Історія справи

Ухвала КЦС ВП від 06.09.2020 року у справі №195/1633/18

Постанова

Іменем України

20 січня 2021 року

м. Київ

справа № 195/1633/18

провадження № 61-12408св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

представник позивача - адвокат Івахненко Олександр Олександрович,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 15 квітня 2010 року між її чоловіком ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 надав у борг ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 70 000 грн строком до 15 квітня 2020 року.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті відкрилася спадщина на усі права та обов'язки, що належали йому і не припинилися внаслідок його смерті. Вона, як дружина, прийняла спадщину та звернулася до державної нотаріальної контори з письмовою заявою про прийняття спадщини, про що нотаріусом внесено реєстраційний запис до Спадкового реєстру та відкрита спадкова справа № 56831683, номер у нотаріуса - 278/2014.

Вказувала, що вона є єдиним спадкоємцем прав та обов'язків ОСОБА_4. За сімейними обставинами у неї виникла потреба у грошових коштах та у кінці липня 2018 року вона зі своєю дочкою ОСОБА_6 поїхали у с. Виводово Томаківського району Дніпропетровської області до місця проживання ОСОБА_5, де при зустрічі з його дружиною, ОСОБА_2, з їй слів стало відомо, що ОСОБА_5 помер, а єдиним спадкоємцем ОСОБА_5 є ОСОБА_2.

Посилалася на те, що зверталася до ОСОБА_2 з письмовою вимогою повернути позичену грошову суму. Однак, ОСОБА_2 борг не повернула, на її прохання про добровільне повернення боргу гроші повернути відмовляється.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції їй стало відомо щодо наявності другого спадкоємця померлого ОСОБА_5 - його сестри ОСОБА_3, у зв'язку із цим, 06 лютого 2019 року вона звернулася до приватного нотаріуса Томаківського нотаріального округу Рудого М. Є., який веде спадкову справу, із претензією до відповідачів.

Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_5, в частині успадкованого нею майна:

- грошових коштів у сумі 20 595 грн 36 коп, земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,4 га, автомобіля марки ВАЗ, житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, земельної ділянки площею 0,36 га, на її користь грошовий борг у сумі 35 000 грн та штраф у сумі 3
500 грн за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрованим у реєстрі за № 571, а всього 38 500 грн;

- стягнути з ОСОБА_3, як спадкоємця ОСОБА_5 в частині успадкованого нею майна: грошових коштів у сумі 54 723 грн 66 коп, на її користь: грошовий борг у сумі 35
000 грн та штраф у сумі 3 500 грн за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрованим у реєстрі за № 571, а всього 38 500 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року у складі судді Омека М. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що вимога ОСОБА_1 від 13 серпня 2018 року до ОСОБА_2 про повернення коштів є неналежним та недостовірним доказом звернення кредитора до спадкоємця боржника у розумінні статей 77 79 ЦПК України, оскільки в претензії зазначено, що 15 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики № 671, тоді як насправді договір зареєстровано за № 571. Крім того в претензії зазначено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, а його єдиним спадкоємцем прав і обов'язків є ОСОБА_2, що не відповідає дійсності.

Посилаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 14 квітня 2018 року у справі № 14-53цс18, районний суд зазначив, що кредитором (ОСОБА_1) пропущено строк звернення з вимогою до спадкоємців боржника, оскільки про смерть боржника ОСОБА_5 позивачу стало відомо в кінці липня 2018 року, отже, шестимісячний строк звернення кредитора з вимогою до спадкоємців, передбачений частиною 2 статті 1281 ЦК України розпочався 31 липня 2018 року та закінчився 31 січня 2019 року.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року скасовано, позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2, як спадкоємця ОСОБА_5, на користь ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_4, суму боргу за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у розмірі 35 000 грн та штраф у розмірі 3 500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3, як спадкоємця ОСОБА_5, на користь ОСОБА_1, як спадкоємця ОСОБА_4, суму боргу за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у розмірі 35 000 грн та штраф у розмірі 3 500 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки районного суду про пропуск ОСОБА_1 строку на пред'явлення вимоги до спадкоємця боржника є неправильними, оскільки вимога, направлена ОСОБА_2 13 серпня 2018 року, є належним документом. Крім того, 06 лютого 2019 року ОСОБА_1 подала нотаріусу претензію до відповідачів, оскільки під час розгляду справи дізналася про наявність другого спадкоємця ОСОБА_5 - ОСОБА_3.

Отже, суд апеляційної інстанції вважав, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_1 не пропустила шестимісячний строк від дня, коли вона дізналася про смерть позичальника та відкриття спадщини, та пред'явила вимоги до спадкоємців.

Посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 14-10цс18, апеляційний суд вважав, що позовні вимоги про стягнення з відповідачів штрафних санкцій підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 06 травня 2019 року.

ОСОБА_3 судове рішення суду апеляційної інстанції не оскаржувала, повноважень ОСОБА_2 на оскарження вказаного судового рішення не надавала, тому на підставі частини 1 статті 400 ЦПК України оскаржуване судове рішення у частині позовних вимог до ОСОБА_3 в касаційному порядку не переглядається.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що до укладення договору позики від 15 квітня 2010 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 вже було укладено договір позики, оскільки у пункті 8 договору зазначено, що гроші за домовленістю сторін передані до підписання договору. Проте, у супереч вимогам статей 1046 1047 ЦК України розписки або іншого документу, який свідчив би про передачу коштів до укладення договору позики позивачем не надано.

Отже, позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_5 коштів від ОСОБА_4.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд не виявив справжню природу укладеного договору, оскільки договір від 15 квітня 2010 року за відсутності боргової розписки не свідчить про його укладення.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2020 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2020 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

15 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 70 000 грн строком до 15 квітня 2020 року. Вказаний договір 15 квітня 2010 року посвідчений приватний нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області та зареєстровано у реєстрі за № 571 (том 1, а. с. 20).

Пунктом 4 договору сторони погодили, що у разі якщо позичальник своєчасно не поверне суму позики, він зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 10 відсотків штрафу від простроченої суми.

ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 02 липня 2014 року серії НОМЕР_1 (том 1, а. с. 8).

За життя ОСОБА_4 перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 27 липня 1985 року серії НОМЕР_2 (том 1, а. с. 9).

Згідно з матеріалами спадкової справи № 278/2014, заведеної Другою Нікопольської державною нотаріальною конторою 27 листопада 2014 року, спадкоємцем після смерті ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_1 (том 1, а. с. 113).

Діти ОСОБА_4: ОСОБА_7 та ОСОБА_6 відмовилися від прийняття спадщини на користь матері ОСОБА_1 (том 1, а. с. 111,112,113).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер позичальник ОСОБА_5, що підтверджується інформацією зі спадкової справи № 47/2017, заведеної 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудим М. Є (том 1, а. с. 34).

Згідно з матеріалами спадкової справи № 47/2017, заведеної 24 березня 2017 року приватним нотаріусом Томаківського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Рудим М. Є., із заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2, звернулись його дружина - ОСОБА_8, та сестра ОСОБА_3 (том 1, а. с. 40,46).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 червня 2017 року ОСОБА_3 після смерті ОСОБА_5 успадкувала: земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 1,0 га; грошові кошти в сумі 54 723
грн 66 коп (том 1, а. с. 76,78).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 03 серпня 2017 року ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_5 успадкувала земельну ділянку для ведення товарного сільського господарського виробництва площею 6,4 га, грошові кошти в сумі 20 595
грн 36 коп, автомобіль марки ВАЗ, житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,36 га за вказаною адресою (том 1, а. с. 95,96,98).

13 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення коштів (том 1, а. с. 12,13).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині 2 статті 389 ЦПК України.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а саме застосування судом норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) та постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц (провадження № 61-7418св18), від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17 (провадження № 61-10784св18), від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15, від 11 березня 2019 року у справі № 759/12484/15-ц, що передбачено пунктом 1 частини 2 статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин 1 та 2 статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною 1 статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням частиною 1 статті 402 ЦПК України.

У частинах 1 , 2 та 5 статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 1 статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому за правилами частини 1 статті 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

За змістом статей 1218 1219 ЦК України зобов'язання боржника за договором позики не є таким, що нерозривно пов'язано з його особою.

Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1282 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Згідно із частиною 2 статті 1281 ЦК України кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред? явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Частиною 3 статті 1281 ЦК України передбачено, що якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред? явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Відповідно до частини 4 статті 1281 ЦК України кредитор спадкодавця, який не пред? явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частиною другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Стаття 1281 ЦК України не конкретизує способів пред'явлення вимоги кредитором до спадкоємців боржника, отже, пред'явлення до них відповідного позову може бути одним із способів пред'явлення вимоги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 15 квітня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_5 грошові кошти в розмірі 70 000 грн строком до 15 квітня 2020 року. Оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, то 13 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до ОСОБА_2 з вимогою про повернення коштів, а у жовтні 2018 року - до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції вважав, що оскільки спадкоємці в позасудовому порядку борг не повернули, отже, з метою захисту порушених прав позивача, наявні підстави для задоволення позовних вимог. При цьому апеляційний суд вважав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідачів штрафних санкцій за невиконання грошового зобов'язання.

У справі, що переглядається, застосуванню підлягає строк, визначений частиною 2 статті 1281 ЦК України, а саме, шість місяців.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропущено строк, передбачений частиною 2 статті 1281 ЦК України, оскільки вона з порушенням шестимісячного строку з дня, коли дізналася про відкриття спадщини, пред'явила вимоги до спадкоємців, є необґрунтованими.

ОСОБА_1 дізналася про смерть боржника в кінці липня 2018 року, отже, шестимісячний строк, передбачений частиною 2 статті 1281 ЦК України, почав відлік від дати, коли кредитор дізнався про смерть боржника, тобто з 31 липня 2018 року та тривав до 31 січня 2019 року.

Зазначені обставини відповідачами не заперечуються та сторонами визнаються.

З огляду на зазначене, ОСОБА_1 було дотримано строк пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника, оскільки вона звернулася до суду з позовом 16 жовтня 2018 року (позовна заява надійшла до суду 16 жовтня 2018 року). При цьому колегія суддів вважає, що звернення до суду з позовом про стягнення коштів за договором позики є пред'явленням вимоги про виконання зобов'язання.

Згідно із частиною 1 статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір в частині позовних вимог про стягнення суми боргу, суд апеляційної інстанції з дотримання вимог статей 263 264 265 ЦПК України повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно встановив правовідносини, що склалися, та закон, який їх регулює, та, оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, обґрунтовано задовольнив позов у цій частині.

Отже, задовольняючи позовні вимоги про задоволення позову в частині стягнення зі спадкоємців ОСОБА_5 в межах вартості майна, одержаного у спадщину, заборгованості за договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про обґрунтованість позову у цій частині.

Щодо стягнення з ОСОБА_2 штрафних санкцій, передбачених договором позики від 15 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд апеляційної інстанції допустив помилку з огляду на таке.

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).

Частиною 3 статті 1231 ЦК України визначено, що до спадкоємця переходить обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові зі спадкодавця за життя спадкодавця.

Частина 3 статті 1231 ЦК України є спеціальною нормою, яка встановлює виникнення у спадкоємця обов'язку зі сплати неустойки на користь кредитора, якщо вона була присуджена за життя спадкодавця.

Ураховуючи наведене, за відсутності судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора неустойки (штрафу, пені), до спадкоємців ОСОБА_5 не перейшов обов'язок зі сплати штрафу за договором позики від 15 квітня 2010 року. За таких обставин постанова апеляційного суду в частині стягнення з відповідачів штрафу підлягає скасуванню.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факт отримання ОСОБА_5 коштів від ОСОБА_4 колегія суддів відхиляє, оскільки підписанням договору позики від 15 квітня 2010 року ОСОБА_5 підтвердив факт отримання від ОСОБА_4 коштів.

При цьому сторони визначили у пункті 8 договору те, що кошти були передані до укладення договору позики, що відповідає положенням частини 3 статті 631 ЦК України, відповідно до якої сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Відповідно до частини 1 статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки обставини справи судами попередніх інстанцій були встановлені повністю та немає необхідності для встановлення нових, проте судом апеляційної інстанції в частині стягнення з відповідачів штрафу було ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, то колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування оскаржуваного судового рішення у зазначеній частині та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 штрафу.

Керуючись статтями 400 402 409 410 412 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року в частині стягнення з ОСОБА_2 3 500 гривень штрафу скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2.

У решті постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк