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

01 жовтня 2019 року, залишеним без змін постановою Закарпатського апеляційного суду від 27 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, Івановецької сільської ради Мукачівського району про поновлення строку та визнання недійсним свідоцтва про право власності відмовлено.

Суд першої інстанції, з чим погодився й апеляційний суд, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, що право позивачки на належний їй на праві власності житловий будинок порушується, не визнається, а також оспорюється відповідачем, чи відповідач перешкоджає їй у вільному володінні та розпорядженні своєю власністю. Отримання відповідачем у власність житлового будинку відбулось з дотриманням вимог чинного законодавства та не спростовано позивачкою.

Позивачка не довела належними та допустимим доказами порушення відповідачем її прав, що є підставлю для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Аргументи учасників справи

У березні 2020 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані рішення незаконні, необґрунтовані, не відповідають ЦПК України, суди неповно з'ясували обставини, що мають значення для справи. Під час судового розгляду справи відповідач зареєстрував за собою право власності на будинок АДРЕСА_2. Суди не дослідили витребувані матеріали інвентарної справи. Суд першої інстанції повернув заяву про витребування доказів без розгляду, що є порушенням норм процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 19 серпня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини 2 статті 389 ЦПК України (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина 1 статті 400 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті

4 частини 2 статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункті

4 частини 2 статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу будинку від

31 жовтня 1985 року позивач придбала в ОСОБА_4 жилий будинок

в АДРЕСА_1, загальною жилою площею 62,2 кв. м.

Згідно з даними витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 16 липня 2004 року № 4170284 ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою:

АДРЕСА_1.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

29 квітня 2004 року (справа 2-376/2004), яке набуло законної сили 01 червня 2004 року, встановлено, що 1/2 частина будинку за адресою:

АДРЕСА_1, належить ОСОБА_2.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно позивач і відповідач

є власниками різних домоволодінь (частин). ОСОБА_1 на праві приватної власності належить домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 62,2 кв. м, рік побудови - 1958, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 31 жовтня 1985 року, а ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 80,9 кв. м, рік побудови - 1991, підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, НОМЕР_1,06 лютого 2007 року, виконком Івановецької сільської ради.

Відповідно до акта про виправлення помилки, виданого ТОВ "Мукачівське районне бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" від 24 травня

2016 року у зв'язку з виявленими розбіжностями в адресі, зазначеній в рішенні від 13 травня 2004 року № 50 виконавчого комітету Івановецької сільської ради, свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2007 року та витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06 лютого

2007 року, домоволодіння в АДРЕСА_1 слід рахувати за адресою:

АДРЕСА_2. У витязі про реєстрацію права власності на нерухоме майно та реєстрову книгу внесено виправлення щодо адреси.

З даних свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06 лютого

2007 року із завіреним виправленням, витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить будинок за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно частини 1 статті 15, частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що "недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим".

У частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених частині 3 статті 12, частинах 1 , 5 , 6 статті 81 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції повернув заяву про витребування доказів без розгляду, що є порушенням норм процесуального права, оскільки згідно змісту відповідної ухвали суду від

05 квітня 2019 року таке рішення ухвалене судом на підставі частини 4 статті 183 ЦПК України та мотивоване тим, що вказана заява була підписана представником позивача ОСОБА_5, яким не надано суду належних документів, які б підтверджували його повноваження адвоката чи законного представника (а. с. 58).

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Тому встановивши, що права та інтереси позивача оспорюваним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06 лютого 2007 року не порушені, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною 2 статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права і зводяться до переоцінки доказів

у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від

01 жовтня 2019 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від

27 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

М. Ю. Тітов