Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.11.2024 року у справі №755/264/19
Ухвала КЦС ВП від 04.05.2021 року у справі №755/264/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 755/264/19

провадження № 61-4811св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Сердюка В. В.,

Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 ,

відповідачі: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца Валентина Федорівна, Акціонерне товариство «УкрСиббанк», Дніпровський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві, Дарницький районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції

в місті Києві, державний реєстратор філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Донський Ярослав Сергійович, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив», ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Транзит», служба у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Верповська Олена Володимирівна,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк» на постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Арапіної Н. Є., та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року і касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика»

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року

та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2019 року ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци В. Ф., Акціонерного товариства (далі - АТ) «УкрСиббанк», Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві (далі - Дніпровський ВДВС), Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві (далі - Дарницький ВДВС), державного реєстратора філії Комунального підприємства (далі - КП) «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Ярослава Сергійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фінансова компанія «Позика», ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про визнання права власності, визнання недійсними договорів факторингу, договору відступлення прав за договором іпотеки, договору купівлі-продажу, визнання договору іпотеки припиненим, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності.

В обґрунтування позову вказувала, що 4 грудня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 3480, за яким ОСОБА_8

набув у власність нежитлове приміщення № 180-кафе (літ. А) загальною

площею 90,40 кв.м на АДРЕСА_1 . Рішенням Київської міської ради від 8 жовтня 2015 року № 129/2032 назву АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 .

5 грудня 2007 року фізична особа-підприємець ОСОБА_8 уклав з Акціонерним комерційним інноваційним банком (далі - АКІБ) «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», генеральний договір про надання кредитних

послуг № 11263386000 (далі - генеральний договір № 11263386000) та додаткову угоду № 11259333000 до цього договору (далі - додаткова угода № 11259333000), за умовами яких отримав кредит у розмірі 1 515 000 грн.

Належне виконання позичальником умов за генеральним договором № 11263386000 забезпечено:

- порукою ОСОБА_5 та Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Фірма «Транзит» на відповідно до укладених останніми з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», договорами поруки від 5 грудня

2007 року № 162766 та № 162767 відповідно;

- іпотекою нежитлового приміщення № 180-кафе (літ. А) загальною

площею 90,40 кв.м на АДРЕСА_1 відповідно до укладеного АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 (за письмовою згодою дружини ОСОБА_10 ) договору іпотеки, посвідченого 5 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 3485.

13 лютого 2008 року шлюб ОСОБА_8 та ОСОБА_10 розірвано; після розірвання шлюбу дружина змінила прізвище на ОСОБА_11 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася ОСОБА_2 , батьком якої є ОСОБА_8 , а матір`ю - ОСОБА_1

24 листопада 2010 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист № 2-3531/1-10 про солідарне стягнення з ОСОБА_8 ,

ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит» заборгованості за кредитним договором

у сумі 1 783 457,27 грн, 1 700 грн у відшкодування державного мита та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

24 листопада 2016 року АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» уклали договір факторингу № 48, за яким останнє набуло право вимоги за генеральною угодою генеральним договором № 11263386000 до ОСОБА_8 як боржника і ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит» як поручителів. 28 листопада 2016 року АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» уклали договір про відступлення прав вимоги № 1 за договором іпотеки від 5 грудня 2007 року.

28 листопада 2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклали договір факторингу № 48/1, за яким останнє набуло права вимоги за генеральним договором № 11263386000 та договором іпотеки, укладеним на його забезпечення.

Посилаючись на те, що зобов`язання ОСОБА_8 припинені смертю, позивач вважала, що таке право не могло перейти до ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та в подальшому до ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

13 грудня 2016 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. внесла до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

запис № 17999190 про ТОВ «Фінансова компанія «Позика» як іпотекодержателя нежитлового приміщення АДРЕСА_2 . Вказаний запис внесено незаконно, оскільки підставою для його внесення зазначено інший номер договору іпотеки.

26 липня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» звернулося до державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. із заявою про реєстрацію права власності на вказане нежитлове приміщення. До цієї заяви додано надіслану ОСОБА_8 вимогу ТОВ «Фінансова компанія «Позика» від 29 листопада 2016 року про усунення порушень умов кредитного договору, повідомлення про вручення поштового відправлення

9 грудня 2016 року, договір про відступлення прав за договором іпотеки

від 20 грудня 2016 року, укладеним ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та

ТОВ «Фінансова компанія «Позика». На підставі вказаної заяви право власності на нежитлове приміщення зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив».

1 серпня 2017 року державний реєстратор філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донський Я. С. прийняв заяву ТОВ «Фінансова компанія «Позика» про внесення змін до державного реєстру прав, на підставі якої право власності на спірне майно зареєстровано за ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» на вказане майно вважає незаконним, оскільки державний реєстратор не перевірив документи на наявність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації права.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2017 року

у справі № 755/12464/17 заборонено ТОВ «Фінансова компанія «Позика» вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_2 .

27 жовтня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклало з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В.

за № 4841, за яким право власності на нежитлове приміщення перейшло до ОСОБА_3 .

Вказувала, що договір іпотеки № 12498 від 5 грудня 2007 року не містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя за своїми правовими наслідками та передбачало б передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя сторони не укладали, тому у іпотекодержателя відсутні підстави для набуття права власності на предмет іпотеки.

Крім того, вимога про усунення порушень зобов`язань за кредитним договором, датована 29 листопада 2016 року, містить посилання на договір факторингу за грудень 2016 року та договір відступлення права вимоги від 20 грудня 2016 року, що свідчить про ненаправлення цієї вимоги іпотекодавцю. На 29 листопада

2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не зареєструвало права іпотекодержателя, тому вказана вимога не може свідчити про додержання іпотекодавцем вимог статті 35 Закону України «Про іпотеку». Також зазначала, що рекомендоване повідомлення про вручення ОСОБА_8 вимоги про усунення порушень кредитного договору з відміткою АТ «Укрпошта» від 9 грудня

2016 року є підробленим.

5 червня 2018 року ОСОБА_1 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_2 звернулась до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци В. Ф. із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_8 та

про видачу свідоцтва про право на спадщину. Листом від 15 червня

2018 року № 96/02-14/6/2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца В. Ф. повідомила про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину на законом у зв`язку з арештами, накладеними органами державної виконавчої служби. Крім того, приватний нотаріус повідомила, що право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстроване 27 жовтня 2017 року за ОСОБА_3 .

Зазначала, що на момент видачі виконавчого листа від 24 листопада 2010 року настав строк вимоги за кредитним договором; АТ «УкрСиббанк» повідомлено про смерть ОСОБА_8 у 2016 році; АТ «УкрСиббанк», ТОВ «Фінансова

компанія «Фінактив», ТОВ «Фінансова компанія «Позика» з вимогами до спадкоємців боржника протягом встановленого законом строку не звертались, тому вважає, що зобов`язання за кредитним договором є припиненим. Оскільки іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, зобов`язання за договором іпотеки також припинені.

На думку позивача, незаконна бездіяльність Дніпровського ВДВС та Дарницького ВДВС щодо обтяження речових прав на нерухоме майно порушує права позивача на оформлення права власності належну їй частку спадкового майна.

За таких обставин просила:

- визнати припиненим договір іпотеки № 12498 від 5 грудня 2007 року, укладений ОСОБА_8 і АКІБ «УкрСиббанк»;

- визнати недійсним договір факторингу № 48 від 24 листопада 2016 року, укладений АТ «Укрсиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», в частині передачі права вимоги до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 і ТОВ «Фірма «Транзит»;

- визнати недійсним договір факторингу № 48/1 від 28 листопада 2016 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова

компанія «Позика», в частині пункту 79 реєстру боржників щодо передачі права вимоги до ОСОБА_8 , ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит»;

- визнати недійсним договір про відступлення прав за договором іпотеки

від 20 грудня 2016 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та

ТОВ «Фінансова компанія «Позика», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. і зареєстрований за № 1160;

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора філії

КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) (індексний номер 36412084) від 1 серпня 2017 року, на підставі якого зареєстровано право власності

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2017 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ОСОБА_3 ;

- визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 37802739) від 27 жовтня 2017 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірне нежитлове приміщення;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалами Дарницького районного суду міста Києві від 16 квітня 2019 року до участі у справі третіми особами, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, залучено службу у справах дітей та сім`ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит».

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року позов задоволено частково.

Визнано за малолітньою дитиною ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом після ОСОБА_8 право власності на 1/2 частку нежитлового

приміщення АДРЕСА_1 .

Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.

Стягнено з ТОВ «ФК «Позика» та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1

по 4 802,50 грн з кожного у відшкодування витрат зі сплати судового збору.

Ухвалюючи рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання права власності, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є спадкоємцем ОСОБА_8 , однак з огляду на фактичні обставини цієї справи позбавлена можливості захистити своє право власності на спадкове майно у позасудовому порядку.

Суд першої інстанції зазначив, що позивач не довела обставини, які зумовлюють припинення договору іпотеки, тому позов у цій частини задоволенню не підлягає.

Відмовляючи у задоволенні позову про визнання недійсними договорів факторингу та відступлення прав вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не є стороною оспорюваних правочинів і обставин щодо порушення її прав або законних інтересів вказаними правочинами вона не довела.

Також місцевий суд вважав відсутніми підстави для задоволення позову в частині визнання незаконним та скасуванню рішення державного реєстратора філії

КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084) від 1 серпня

2017 року, зазначивши, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у справі № 755/12464/17, яке набрало законної сили, скасовано вказане рішення державного реєстратора.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу

від 27 жовтня 2017 року, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ОСОБА_3 , суд першої інстанції вказав про обрання позивачем неефективного способу захисту права в цій частині, зазначивши, що право позивача підлягає захисту шляхом пред`явлення позову про скасування запису про реєстрацію права власності. Позовну вимогу про визнання незаконним і скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 37802739) від 27 жовтня 2017 року про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на спірне нежитлове приміщення суд першої інстанції вважав похідною від вимоги про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу, тому відмовив у її задоволенні.

Крім того, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши про ненадання доказів на підтвердження оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням такої допомоги.

Постановою Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» залишено без задоволення і задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 .

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року в частині задоволення позову про визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , та в частині відмови в задоволенні позову про визнання припиненим договору іпотеки № 12498 від 5 грудня 2007 року, укладеного ОСОБА_8 та АКІБ «УкрСиббанк», визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084 від 1 серпня 2017 року) залишено без змін.

В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 17 вересня 2020 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Визнано недійсними:

- договір факторингу № 48 від 24 листопада 2016 року, укладений

АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», в частині передачі права вимоги до ОСОБА_8 ;

- договір факторингу № 48/1 від 28 листопада 2016 року, укладений

ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика», в частині передачі права вимоги до ОСОБА_8 ;

- договір про відступлення прав за договором іпотеки від 20 грудня 2016 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М. А. за № 1160;

- договір купівлі-продажу від 27 жовтня 2017 року, укладений ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ОСОБА_3 .

Визнано незаконним і скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 37802739 від 27 жовтня 2017 року) про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на житлове приміщення

АДРЕСА_2 .

Стягнено на користь ОСОБА_1 у відшкодування сплаченого судового збору:

- з АТ «УкрСиббанк» 690,50 грн;

- з ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика»

по 2 881,50 грн з кожного;

- з ОСОБА_3 960,60 грн.

Апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав вважати порушеними права та інтереси ОСОБА_2 оспорюваними договорами факторингу та договором про відступлення прав вимоги з огляду на перехід до неї обов`язків боржника за кредитним зобов`язанням в розмірі вартості успадкованого майна. Заміна кредитора у зобов`язанні, а також перехід права вимоги за кредитним договором та договором іпотеки від АТ «УкрСиббанк» до

ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та в подальшому до ТОВ «Фінансова

компанія «Позика» свідчить, що позивач є зацікавленою особою та має право оспорити ці правочини.

Задовольняючи позов про визнання недійсними вказаних договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги, апеляційний суд зазначив, що

ОСОБА_8 помер до укладення вказаних договорів, правовідносини останнього

з АТ «УкрСиббанк» трансформувались у зобов`язальні правовідносини, що виникли між кредитором та спадкоємцем боржника, тобто відбулась заміна боржника. Тому АТ «УкрСиббанк» вправі був передавати право вимоги до спадкоємця ОСОБА_8 , оскільки з 18 січня 2016 року зобов`язання останнього за кредитним договором припинились. За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що зазначені правочини суперечать статті 514 ЦК України, оскільки вимога до ОСОБА_8 станом на момент її переходу

від АТ «УкрСиббанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та в подальшому до

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» не існувала.

Приймаючи постанову про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу і скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 , апеляційний суд врахував обставини, встановлені рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року

у справі № 755/12464/17, про те, що сторони договору іпотеки не укладали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, тому у іпотекодержателя

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» були відсутні підстави для набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Врахувавши, що

у ТОВ «Фінансова компанія «Позика» було відсутнє законне право на розпорядження спірним нерухомим майном, апеляційний суд дійшов висновку про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2017 року, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ОСОБА_3 , і скасування рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на вказане майно. Надаючи оцінку ефективності обраного позивачем способу захисту права, суд апеляційної інстанції зазначив, що задоволення цих вимог усуває перешкоди для реєстрації за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку спірного нерухомого майна.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого суду в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , та в частині відмови в задоволенні позову про визнання припиненим договору іпотеки № 12498 від 5 грудня 2007 року, укладеного ОСОБА_8 та АКІБ «УкрСиббанк», визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084 від 1 серпня 2017 року), зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У березні 2021 року представник АТ «УкрСиббанк» - адвокат Люта В. В. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору факторингу № 48 від 24 листопада 2016 року, укладеного

АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», щодо передачі права вимоги за договором про надання кредитних послуг № 11263386000 від 5 грудня 2007 року, укладеного з ОСОБА_8 , і залишити в цій частині в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року.

Касаційна скарга представника АТ «УкрСиббанк» - адвоката Лютої В. В. мотивована неврахуванням судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 28 лютого 2018 року у справі № 441/1647/15-ц (провадження № 61-5610св18), в якій вказано про відсутність такої підстави для припинення іпотеки як смерть боржника за кредитним договором, враховуючи те, що спірні правовідносини допускають правонаступництво.

- від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14 (провадження № 61-4724св18) про те, що «спадкування, тобто перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного із їх учасників»;

- від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18) про те, що законодавець зберігає за кредитором право вимоги у разі смерті боржника. У такому випадку відбувається правонаступництво, яке є транслятивним, тобто таким, що переносить права та обов?язки на нового боржника.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову і направити справу в цій частині на новий розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , мотивована відсутністю у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 216, статті 228, статті 1281 ЦК України та частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Також ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , вказує про недослідження судами зібраних у справі доказів, що свідчать про підписання вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Позика» до спадкоємця ОСОБА_8

від 28 квітня 2017 року Орищенком Назарієм Олександровичем, який не мав повноважень представляти вказане товариство, оскільки надав до цієї вимоги довіреність іншої юридичної особи - ТОВ «Фінансова компанія «Довіра і гарантія».

У травні 2021 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 17 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду

від 3 березня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволення позову.

Касаційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Позика» мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновків, викладених Верховним Судом

у постанові від 13 листопада 2019 року у справі № 645/4220/16-ц

(провадження № 61-19921св18) щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача.

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій обрання позивачем неефективного способу захисту права, оскільки мала звернутися з віндикаційним позовом. Велика Палата Верховного

Суду у постанові від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц

(провадження № 14-181цс18) зазначила, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надходили.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «УкрСиббанк», в інтересах якого діє адвокат Люта В. В., і витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

АТ «УкрСиббанк», в інтересах якого діє адвокат Люта В. В., були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 192/2761/14 (провадження № 61-4724св18), від 25 квітня 2018 року у справі № 645/3265/13-ц (провадження № 61-5552свп18), від 28 лютого 2018 року у справі № 441/1647/15-ц (провадження № 61-5610св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 4 червня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 .

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , були доводи заявника про:

- відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 216, статті 228, статті 1281 ЦК України та частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (пункт 3 частини

другої статті 389 ЦПК України);

- недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 2 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою

ТОВ «Фінансова компанія «Позика» були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої

Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), у постанові Верховного Суду від 13 листопада

2019 року у справі № 645/4220/16-ц (провадження № 61-19921св18) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_4 перебували в шлюбі

з 23 червня 2000 року до 13 лютого 2008 року.

4 грудня 2007 року ОСОБА_7 та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 3480, за яким ОСОБА_8 набув у власність нежитлове приміщення № 180-кафе (літ. А) загальною

площею 90,40 кв.м на АДРЕСА_1 . Рішенням Київської міської ради від 8 жовтня 2015 року № 129/2032 назву АДРЕСА_1 перейменовано на АДРЕСА_1 .

5 грудня 2007 року фізична особа-підприємець ОСОБА_8 уклав

з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», генеральний договір № 11263386000 та додаткову угоду № 11259333000, за умовами яких отримав кредит у розмірі 1 515 000 грн.

Належне виконання зобовязань позичальника за генеральним

договором № 11263386000 забезпечено:

- порукою ОСОБА_5 та ТОВ «Фірма «Транзит» на відповідно до укладених останніми з АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», договорами поруки від 5 грудня 2007 року № 162766 та № 162767 відповідно;

- іпотекою нежитлового приміщення № 180-кафе (літ. А) загальною

площею 90,40 кв.м на АДРЕСА_1 відповідно до укладеного АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_8 (за письмовою згодою дружини) договору іпотеки, посвідченого

5 грудня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М. за № 3485.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

Спадкова справа № 6/2016 до майна ОСОБА_8 заведена 4 липня 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ніколіцею В. Ф.

24 листопада 2016 року АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» уклали договір факторингу № 48, відповідно до якого право грошової вимоги за генеральним договором № 11263386000 перейшло до ТОВ «Фінасова

компанія «Фінактив».

28 листопада 2016 року АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» уклали договір про відступлення прав вимоги № 1 за договором іпотеки до договору факторингу № 48 від 24 листопада 2016 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований за № 4206.

28 листопада 2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу № 48/1, відповідно до якого право грошової вимоги за генеральним договором № 11263386000 перейшло до

ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

29 листопада 2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» склало вимогу

ОСОБА_8 про усунення порушень виконання зобов`язання за договором іпотеки, в якій зазначено про намір звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , а саме набути право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 38 Закону України «Про іпотеку».

13 грудня 2016 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Данич О. Ф. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень (індексний номер 32887904) від 13 грудня 2016 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вніс запис про ТОВ «Фінансова компанія «Позика» як іпотекодержателя вказаного нежитлового приміщення за договором іпотеки від 5 грудня 2007 року № 3485.

20 грудня 2016 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» уклали договір про відступлення права за вказаним іпотечним договором.

26 липня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» звернулося до державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. із заявою про реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, яке є предметом іпотеки за договором іпотеки серія та номер 3485, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т. М.

1 серпня 2017 року державний реєстратор філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донський Я. С. здійснив державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив» (номер запису 21665224).

1 серпня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. із заявою про внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Цього ж дня державний реєстратор філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Донський Я. С. прийняв рішення про внесення змін до запису про право власності за номером 21665224 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об`єкт нерухомо майна з реєстраційним номером 1315598780000, та зазначив власником вказаного нежитлове приміщення ТОВ «Фінансова компанія «Позика».

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 17 серпня 2017 року

у справі № 755/12464/17 в порядку забезпечення позову ОСОБА_4 заборонено ТОВ «Фінансова компанія «Позика», АТ «УкрСиббанк» вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_3 .

27 жовтня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. за № 4841, згідно з яким ОСОБА_3 набув у власність нежитлове приміщення АДРЕСА_3 .

5 квітня 2017 року ОСОБА_4 звернулась до АТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Фінансова компанія «Позика» із заявою про надання згоди на видачу свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя. У вказаній заяві ОСОБА_4 повідомила про смерть боржника ОСОБА_8

18 квітня 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Позика» звернулося до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори з претензією кредитора до спадкоємців ОСОБА_8

5 червня 2018 року за № 31 приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца В. Ф. зареєструвала заяву ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, належне батьку останньої - ОСОБА_8

15 червня 2018 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ніколіца В. Ф повідомила ОСОБА_1 про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з накладенням арешту на спірне нежитлове приміщення. Крім того, право власності на вказане нерухоме майно

27 жовтня 2017 року зареєстровано за ОСОБА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року

у справі № 755/12464/17, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року, позов ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци В. Ф., державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С.,

АТ «УкрСиббанк», ТОВ «Фінансова компанія «Позика», ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку нерухомого майна у спільному майні подружжя та скасування рішення про державну реєстрацію прав задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку нежитлового

приміщення АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) (індексний номер 36412084) від 1 серпня 2017 року (номер запису про право власності 21665224, дата та час державної реєстрації 26 липня 2017 року.

Постановою Верховного Суду від 25 березня 2020 року частково задоволено касаційну скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Позика», рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року залишено без змін. Постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року змінено, виключено з її мотивувальної частини висновки про те, що «відповідно до приписів частини четвертої статті 1281 ЦК України зобов`язання за кредитним договором припинилось, що свідчить про припинення зобов`язання і за договором іпотеки, укладеним для забезпечення виконання зобов`язання за основним договором. Таким чином, кредитор позбавлений права на звернення стягнення на предмет іпотеки в частині, що належить позивачу». В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року залишено без змін.

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

(частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 16 203 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. За своєю суттю ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).

Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року

у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21) зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. […] Разом з тим, положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої

статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається».

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 , діючи в інтересах ОСОБА_2 , вважала, що зобов`язання ОСОБА_8 за генеральним договором № 11263386000 та договором іпотеки припинені внаслідок смерті боржника, а частина зазначених зобов`язань перейшла до спадкоємця ОСОБА_2 в межах вартості майна, отриманого у спадщину.

Вважала, що первісний кредитор мав відступити право вимоги за генеральним договором № 11263386000 саме до спадкоємця боржника, тому вважала, що договори факторингу та договір про відступлення права вимоги підлягають визнанню недійсними саме з цих підстав.

Отже, фактично позивач не заперечувала обставини щодо існування у первісного кредитора права вимоги за генеральним договором № 11263386000, проте вважала, що боржник підлягав заміні його спадкоємцем.

Однак позивач не обґрунтовує, які саме права порушені укладенням договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки, оскільки визнання такого договору недійсним не змінює ні основне зобов`язання за генеральним

договором № 11263386000, ні забезпечувальне зобов`язання за договором іпотеки, ні обсяг відповідальності спадкоємця, а змінює лише кредитора у зобов`язанні.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (впливає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин. На цьому наголосила об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 16 жовтня 2020 року

у справі № 910/12787/17.

Встановивши, що ОСОБА_2 не є стороною оспорюваних договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги, тому і предметом доказування є, в тому числі, порушення цивільних прав та інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність укладення оспорюваних правочинів з порушенням вимог закону та прав ОСОБА_2 як спадкоємця боржника.

Верховний Суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги немає, оскільки зазначеними договорами права позивача не зачіпаються, обсяг зобов`язань позивача як спадкоємця боржника на момент відступлення права вимоги не змінюється.

Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно застосував зазначені норми права і ухвалив рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке суд апеляційної інстанції помилково скасував.

Колегія суддів вважає за необхідне застосувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 вересня 2022 року

у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21), що узгоджується з

частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

За таких обставин оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсними договорів факторингу та договору про відступлення права вимоги не відповідає вимогам законності й обґрунтованості, а судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права і правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційних скарг АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Фінансова

компанія «Позика» в цій частині, скасування постанови Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року у вказаній частині, і залишення у відповідній частині в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084) від 1 серпня 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позову у вказаній частині, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, вказав, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року у справі № 755/12464/17, яке набрало законної сили, скасовано рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084) від 1 серпня

2017 року.

З такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись, не можна виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року

у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19) вказано, що:

«4.13. Пунктом 2 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

4.14. Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

4.15. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

4.16. Одночасно слід зазначити, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення».

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного

цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20

(провадження № 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а, відповідно, і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. З огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові від 26 червня 2019 року

у справі № 13/51-04 (провадження № 12-67гс19), необхідно відступити

від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів: Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові

від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження № 61-2018св19) Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2020 року

у справі № 686/20582/19 (провадження № 61-1807св20), Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 9 вересня 2020 року

у справі № 750/1658/20 (провадження № 61-9658св20), конкретизувавши цей висновок так, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2

частини першої статті 255 ЦПК України можливе, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року

у справі № 755/12464/17, яке набрало законної сили, задоволено позов

ОСОБА_4 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци В. Ф., державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С., АТ «УкрСиббанк», ТОВ «Фінансова

компанія «Позика», ТОВ «Фінансова компанія «Фінактив», ОСОБА_3 про визнання права власності на 1/2 частку нерухомого майна у спільному майні подружжя та скасування рішення про державну реєстрацію прав.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .

Скасовано рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень

(з відкриттям розділу) (індексний номер 36412084) від 1 серпня 2017 року (номер запису про право власності 21665224, дата та час державної реєстрації 26 липня 2017 року).

Звертаючись з вказаним позовом у січні 2019 року, ОСОБА_1., діючи в інтересах ОСОБА_12 , заявила позовну вимогу про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяження (індексний

номер 36412084) від 1 серпня 2017 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову в частині вказаної позовної вимоги, суди попередніх інстанцій не врахували, що скасування рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року

у справі № 755/12464/17 оспорюваного в цій справі рішення державного реєстратора індексний номер 36412084 від 1 серпня 2017 року свідчить про відсутність предмета спору як на час пред`явлення позову (4 січня 2019 року), так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення (17 вересня 2020 року), що має наслідком закриття провадження у справі в цій частині на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Колегія суддів вважає за необхідне застосувати висновок Верховного Суду

у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року

у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21), що узгоджується з частиною третьою статті 400 ЦПК України.

Ураховуючи викладене, рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 17 вересня 2020 року та постанова Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним і скасування рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084) від 1 серпня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям у цій частині провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання права власності, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 .

Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_2 , зазначала, що:

- ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_8 ;

- до складу спадщини входить 1/2 частка нежитлового приміщення АДРЕСА_1 ;

- оформити право власності на зазначене майно ОСОБА_2 не може у зв`язку з його арештом, накладеним Дніпровським районним судом міста Києва в порядку забезпечення позову у справі № 755/12464/17 та органами державної виконавчої служби під час примусового виконання рішення про стягнення заборгованості з ОСОБА_8 ;

- крім того, оформлення ОСОБА_2 права власності на спадкове майно унеможливлює реєстрація права власності на нього за ОСОБА_3 .

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також

на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16,

провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором,

та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу,

за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом

у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18); від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18); від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19); від 6 квітня 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-84гс20) та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені і позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу,

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин

(постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року

у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року

у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно,

без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у визначених у законі випадках (частина перша статті 388 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 липня 2023 року

у справі № 373/326/17 (провадження № 14-201цс21), пославшись на свою сталу

та сформовану судову практику, вказала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності

на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений.

У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності

на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване

за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна

з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису

до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме

за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Близькі за змістом висновки наведені у постановах Великої Палати

Верховного Суду: від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 14 листопада 2018 року

у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116),

від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19,

пункт 80), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18

(провадження № 14-125цс20) та багатьох інших.

Отже, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна

з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387

і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387

і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади

чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна

і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні висновки викладені також і в інших постановах, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) та у постановах Верховного Суду: від 15 травня

2019 року у справі № 462/5804/16-ц (провадження № 61-39342св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 263/16124/17 (провадження № 61-5121св19), від 8 липня

2020 року у справі № 462/5536/16-ц (провадження № 61-34501св18), від 1 грудня 2021 року у справі № 463/2340/17 (провадження № 61-16441св20).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій не врахували, що :

- ОСОБА_2 є власником 1/2 частки нежитлового приміщення АДРЕСА_1 з моменту відкриття спадщини після ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 );

- спадкове майно вибуло з її власності на підставі рішення державного реєстратора філії КП «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Я. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084) від 1 серпня

2017 року;

- на час звернення з позовом право власності на нежитлового

приміщення АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 , про що повідомила законного представника позивача приватний нотаріус Ніколіца В. Ф.

Враховуючи викладене, належним способом захисту права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_1 є витребування відповідної частки від останнього набувача майна - ОСОБА_3 .

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання права власності на вказану частку майна, а суд апеляційної інстанції додатково задовольняючи позов в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2017 року, за яким останній набувач ( ОСОБА_3 ) придбав нежитлове приміщення, та визнання незаконним і скасування рішення про реєстрацію права власності

за ОСОБА_3 , не врахували, що належним способом захисту

права ОСОБА_2 є саме витребування частки належного їй майна з незаконного володіння.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги ТОВ «Фінансова

компанія «Позика» про обрання позивачем неефективного способу захисту права є обґрунтованими.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, касаційний суд:

- скасовує рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня

2020 рокута постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року

в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку нежитлового

приміщення АДРЕСА_1 , і ухвалює в цій частини нове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку обранням позивачем неефективного способу захисту права;

- скасовує постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27 жовтня 2017 року, укладеного ТОВ «Фінансова компанія «Позика» та ОСОБА_3 , і визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Верповської О. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 37802739

від 27 жовтня 2017 року) про реєстрацію за ОСОБА_3 права власності на приміщення

АДРЕСА_2 ; змінює рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 17 вересня 2020 року щодо вирішення цих вимог у його мотивувальній частині.

Щодо вирішення позовних вимог про визнання припиненою іпотеки

Звертаючись з вказаним позовом, ОСОБА_1 , яка діяла в інтересах ОСОБА_12 , просила визнати припиненим договір іпотеки № 12498 від 5 грудня 2007 року, укладений ОСОБА_8 і АКІБ «УкрСиббанк».

В обґрунтування позову в цій частині вказувала, що кредитор пропустив строк, передбачений частиною другою статті 1281 ЦК України, для пред`явлення вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, тому втратив право вимоги до спадкоємця ОСОБА_8 - ОСОБА_12 . Посилаючись на частину першу

статті 17 Закону України «Про іпотеку», за якою підставою припинення договору іпотеки є припинення основного зобов`язання, вважала припиненим зазначений договір іпотеки.

Зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог врегульовані

статтями 1281 і 1282 ЦК України.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи - її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Таким чином, правовідносини, що виникли між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникаю між кредитодавцем і спадкоємцями боржника, та вирішуються у порядку визначеному статтею 1282 ЦК України.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (стаття 1281 в редакції Кодексу, чинній на час відкриття спадщини).

Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року

у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5)).

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що:

- про смерть боржника АТ «УкрСиббанк» та ТОВ «ФК «Позика» повідомлені

ОСОБА_4 заявою від 5 квітня 2017 року;

- 14 квітня 2017 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Позика» подав до Шістнадцятої київської державної нотаріальної контори претензію до спадкоємців боржника ОСОБА_8 , яка була повернута для усунення недоліків;

- 15 лютого 2018 року та 31 серпня 2018 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Позика» подав до приватного нотаріуса Київського

міського нотаріального округу Ніколіци В. Ф. претензії до спадкоємців боржника ОСОБА_8

Суди попередніх інстанцій надали оцінку поданим ТОВ «Фінансова

компанія «Позика» доказам на підтвердження обставин щодо додержання встановленого частиною другою статті 1281 ЦК України строку дійшли обґрунтованого висновку, що вказаний строк кредитор не пропустив.

Доводи касаційної скарги позивача про необхідність викладення висновку Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 216,

статті 228, статті 1281 ЦК України та частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку», оскільки в даній справі, суди попередніх інстанцій виходили з недоведення позивачем обізнаності кредитора про смерть боржника з лютого-березня 2016 року, тому ці доводи фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів.

Безпідставними є доводи касаційної інстанції позивача про недослідження судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів (щодо пред`явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника), оскільки суди дослідили подані ТОВ «Фінансова

компанія «Позика» у квітні 2017 року, у лютому і серпні 2018 року претензії до спадкоємців боржника ОСОБА_8 та надали їм відповідну правову оцінку.

Доводи касаційної скарги позивача не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення в частині вирішення позовних вимог про визнання іпотеки припиненою ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій в цій частині та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень в частині вирішення позовних вимог про визнання іпотеки припиненою, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення в цій частині, ухвалили у вказаній частині судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги у зазначеній частині без задоволення, а рішення суду першої інстанцій та постанови апеляційного суду у відповідних частинах - без змін.

Керуючись статтями 400 409 410 412 413 414 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «УкрСиббанк», касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «УкрСиббанк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» про визнання недійсними договорів факторингу, договору відступлення прав за договором іпотеки скасувати і залишити в цій частині в силі рішення Дніпровського районного суду міста Києва

від 17 вересня 2020 року.

Постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності (індексний номер 37802739) від 27 жовтня 2017 року скасувати. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року в цій частині змінити, виклавши його мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня

2020 року в резолютивній частині щодо відмови у задоволенні цих позовних вимог залишити в силі.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци Валентини Федорівни, Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції

в місті Києві, Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3 про визнання права власності скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

Відмовити ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , у задоволенні позову до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ніколіци Валентини Федорівни, Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві, Дарницького районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції в місті Києві, ОСОБА_3 про визнання права власності.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Головного територіального управління юстиції в місті Києві, державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради Донського Ярослава Сергійовича, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» про визнання незаконним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 36412084) від 1 серпня 2017 року скасувати із закриттям провадження у справі в частині вирішення цієї позовної вимоги.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 вересня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 3 березня 2021 року в частині вирішення позову ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , до Акціонерного товариства «УкрСиббанк»,Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив» про визнання договору іпотеки припиненим залишити без змін

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточноюі оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Сердюк О. М. Ситнік