Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 11.04.2019 року у справі №226/1930/18

Постанова

Іменем України

27 червня 2019 року

м. Київ

справа № 226/1930/18

провадження № 61-6980св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: комунальна установа «Покровський психоневрологічний інтернат»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» на рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року у складі судді Рибкін О. А. та постанову Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Мальованого Ю. М., Соломахи Л. І., Канурної О. Д.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

26 липня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» (далі - КУ «Покровський психоневрологічний інтернат»), у якому просила визнати незаконним наказ відповідача № 130-к від 27 червня 2018 року про звільнення, поновити її на попередньому місці роботи на посаді сестри медичної вищої категорії, стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 27 червня 2018 року по 25 липня 2018 року у розмірі 9 307, 60 грн.

Позовна заява мотивована наступним.

Із 22 травня 2002 року вона працювала в Красноармійському будинку інтернаті загального типу.

21 червня 2016 року заклад перейменовано на комунальну установу «Покровський психоневрологічний інтернат».

З 16 жовтня 2008 року її переведено сестрою медичною геріатричного відділення, з 12 серпня 2014 року - сестрою медичною ІІ категорії психоневрологічного відділення.

27 червня 2018 року наказом № 130-к її звільнено за систематичне невиконання обов`язків, покладених трудовим договором, на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

Відповідачем не враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну нею шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, що став підставою для звільнення, її попередню роботу за період з 22 травня 2002 року по день звільнення, оскільки вона зарекомендувала себе як добросовісний відповідальний працівник, до дисциплінарної відповідальності не притягувалася.

В наказі про її звільнення відповідач не зазначив у чому конкретно виявилося порушення, яке стало приводом до звільнення, та чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним наказ комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» № 130-к від 27 червня 2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 та поновлено ОСОБА_1 на попередньому місці роботи у якості сестри медичної вищої категорії психоневрологічного відділення комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат». Стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 28 червня 2018 року по 12 листопада 2018 року у розмірі 28 934, 15 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що попередження, яке було винесене позивачу наказом від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС не є заходом дисциплінарного стягнення, передбаченим законодавством, а також із того, що попередження, винесене указаним наказом, не може вважатися і заходом громадського стягнення, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що зазначене рішення щодо застосування до ОСОБА_1 попередження у зв`язку з порушенням нею посадових обов`язків приймалось саме трудовим колективом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2019 року КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення відповідачем норм КзпП України під час звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, оскільки судами не надана належна оцінка обставинам справи і доказам, наявним у матеріалах справи, а також тому, що позивачем не подано доказів, які б спростовували систематичне порушення нею посадових обов`язків.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу на надходили

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Із 22 травня 2002 року і по час звільнення (27 червня 2018 року) ОСОБА_1 працювала у психоневрологічному відділенні КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» сестрою медичною вищої категорії.

Наказом КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС медичній сестрі ОСОБА_1 винесено попередження за послаблення контролю за виконанням санітарно-гігієнічного режиму молодшим медичним персоналом.

Згідно посадової інструкції сестри медичної психоневрологічного відділення, з якою ОСОБА_1 ознайомлена під підпис, медична сестра, зокрема, організовує дотримання режиму дня, дотримання підопічними особистої гігієни (миття рук, ніг, стрижка, бриття), несе відповідальність за роботу молодшого мед. персоналу по догляду за підопічними, несе персональну відповідальність за життя та здоров`я ввірених їй підопічних.

22 червня 2018 року під час планового обходу керівництвом виявлено недотримання ОСОБА_1 посадової інструкції.

26 червня 2018 року профспілковим комітетом надано згоду адміністрації на звільнення сестри медичної ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на неї трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку, посадовими інструкціями.

27 червня 2018 року ОСОБА_1 звільнена із посади сестри медичної вищої категорії на підставі пункту 3 статті 40 КЗпП України.

12 липня 2018 року професійною спілкою розглянуто звернення ОСОБА_1 щодо незгоди зі звільненням і на засіданні Президії Ради 08 серпня 2018 року більшістю голосів було підтримано рішення адміністрації та профспілкового комітету КУ «Покровський психоневрологічний інтернат» щодо її звільнення за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.

Суд перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору з цих підстав, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини.

Тобто з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, працівник може бути звільнений лише за проступок, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку. У таких випадках ураховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або не зняті достроково (стаття 151 КЗпП України), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни відповідно до положень або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення не минуло більше одного року.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для звільнення працівника за систематичне порушення трудової дисципліни необхідно, щоб він вчинив конкретний дисциплінарний проступок, тобто допустив невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків, щоб це невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків було протиправним та винним і мало систематичний характер, а за попередні порушення трудової дисципліни (одне чи декілька) до працівника застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення з додержанням порядку їх застосування, але вони не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок.

Систематичним порушенням трудової дисципліни вважається порушення, вчинене працівником, який і раніше порушував трудову дисципліну, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності, та порушив її знову.

Тому при звільненні працівника з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України, роботодавець повинен навести конкретні факти допущеного ним невиконання обов`язків, зазначити, коли саме вони мали місце, які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнення та коли.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.

Факти накладення на ОСОБА_1 дисциплінарних стягнень, визначених статтею 147 КЗпП України судами не встановлено.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що попередження, яке було винесене позивачу наказом від 11 жовтня 2017 року № 12-ДС «Про порушення посадових обов`язків», не є заходом дисциплінарного стягнення, передбаченим законом і не може вважатися заходом громадського стягнення.

Положеннями частини першої статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За таких обставин суди дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходяться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги та залишення без змін рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року та постанови Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року, оскільки судові рішення є законними та обґрунтованими.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу комунальної установи «Покровський психоневрологічний інтернат» залишити без задоволення.

Рішення Димитровського міського суду Донецької області від 12 листопада 2018 року та постанову Донецького апеляційного суду від 27 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук