Історія справи

Постанова КЦС ВП від 07.01.2019 року у справі №758/1849/17

Постанова

Іменем України

26 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 758/1849/17

провадження № 61-30262св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач), Олійник А.С., Усика Г.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідачі: Печерський районний суд міста Києва, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року у складі головуючого-судді Ларіонової Н. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 листопада 2017 року у складі суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А., Мазурик О. Ф.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року ОСОБА_4 направив до Апеляційного суду міста Києва матеріали позовної заяви до Печерського районного суду міста Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, для визначення її підсудності.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 січня 2017 року визначено підсудність позовної заяви ОСОБА_4 до Печерського районного суду міста Києва, Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - Подільському районному суду міста Києва.

У позовній заяві, ОСОБА_4 просив стягнути на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок прийняття суддею Печерського районного суду міста Києва ухвали про повернення позовної заяви.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що ухвалою судді Печерського суду міста Києва від 28 листопада 2016 року повернуто його позовну заяву до Держави України в особі Мінстерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. У зв'язку з прийняттям вказаної ухвали судді, яка в подальшому була скасовано судом апеляційної інстанції, він не зміг захистити свої права, що спричинило моральну шкоду.

На підставі викладеного та порушення гарантованих статтями 8, 40, 55, 56, 124 Конституції України прав, ОСОБА_4 просив стягнути з Держави України в особі Державної казначейської служби України на його користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено факту спричинення йому моральної шкоди, протиправність поведінки відповідачів та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому заначено, що можливість застосування вимог статті 1176 ЦК України та відшкодування моральної шкоди виникає тоді, коли предметом позову є дії суду, що не пов'язані зі здійсненням правосуддя та у разі встановлення вини судді. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 06 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилено, рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було захищено права позивача, гарантовані статтями 8, 40, 55, 56 Конституції Українита порушено положення статей 23, 1166, 1174, 1176 ЦК України.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини першої розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК Україникасаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу та матеріали касаційного провадження 29 травня 2018 року передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи Верховним Судом відзивів (заперечень) на касаційну скаргу не надходило.

Частинами першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою судді Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року позовну заяву ОСОБА_4 до Держави України в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди на підставі частини другої статті 121 ЦПК України 2004 року визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 27 грудня 2016 року ухвала судді Печерського районного суду міста Києва від 28 листопада 2016 року скасована з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

ОСОБА_4 звертаючись до суду з цим позовом, пов'язує заподіяння йому моральної шкоди з постановленням суддею місцевого суду ухвали, яка в подальшому була скасована судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Разом з тим, частинами другою, п'ятою статті 1176 ЦК України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбаченихзаконом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок постановлення судом незаконного рішення в цивільній справі, відшкодовується державою в повному обсязі в разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через їх недоведеність.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, доказам у справі надана належна правова оцінка.

Позивачем не доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями Печерського районного суду міста Києва та наслідками, зазначеними позивачем у позові.

Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04)

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалені у справі судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 06 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. О. Кузнєцов А.С. Олійник Г.І. Усик