Історія справи

Постанова КЦС ВП від 27.09.2023 року у справі №559/1914/20
Постанова КЦС ВП від 21.09.2022 року у справі №559/1914/20

Постанова

Іменем України

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 559/1914/20

провадження № 61-8193св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державне підприємство «Рівнеторф»,

третя особа - тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного підприємства «Рівнеторф» Ващук Сергій Володимирович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Рівнеторф», третя особа - тимчасово виконуючий обов`язки директора Державного підприємства «Рівнеторф» Ващук Сергій Володимирович, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2023 року у складі колегії суддів: Вейтас І. В., Майданіка В.В., Шимківа С. С.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив поновити його на посаді головного енергетика на Державному підприємстві «Рівнеторф» (далі - ДП «Рівнеторф») та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 18 серпня 2020 року до дня поновлення на роботі.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначав, що він працював у відповідача з 01 червня 1978 року, проте наказом ДП «Рівнеторф» від 17 серпня 2020 року № 119-к його звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переведення на іншу роботу, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Підставами звільнення був наказ відповідача від 11 червня 2020 року № 59, акт про відмову від підпису, та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади від 31 липня 2020 року.

Звільнення вважає незаконним, оскільки воно проведено з порушенням норм трудового законодавства України, адже 31 липня 2020 року йому ніхто вакантні посади не пропонував та не ознайомлював.

У першій половині дня 11 червня 2020 року ОСОБА_1 написав заяву про надання йому невикористаних днів щорічних відпусток з 12 червня 2020 року за період роботи з 28 квітня 2013 року до 2019 року включно, проте йому усно відмовлено у її прийнятті. Цього ж дня засобами поштового зв`язку «Укрпошта» позивач відправив вказану заяву рекомендованим листом на адресу відповідача. У другій половині дня 11 червня 2020 року позивача викликали до кабінету т. в. о. директора ДП «Рівнеторф» та запропонували написати заяву про звільнення за власним бажанням, від чого він відмовився, тоді його усно повідомили про скорочення посади, яку він займає.

Справу суди розглядали неодноразово.

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області рішенням від 25 червня 2021 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю заявлених вимог.

Рівненський апеляційний суд постановою від 25 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 червня 2021 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції, адже відповідач дотримав норми КЗпП України при звільненні позивача із займаної посади.

Верховний Суд постановою від 21 вересня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 25 червня 2021 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 листопада 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не встановив, чи були запропоновані ДП «Рівнеторф» позивачу всі наявні вакантні посади та роботи, які він може виконувати та які відповідають його кваліфікації, що з`явилися на підприємстві протягом періоду вивільнення та існували на день звільнення, а також чим підтверджуються вказані обставини, що залишено апеляційним судом поза увагою. При цьому Верховний Суд взяв до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що 25 червня 2021 року в судовому засіданні суду першої інстанції свідок ОСОБА_2 повідомила, що серед вакантних посад, які пропонувались позивачу, була посада монтера колії. А в повідомленнях про наявні посади від 22 червня 2020 року та від 31 липня 2020 року, які були запропоновані позивачу для переведення, посади монтера колії немає.

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області рішенням від 30 листопада 2022 року позов задовольнив. Поновив ОСОБА_1 на посаді головного енергетика на ДП «Рівнеторф». Стягнув з ДП «Рівнеторф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18 серпня 2020 року до 18 серпня 2021 року включно в сумі 212 000,00 грн без виключення сум на податки, збори та обов`язкові платежі, справляння і сплата яких є обов`язком роботодавця. Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивоване порушенням роботодавцем норм трудового законодавства при звільненні позивача за скороченням штату. ОСОБА_1 були запропоновані всі вакантні посади на підприємстві, але доказів його відмови від запропонованих посад, тобто від переведення на іншу роботу на підприємстві, матеріали справи не містять.

Рівненський апеляційний суд постановою від 03 травня 2023 року апеляційну скаргу ДП «Рівнеторф» задовольнив. Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 15 листопада 2022 року скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована дотриманням ДП «Рівнеторф» норм трудового законодавства при звільненні позивача, тому підстав для поновлення його на роботі та стягнення компенсації за час вимушеного прогулу немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 02 червня 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2023 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 та постановах Верховного Суду від 10 листопада 2022 року у справі № 525/983/21, від 24 червня 2020 року у справі № 742/1209/18, від 15 травня 2020 року у справі № П/811/2408/15; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 вказує про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доказів його відмови від запропонованих посад, тобто від переведення на іншу роботу на підприємстві, матеріали справи не містять, проте ДП «Рівнеторф» його звільнило у зв`язку з відмовою від переведення на іншу роботу. Доводи суду апеляційної інстанції, що позивач не звернувся до роботодавця із заявою про переведення на іншу роботу, при цьому послався на статті 32-33 КЗпП України, не заслуговують на увагу, оскільки позивач не мав у наявності переліку вакантних посад.

Згідно зі штатними розписами апарату управління ДП «Рівнеторф» станом на 01 січня і 01 липня 2020 року на підприємстві передбачено 13 штатних одиниць «монтер колії» (10 одиниць транспортного цеху та 3 одиниці дільниці «Майдан»), проте відповідач не надав доказів, що всі посади були зайняті, та не запропонував йому цієї посади, що є порушенням КЗпП України.

10 липня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «Рівнеторф» на касаційну скаргу, мотивований тим, що апеляційний суд надав належну оцінку наданим у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку про дотримання підприємством норм трудового законодавства при звільненні позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. ДП «Рівнеторф» запропонувало позивачу всі наявні вакантні посади на підприємстві з моменту попередження про звільнення до моменту його звільнення, інших вакантних посад на підприємстві, окрім запропонованих у повідомленні від 31 липня 2020 року № 500, не з`являлося.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 серпня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 працював на ДП «Рівнеторф» з 01 червня 1978 року.

11 червня 2020 року ДП «Рівнеторф» з метою покращення фінансового стану підприємства видано наказ № 59 про скорочення штату, згідно з яким посада головного енергетика, яку займав ОСОБА_1 , підлягала скороченню з 17 серпня 2020 року.

11 червня 2020 року провідний юрисконсульт ОСОБА_3 , старший інспектор з кадрів ОСОБА_2 та диспетчер ОСОБА_4 склали та підписали акт № 1 про відмову ОСОБА_1 від підписання та ознайомлення з наказом ДП «Рівнеторф» від 11 червня 2020 року № 59, зміст наказу зачитано в присутності ОСОБА_1

11 червня 2020 року ОСОБА_1 за допомогою поштового зв`язку о 18:28 на ім`я т.в.о. директора ДП «Рівнеторф» відправив заяву про надання йому невикористаних днів щорічних відпусток з 12 червня 2020 року за період роботи з 28 квітня 2013 року до 2019 року включно, разом з поясненнями про те, що 11 червня 2020 року секретар і юрист ДП «Рівнеторф» відмовили йому в прийнятті заяви про надання відпустки. За даними відстежень рекомендованого поштового відправлення на сайті ДП «Укрпошта», відправлення вручено ДП «Рівнеторф» 16 червня 2020 року о 17:15.

23 червня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 підприємство направило відповідь, в якій повідомило, що лист про надання відпустки надійшов до відповідача 19 червня 2020 року, що унеможливлює надання відпустки з 12 червня 2020 року, водночас відпустка може бути надана до 16 серпня 2020 року. Запропоновано з`явитись до відділу юридично-кадрового забезпечення для оформлення щорічної відпустки до вказаного терміну.

Згідно з інформацією Первинної професійної спілки працівників ДП «Смигаторф» № 1 від 20 липня 2020 року, Первинної профспілкової організації ДП «Рівнеторф» РООПЗ № 10 від 04 серпня 2020 року ОСОБА_1 не є членом цих первинних профспілкових організацій, що діють на підприємстві.

Згідно з довідкою ДП «Рівнеторф» від 19 жовтня 2022 року № 615 станом на 22 червня 2020 року на підприємстві були вакантними такі посади: токар, водій автотранспортних засобів, електромонтер з ремонту обмоток та ізоляції, технік із системного адміністрування, діловод, архіваріус, головний спеціаліст із запобігання та виявлення корупції, обліковець з реєстрації бухгалтерських даних, диспетчер з випуску готової продукції, комірник.

Згідно з повідомленням від 22 червня 2020 року № 387 ОСОБА_1 запропоновано переведення на всі вакантні посади на підприємстві. Вказано, що а разі відмови від запропонованих посад його буде звільнено 17 серпня 2020 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.

ОСОБА_1 відмовився від підпису та ознайомлення з повідомленням № 387 від 22 червня 2020 року, яке було зачитано в його присутності (акт ДП «Рівнеторф» від 22 червня 2020 року).

Згідно з довідкою ДП «Рівнеторф» від 19 жовтня 2022 року № 616 станом на 31 липня 2020 року на підприємстві були вакантні такі посади: секретар-друкарка, токар, водій автотранспортних засобів, технік із системного адміністрування, головний спеціаліст із запобігання та виявлення корупції.

Згідно з повідомлення від 31 липня 2020 року № 500 ОСОБА_1 запропоновано переведення на всі вакантні посади на підприємстві, перелік яких збігається із зазначеним у довідці. Вказано, що в разі відмови від запропонованих посад ОСОБА_1 буде звільнено 17 серпня 2020 року на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП.

ОСОБА_1 відмовився від підпису та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади ДП «Рівнеторф» від 31 липня 2020 року № 500, яке було зачитано в його присутності (акт ДП «Рівнеторф» від 31 липня 2020 року).

Наказом відповідача від 17 серпня 2020 року № 119-к ОСОБА_1 звільнено в зв`язку зі скороченням штату працівників та відмовою від переводу на іншу роботу за пунктом 1 статті 40 КЗпП України. Підстава: наказ від 11 червня 2020 року № 59 про скорочення штату працівників, акт про відмову ОСОБА_1 від підпису та ознайомлення про наявні вакантні посади від 31 липня 2020 року. Бухгалтерію підприємства зобов`язано зробити повний розрахунок і виплатити вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку та відпускні за відпрацьований період з 28 квітня 2013 року до 17 серпня 2020 (243 дні).

На підтвердження факту скорочення штату підприємства під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідач надав штатний розпис апарату управління ДП «Рівнеторф», що вводився в дію з 18 серпня 2020 року, яким підтверджено, що відбулося скорочення штату підприємства, в тому числі посад головного енергетика та начальника РММ. Відповідно до штатних розписів, наданих відповідачем, станом на 01 січня 2020 року штат підприємства налічував 57,5 одиниць, станом на 01 липня 2020 року - 52 одиниці, станом на 18 серпня 2020 року - 48 одиниць.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга

не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Стаття 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника в разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за цією підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбулося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Згідно з частиною третьою статті 64 ГК України підприємство самостійно визначає організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідно до частини другої статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства.

Згідно з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), від 12 червня 2019 року у справі № 297/868/18 (провадження № 61-393св19), від 28 квітня 2021 року у справі № 373/2133/17 (провадження № 61-8393св20), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Суди встановили, що 11 червня 2020 року ДП «Рівнеторф» з метою покращення фінансового стану підприємства видало наказ № 59 про скорочення штату, згідно з яким посада головного енергетика, яку займав ОСОБА_1 , підлягала скороченню.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з частинами першою - третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці роботодавець пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази того, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згодою на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за два місяці про наступне вивільнення.

Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07 квітня 2021 року у справі № 444/2600/19, від 22 липня 2021 року у справі № 456/57/20, від 23 липня 2021 року у справі № 766/12805/19, від 27 серпня 2021 року у справі № 712/10548/19, від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, від 24 січня 2022 року у справі № 358/404/20.

Встановивши, що у відповідача відбулося скорочення чисельності штату працівників; позивач був повідомлений про наступне вивільнення в установлений законом строк; відповідач повідомив його про всі вакантні посади, які були наявні на підприємстві у той період, проте від підпису, та ознайомлення з повідомленням про наявні вакантні посади, яке зачитано в його присутності, він відмовився; заяв про переведення на вакантну посаду ОСОБА_5 не подав, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, адже звільнення позивача відбулося з дотриманням норм трудового законодавства України.

Саме по собі зазначення в наказі про звільнення «…та відмовою від переводу на іншу роботу…» не свідчить про недотримання відповідачем норм КЗпП України при звільненні за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, оскільки позивач не надав доказів звернення до підприємства із заявою про переведення його на вакантну посаду.

Виконуючи вимоги суду касаційної інстанції, що стали підставою для скасування попередніх рішень, ухвалених у цій справі, апеляційний суд з метою перевірки наявності вакантної посади монтера колії витребував у відповідача штатні розписи робітничих професій ДП «Рівнеторф» станом на 01 липня 2019 року та на 01 липня 2020 року, шатні розписи апарату управління ДП «Рівнеторф» станом на 01 січня 2020 року та на 01 липня 2020 року, згідно з якими на підприємстві передбачено 13 штатних одиниць монтера колії. Також відповідач надав 11 наказів про прийняття на роботу працівників у різний період часу (до 11 червня 2020 року), наказ від 30 квітня 2014 року № 6-к про зарахування працівників до облікового складу ДП «Рівнеторф» та додаток до нього з переліком працівників, що зараховуються до особового складу, згідно з яким станом на 11 червня - 17 серпня 2020 року на посаді монтера колії працювали ОСОБА_6 і ОСОБА_7 .

Ураховуючи наведене, доводи касаційної скарги про те, що позивачу не була запропонована посада монтера колії, на увагу не заслуговують, адже така посада вакантною не була.

Інші аргументи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до незгоди з ними, трактування норм права та висновків Верховного Суду на власний розсуд. Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду, що наведені у касаційній скарзі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. Ю. Тітов